Теорія подібності країн, або теорія попиту, що перетинається

 

Значна частка міжнародної торгівлі здійснюється між країнами з подібними характеристиками — між промислово розвиненими країнами, які мають населення з високим рівнем освіти та розмі­щені у помірному кліматі. Усі розглянуті традиційні теорії міжна­родної торгівлі базувалися не на подібності країн, а навпаки, на їх відмінностях.

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнарод­ної торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер у 1961 р. у своїй роботі "An Essay on Trade and Transformation". Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізо­ри), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40—50-х рр., він звернув увагу на те, що основні відкриття, покла­дені в основу розроблення цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді техноло­гічно нових товарів, які потім завоювали зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився схильнішим до споживання нових дорогих товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

С. Ліндер зробив висновок про те, що технологічно складні ви­роби створюються фірмою як реакція на потреби, що вже існують, тобто передовсім на потреби внутрішнього ринку. І тільки після розширення виробництва, після насичення внутрішнього ринку фірма прагне захопити зовнішній. Виходити на зовнішній ринок фірма буде на базі товару, підготовленого нею для національних споживачів, отже, структура споживання країни-імпортера має бути максимально подібною до структури споживання країни-експортера.

Таким чином, всупереч теорії співвідношення факторів вироб­ництва, не тільки відмінності, але й подібність між країнами може бути передумовою для торгівлі.

Теорія подібності країн стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену ринкову по­требу на внутрішньому ринку, виробник потім звертається до ринків, котрі найподібніші до ринків його країни. Ця теорія — одна з не­багатьох новітніх теорій, яка пояснює міжнародну торгівлю пере­важно з боку попиту, а не пропозиції.

Ринки у ПРК можуть мати аналогічні характеристики попиту, але існують відмінності у тому, як ПРК спеціалізуються для того, щоб забезпечити собі придбані переваги у міжнародній торгівлі. Наприклад, англійці є лідерами у виробництві авіаційних реактив­них двигунів; італійці — ювелірних виробів із коштовних металів, обробленого будівельного каменю, вовняних светрів, шкіряного та гумового взуття; японці — телеприймачів, магнітофонів, мотоциклів, фото- та термокопіювальних установок, фотокамер та диктофонів; німці — синтетичних органічних барвників, літаків вантажопідіймальністю понад 15 т, друкарських ротаційних машин; американці — літаків, деталей для конторського обладнання, екскаваторів, грей­дерів, комп'ютерів.

Недоліком теорії подібності країн є те, що коли розрив у рівнях доходів різних груп населення дуже значний, застосування її для пояснення міжнародної торгівлі є дуже обмеженим. Наприклад, усі мешканці країни 1 мають мінімальний рівень доходу А, і тільки одна людина — максимальний С, а у країні 2, навпаки, одна особа має мінімальний рівень доходу В, а усі решта — максимальний Д, то торгувати у такому випадку можуть тільки дві особи, хоча перетин у якості товарів, що цікавлять мешканців обох країн, є суттєвим.

Переваги теорії полягають у тому, що вона пояснює торгівлю між подібними країнами.

 

Отже:

1. Згідно з теорією подібності країн значна частка обсягу міжнарод­ної торгівлі у наш час припадає на торгівлю виробами між промислово розвиненими країнами, тому що у них є подібні сегменти ринку.

2. Теорія подібності країн пояснює міжнародну торгівлю не з боку пропозиції товарів, а з боку попиту на них.

3. Торгувати дві країни будуть тими товарами, якість яких при­близно однакова.

4. Чим більше людей у країнах, що торгують, мають однакові доходи, тим вищий рівень торгівлі.

б) Теорії прямих іноземних інвестицій

Прямі іноземні ін­вестиції (ПІІ) – це трансфер капіталу в іншу країну, що здійснюють інвестори з метою досягнення безпосереднього впливу на господарсь­ку діяльність підприємства, яке отримує капітал, або для того, щоб надати нові засоби підприємству, де інвестор уже вклав значний капі­тал.

