Тема 17. Будова травної системи

 

План

1. Загальні відомості про травну систему.

2. Будова травного каналу:

а) будова органів ротової порожнини;

б) будова глотки і стравоходу;

в) будова шлунка – частини, оболонки, залози, сфінктери;

г) будова тонкого кишечника - дванадцятипалої, порожньої та клубової);

д) будова товстого кишечника - сліпої з апендиксом, відділів ободової та прямої кишки, сфінктери.

3. Черевна і очеревинна порожнини – топографія, роль. Будова та функції очеревини, брижів, зв’язок, сумок, сальників.

 

Процес перетравлювання й усмоктування їжі відбуваються у людини в шлунково-кишковому тракті. Їжа може бути засвоєна організмом тільки після того, як буде механічно здрібнена при участі зубів і м'язів кишечника, а високомолекулярні сполуки, які входять до її складу, під впливом ферментів деградують до відносно простих сполук, здатних всмоктуватися в кров.

Починається травна система ротовим отвором, який веде в ротову порожнину, потім йде зів, глотка, стравохід, шлунок, тонкий кишечник, що складається з дванадцятипалої, порожньої і клубової кишок і товстої кишки, яка складає зі сліпої кишки з червоподібним відростком, ободової, до складу якої входять висхідна, поперечна і сигмоподібна кишки і закінчується - прямою кишкою.

Кожен відділ травної трубки має визначені морфологічні і фізіологічні особливості, але усі вони побудовані за загальним планом.

Стінка травної трубки складається з різних шарів: слизуватої оболонки, підслизуватої основи, м'язової оболонки і серозної оболонки.

Слизувата оболонка є самим внутрішнім шаром стінки травної трубки і складається із залозистого епітелію, який секретує слиз і ряд травних ферментів. Слиз обволікає їжу й полегшує проходження харчового клубка по травному тракті, а також перешкоджає перетравлюванню стінок власними ферментами. Епітеліальні клітини лежать на базальній мембрані, під якою знаходиться власна пластинка слизуватої, яка складається зі сполучної тканини, що містить кровоносні і лімфатичні судини. Зовні лежить тонкий шар гладеньких м’язів – м’язової пластинки слизуватої оболонки.

Підслизувата основа складається зі сполучної тканини, що містить колагенові та еластичні волокна, а також кровоносні і лімфатичні судини і нервові сплетення. Також можуть розташовуватися слизуваті залози, що виділяють слиз через протоку на поверхню слизуватої оболонки, як наприклад, брунеровські залози дванадцятипалої кишки.

Зовнішня м'язова оболонка складається з двох шарів - внутрішнього кільцевого і зовнішнього подовжнього. Координовані скорочення цих шарів створюють хвилеподібний перистальтичний рух стінок травного апарату, що сприяє просуванню харчового клубка. У ряді ділянок шар кільцевих м'язів товщає, утворюючи структури, що носять назву сфінктерів. Сфінктери знаходяться в місці переходу стравоходу в шлунок (кардіальний), шлунка в дванадцятипалу кишку (пілорус), клубової у сліпу (ілеоцекальна заслінка) і навколо анального отвору (анус).

Між шарами кільцевих і подовжніх м'язів лежить ауербахове нервове сплетення, що містить скупчення нервових клітин вегетативної нервової системи і контролює перистальтику. Імпульси, що надходять по симпатичних нервах, викликають розслаблення м'язів травного тракту і стискання сфінктерів, тоді як імпульси, що надходять по парасимпатических нервах, викликають скорочення м'язових стінок і відкривання сфінктерів. Між циркулярним м'язовим шаром і підслизуватою основою знаходиться мейснерове сплетення, що регулює секрецію залоз, які локалізовані в стінці травної трубки.

Серозна оболонка утворює зовнішній шар кишкової стінки. Складається з пухкої волокнистий сполучної тканини.

Зовні поверхня травної трубки покрита на всьому її протязі, крім стравоходу, очеревиною. Очеревина вистилає також черевну порожнину й утворює брижі, що підтримує і підвішує до задньої стінки тіла шлунок і кишечник. Брижі утворені двома шарами очеревини; у ній локалізовані нерви, кровоносні і лімфатичні судини, що йдуть до кишечника. Клітини очеревини мають вологу поверхню, завдяки чому зменшується тертя різних відділів травного тракту один об оден.

Порожнина рота має два відділи: присінок рота і власне порожнина рота. Присінок рота утворений простором, що знаходиться між губами, щоками, зубами і яснами.

Зуби розташовані на межі присінку рота. У людини дві зміни зубів, тобто дифіодонтний тип. Зуби людини мають різну форму, розміри, різну жувальну поверхню, тому людина належить до гетеродонтних організмів. Спочатку у людини появляються молочні зуби, їх 20: на кожній половині верхньої та нижньої щелепи знаходиться по 2 різці, 1 іклу і 2 кутніх. Замість них виростають постійні - 2 різці, 1 ікло, 2 малих кутніх (премоляри) і 3 великих кутніх (моляри) відповідно, тобто, усього 32 постійних зуба.

