Яким чином збільшення пропозиції грошей впливає на швидкість їх обігу.

А) із збільшенням пропозиції грошей зростає швидкість їх обігу;

Б) із збільшенням пропозиції грошей зростає їх купівельна спроможність;

В) із збільшенням пропозиції грошей зменшується швидкість їх обігу;

Г) із збільшенням пропозиції грошей не зростає їх купівельна спроможність

Чим являються гроші, обслуговуючи грошовий оборот на мікрорівні?

А) однією з функціональних форм капіталу;

Б) формою узагальненого суспільного багатства;

В) загальним мірилом вартості всіх благ.

12. Швидкість обігу грошей це:

А) частота переходу грошової одиниці від одного економічного суб’єкта до іншого в процесі розширеного відтворення;

Б) кількість обмінних операцій, що здійснюються в касах банків за одиницю часу;

В) тривалість обороту грошової одиниці за звітний рік.

Яким чином може бути задоволена потреба в додатковій масі грошей для обслуговування сукупного грошового обороту?

А) розширення кредитних ліній юридичних осіб;

Б) додаткова емісія грошей;

В) запозичення на грошовому ринку.

Який сектор грошового обороту опосередковує формування доходів держави?

А) грошовий обіг;

Б) фінансовий;

В) кредитний.

15. Грошовий потік – це:

А) безперервний, окремо взятий рух грошей;

Б) сукупність платежів, які обслуговують окремий етап процесу розширеного відтворення;

В) процес переходу грошової одиниці від одного суб’єкта до іншого на певному етапі розширеного відтворення.

Література: 4,5,6,7,8, 17,18,20,23

 

Тема 3. Грошовий ринок

Після вивчення цієї теми Ви зможете:

· Пояснити, що таке грошовий оборот і грошовий ринок, що таке ринок грошей і ринок капіталу;

· Виділити в грошовому ринку сектори прямого та опосередкованого фінансування;

· Зрозуміти механізм формування взаємодії попиту і пропозиції на грошовому ринку;

· Виділити фактори, що визначають рівновагу грошового ринку.

 

Ключові терміни та поняття: грошовий ринок, номінальний попит на гроші, реальна процентна ставка, реальні грошові залишки, рівноважна процентна ставка, кредитна емісія, високоліквідна форма активів, монетизація економіки.

 

План теми:

1. Суть і структура грошового ринку.

2. Мотиви та чинники, що визначають параметри попиту на гроші.

3. Механізм формування пропозиції грошей.

4. Рівновага на грошовому ринку та процент.

 

Питання для самостійного вивчення:

1. Інституціональна модель грошового ринку. Канали прямого й опосередкованого фінансування. Банки й небанківські фінансово-кредитні установи як суб’єкти грошового ринку. (Л6. с. 111 – 114).

3. Економічна структура грошового ринку. Ринок грошей і ринок капіталів. Ринок цінних паперів та валютні ринки як складові грошового ринку.(Л6 с.114 – 118).

4. Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку та процент. Фактори, що визначають рівновагу грошового ринку.(Л8 с. 125-129).

 

1. Надзвичайно складна сутність та багатоликість існування грошового ринку істотно ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Для полегшення цього завдання побудуємо інституційну модель грошового ринку, яка відображає взаємозв’язки між суб’єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів.

У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів: тими що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками (рис. 3.2. Л6 с. 112).

Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб’єкти, що заощадили грошові кошти. Це насамперед сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб’єктів, але на перше місце за частотою та обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім – урядові структури. Сімейні господарства, іноземців. Стрілки, що показують рух грошей спрямовані від кредиторів до позичальників, а стрілки, що відображають рух інструментів – від позичальників до кредиторів.

