Посередницькі, консультаційні, інформаційні та трастові послуги.

Посередницькі послуги – це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона(банк), що виступає посередником між замовником і виконавцем.

Серед посередницьких послуг, що надаються банками, найбільш поширеними є: посередництво в отриманні клієнтом позички, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном.

Консультаційні послуги банки надають з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

Як правило, цей вид послуг перебуває в тісному контакті з іншими операціями, а саме: кредитними, лізинговими та іншими. Плата за консультацію враховується у складі плати за основний вид операції, що супроводжується консультацією.

Банки, володіючи засобами телекомунікацій та електронно-обчислювальної техніки, завжди мають різноманітну інформацію, що дозволяє їм надаватиінформаційні послуги.

До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають банки, можна віднести:

* інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютних ресурсів, оподаткування;

* надання копій грошово-розрахункових документів;

* допомога у розшуку перерахованих сум;

* надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;

* доведення інформації про курси іноземних валют, котирування цінних паперів та їх дохідність;

* сприяння в підборі партнерів, засновників, учасників обмінних операцій

Трастові послуги банків — операції банків з управління майном і фондовими цінностями, виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів на правах довіреної особи. Під трастовими (довірчими) операціями з цінними паперами розуміють діяльність КБ у ролі довіреної особи своїх клієнтів з управління ЦП від свого імені на власний розсуд із зобов'язанням збереження та примноження капіталу клієнта за визначену, як правило, процентну винагороду від приросту активів клієнта.

 

Факторинг.

Факторинг - це комплекс послуг для виробників і постачальників, провідних торговельну діяльність на умовах відстрочення платежу.

В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: чинник (факторингова компанія або банк) - покупець вимоги, постачальник товару (кредитор) і покупець товару (дебітор). Основною діяльністю факторингової компанії є кредитування постачальників шляхом викупу короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, не перевищує 180 днів. Між факторингової компанією і постачальником товару укладається договір про те, що їй в міру виникнення вимог з оплати поставок продукції пред'являються рахунки-фактури або інші платіжні документи. Факторингова компанія здійснює дисконтування цих документів шляхом виплати клієнту 60-90% вартості вимог. Після оплати продукції покупцем факторингова компанія доплачує залишок суми постачальникові, утримуючи відсоток з нього за наданий кредит і комісійні платежі за надані послуги.

Існує велика кількість різновидів факторингових послуг, що відрізняються один від одного насамперед ступенем ризику, який приймає на себе факторингова компанія.

Факторинг з регресом - вид факторингу, при якому чинник набуває у клієнта права на всі суми, належні від боржника. Однак у випадку неможливості стягнення з боржника сум в повному обсязі, клієнт переуступивший борг, зобов'язаний відшкодувати фактору бракуючі грошові кошти.

Факторинг без регресу - вид факторингу, при якому чинник набуває у клієнта права на всі суми, належні від боржника. При неможливості стягнення з боржника сум в повному обсязі факторингова компанія зазнає збитки (правда, в рамках виплаченого фінансування клієнту).

Факторинг буває відкритим (з повідомленням дебітора про уступку) і закритим (без повідомлення). Також він буває реальним (грошова вимога існує на момент підписання договору) і консенсуальних (грошова вимога виникне в майбутньому).

За участю одного фактора в угоді факторинг називається прямим, за наявності двох чинників - взаємним.

При класифікації видів факторингу варто звернути увагу на інвойс-дискаунтинг, хоча він і має ряд істотних відмінностей, незважаючи на те, що в ньому присутні риси регресного закритого факторингу.

Факторинг називається внутрішнім (domestic factoring), якщо сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні.

Факторинг називається зовнішнім (частіше використовується назва міжнародний факторинг, якщо фактор і його клієнт (постачальник товару) є резидентами різних держав.

Завдяки договору факторингу постачальник може відразу отримати від фактора плату за відвантажений товар, що дозволяє йому не чекати оплати від покупця і планувати свої фінансові потоки. Таким чином, факторинг забезпечує підприємство реальними грошовими коштами, сприяє прискоренню оборотакапітала, підвищення частки продуктивного капіталу і збільшення прибутковості. При цьому покупець, укладаючи договір факторингу, отримує можливість повернути борг через більш тривалий термін в порівнянні з комерційним кредитом (в окремих випадках борг пролонгується під додаткові зобов'язання), дозволяється також часткове погашення боргу, що стимулює покупку товарів через факторингові компанії.

 

Форфейтинг.

Форфейтинг - операція з придбання фінансовим агентом (Форфейтор) комерційного зобов'язання позичальника (покупця, імпортера) перед кредитором (продавцем, експортером). Операція є специфічною формою кредитування торгових операцій. Основна умова форфейтинга полягає в тому, що всі ризики по борговому зобов'язанню переходять до форфейтору без права обороту на зобов'язання продавця.