Різці мають гострі рівні краї, пристосовані для відкушування їди, ікла - конусоподібну форму - для розривання їжі на шматки, малі кутні зуби (пре моляри) мають один чи два корені, два горбки на жувальній поверхні - для роздавлювання і перетирання їжі, великі кутні (моляри) – мають у верхніх три, у нижніх два корені, 4 чи 5 горбків на жувальній поверхні.

Видима частина зуба називається коронкою і вкрита емаллю. Шийка зуба оточена яснами, корінь занурений у щелепну кісту. Під емаллю знаходиться дентин, що складає основну масу зуба. Він пронизаний дентиновими канальцями, що містять цитоплазматичні відростки одонтобластів – клітин, які утворюють дентин. Пульпарна порожнина зуба містить одонтобласти, закінчення чуттєвих нервів і кровоносні судини. Корінь зуба покритий цементом. Периодонтальні волокна прикріплені одним кінцем до цементу, а іншим - до щелепної кістки і міцно утримують зуб в коміркових лунках верхньої та нижньої щелеп.

Ротова порожнина вистелена багатошаровим плоским епітелієм, у ній знаходиться м'язовий орган - язик. Його поверхня покрита смаковими цибулинами. Щодня в людини виділяється близько 1,5 л слини, які секретуються трьома парами слинних залоз – привушною, піднижньощелепною та під’язиковою і чисельними щічними залозами.

Зів з’єднує ротову порожнину з глоткою. Зверху зів обмежений м’яким піднебінням і язичком, збоку – піднебінними дужками, знизу – коренем язика.

Глотка з’єднує ротову порожнину через зів зі стравоходом, а носову порожнину – з гортанню. Глотка має три частини: носову (носоглотка), ротову і гортанну. У носоглотку відкриваються сім отворів: дві хоани, які з’єднують з порожниною носа, два отвори слухових труб, які з’єднують її з середнім вухом, зів, вхід у гортань та отвір стравоходу. На задніх і бокових стінках слизуватої оболонки носоглотки знаходяться скупчення лімфатичної тканини – носоглотковий і трубний мигдалики. А мигдалики язика, піднебінний, носоглотковий і трубний утворюють так зване кільце Пирогова. М’язи глотки - посмуговані; виділяють три пари стискачів і дві пари м’язів, які підіймають глотку. Їх скорочення сприяє проштовхуванню їжі до стравоходу.

Стравохід має вигляд вузької трубки з м'язовими стінками, вистеленими багатошаровим плескатим епітелієм, що містить слизуваті залози. Його довжина становить близько 25см. У верхній частині стравоходу м'язовий шар складається з посмугованої і гладенької мускулатури, у нижній - тільки з гладенької. Стравохід має три звуження: шийне – на початку, грудне – на рівні роздвоєння трахеї і черевне – на місці переходу стравоходу через діафрагму. Стравохід з’єднує глотку зі шлунком.

Шлунок розташовується під діафрагмою в лівій стороні черевної порожнини. М'язова оболонка складається із трьох шарів гладеньких м'язів: зовнішнього (поздовжнього), проміжного (циркулярного) і внутрішнього (косого). У нерозтягнутому стані слизувата і підслизувата оболонка зібрані в складки, цілком розтягнутий шлунок має обсяг 5л.. Слизувата оболонка вкрита епітеліальними клітинами, які секретують слиз і покрита шлунковими ямками. У них відкриваються залози шлунка, які віділяють шлунковий сік. Залози поділяються на основні (зимогенні), що виділяють шлунковий сік, який містить травні ферменти, та обкладинкові (парієтальні, залози дна шлунка), які виділяють соляну кислоту. Існують додаткові залози - аргірофільні, здатні виділять слиз. Вони утворюють, так званий, внутрішній фактор шлунка (Касла), який необхідний для всмоктування вітаміну В. У слизовій оболонці зустрічаються поодинокі лімфатичні вузлики.

У шлунку розрізняють передню і задню стінки, велику і малу кривизну, до яких прикріплюються сальники. Вхідна частина шлунку - кардіальна (з’єднана зі стравоходом), тіло – середня частина шлунка, передворітна (пілорична) частина (місце переходу у дванадцятипалу кишку) і дно шлунку - ліворуч від місця з’єднання його зі стравоходом (має куполоподібний вигин).

Сфінктери затримують їжу в шлунку до 4 годин.

Тонка кишка має довжину 4-8 м, поділяється на три частини: дванадцятипалу, порожню і клубову.

Дванадцятипала кишка починається від пілоруса, має вигляд зігнутої підкови довжиною 25-30см. Уній розрізняють верхню частину, низхідну, горизонтальну і вимхідну. Низхідна частина закінчується великим сосочком, на якому відкриваються протоки підшлункової залози і жовчного міхура. Основною функцією дванадцятипалої кишки є перетравлення їжі за участю ферментів підшлункової залози та жовчі, яка секретується печінкою. ЇЇ підслизувата оболонка зібрана в численні складки. У слизуватої оболонки є скупчення одиночних і групових фолікулів лімфоїдної тканини.