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

· Сектор прямого фінансування -на н ому зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Функціонуючи тут брокери та дилери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників, допомагаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей: 1) канал капітального фінансування, по якому покупці назавжди залучають кошти у свій оборот, для цього використовуються як інструмент акції; 2) канал запозичень, по якому покупці тимчасово залучають кошти в свій оборот, використовуючи для цього облігації та інші подобні цінні папери. Наявність сектора прямого фінансування має важливе економічне значення. Для покупців грошей розширюються можливості вибору найвигідніших умов купівлі, зниження ціни грошей та скорочення плати за користування позиками. Продавець грошей тут може знати свого покупця «в обличчя», що дає можливість вибирати більш надійних позичальників, уникати зайвих ризиків. Завдяки цим перевагам сектор прямого фінансування розвивається досить інтенсивно в структурі грошового ринку. Крім того, наявність цього сектора загострює конкурентну боротьбу між фінансовими посередниками на грошовому ринку, примушує їх знижувати ціни та розширювати асортимент своїх послуг для суб’єктів цього ринку.

· Сектор опосередкованого фінансування – на ньому зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонують на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектора істотно відрізняються від технічних посередників першого сектора як за своєю роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування. Вони активно діють у напрямі мобілізації грошових коштів у тих суб’єктів ринку, які їх заощадили, і цілеспрямовано розміщують їх серед тих суб’єктів, які мають потребу у додаткових грошах, допомагаючи тим самим швидше, зручніше і вигідно перемістити вільні гроші від кредиторів до позичальників. Цю свою діяльність, яка ще називається фінансовим посередництвом, посередники здійснюють заради одержання прибутку, що робить її важливою сферою бізнесу. Сектор опосередкованого фінансування є об’єктивною необхідною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а й створює спеціальний механізм реалізації тих зв’язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. Насамперед мова йде про зв’язки, установлення яких вимагає великих витрат грошей і часу на пошуки і вивчення контрагента, чи реалізація яких пов’язана зі значними ризиками. Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі. Тому між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують не тільки конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників, кредиторів у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів та позичальників.

За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. За місцем на грошовому ринку їх можна поділити на дві групи: банки та парабанки (небанківські фінансово-кредитні установи).

Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Це зумовлено двома рисами, притаманними банкам:

А) вони не тільки можуть акумулювати вільні кошти кредиторів, а й самі створюють депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності;

Б) вони здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізувати, а отже – тимчасово використовувати, вільні кошти останніх.

 

2. Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація, яку проводять за кількома критеріями:

· За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

· За інституційними ознаками грошових потоків;

· За економічним призначенням грошових кошів, що купуються на ринку.

За першим критерієм у грошового ринка виділяють три сегменти: ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, валютний ринок. Хоча в організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, між ними існує тісний внутрішній зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший. Саме ці ринки забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва.

Ринок позичкових капіталів – система економічних відносин, що забезпечує акумуляція вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення. Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.

Ринок цінних паперів – частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля продаж цінних паперів. Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладення капіталів. Розрізняють первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів вторинний ринок цінних паперів – де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високо розвинутих ринкових економіках ринок цінних паперів є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення.

Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов’язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу(обміну) іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті. Це поняття охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв’язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо.

За другим критерієм грошовий ринок поділяють на ринок банківських кредитів та ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ). Детальніше ці ринки будуть розглянуті в темі 10.

За третім критерієм грошовий ринок поділяють на ринок грошей та ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1 року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору. Цей ринок умовно поділяють на два сектори:

· Міжбанківський ринок – частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів. Кредитування на міжбанківському ринку може здійснюватися за разовими чи генеральними кредитними угодами, а також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний ринок обслуговують угоди з приводу короткострокових9незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

· Відкритий ринок – це ринок, на якому відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральним банком. Центральний банк може продавати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них – населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їх вільні резерви та їхній кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме цінні папери у комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їхній кредитний потенціал. Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгучнішим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку.

Проаналізувавши структуризацію грошового ринку, можна зробити висновок, що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими ознаками вони були виділені, існує тісний взаємозв’язок, що підтверджує його внутрішню єдність.

 

3. Гроші виконують свої функції відповідно до потреб економіки; власне розвиток грошового механізму поступово сприяв нагромадженню капіталів і здійсненню інвестицій, які забезпечують процес розширеного відтворення. Але, якщо пропозиція грошей здійснюється у суспільстві безконтрольно, то вона може порушити гармонію розвитку економіки і призвести до непередбачуваних наслідків. Можна сказати, що гроші «сліхняно2 виконують свої функції тоді, коли їх випускають у достатній кількості, що дає можливість уникнути «заторів» у грошовому обороті.

