Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК)

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» за п. 6. ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство кваліфікується як вчинене з корисливих мотивів тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав отримати у зв’язку з цим матеріальні блага для себе або для інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Аналіз наданих для узагальнення матеріалів дає підстави для висновку про те, що в судовій практиці практично не виникає проблемних питань, пов’язаних із кваліфікацією умисного вбивства з корисливих мотивів, а помилки, допущені при цьому, є поодинокими. Зокрема, виникнення таких помилок зумовлене неправильним встановленням мотиву вчинення умисного вбивства. Так, якщо умисел на заволодіння майном виник в особи після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація її дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

Наприклад, органами досудового розслідування Б. обвинувачено у вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, тобто в умисному вбивстві з корисливих мотивів, зокрема у тому, що Б., будучи звільненим з роботи та вважаючи, що його колишній роботодавець має заборгованість перед ним, прийшов до потерпілої, яка була начальником відділу кадрів на підприємстві, де він раніше працював, та умисно наніс їй тяжкі тілесні ушкодження, вимагаючи повернення заборгованості, а після настання смерті потерпілої заволодів належними їй грошовими коштами. Самарський районний суд м. Дніпропетровська кваліфікував дії Б. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК, з огляду на те, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що підсудний та потерпіла заздалегідь домовлялись про зустріч, на якій потерпіла мала роз’яснити підсудному про можливості отримання ним коштів від підприємства. Тілесні ушкодження підсудний став наносити потерпілій після того, як остання у грубій формі повідомила йому про неможливість отримання ним коштів, будучи обуреним її агресивною поведінкою. Натомість умисел на заволодіння майном потерпілої, тобто корисливий мотив, з’явився у підсудного вже після позбавлення потерпілої життя, коли він побачив на столі у помешканні потерпілої гроші. З огляду на викладене суд зробив висновок про відсутність корисливого мотиву вбивства у діях підсудного. Водночас умисел на заволодіння майном потерпілої, тобто корисливий мотив, з’явився у підсудного вже після позбавлення потерпілої життя, коли він побачив на столі у потерпілої гроші. Ухвалюючи вирок від 14 липня 2014 року у зв’язку з призначенням суворішого покарання, Апеляційний суд Дніпропетровської області погодився із кваліфікацією дій підсудного ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК (№ 11кп/774/813/14).

Умисне вбивство з корисливих мотивів має місце тоді, коли винна особа, позбавляючи життя потерпілого, прагне досягти у зв’язку з цим будь-якої матеріальної вигоди для себе чи для своїх близьких, зокрема: заволодіти майном потерпілого чи інших осіб, одержати вигоду майнового характеру. Не вважається умисним вбивством з корисливих мотивів умисне позбавлення життя потерпілого, вчинене у зв’язку з неповерненням боргу, відмовою потерпілого виконати інші обов’язки майнового характеру, якщо такі обов’язки виникли з підстав, що не суперечать законодавству.

Таким чином, судам необхідно ретельно аналізувати всі ознаки, які дають підстави для висновку про наявність корисливого мотиву. У практиці розгляду кримінальних проваджень судами першої інстанції траплялись окремі випадки безпідставного обвинувачення органами досудового розслідування у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів, що зумовлювало іншу кваліфікації дій обвинувачених судом.

Як приклад, ухвалюючи вирок, Деснянський районний суд м. Києва, в кримінальному провадженні відносно К., обвинуваченого за пунктами 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 146 КК, виключив кваліфікуючу ознаку – п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України (вбивство з корисливих мотивів) оскільки висновок про корисливий мотив орган досудового розслідування жодним чином не обґрунтував та не зазначив, у чому саме він виражений. Дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено факт існування грошової заборгованості підсудного К. перед потерпілим, проте у матеріалах провадження немає доказів того, що, вчиняючи умисне вбивство, підсудний бажав уникнути повернення коштів. Зазначений вирок ухвалою Апеляційного суду м. Києва та ухвалою колегії судової палати з кримінальних справ ВССУ був залишений без змін (№ 754/13777/13-к).

Разом із тим у судовій практиці мали місце проблемні випадки, пов’язані із кваліфікацією умисного вбивства з корисливих мотивів у сукупності з іншими злочинами проти власності.

Наприклад, органами досудового розслідування неповнолітньому П. пред’явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства під час розбійного нападу та викраденні документа (п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК). Зокрема, дії П. як умисне вбивство з корисливих мотивів кваліфіковано з огляду на таке: підсудний, заборгувавши потерпілому 800 грн., запросив останнього у безлюдне місце для зустрічі з третьою особою, яка нібито мала віддати гроші. Після того як потерпілий зрозумів, що повернення боргу не відбудеться, і став погрожувати, що повідомить батьків підсудного про заборгованість, підсудний П. завдав не менше трьох ударів у життєво-важливий орган – голову фрагментом бетонної конструкції та цеглиною, від яких потерпілий помер на місці. Після цього П. забрав майно потерпілого, мобільний телефон, ноутбук, сумку для ноутбука, кросівки, а також паспорт громадянина України потерпілого, який зберігав у себе вдома. Проте вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 квітня 2014 року П. визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 357 КК, та виправдано за ч. 4 ст. 187 КК. Підставою для виправдання П. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК, став висновок суду про те, що з досліджених судом доказів не вбачається, що напад на потерпілого був спрямований на заволодіння його майном. Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого, Апеляційний суд Дніпропетровської області залишив без змін вирок суду першої інстанції в частині визнання П. винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Разом із тим, частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалив свій вирок від 24 червня 2014 року, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині виправдання П. за ч. 4 ст. 187 КК, посилаючись на те, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надав їм неправильну оцінку: із протоколу допиту підсудного та відеозапису слідчого експерименту вбачається, що після нанесення ударів потерпілому ззаду останній впав, не чинячи опору, після чого підсудний заволодів його майном і наніс декілька ударів по голові цеглиною, внаслідок яких настала смерть потерпілого. Таким чином, суд апеляційної інстанції кваліфікував дії П. за сукупністю злочинів як умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене під час розбійного нападу, та викрадення документа. Зазначений вирок залишено без змін ухвалою колегії суддів судової палати з кримінальних справ ВССУ від 12 лютого 2015 року (№ 5-125км15).

Таким чином, розглядаючи зазначене вище кримінальне провадження, апеляційний суд обґрунтовано керувався п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику про злочини проти життя і здоров’я», відповідно до якого при умисному вбивстві під час розбійного нападу дії особи кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном, а також роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» про те, що розбій, поєднаний з умисним вбивством, потребує кваліфікації за сукупністю злочинів за ч. 4 ст. 187 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.