Лістинг 15-16.4. Програма 15–16-4.c . Приклад простого TCP-серверу для сервісу echo.

Наберіть і відкомпілюйте програму. Запустіть її на виконання. Модифікуйте текст програми TCP-клієнта (программа 15–16-3.c), замінивши номер порту з 7 на 51000. Запустіть клієнта з іншого віртуального терміналу або з іншого комп'ютера і переконаєтеся, що клієнт і сервер взаємодіють коректно.

Вживання інтерфейсу мережних викликів для інших сімейств протоколів. UNIX Domain протоколи. Файли типу "сокет"

Розглянутий нами інтерфейс уміє працювати не тільки із стеком протоколів TCP/IP, але і з іншими сімействами протоколів. При цьому потрібна лише незначна зміна написаних з його допомогою програм. Розглянемо дії, які необхідно виконати для модернізації написаних для TCP/IP програм під інше сімейство протоколів.

1. Змінюється тип сокета, тому для його точної специфікації потрібно задавати інші параметри в системному виклику socket().
2. В різних сімействах протоколів застосовуються різні адресні простори для видалених і локальних адрес сокетів. Тому міняється склад структури для зберігання повної адреси сокета, назва її типу, найменування полів і спосіб їх заповнення.
3. Опис типів даних і приречених констант знаходитиметься в інших include-файлах, тому буде потрібно замінити include-файли <netinet/in.h> і <arpa/inet.h> на файли, що відносяться до вибраного сімейства протоколів.
4. Може змінитися спосіб обчислення фактичної довжини повної адреси сокета і вказівки його максимального розміру.

Мал. 15-16.9. Схема роботи TCP-серверу з паралельною обробкою запитів

Давайте докладніше розглянемо ці зміни на прикладі сімейства UNIX Domain протоколів. Сімейство UNIX Domain протоколів призначено для спілкування локальних процесів з використанням інтерфейсу системних викликів. Воно містить один потоковий і один датаграмний протокол. Ніякий мережний інтерфейс при цьому не використовується, а вся передача інформації реально відбувається через адресний простір ядра операційної системи. Багато програм, що взаємодіють і з локальними, і з видаленими процесами (наприклад, X-Windows), для локального спілкування використовують цей стек протоколів.

Оскільки спілкування відбувається в рамках однієї обчислювальної системи, в повній адресі сокета його видалена частина відсутня. Як адресний простір портів – локальної частини адреси – вибрано адресний простір, співпадаючий з безліччю всіх допустимих імен файлів у файловій системі.

При цьому як ім'я сокета вимагається задавати ім'я неіснуючого ще файлу в директорії, до якої у вас є права доступу як на запис, так і на читання. При настройці адреси (системний виклик bind()) під цим ім'ям буде створений файл типу "сокет" – останній ще невідомий нам тип файлу. Цей файл для сокетів грає роль файлу-мітки типа FIFO для іменованих pip’ов. Якщо на вашій машині функціонують X-Windows, то ви зможете знайти такий файл в директорії з ім'ям /tmp/.X11-unix – це файл типу "сокет", що служить для взаємодії локальних процесів з віконним сервером.

Для зберігання повної адреси сокета використовується структура наступного вигляду, описаного у файлі <sys/un.h>:

struct sockaddr_un{ short sun_family; /* Вибране сімейство протоколів – завжди AF_UNIX */ char sun_path[108]; /* Ім'я файлу типу "сокет" */};

Вибране ім'я файлу ми копіюватимемо всередину структури, використовуючи функцію strcpy().

Фактична довжина повної адреси сокета, що зберігається в структурі з ім'ям my_addr, може бути обчислена таким чином: sizeof(short)+strlen(my_addr.sun_path). В Linux для цих цілей можна використовувати спеціальний макрос мови З

SUN_LEN(struct sockaddr_un*)

Нижче приведені тексти переписаних під сімейство UNIX Domain протоколів клієнта і серверу для сервісу echo (програми 15–16-5.c і 15–16-6.c), що спілкуються через датаграми. Клієнт використовує сокет з ім'ям AAAA в поточній директорії, а сервер – сокет з ім'ям BBBB. Як випливає з опису типу даних, ці імена (повні або відносні) не повинні по довжині перевищувати 107 символів. Коментарі дані лише для змін в порівнянні з програмами 15–16-1.c і 15–16-2.c.