Дестабілізація грошової системи, а звідси й розвиток інфляційних процесів, починається з порушення рівноваги на монетарному ринку, рівноваги між попитом та пропозицією грошей. Однак, надмірної пропозиції грошей не існує взагалі. Вона як економічне явище може розглядатися лише стосовно попиту грошей. З цієї причини на грошовому ринку завжди виникає проблема грошової рівноваги, що вимагає від державних органів знаходити такий грошовий механізм, який приводив би у відповідність виробництво і споживання, нагромадження і інвестиції.

Принципово важливою функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Монетаристами опрацьовано декілька теоретичних моделей встановлення грошової рівноваги на основі взаємодії грошової маси, реальних доходів і норми процента.

Графічний аналіз грошового ринку. На рис. 3.9.(Л8 с.126) на горизонтальній осі показано загальну кількість грошей (М), по вертикальній – номінальну процентну ставку. Пряма (Мs), що вертикальна вісі абсцис, характеризує пропозицію грошей, яка вважається більш сталою (екзогенною) величиною; попит на гроші – змінна величина, динаміка якої показана у вигляді лінії Мd, нахиленої вниз. За вищих процентних ставок суб’єкти ринку переміщують більшу частину своїх грошових залишків (що не приносять доходу) до високоліквідних активів.

Перетин ліній Мd і Мs в точці Е визначає не лише момент встановлення рівноваги монетарного ринку, а й показник рівноважної норми процента (r0), яка в даному разі є похідною величиною. З будь-якою більш низькою процентною ставкою рівень попиту на гроші буде перевищувати їх кількісну пропозицію. І навпаки, з будь-якою більш високою процентною ставкою пропозиція грошей перевищує рівень попиту. Лише в точці Е пропозиція і попит збігаються.

Тепер графічно покажемо наслідки зміни в пропозиції або в попиті на гроші, що відбуваються на монетарному ринку. Скажімо, у центральному банку виникли побоювання щодо інфляції і він вирішив зробити монетарну політику більш жорстокою, продаючи цінні папери і зменшуючи пропозицію грошей. Вплив такої політики показано на рис.3.10 (Л8 с. 127). Переміщення лінії (Мs) пропозиції грошей ліворуч означає, що за існуючої ставки (r0), запас грошей не забезпечує потреби суб’єктів ринку в грошах. Менша пропозиція грошей спричинила надлишковий попит на гроші. Суб’єкти ринку починають продавати свої активи і збільшувати запас грошей. Процентні ставки зростають доти, доки не дотягнеться нова рівновага, як показано на ри.3.10 у точці Е, за нової вищої процентної ставки

(r).

Послаблення монетарної політики або зменшення попиту на гроші призводить до протилежних результатів. Якщо центральний банк скуповує на відкритому ринку цінні папери і тим самим збільшує пропозицію грошей, як показано на рис. 3.11 (Л8 с.127), тоді лінія (Мs) переміститься вправо. Тепер у точці Е спостерігається надлишок пропозиції грошей. Нова рівновага буде досягнута в точці Е2 за нижчої процентної ставки (r2). Таке зниження рівня процентної ставки спонукає суб’єктів ринку тримати активи в грошовій формі. Оскільки альтернативна форма розміщення грошей у цінні папери є менш привабливою.

Порушення рівноваги на грошовому ринку може спричинятися зміною попиту на гроші. Уразі збільшення реального обсягу виробництва або рівня цін попит на гроші збільшується. На рис.3.11.(Л8 с.127), лінія попиту переміщується праворуч вгору від Мd до Мd1, підвищуючи при цьому рівноважну процентну ставку до рівня (r1). Протилежні випадки мають місце у випадку зменшення попиту на гроші через зниження цін або скорочення реального обсягу виробництва.

