Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР)

Перша світова війна до краю загострила соціально-політичну ситуацію в Галичині. Нагадаємо, що у цій війні західні українці воювали на боці Австро-Угорщини. У жовтні 1918 року у двох країнах Четверного блоку — Німеччині та Австро-Угорщині — розпочалися революції, які наблизили закінчення світової війни.

Відтак, австро-угорський імператор 18 жовтня 1918 р. затвердив маніфест про перетворення імперії у федеративну державу. Того ж дня у Львові відбулися збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького, буковинсь­кого сеймів та повноважних представників від політичних партій, духовенства, студентства. На зборах було обрано Українську національну раду на чолі з Євге­ном Петрушевичем, котра проголосила на Галичині, Північній Буковині й Закар­патті українську державу, щоправда у складі Австро-Угорщини. Інші етноси, що входили до складу імперії, проголосили свою незалежність. Однією з перших це зробила Польща, яка активно готувалася до перебрання влади у Галичині, адже вважала західноукраїнські землі своєю історичною територією. З цією метою у Кракові була створена ліквідаційна комісія, яка мала забезпечити перехід краю до складу Польщі. Офіційна церемонія призначалася на 1 листопада 1918 року.

Зранку, напередодні урочистостей, жителі Львова були поставлені перед фактом — офіцери-українці на чолі із сотником Дмитром Вітовським випереди­ли поляків і захопили владу в свої руки. Того ж дня Українська національна рада проголосила створення української держави.

Вже наприкінці дня 1 листопада польські збройні сили у Львові розпочали військові дії. Розгорнулася боротьба, що охопила увесь край.

9 листопада 1918 p. Українська національна рада проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), до складу якої, крім Східної Галичини, входили Північна Буковина та українські повіти Закарпаття.

Боротьба західних українців з поляками виявилася тривалою і проходила з перемінним успіхом. Однак, політична та військова підтримка Польщі з боку країн Антанти фатально вплинула на її перебіг.

Навіть об'єднавши у липні 1919 року свої збройні сили з військами Дирек­торії УНР, Українська галицька армія нічого не змогла протиставити активному натиску поляків і зазнала поразки. 14 березня 1923 року Рада амбасадорів (по­слів) Антанти ухвалила рішення про передачу української частини Галичини під владу Польської держави на правах автономії.

Державний устрій. 13 листопада Українська національна рада визначила конституційні засади новоствореної держави, ухваливши "Тимчасовий Основ­ний закон". У ньому закріплювалося верховенство і суверенітет народу, який мав реалізуватися через представницькі органи, обрані на основі загального, рів­ного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Ви­борчим правом наділялися всі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту — Сейму — вся повнота законода­вчої влади належала Українській національній раді, виконавчої — Державному секретаріатові. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому тлі (згодом тризуб), прапором — синьо-жовтий.

Уряд ЗУНРу — Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким був сформований ще 9 листопада 1918 року. У його першому складі було 14 мініс­терств. Згодом структура і персональний склад уряду зазнали певних змін.

Органи місцевої влади. Згідно з розпорядженням Української національ­ної ради, у листопаді на всій території ЗУНР пройшли вибори до місцевих орга­нів влади і управління. У Законі "Про адміністрацію Західноукраїнської Народ­ної Республіки" від 16 листопада 1918 р. регламентувався порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади й управління. У селах та містах ни­ми визнавалися громадські та міські комісари, у повітах — повітові комісари. У Законі зазначалося, що надалі повітових комісарів призначатиме і звільнятиме державний секретар внутрішніх справ, якому підлягали повітові військові ко­менданти, коменданти жандармерії. Повітові комісари, в свою чергу, призначали

громадських і міських комісарів. В усіх повітах належало обрати повітові націо­нальні ради, а у громадах і містах — громадські та міські ради.

Для охорони громадського порядку у багатьох повітах і громадах обирали народну міліцію, у деяких — зберігали, оновивши її склад, жандармерію. Ко­манда державної жандармерії ЗУНР була сформована також у листопаді у місті Львові. Вона безпосередньо підпорядковувалася Державному секретаріатові вій­ськових справ. Навесні 1919 року до її складу входило близько 8 тис. жандармів та міліціонерів.

