Патогенетичні аспекти алкогольного ХП.

Хронічний прийом алкоголю викликає пряме ураження клітин ацинусів ПЗ та внітрішньопротоковий викид білка з наступним обизвествлінням клітин. Підвищується тиск секрету, що призводиться до розширення протовів. В наступному розвивається запалення та фіброз клітин або навіль їхній некроз. Це приводить до розвитку псевдо кист та екзот- і ендокринної недостатності ПЗ.

 

Патогенетичні аспекти біліарного ХП.

ЖКХ, міліарна або дуоденальна гіпертензія, порушення в протоковій та сфінктер ній системах міліарної зони, дискінезія ЖВШ, запальні та інші ураження великого дуоденального соска приводять до регургітація в протоки ПЗ жовчі та вмісту 12-палої кишки. Це веде до активації ферментів панкреатичного соку, ураження клітин ацинусів та розвитку хронічного запалення в ПЗ.

 

Патогенетичні аспекти спадкового ХП

В ході інтенсивних досліджень був відкритий специфічний «ген сприйнятливості» - PRSS1 («протеаза, серін,1»), що кодує структуру катіонного трипсиногену, мутації якого вірогідно виявляють в родинах хворих на спадковий ХП. В результаті такої мутації спотворюється структура аутолітичного сайту, що забезпечує швидке саморуйнування молекули в середовищі з низьким вмістом іонів кальцію. Низька концентрація цих іонів запобігає активації типсином специфічної пептидної ділянки трипсиногену. При високих же концентраціях кальцій зв’язується з остатками аспарагінової кислоти на ділянці активаційного пептиду трипсиногену, в результаті чого наступає швидка активація трипсиногена трипсином.

Зниження секреції та рівня SPS-білків в результаті зовнішнього впливу (алкоголь, хімічні речовини) або генетичних дефектів сприяють підвищенню концентрації Са+ в панкреатичному соку. Кальцій стимулює мікрокристалізацію та утворення кальцинатів в протоках ПЗ, що призводить до їх закупорки з наступною дилатацією. Розвивається підвищення внутрішньопротокового тиску з наступною дифузною атрофією ацинарного апарату та розвитком фіброзу.

Для визначення патогенетично-функціонального варіанту ХП необхідно враховувати наступне. При ураженні ацинарних клітин ферменти, що в них знаходяться, попадають в інтерстиціальну рідину, потів в лімфу, кров, а пізніше з’являються в сечі. Панкреатичні ферменти також проникають в кров із секреторних ходів та протоків ПЗ. Крім того ферменти всмоктуються в проксимальних відділах тонкої кишки. Тобто підвищення рівня ферментів в крові та сечі може бути пов’язано з деструкцією ацинарних клітин, підвищенням внутрішньопротокового тиску. Такі захворювання звуться гіперферментними, бо вони супроводжуються феноменом «відхилення» ферментів у кров («відхиляють» від звичайного шляху екскреції).

При декомпенсації екзокринної функції органу - вона знижується, зменшується продукція ферментів та їх вміст в крові і дуоденальному вмісті. Такі захворювання ПЗ називають гіпоферментними.

В залежності від того є ХП гіпо- або гіперферментним визначається вибір лікувальної тактики.

 

Алгоритм лікування ХП

Етіологічне лікування:

1. Відмова від алкоголю

2. Виключення жирної їжі

3. Усунення дефіциту білка в харчуванні

4. Виключення панкреототоксичних медикаментів

5. Антибіотикотерапія

6. Лікування захворювань, що визивають ХП

7. Антихелікобактерна терапія

8. Індуктори інтерферона.

Патогенетичне лікування:

Гіперферментні панкреатити:

1. Лікувальне харчування
2. Функціональний спокій
3. Сандостатин
4. Корекція тонуса сфінктера Одді
5. Інгібітори протеаз
6. Корекція порушень мікроциркуляції

 

Гіпоферментні панкреатити

1. Ліквальне харчування
2. Корекція гіпофункціїПЗ
3. Корекція тонуса сфінктера Одді
4. Корекція порушень мікроциркуляції

Поетапна схема лікування