Отже, на монетарному ринку рівень процентної ставки змінюється таким чином, щоб відновити рівновагу між попитом і пропозицією. Збільшення маси грошей в обігу (грошових залишків) знижує рівноважну процентну ставку. Зростання цін або реальних доходів підвищує рівноважну процентну ставку.

Грошовий ринок та інфляція. У кейнсіанській макроекономічній моделі формою прояву інфляції є динаміка цін, імпульс до зростання яких може виходити як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Зупинимося на цих висновках більш детально.

На рис. 3.12. (Л8 с. 128) показано спочатку лінію сукупного попиту Мd і лінію сукупної пропозиції Мs. Лінія сукупного попиту Мd показує рівень випуску продукції і доходів, за яких видатки дорівнюють доходам, а грошовий ринок знаходиться на стані рівноваги. лінія сукупної пропозиції Мs показує, який обсяг продукції господарські агенти готові запропонувати на ринку на кожному рівні цін. Отож, стан рівноваги на ринку буде знаходитися на перетині ліній Мd і Мs, у точці Е. у разі рівноважного рівня ціни (Р0) попит відповідає обсягу продукції (Y0), який господарські агенти готові реалізувати на ринку. Якщо лінія сукупного попиту Мd’ стрімко підніметься вгору, то в основному пристосовуються ціни, а випуск продукції збільшується помірковано, непомітно. Такий варіант називається «інфляцією попиту», оскільки зростаючий попит підштовхує вгору рівень цін (Р’). причиною зростання цін є надмірний сукупний попит на гроші відносно загальної пропозиції товарів в умовах повної зайнятості.

Тепер розглянемо зміни чи порушення, що мають місце у сфері пропозиції.(рис.3.13 Л8 с.128). припустимо, що ціни на фактори виробництва (на енергоносії) зростають. Господарські агенти, щоб покрити свої зростаючі витрати, намагатимуться продати свою продукцію за більш високою ціною. Лінія сукупної пропозиції під впливом зростаючих витрат зміщується вліво і вгору – із положення Мs в положення Мs’.

Зростання витрат виробництва призводить до утворення нової точки короткострокової рівноваги Е’. рівень цін зростає з Р0 до Р’, а реальний випуск продукції зменшується з Y0 до Y1. як бачимо, негативні зміни у сфері пропозиції викликають спад виробництва і зростання цін. Такий варіант називається «інфляцією витрат», оскільки ціни зростають за рахунок очікуваного збільшення витрат виробництва.

Контрольні питання за тематикою СРС:

1. В чому полягає сутність інституційної моделі грошового ринку?

2. Чим відрізняються канали прямого та опосередкованого фінансування на грошовому ринку?

3. Хто є суб’єктами грошового ринку та які функції на них покладені?

4. В чому полягає сутність операцій на ринку грошей та ринку капіталів?

5. Яке місце займає ринок цінних паперів та валютний ринок в структурі грошового ринку?

6. Як досягається рівновага на грошовому ринку та які фактори її визначають?

 

Висновки після вивчення теми:

1. Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюються операції купівлі та продажу грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміну попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.

2. Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей – у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші – у формі бажання економічних суб’єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей – у формі запасу грошей, який економічний суб’єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей – у формі процента.

3. В інституційній моделі грошового ринку виокремлюються два сектори з різним характером руху грошей – сектор прямого фінансування та сектор опосередкованого фінансування. Перевагою першого сектора є те, що безпосередній характер взаємовідносин між продавцями (кредиторами) і покупцями (позичальниками) істотно знижує їх витрати на здійснення операцій. Перевагою другого сектора є те, що участь у взаємовідносинах між кредиторами і позичальниками фінансових посередників істотно знижує ризики, пов’язані з розміщенням грошових потоків.

4. Складний механізм грошового ринку дає можливість класифікувати його за різними критеріями. Основними з них є: види інструментів, з допомогою яких гроші переміщуються від продавців до покупців; інституційні ознаки грошових потоків; економічне призначення купівлі грошей. За першим критерієм грошовий ринок поділяється на: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок; за другим критерієм – на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ; за третім критерієм – на ринок грошей та ринок капіталів. Центральне місце в структурі грошового ринку займає ринок грошей.