Таким чином, за короткий час керівництву ЗУНР вдалося сформувати до­статньо чітку систему органів влади і управління.

Судоустрій. Тимчасово, до прийняття відповідного закону про судоустрій і судочинство, у ЗУНР продовжувала функціонувати австро-угорська судова сис­тема. Судді та обслуговуючий персонал, лояльний до нової влади, мали присяг­нути на вірність українському народові. Тих, хто скомпроментував себе антиук­раїнською діяльністю, було звільнено.

Державний секретаріат судівництва у лютому 1919 року розпочав докорін­ну перебудову судової системи. З цією метою вся територія держави була розді­лена на 12 судових округів і 130 судових повітів, у яких передбачалося обрати окружних і повітових суддів. Для національних меншин встановлювалася гаран­тована квота: поляки мали обрати 25 суддів, 17 — євреї.

Окрім цього, Українська національна рада ухвалила низку інших законів, зокрема, про скорочення термінів стажування — з трьох років до двох; про тим­часове припинення (у зв'язку з умовами військового часу) діяльності суду при­сяжних; про запровадження у судочинство української мови, принципів гласнос­ті, змагальності, широкого демократизму, безумовного права звинуваченого на захист тощо. Для розгляду кримінальних справ законом Української національ­ної ради 11 лютого тимчасово створено трибунали першої інстанції. Вони діяли в повітах у складі голови і двох членів. Вищою інстанцією з цивільних і кримі­нальних справ мав стати Вищий суд, а останньою — Найвищий державний суд.

Джерела права. 15 лютого 1919р. Українська національна рада прийняла закон, який затвердив статус української мови як державної. Національним мен­шинам гарантувалося право вільно розвивати свою мову, культуру, мати свої школи, бібліотеки, видавати періодичні видання та літературу.

У квітні був прийнятий закон про громадянство та правовий статус чужинців,

а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних

установ. Ними могли бути тільки громадяни України, які володіли державною мо­вою та мовою хоч би однієї з національних меншин, віком до 40 років. Для прийня­тих на державну службу встановлювався однорічний термін стажування, після чого він мав скласти усний і письмовий іспити із знання законодавства.

Того ж місяця був ухвалений закон про земельну реформу, за яким перед­бачалася конфіскація земель поміщиків, церков, монастирів, різноманітних уста­нов. Націоналізовані землі переходили до державного земельного фонду. Саме з цього резерву земельними ділянками мали забезпечуватися безземельні та мало­земельні селяни. Решта аграрних питань відкладалася на розгляд Сейму.

Виборчим законом від 14 квітня 1919 року встановлювалася пропорційна система виборів до Сейму на основі рівного, загального, безпосереднього вибор­чого права при таємному голосуванні. Активне виборче право належало грома­дянам, які досягли 21- річного віку, пасивне — 25 років. Національним менши­нам гарантувалося пропорційне представництво у парламенті.

Додатки

Питання. Поясніть, чому в історичній літературі події лютого 1917 року називають революцією, а жовтня того ж року — переворотом?

Відповідь. З латинської мови "революція" означає переворот. Однак у кон­тексті названих подій вживаються саме зазначені терміни. Це пояснюється тим, що у лютому 1917 року Микола II, хай і під тиском народних мас, подав у від­ставку самостійно, за внутрішнім переконанням неможливості очолювати дер­жаву. Відхід від влади у такий спосіб був передбачений конституційними актами 1906 року. У той же час ліквідація законної влади шляхом збройного повстання не відповідала чинному законодавству Російської імперії. Тому остання подія в історико-правовій літературі часто називається переворотом.

Питання. Хто такі „польські орлята", яким побудований меморіал у Льво­ві? Чому такі суперечки точаться між українцями і поляками з приводу його від­криття?

Відповідь. "Польські орлята" — це польська молодь 16-18 років, які висту­пили на захист Польської держави під час захоплення Львова українськими Сі­човими стрільцями у листопаді 1918 року. Значна частина їх загинула.

Суперечки точилися не з приводу будівництва меморіалу, а з приводу зу­хвалого, на думку українців, запису при вході: "Польським орлятам, які загинули за свободу Польщі". Широкі маси української інтелігенції та політиків виступи-

ли проти такого тексту, мотивуючи тим, що не можна гинути за свободу власної держави на окупованій території іншого народу.