Порожня кишка і клубова кишка являють собою брижів відділ тонкої кишки, так як з усіх боків вони покриті очеревиною і підвішені на брижах. Порожня кишка має довжину в 2-2,5м і розташована в пупочній області.

Клубова кишка є продовженням порожньої і виходить із пупочної області в праву половину черевної порожнини, на рівні правого крижово-клубового суглобу переходить у сліпу кишку.

Стінка тонкої кишки складається з трьох оболонок: слизової (внутрішньої), м’язової (середньої), яка має поздовжній і коловий шари і серозної (зовнішньої), яка є продовженням очеревини.

Для слизової оболонки тонкої кишки характерна наявність великої кількості ворсинок, через які відбувається всмоктування поживних речовин, а також в них проходить пристінкове травлення.

Кишкові ворсинки - це випинання слизуватої оболонки без підслизуватої основи, які збільшують всмоктувальну поверхню кишечника. Їхня кількість становить близько 4-5 млн, у дванадцятипалій і порожній кишках на 1кв.мм їх приходиться від 30 до 40, довжиною від 1 до 1,5 мм. У товщі ворсинки є м’язові клітини, тому вона функціонує подібно до насосу (здатна виділяти секрет із залоз і всмоктувати продукти розщеплення їжі). У ворсинку входять нерви, кровоносні і лімфатичні судини, які утворюють капілярні сітки.

На поверхні клітин кишкового епітелію є вирости цитоплазми - мікроворсинки - до 3000 на 1 клітину. Серед клітин епітелію багато бокалоподібних клітин, що виробляють кишковий сік. Крім ворсинок, слизувата оболонка має крипти - трубчасті поглиблення епітелію.

Товста кишка є продовженням тонкої кишки і кінцевим відділом травної системи. Її довжина становить близько 2 м, діаметр - від 4 до 7см. Товста кишка має три відділи: сліпу кишку з червоподібним відростком, ободову і пряму. Сліпа кишка має довжину приблизно 6см і діаметр 7см. Від неї відходить червоподібний відросток довжиною 8см. На місці переходу тонкої кишки в товсту міститься ілеоцекальна заслінка, яка перешкоджає зворотному руху вмісту товстої кишки в тонку.

Ободова кишка ділиться на висхідну ободову кишку, поперечну ободову кишку, низхідну ободову кишку і сигмоподібну ободову.

Висхідна ободова кишка має довжину в 18-20см, прилягає до задньої черевної стінки та до правої нирки, піднімається до печінки, під якою робить правий згин і переходить в поперечну ободову кишку.

Поперечна ободова кишка сягає 30-40см, розміщена впоперек черевної порожнини між печінкою та селезінкою. Спереду вона покрита великим сальником. Під нижнім краєм селезінки, попереду лівої нирки, поперечна ободова кишка утворює лівий згин і переходить у низхідну ободову кишку.

Низхідна ободова кишка завдовжки 10-12см, розташована ліворуч в черевній порожнині і прилягає до її задньої стінки. На рівні лівої клубової ямки вона переходить у сигмоподібну кишку, котра, в свою чергу, на рівні третього крижового хребця переходить у пряму кишку.

Пряма кишка - кінцевий відділ травної трубки. ЇЇ довжина становить 15-18см, верхній відділ вузький, а донизу вона ампулоподібно розширюється.

Особливістю будови прямої кишки є те, що стінки мають випинання - гаустри, випинання серозного шару стінки містять жир - сальникові відростки, а слизова оболонка не містить ворсинок, має кишені крипти, залози і поодинокі лімфатичні фолікули. М’язовий шар стінки прямої кишки складається з подовжніх і циркулярних волокон. Циркулярні м’язові волокна утворюють два потовщення – внутрішній (утворений із гладеньких м’язів, мимовільний) сфінктер і зовнішній (утворений посмугованими м’язами, довільний) сфінктер. Закінчується пряма кишка відхідником (анусом). У товстій кишці формуються калові маси і усмоктується вода.

Очеревина

Очеревина – це серозна оболонка, яка вистеляє стінки черевної порожнини і переходить на внутрішні органи. Утворена двома листками – парієтальним, який вистеляє стінки живота, і нутряним (вісцеральним), який вкриває внутрішні органи. Між цими листками є простір, заповнений серозною рідиною, завдяки якій зменшується тертя між ними. Очеревина виконує розподільну функцію, перешкоджаючи зрощенню органів. Проте не всі органи черевної порожнини однаково вкриті очеревиною. Так, тонка кишка укрита нею з усіх боків, печінка – з трьох, а підшлункова залоза – з одного боку. При переході очеревини зі стінок черевної порожнини на органи і з одних органів на інші вона утворює складки – брижі, зв’язки, сумки, сальники.