 

Класична теорія капіталу

 

Згідно з класичною теорією капіталу, інвестиції є ре­зультатом відмінностей у внутрішніх процентних ставках і витратах на капітал у межах країни і за кордоном. Підприємство інвестуватиме в іноземний основний і фінансовий капітал так довго, наскільки гранична продуктивність капіталу за кордоном вища, ніж у своїй країні.

 

Теорія монополії

 

С. Хаймер критикує класичну теорію капіталу, що пояснює прямі інвестиції лише з точки зору теорії руху капіталу. На основі цього він пропонує підхід, що розкриває прямі інвестиції через контроль. С. Хаймер стверджує, що ПІІ дають змогу здійснювати контроль для того, щоб:

досягти більшої гарантії на вкладений капітал;

не допустити конкуренції за кордоном;

досягти монопольних переваг за кордоном.

Вихідним пунктом цієї теорії є те, що філії іноземних підприємств порівняно з вітчизняними підприємствами мають багато недоліків, які негативно впливають на їхню конкурентоспроможність.

Недостатнє знання законодавства, економіки, політики і мови країни перебування потребує значних коштів на інформаційне забезпе­чення і є більш ризикованим.

Іноземним підприємствам у багатьох країнах перешкоджають уна­слідок упровадження дискримінаційної практики уряду (наприклад, щодо податкових, трудових положень), споживачів і постачальників.

Повернення прибутку в рідну країну пов'язано з ризиком обмінно­го курсу.

Географічна віддаленість між материнським і дочірнім підприємс­твом призводить до високих витрат на комунікацію і координацію.

Тому іноземні дочірні підприємства мусять мати специфічні мо­нополістичні переваги, щоб переборювати ці недоліки. Передумовою реалізації цього завдання є недосконалість ринку. Це означає, що мо­нополістичні переваги не можуть бути досягнуті іншими підприємст­вами на зовнішньому, доступному для кожного, ринку. Можливими причинами недосконалості ринку можуть бути:

недосконалість факторного і товарного ринків: насамперед підприємства з промислово розвинутих країн часто володіють виваженим (багато разів запатентованим) "ноу-хау" у мене­джменті та технологіях, до котрого місцеві підприємства не мають доступу. Крім цього, вони мають сильний імідж і владу на ринку, що дає змогу встановити нижчі ціни на ринках збуту і постачання;

використання переваг ефекту масштабу: міжнародні підпри­ємства є, як правило, більшими, ніж місцеві і, таким чином, можуть виробляти продукцію з нижчими середніми витратами в галузях, що відрізняються значними перевагами масового виробництва;

ринкові бар'єри, пов'язані з державним регулюванням: тарифні та нетарифні торгові обмеження, за допомогою котрих захищають національні підприємства від іноземної конкуренції, часто спрямовують ПІІ в ці країни. Як приклад, можна навести ство­рення іноземних дочірніх підприємств американських і япон­ських фірм в Європі після заснування ЄС і підписання Мааст­рихтського договору;

інформаційні недоліки порівняно з місцевими підприємствами;

соціокультурні фактори, пов'язані з недосвідченістю іноземних підприємств порівняно з місцевими щодо політичної системи, релігії, системи цінностей, етики і стабільності за кордоном.

Монополістична теорія ПІІ підтверджує, що вітчизняне підприєм­ство намагається реалізувати так звані квазімонопольні прибутки. Вони випливають із переваг, що досягають вітчизняні підприємства завдя­ки виваженій технології, ліпшому доступу до капіталу та індивідуалізації товару (надання товару характеристик, котрі відрізняють його від анало­гічних товарів інших фірм). Причому індивідуалізація товару досягаєть­ся завдяки ефективній рекламі, вищого рівня менеджменту або відповід­ній організаційній структурі порівняно з місцевими підприємствами. Також це можна пояснити ефектами масштабу. Передумовами викорис­тання цих переваг у вигляді ПІІ є те, що вони перевищують переваги, що можна досягти за допомогою експорту або надання ліцензій.