Питання. До чого привели переговори між гетьманською адміністрацією і російськими більшовиками у 1918 році?

Відповідь. Згідно з умовами Брестського договору від 9 лютого 1918 року, більшовицька Росія мала укласти мирну угоду з Україною. Такі переговори роз­почалися у травні 1918 року в Києві, але більшовиками вони навмисно затягува­лися і до підписання миру не привели.

Гетьман Української Держави П. Скоропадський про перспективи Укра­їни: "Я переконаний, що Україна може існувати лише у формі Гетьманства. Зві­сно, права гетьмана мають бути істотно звужені у порівняння з тими, які я собі тимчасово привласнив для проведення у життя тих починань, котрі інакше про­ведені бути не можуть."

Витяг: П. Скоропадський. Спогади (кінець 1917 — грудень 1918рр.). Київ — Філадельфія, 1995. — С.182.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкажіть про утворення Центральної Ради, Генерального Секретаріату,
місцевих органів української влади і управління.

2. Охарактеризуйте зміст І, II, ІІІ-го Універсалів Центральної Ради.

3. У чому полягала суть IV-ro Універсалу Центральної Ради.

4. Дайте характеристику основних положень Конституції УНР від
29.04.1918 р.

5. Розкажіть про державне будівництво Гетьманату П. Скоропадського.

6. Охарактеризуйте законодавство Української Держави.

7. Яким чином проходив процес державного будівництва ЗУНР?

8. Українська Національна Рада, її нормотворча діяльність.

9. Охарактеризуйте законодавство УНР доби Директорії.

 

10. Проаналізуйте діяльність Директорії на міжнародній арені.

11. У якій сфері Українська Держава гетьмана П. Скоропадського досягла
найбільших успіхів? Як Ви це поясните?

12. Чому (на відміну від УНР) на західноукраїнських землях процес форму­
вання усіх ланок державного механізму проходив значно швидше і сприятливіше?

13. Занотуйте до свого зошита положення Конституції Української Народ­
ної Республіки від 29 квітня 1918 року, які гарантували політичні права і свобо­
ди громадян.

Підсумковий тест навчального модуля

1. Із запропонованих тверджень вибрати те, яке за змістом відповідає Ш-му Універсалу Центральної Ради.

а) виходячи із угоди з Тимчасовим урядом, Центральна Рада заявляє, що во­
на не має наміру встановлювати автономію України до скликання Установчих

зборів;

б) Центральна Рада проголошує Україну самостійною незалежною державою;

в) Центральна Рада проголошує Українську Народну Республіку (УНР) у
складі Російської Федерації;

г) Центральна Рада висловлює обурення більшовицьким переворотом 25
жовтня 1917 року у Петрограді.

2. Виконавчим органом Центральної Ради був:

а) Народний секретаріат;

б) Генеральний секретаріат;

в) Рада Народних Міністрів;

г) Державний секретаріат.

3. Конституція УНР від 29 квітня 1918 року державним символом визнала

прапор:

а) серп і молот на червоному тлі;

б) тризуб на синьо-жовтому тлі;

в) положення про символіку відсутні;

г) триколор.

4. За Конституцією від 29 квітня 1918 року УНР за формою правління мала

бути:

а) парламентсько-президентською республікою;

б) президентською республікою;

в) конституційною монархією;

г) парламентською республікою.

5. За якими із названих нижче нормативно-правових актів визнавалася дер­
жавність української мова?

а) „Закони про тимчасовий державний устрій Української Держави" від 29
квітня 1918 року;

б) IV-й Універсал УНР від 7 лютого 1917 року;

в) в жодному із них;

г) Актом злуки ЗУНР і УНР від 22 січня 1919 року.

6. Яка із перелічених губерній не увійшла до складу України згідно з „Кон­
ституцією Тимчасового Уряду Генеральному секретаріату"?

а) Єлисаветградська;

б) Чернігівська;

в) Волинська;
г)Подільська.

7. За яким міжнародно-правовими актом Польща визнала Директорію УНР
верховною владою України?

