Адміністративна школа менеджменту

Виникнення адміністративної школи менеджменту пов'язу­ють з французьким підприємцем та інженером А. Файолем (1841—1925). Він розглядав організацію як єдиний організм. Для будь-якої ділової організації характерні 6 функцій або на­прямки діяльності:

—технічний (виробництво);

—комерційний (закупівля, збут, обмін);

—фінансовий (пошук та оптимальне використання коштів);

—бухгалтерський (діяльність з аналізу, обліку, статистики);

—захисний (захист власності фірми та людей);

—особливий адміністративний, тобто управлінська діяль­ність, яка охоплює п'ять обов'язкових функцій управління: пла­нування, організацію, розпорядливість, координацію, контроль.

А. Файоль розробив чотирнадцять загальних принципів управління, від яких залежить його ефективність:

—розподіл праці, що підвищує кваліфікацію та рівень вико­нання робіт;

—влада (право віддавати команди та нести відповідальність за наслідки);

—дисципліна (чітке та явне порозуміння робітників та мене­джерів, яке базується на повазі до правил та дотриманні домов­леностей);

—єдність у віддані розпоряджень, виконання розпоряджень тільки одного керівника та звітність одному керівнику;

—єдність керівництва (один керівник та один план для гру­пи людей, які працюють в межах єдиної мети);

—підпорядкування індивідуальних інтересів інтересам орга­нізації;

—винагорода працівників (платня має бути справедливою та відображати стан організації, стимулювати ефективну роботу співробітників);

—централізація (рівень централізації та децентралізації має залежати від ситуації та обиратися таким чином, щоб давати найкращі результати;

—скалярна мета, або мета взаємодії (чітке визначення поряд­ку проходження команд від керівництва до підлеглих);

—порядок (всі повинні знати своє місце в організації);

—рівність (до робітників треба ставитися справедливо, по-доброму);

—стабільність персоналу (кадри повинні перебувати в ста­більній ситуації);

—ініціатива (менеджери повинні заохочувати підлеглих на висування нових ідей);

—корпоративний дух (треба створювати дух єдності та сумі­сних дій, розвиток бригадної форми роботи).

А. Файоль вважав, що використання цих універсальних прин­ципів у практичній діяльності має бути гнучким.

Інтерес викликає оцінка А. Файолем якостей, необхідних ме­неджеру:

—фізичні якості (здоров'я, сила, мовлення);

—розумові якості (здатність розуміти та вивчати, вміння оці­нювати, пристосовувати);

—моральні якості (енергійність, ініціативність, відповідаль­ність, лояльність, тактовність);

—загальна освіта (знання питань, які стосуються не тільки тих функцій, які він виконує);

—спеціальні знання (технічні, комерційні, фінансові, управ­лінські та інші, які мають безпосереднє відношення до посади);

—досвід роботи (знання, отримані під час попередньої діяль­ності).

Школа людських стосунків

У 30—60-ті роки великою популярністю користувалася "шко­ла людських стосунків". Одним із її основоположників був Елтоу Мейо (1880—1949) — виходець з Австралії, який на початку 20-х років XX ст. переїхав до СІЛА, де працював у відділі про­мислових досліджень у Гарварді. Він і багато інших прихиль­ників цієї теорії були спеціалістами, що вивчають соціально-психологічні проблеми поведінки людини в трудовій діяльності. Вони спробували перебороти хибу теорії "наукового управлін­ня", яка не враховує людський чинник виробництва. На чільне місце вони поставили членів організації. їхня теорія була спро­бою вирішення проблем загострених стосунків між власниками і найманим персоналом. Основні положення цієї теорії зводяться до такого:

—управління має справу переважно з групами людей, а не окремими робітниками, і тому потребує створення методів управ­ління поведінкою людей в організаціях;

—природа людини несумісна з примітивною ієрархією підпо­рядкованості, формалізацією організаційних процесів. Ця особ­ливість потребує використання таких форм і методів управлін­ня, які б давали змогу більш повно використовувати потенціал, особливості робітників;

—одним з головних завдань управління має стати вирішен­ня соціальних проблем праці, її гуманізація, виховання і навчан­ня робітників, управління на основі авторитету;

—ефективність виробничого процесу значно більше залежить від соціального та психологічного стану, ніж від матеріального заохочення.

Кількісна школа

Під час Другої світової війни у Великобританії було створено групу, яка займалася питаннями управління радарними систе­мами та розробкою способів боротьби з підводними човнами, яку очолював фізик, лауреат Нобелівської премії П. Блокет. Подібні групи виникають у військово-морських та військово-повітряних силах СІНА. Відбувається відродження використання наукових методів з метою аналізу управління. Цей процес поступово по­ширюється і на виробничу сферу. Якщо зусилля Тейлора, Ган-та, Гілберта були спрямовані на пошуки за допомогою науково­го методу кращого рішення, то зусилля представників кількісної школи були спрямовані на пошуки найкращого, оптимального з багатьох можливих рішень. Для цього використовували мате­матичні методи, комп'ютерну техніку, побудову абстрактних моделей реальних подій, що забезпечувало прийняття правиль­них управлінських рішень.

Представники цієї школи розглядають управління як процес логічний, який підлягає формалізації і може бути викладений математично.

Значного поширення математичні методи набули в 60-ті роки XX ст. У менеджменті все більше починають використовувати математичні та статистичні терміни. Статистику та теорію ймо­вірності використовували — для визначення методів контролю за якістю; методи лінійного програмування — для вибору на­прямків у діяльності з урахуванням певних обмежень; за допо­могою теорії черговості визначали вартість та час експлуатації обладнання; ігрова теорія давала змогу краще зрозуміти конку­рентну стратегію; комп'ютерна обробка даних — моделювати отримання капіталу та будувати кількісні моделі.