5. Визначальну роль у механізмі ринку грошей відіграє попит на гроші, під яким слід розуміти бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей на певний момент. Це явище залишку і має об’єктивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що діють у реальній економіці – зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

6. Пропозиція грошей полягає в тому запасі грошей, який економічні суб’єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам. Це більш екзогенне явище, ніж попит на гроші. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не навпаки.

7. Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об’єктивний рівень ставки процента, за якою досягається стабілізація кон’юнктури цього ринку. Взаємозв’язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей – обернено пропорційно.

 

Питання для самоконтролю:

1. Який механізм зв’язку між рівнем процентної ставки і обсягом маси грошей в обігу?

2. Що таке грошовий ринок? Чому його називають умовним ринком?

3. Чим відрізняються операції купівлі-продажу на грошовому і на товарному ринках?

4. Що є інструментів купівлі-продажу на грошовому ринку та на товарному ринку? Які інструменти використовуються на грошовому ринку?

5. Які фактори спричиняють зміни в попиті на гроші?

6. Якою є залежність між зміною ставки процента і темпами інфляції?

7. Поясніть, що таке ринок грошей. Назвіть основні сегменти грошового ринку.

8. Яка залежність між альтернативною вартістю зберігання грошей і процентною ставкою? Поясніть механізм цього зв’язку.

9. Якою є залежність між зміною ставки процента і темпами інфляції? Які будуть наслідки, якщо темпи інфляції випереджають темпи зростання процентної ставки?

10. Який механізм зв’язку між рівнем процентної ставки та обсягом маси грошей в обігу? Як використовує цей механізм центральний банк в своїй грошово-кредитній політиці?

11. Як повинна змінитися пропозиція грошей, щоб при незмінному попиті рівноважних процентна ставка знизилася?

12. Поясніть процес грошово-кредитної мультиплікації.

13. Обґрунтуйте мотиви та чинники, що визначають параметри попиту на гроші.

 

Тести для самоконтролю:

1. Сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб’єктів економіки:

А) капітальне фінансування;

Б) грошова база;

В) грошовий ринок;

Г) ринок позичкових капіталів.

2. При прямому фінансуванні діють такі під канали:

А) акціонерного фінансування;

Б) зворотного фінансування;

В) опосередкованого фінансування;

Г) прямого фінансування.

3. За видами інструментів грошовий ринок поділяється на ринок:

А) цінних паперів;

Б) короткострокових позик;

В) позикових капіталів;

Г) немає правильної відповіді.

4. Визначальними чинникам впливу на попит на гроші є:

А) ставка обов’язкових резервів;

Б) рівень цін;

В) рівень реальних доходів;

Г) норма відсотка.

5. Попит на гроші залежить від економічних змінних:

А) інфляції;

Б) реальних доходів;

В) норми відсотка;

Г) банківських резервів.

6. Як повинна змінитися пропозиція грошей, щоб при незмінному попиті рівноважна процентна ставка знизилася:

А) зрости;

Б) знизитися;

В) залишитися незмінною;

Г) між ними немає зв’язку.

7. Економічними методами регулювання грошової маси в обігу є:

А) визначення процентних ставок за кредити;

Б) визначення норм обов’язкових резервів;

В) купівля та продаж зарубіжної валюти;

Г) маніпуляції з державними цінними паперами.

8. Макроекономічними показниками, які впливають на формування грошової пропозиції є:

А) грошова база;

Б) співвідношення готівки стосовно депозитів;

В) грошово-кредитний мультиплікатор;

Г) величина банківських резервів.

9. Грошова база складається:

А) з різниці готівки в обігу і готівки в резервах комерційних банків;

Б) з обсягу готівки і депозитів;

В) із суми готівки в обігу, готівки в сейфах і резервах комерційних банків, що є на рахунку в ЦБ.

10.Для чого НБУ купує інвалюту на валютному ринку:

А) знизити курс національної валюти;

Б) підвищити курс національної валюти;

В) поповнити валютні резерви.

Література: 2, 6, 8, 9, 15,18.