а) Брестським договором;

б) на Паризькій мирній конференції;

в) Варшавським договором;

г) Ризьким договором.

8. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки очолював:

а) Лонгин Цегельський;

б) Євген Петрушевич;

в) Кость Левицький;

г) Євген Коновалець.

9. Правоохоронні функції у Західноукраїнській Народній Республіці здійс­
нювала:

а) жандармерія;

б) поліція;

в) армія;

г) служба безпеки.

10. Із названих дат оберіть ту, яка має безпосереднє відношення до Дирек­торії УНР:

а) 29 квітня 1918 року;

б) 22 січня 1918 року;

в) 11 листопада 1918 року;

г) 14 листопада 1918 року.

МОДУЛЬ № 7

1. Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) у складі Союзу Радянських Соціалістичних

Республік (1917 — 1991 pp.)

2. Спроби відновлення української державності напере­додні і у ході Другої Світової війни.

Зміст дидактичної одиниці

Створення Української Соціалістичної Радянської Республіки. Конституція УСРР 1919 року, її основні положення. Передумови утворення і юридичне офо­рмлення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Конституційний процес в радянській Україні: Конституції 1929, 1937, 1978 років, основні поло­ження. Розпад СРСР.

Спроби відновлення української державності напередодні і в ході Другої Світової війни: проголошення незалежності Карпатської України; акт ОУН про відновлення Української держави від 30 червня 1941 року. Включення Північної Буковини, Північної і Південної Бессарабії до УРСР. Утворення Чернівецької області у складі радянської України.

Анотація

Проголошенню, розвитку та занепаду радянської форми держави та права присвячений сьомий модуль навчального курсу. Істотне місце в ньому займає конституційний процес в радянській Україні, який, по суті, був безперервним. За всю історію УРСР було ухвалено чотири конституції.

Державницькі змагання 1930-40-х років та спроби створити незалежну Україну також не обійдені увагою. Карпатська Україна, Акт ОУН про відро­дження Української держави стоять у низці найважливіших державно-політичних подій, винесених у зміст навчального модуля.

 

Джерела

1. Збірник законів Української РСР 1938-1973 pp.: У 2-х томах. 1974. —Т. 1.

- К.,

2. Систематичне зібрання діючого законодавства Української РСР. — К.,
1975. — Т.1. — С.8-26.

3. Постанова з'їзду народних депутатів СРСР "Про політичну і правову оці­
нку радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 року", прийнята 24
грудня 1989 року // Радянська Україна. — 1989. — 25 грудня.

4. Сергійчук В.І. Правда про "золотий вересень" 1939-го. — К.,1999.

5. Слюсаренко А., Томенко М. Історія української конституції. — К.,1997. —
С171-236.

Основна література

1. Історія держави і права України / За ред. В.Я. Тація та А.Й. Рогожина /: У
2-х томах. — К.,2000. — Т.2. — С136-518.

2. Історія України: нове бачення: У 2-х томах.— К., 1996. — 1.2. — С 429-467.

3. Історія українського права. — К., 2001. — С.147-179.

4. Музиченко П.П. Історія держави і права. — К., 1999. — С.385-398.

5. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: курс лек­
цій. — К.,1999. — С.358-367.

Додаткова література

1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953.— Суспільно-
політичний та історико-правовий аналіз: У 2-х томах. — К., 1994.

2. Косик В. Україна і Німеччина у Другій Світовій війні. — Париж — Нью-
Йорк—Львів, 1993.

3. Кульчицький B.C. Історія Конституції Української Радянської Соціалісти­
чної Республіки. — Львів, 1956. — С.21-76.

4. Стерчо П. Карпато-Українська держава.— Львів, 1994.

5. Макогон С, Ткач А., Цветков В. Розвиток радянської державності на
Україні. — К., 1966.

Факультативна література

1. Бах М., Залевський А. Війна втрачених надій: український самостійниць­
кий рух у 1935-1945 pp. // Український історичний журнал. — 1992. — № 6.

2. Волков СВ., Емельянов Ю.В. До и после секретных протоколов. — М.,
1990.

 

3. Коваль B.C. За що і з ким боролися ОУН-УПА // Україна XX ст. Пробле­ми національного відродження. — К., 1993. — С 91-116.

