Європейські стандарти оцінки

Європейські стандарти оцінки (ECO) є також представниками міжнародних регіональних стандартів.

У стандартах розглядаються самі загальні принципи і методи, що використовуються в оціночних процедурах.

Стандарт 1. Відповідність ECO-2000 іншим документів і законодавчих актів. Розглядається взаємозв'язок з МСО та законами ЄС, а також національними стандартами і законодавствами.

Стандарт 2. Кваліфікований оцінювач. Визначаються вимоги, пропоновані до оцінювача законодавством ЄС та національними законодавствами, професійними організаціями. Вказуються норми взаємин між оцінювачем і клієнтом, оцінювачем і аудитором, викладено Професійний кодекс оцінювача.

Стандарт 3. Завдання на оцінку. Розглядаються умови стандартних і нестандартних завдань на оцінку.

Стандарт 4. Бази оцінки. Розглядаються основні принципи, використовувані в оцінці, стандартні бази оцінки. Наводяться визначення різних видів вартостей (ринкової, справедливої, вартості у використанні і ін.).

Стандарт 5. Оцінка для фінансової звітності. Наводяться класифікація активів, підстави для вибору тієї чи іншої бази оцінки, викладаються вимоги але розкриття інформації у звіті про результати оцінки. Стандарт також включає в себе розділ, в якому висвітлюються питання методології оцінки, особливості оцінки землі, будівель, а також особливості оцінки спеціальних об'єктів.

Стандарт 6. Оцінка цінних паперів банків; оцінка, проведена у зв'язку з випуском пакета цінних паперів. Вказані бази оцінки, що застосовуються в даному випадку, особливі обов'язки оцінювача, що виникають при проведенні такої оцінки. Стандарт 6 присвячений також проблемам оцінки нерухомості як застави, а також інших предметів застави при іпотечному кредитуванні. У даному стандарті даються визначення таких понять, як "заставна вартість", "спеціальна вартість зобов'язань", а також визначаються особливі вимоги до оцінювача, такі як його незалежність, відповідальність і наявність спеціальних знань. Стандарт вимагає від оцінювача в процесі оцінки враховувати наявність токсичних речовин. У ньому також розглядаються питання, пов'язані з оцінкою власності, займаної власником або є об'єктом інвестицій, а також проблеми оцінки, пов'язані з вимушеною продажем. Наводяться визначення різних видів майна (інвестиційне, що оцінюється на базі його продажного потенціалу тощо.), А також дається визначення ліквідаційної вартості.

Стандарт 7. Прогнози, що даються оцінювачем. Деякі види оцінки. Стандарт присвячений оцінками, пов'язаним з передбачуваною вартістю на майбутню дату, і передбачуваним оцінками. Підкреслюється важливість прогнозів у роботі оцінювача, визначаються форма їх викладу і вимоги до них. У даному стандарті розкриваються такі поняття, як "інвестиційна вартість", "оцінка па певну дату в майбутньому", "пророкування майбутньої вартості". Наводиться концепція вартості при існуючому використанні, дається поняття ретроспективної оцінки (на дату в минулому) та оцінки в умовах форсованої продажу об'єкта.

Стандарт 8. Оцінка з метою проведення інвестицій. Стандарт присвячений питанню інвестицій у цінні папери інвестиційних і страхових компаній і пенсійних фондів. У стандарті розглядаються питання, пов'язані з визначенням ринкової вартості відповідно до директив ЄС, а також питання методології оцінки з метою інвестування та кваліфікації оцінювача. Наводяться вимоги до процедури оцінки, а також дано визначення і методологія оцінки страхових компаній, пенсійних фондів тощо.

Стандарт 9. Звіт про проведену оцінку. Стандарт розглядає питання, пов'язані з поданням результатів оцінки та форми сертифіката оцінки. Наводяться вимоги до звіту, вказуються пункти, які повинні міститися у звіті про оцінку.

Крім дев'яти стандартів ECO-2000 включають в себе 13 керівництв до них, що дають вказівки по інтерпретації і практичного використання загальних принципів і методів, викладених в стандартах. У числі таких методичних рекомендацій щодо оцінки присутні наступні керівництва:

1) фактори, що впливають на вартість;

2) оцінка спеціальних об'єктів;

3) оцінка машин та обладнання;

4) оцінка активів, призначених для інвестицій;

5) оцінка сільськогосподарських об'єктів;

6) оцінка історичних об'єктів;

7) оцінка бізнесу;

8) оцінка нематеріальних активів;

9) оцінка індексів нерухомості;

10) міжнародні оцінки;

11) оцінка спільних підприємств і товариств з обмеженою відповідальністю;

12) розподіл вартості між землею і будівлями;

13) особливості оцінки в різних країнах.

Крім того, ECO містять дев`ять додатків, в яких дасться додаткова інформація, що представляє інтерес для оцінювача. Наприклад, вимоги до сертифікації оцінювача, питання, що стосуються рецензування звітів про оцінку та етики оцінювача, приклади завдань на оцінку, глосарій термінів, які використовуються в оцінці та суміжних дисциплінах.

Слід зазначити, що оцінка для цілей оподаткування та примусового відчуження власності не є предметом ECO. Проте загальні принципи, викладені в них, можуть застосовуватися в тих випадках, коли якого-небудь іншого певного керівництва не існує.