ТЕСТ-ДОПУСК

1. Засновниками радянського Союзу у 1924 році були Казахстан, Російська
федерація, Білорусь та Україна.

а) Так б) Ні

2. Голодомор 1932-1933 років мав місце не тільки на Україні, а й у Росії,
а) Так б) Ні

3. Друга Світова війна розпочалася 22 червня 1941 року:
а) Так б) Ні

4. Левко Лук'яненко був засновником організації дисидентів — Українсь­
кої Гельсінської групи.

а) Так б) Ні

5. Президентом України у 1972 році було обрано Володимира Щербиць-
кого.

а) Так б) Ні

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Вивчення даного модуля слід розпочинати із з'ясування терміну "радянська держава". Студент має запам'ятати, що радянським називають спосіб організації політичної влади, який здійснюється через представницькі органи — Ради на­родних депутатів. В Україні вона насаджувалася за допомогою залякування, та відвертого терору. З перших днів існування, попри декларації, радянська форма державності істотно обмежувала суверенне право України на її територію, само­стійне функціонування державного апарату, видання загальнообов'язкових пра­вових актів тощо. Фактично від постання держави у 1917 до її розпаду у 1991 році Україна функціонувала як частина радянського державно-політичного ме-гакомплексу.

При вивченні джерел радянського права варто загострити увагу на особли­востях розуміння більшовиками революційної правосвідомості, а також їхнього ставлення до правових джерел попередніх історичних епох, насамперед Російсь­кої імперії.

Конституційний процес необхідно розглядати через аналіз основних поло­жень кожної із чотирьох ухвалених в радянській Україні конституцій. Саме та­кий порівняльний підхід дасть змогу з'ясувати причини частих змін основного закону, їх повній змістовій та структурній аналогії як з конституціями Російської Федерації, так і Радянського Союзу.

В окремому блоці розглядаються суспільно-політичні процеси на Західній та Закарпатській Україні напередодні та в умовах Другої Світової війни. Слід уяснити, що створення державницьких організацій на кшталт Української війсь­кової організації чи Організації Українських Націоналістів (ОУН) не мали виня­тково антиросійського чи антипольського спрямування. Своєю програмною ме­тою вони вважали визволення всіх українських етнічних територій від країн, які їх окупували. Зважаючи на актуальність заторкнутої проблеми, варто подумати над дискусійним питанням про можливість політичного і юридичного визнання вояків ОУН та Української Повстанської Армії (УПА) воюючою стороною у Другій світовій війні.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Модуль №7.1

Створення Української Соціалістичної Радянської Республіки та її Кон­ституція 1919 року. Українська радянська держава як федеративна частина Росій­ської республіки була утворена у грудні 1917 на 1 Всеукраїнському З'їзді Рад. 6 сі­чня 1918 року вона проголошується Українською Соціалістичною Радянською Рес­публікою (УСРР). 28 грудня 1920 був підписаний договір про військовий та госпо­дарський союз між Росією і Україною. І хоча в преамбулі підкреслювалась незале­жність і суверенність держав, створені для спільної роботи наркомати входили до складу Ради Народних Комісарів (РНК) Російської Радянської Федеративної Соціа­лістичної Республіки (РРФСР) і мали в РНК УСРР лише своїх уповноважених. Так, виникла договірна федерація формально незалежних радянських держав. Всеросій­ський ЦВК, куди республіки делегували своїх представників, і Раднарком РРФСР, до якого входили об'єднані наркомати, стали загальнофедеративними органами. Нечітка фіксація прав і обов'язків державних установ, невизначеність меж компе­тенції загальнодержавних і республіканських органів, відсутність їх юридичного оформлення вказували на фіктивність української державності.

Ще до укладення договору про військовий та економічний союз намітилися сфери співпраці між радянськими Україною та Росією. Важливим компонентом подальшого діалогу стала гармонізація законодавства двох радянських республік. 14 березня 1919 року в Харкові на III з"їзді Рад була ухвалена Конституція УСРР, зміст якої перекликався із змістом Конституції Російської Федерації 1918 року.

У Конституції УСРР 1919 p., як і в Конституції РСФРР, визначалися основ­ні завдання диктатури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ла­ду до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів. УСРР проголошувалася державою „трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селян­ства". Влада трудящих мала здійснюватися через Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

Визначалися структура і компетенція вищих органів державної влади. Найви­щим органом проголошувався з'їзд Рад, а в період між з'їздами діяв ВУЦВК, який утворювався з'їздом і звітував перед ним. Повноваження Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не були чітко розмежовані. Кожен із центральних органів влади отримав право видавати закони, що суперечило азбуці демократії.

У травні 1919 р. законодавчими функціями була наділена і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи, а в міжсесійний період її повноваження покладалися на Президію. Остання мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і призупиняти їх чинність до остаточного вирішення найближчої сесії ВУЦВК. їй доручався розгляд клопо­тань про помилування та вирішення поточних управлінських питань. Керівницт­во окремими галузями управління покладалося на наркомати.

Конституція визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітни­чих, селянських та червоноармійських депутатів й обрані ними виконкоми, а та­кож губернські, повітові та волосні з'їзди Рад та їх виконкоми.

На III Всеукраїнському з'їзді Рад було обрано ВУЦВК у складі 99 членів, з них 89 більшовиків та 10 українських есерів (боротьбистів). ВУЦВК обрав свою Президію і затвердив склад Раднаркому. Головою ВУЦВК став Г. Петровський. До складу Раднаркому увійшли більшовики О. Бубнов, К. Ворошилов, В. Затон-ський, Е. Квірінг, М. Скрипник, О. Шліхтер та ін.

Утворення Союзу РСР. 30 грудня 1922 року у Москві відкрився І Всесою­зний з'їзд Рад, який в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і

Союзний договір. Згідно з цими документами, чотири радянські республіки — Росія, Україна, Закавказька Федерація, Білорусія — утворюють одну союзну державу. Договір визначав структуру загальносоюзних верховних органів влади та їх повноваження. Встановлювалося, що народні комісаріати поділятимуться на союзні, союзно-республіканські і республіканські. Остаточне затвердження Декларації про утворення СРСР і Союзного договору було перенесено на II Все­союзний з'їзд Рад.

І з'їзд Рад обрав Центральний Виконавчий Комітет Союзу РСР у складі 371 члена і 138 кандидатів. 88 членів ЦВК СРСР представляли УСРР. Обрано було також чотирьох голів ЦВК, у тому числі від України — Г. Петровського. Так за­кріплювалося утворення єдиної союзної держави — Союзу РСР.

Доопрацювання Договору і Декларації продовжувавалося в 1923 році, коли було створено спеціальну комісію для розробки Конституції СРСР.

З ухваленням 31 січня 1924 року Конституції "союз республік" перетворив­ся в жорстко централізовану унітарну державу. У травні 1925 були затверджені зміни до Конституції УСРР, які законодавчо закріпили входження радянської України до складу Союзу РСР. Таким чином, незважаючи на зовні демократичні форми побудови єдиної багатонаціональної держави, Українська. СРР остаточно втратила рештки суверенітету.

Зі створенням СРСР міжнародні відносини передавалися до компетенції союзних органів, а угоди, укладені Україною з іноземними державами, зберігали свою чинність на її території за умови, що їх подальша реалізація забезпечувала­ся Союзом РСР. Відповідно до ст. 1 Конституції СРСР 1924 до компетенції сою­зних органів входило представництво в міжнародних організаціях, відкриття ди­пломатичних представництв та підписання угод із іноземними країнами.

З 10 травня 1925 року до складу Української РСР увійшла Молдовська Ав­тономна СРР. Волюнтаристським шляхом до її складу були включені території, на яких проживало переважно українське населення. Відтак, основа нинішніх конфліктів у Придністров'ї були закладені недалекоглядною національною полі­тикою більшовиків.

Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929 року. Перетворення, що сталися в усіх сферах життя України, вимагали внесен­ня значних змін до Основного Закону республіки — Конституції УСРР. Насам­перед це було обумовлено утворенням єдиної союзної держави — СРСР, у скла­ді якої перебувала тепер Україна. Зміни випливали також із факту проведення

нової економічної політики. Крім того, необхідно було законодавче закріпити в Конституції утворення Молдавської АСРР у складі УСРР.

Розробка проекту нової Конституції було доручено народному комісаріату юстиції УСРР. На початку 1929 р. остаточний проект Конституції УСРР був по­даний до розгляду і затвердження.

15 травня 1929 р. XI Всеукраїнський з'їзд Рад одностайно затвердив нову Конституцію УСРР. Уперше до неї увійшли розділи про виборчі права та про бюджет Української СРР.

У ст. 1 Конституції Українська Республіка проголошувалася соціалістичною державою робітників і селян, де вся влада належить Радам робітничих, селянсь­ких і червоноармійських депутатів.

Принципово нові положення Конституції УСРР 1929 року були сформульо­вані в статтях 2 і 3, де визначався правовий статус Української СРР у складі Ра­дянського Союзу. Порівняно з Конституцією Української СРР 1919 року суве­ренні права радянської України були істотно звужені. За Конституцією 1929 ро­ку УРСР належало право на власне законодавство й управління, але за умови ви­знання зверхності загальносоюзних законодавчих актів.

Конституція залишила чинними всі права і свободи трудящих, проголошені Конституцією УСРР 1919 року. Вона закріпила рівноправність громадян незале­жно від їхньої расової і національної належності. Водночас, як і за Конституцією 1919 року, виборчих прав позбавлялися особи, які використовували найману працю, священики, приватні торгівці, комерційні посередники, колишні співро­бітники та агенти царської охранки, члени імператорського дому тощо. Крім пе­релічених категорій Конституція 1929 року надавала можливість ВУЦВК на вла­сний розсуд позбавляти виборчих прав і інші групи населення. У ст. 18 Консти­туції закріплювалося утворення "у складі УСРР Молдавської Соціалістичної Ра­дянської Республіки".

Найвищими органами влади визнавалися Всеукраїнський з'їзд Рад робітни­чих, селянських та червоноармійських депутатів, Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет і Президія ВУЦВК. Розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК був Раднарком УСРР. Всі перелічені органи влади мали законодавчі, виконавчі та розпорядчі повноваження у межах своєї компетенції. Таким чином, основний закон УРСР 1929 року не передбачав чіткого поділу на гілки влади, порушуючи таким чином засадничі принципи демократії.

Конституція 1929 року встановила нову періодичність скликання з'їздів Рад. Відповідно до ст. 23 Конституції чергові Всеукраїнські з'їзди Рад скликалися ВУЦВК один раз на два роки. Надзвичайні з'їзди Рад могли скликатися ВУЦВК як за власною ініціативою, так і на вимогу Рад та з'їздів Рад місцевостей, де ме­шкало не менше третини виборців УСРР. До виключної компетенції Всеукраїн­ського з'їзду Рад було віднесено затвердження змін і доповнень до Конституцій Української СРР і Молдавської АСРР, зміни кордонів Української СРР та Мол­давської АСРР, вибори Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету і вибори представників Української СРР до Ради Національностей ЦВК СРСР.

Детально визначалася компетенція ВУЦВК та порядок його роботи. На сво­їх сесіях, які скликалися не менше трьох разів на рік, ВУЦВК затверджував бю­джет розвитку народного господарства УСРР, законодавчі акти Президії ВУЦВК, проекти кодексів, а також усіх законодавчих актів, що визначали зага­льні норми політичного, економічного і культурного життя республіки або вно­сили докорінні зміни в існуючу практику роботи державних органів УСРР тощо. Вперше в конституційному розвитку України було визначено компетенцію Пре­зидії ВУЦВК, якій надавалося право видавати декрети, постанови та розпоря­дження, а також затверджувати декрети і постанови Раднаркому УСРР. Президії ВУЦВК було надано право законодавчої ініціативи у вищих органах УСРР. Вона мала право скасовувати постанови Раднаркому й окремих наркоматів УСРР, а також Молдавського ЦВК і окружних виконавчих комітетів. Конституція регла­ментувала також компетенцію Раднаркому УСРР.

Місцевими органами влади Конституція УСРР 1929 року визначала Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, районні й окружні з'їз­ди Рад, а також їх виконавчі Комітети.

Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 року. Необхідність розробки нової конституції радянської України була продик­тована прийняттям 5 грудня 1936 року Конституції СРСР. З цією метою 13 лип­ня 1936 року Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, яка розро­била проект конституції і передала на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР.

З'їзд Рад відкрився 25 січня 1937 року, а ЗО січня він затвердив проект нової Конституції УРСР, яка майже повністю відтворила союзну Конституцію, її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції за формою були демократичними, але повністю відірваним від реального життя.

Україна визнавалася соціалістичною державою робітників і селян. Політич­на влада здійснювалася в ній Радами депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавалися соціалістична система господарства і соціалістична власність у формі державної або колгоспно-кооперативної.

Важливе значення мала ст.14 розділу 2, якою Українській РСР надавалося право виходу зі складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Проте ме­ханізм реалізації такого конституційного права не був розроблений.

Конституція внесла істотні зміни в структуру центральних органів влади. Найвищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обирала­ся громадянами України строком на чотири роки. Віднині це був єдиний законо­давчий орган УРСР. Відповідно до Конституції Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган.

Верховна Рада обирала уряд республіки — Раднарком УРСР — вищий ви­конавчий і розпорядчий орган державної влади. Він мав право видавати поста­нови і розпорядження, перевіряти їх виконання.

Особливість Конституції 1937 року полягала у тому, що у ній вперше вклю­чено положення про комуністичну партію як керівну установу всіх громадських і державних організацій.

Місцеві органи державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України — Ради депутатів трудящих — обиралися населенням відповідних ад­міністративних одиниць строком на два роки.

Конституція проголошувала свободу слова, друку, зборів і мітингів, демон­страцій, тобто йшлося про політичні права, притаманні розвинутим демократич­ним країнам. В той час, коли провадились незаконні обшуки й арешти, здійсню­валися масові репресії, в Конституції урочисто проголошувалася недоторкан­ність особи, житла тощо.

Не захищала Конституція УРСР і національні права українського народу. Розпочата ще з 20-х років українізація не просто припинилась, вона почала тепер розглядатися Москвою як прояв націоналізму. Наслідками цього стали розгром української науки, культури, знищення української інтелігенції.

Суттєвих змін зазнала виборча система. На відміну від попередньої Консти­туції, вибори до Рад депутатів трудящих усіх ступенів провадились на основі за­гального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Проте справжніх виборів з альтернативними кандидатами, передвиборчою агітацією

насправді дійсності не проводилося. Вони були лише ширмою, яка прикривала тоталітарний режим.

Вперше в історії українського радянського конституціоналізму Конституція 1937 року мала спеціальний розділ, присвячений суду та прокуратурі. Тут визна­чався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувалися осно­вні принципи їх діяльності. В Конституції багато говорилося про зміцнення со­ціалістичної законності, право обвинуваченого на захист, процесуальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяльність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії — все це було несумісним з принципами, проголошеними Кон­ституцією УРСР 1937 року.

Прикладів цьому безліч. Красномовним с факт ухвалення Закону від 7 серп­ня 1932 року „Про охорону майна державних підприємств колгоспів та коопера­ції і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". За цим нормативно— правовим актом проголошувалася недоторканність соціалістичної власності. Особи, які на неї зазіхали, розглядатися як вороги народу. Законом встановлю­валося, що розкрадання соціалістичної власності передбачало смертну кару че­рез розстріл та конфіскацією всього майна. В разі зміни обставин, що пом'якшу­ють провину, передбачалося позбавлення волі на строк не менше 10 років також з конфіскацією майна. До такого роду злочинців законодавець не дозволяв за­стосовувати амністію.

Закон від 7 серпня 1932 р. не встановлював чітких кваліфікуючих ознак злочину. Це відкривало можливість для зловживань і застосуваня норм Закону до осіб, які здійснили дрібні крадіжки.

Офіційні документи свідчать, що на початок 1933 року, тобто за неповні п'ять місяців, за цим Законом було засуджено 54 645 осіб, з них 2 110 — до най­вищої міри покарання. На підставі його положень до кримінальної відповідаль­ності притягалися навіть діти, які збирали колоски на обмолочених полях. У на­роді Закон дістав назву про „п'ять колосків".