Переваги форфейтингових угод:

• форфейтер бере всі ризики на себе;

• існує вторинний ринок форфейтингових цінних паперів, де борг можна продати, тобто перший форфейтер продає, з'являється другий, третій і т. д.;

• борг можна дробити і кожну частину боргу можна оформити окремим векселем, це зручно, при виникненні потреби фінансових ресурсів, відповідно до її величиною продати не весь борг, а тільки його частину;

• форфейтинг передбачає гнучкий графік платежів, в тому числі можливість надання пільгового періоду.

Форфейтинговими цінними паперами є простий і перекладної вексель. На відміну від традиційного обліку векселів форфейтинг застосовується при постачаннях устаткування на великі суми від шести місяців до восьми років у зовнішньоекономічних угодах, перетворюючи експортну операцію з відстрочкою платежу в готівкову і кредитуючи дебіторську заборгованість інших країн, в яких неможливо отримати державні експортні кредити або гарантії по них. Форфейтинг використовується і при відмові експортера надавати довгостроковий кредит деяким країнам. Форфейтинг, таким чином, дає можливість дрібним і середнім підприємствам укладати угоди, що перевищують їхні фінансові можливості, оскільки вони можуть поступово продавати свої довгострокові вимоги за готівку.

 

Лізинговий кредит.

Лізинговий кредит — це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозв'язку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин.

Об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи телекомунікацій тощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку.

Суб'єктами, лізингу, як правило, є три особи:

1) постачальник або продавець предмету лізингу — підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;

2) лізингодавець — суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу; лізинго-давцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи (лізингові компанії);

3) лізингоодержувач (користувач) — суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкти лізингу у встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносини з лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу.

Сутність лізингу полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержува-чу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним У власність за дорученням і погодженням з лізингоодержу-вачем у відповідного продавця майна за умови сплати лізин-гоодержувачем періодичних лізингових платежів. За своєю економічною природою лізинг має двоїсту форму. З одного боку, лізинг відповідає сутності кредитних відносин і є кредитною операцією (має місце передача майна у користування на умовах строковості, повернення і платності); а з другого боку, оскільки кредитор і позичальник працюють не з грошовим капіталом, а з продуктивним, лізинг є подібним до однієї з форм інвестиційного фінансування.

Комерційний банк може бути або прямим учасником лізингової угоди безпосередньо як лізингодавець, або непрямим учасником як кредитор лізингової компанії чи гарант угоди за лізингом. Типова схема лізингової операції така: банк (непрямий суб'єкт) надає лізинговій компанії позику на придбання певного виробничого майна; лізингова компанія (або банк як прямий суб'єкт) на прохання клієнта придбає відповідне виробниче майно; постачальник або продавець, отримавши гроші, передає майно в розпорядження лізингоодержувача; відповідно до лізингової угоди лізингоодержувач періодично вносить на рахунок лізингової фірми лізингові платежі; лізингова фірма погашає позику комерційному банку. Лізингові платежі за своєю величиною і структурою складаються з двох частин: 1) вартості майна і 2) комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит. Як правило, відсоткова плата за лізинг нижча від банківського позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати позику для купівлі обладнання.

Емісійні операції банків

Емісійні операції є одним із видів пасивних операцій комерційних банків з цінними паперами і складають:

• первинну емісію засновницьких акцій, повторні емісії акцій;

• емісію цінних паперів власного боргу;

• емісію облігацій.

За рахунок випуску простих та привілейованих акцій акціоне­рні комерційні банки формують свій капітал.

Акція— це цінний папір без установле­ного строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капі­талі акціонерного банку та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку, а також на участь у розподілі майна при ліквідації банку.

Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.

Перший випуск акцій банку повинен складатися виключно із простих акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цін­ними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціо­нерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фі­нансів України.

Випуск акцій здійснюється у декілька етапів:

1) Прийняття рішення про емісію акцій;

2) Державна реєстрація випуску акцій, а для ВАТ — також ре­єстрація інформації про випуск акцій;

3) Опублікування відомостей відносно підписки на акції у за­собах масової інформації;

4) Виготовлення акцій у разі документарної форми випуску;

5) Розміщення акцій на первинному ринку ЦП; Розміщення акцій на ринку може здійснюватися безпосередньо емітентом (прямий продаж) або через професійних посередників (андеррай- терів).

6) Звіт про результати випуску акцій.

Емісія облігацій та інших боргових зобов'язань з метою за­лучення середньо і довгострокових ресурсів має такі переваги порівняно з емісією акцій:

— проценти, які банки виплачують за зобов'язання, вирахо­вуються з прибутку, що оподатковується;

— боргові зобов'язання не надають їх власникам права голо­су на зборах акціонерів.

Облігації можуть випускатися:

— іменними і на пред'явника;

— процентними, дисконтними і безпроцентними (цільовими);

— з вільним колом обігу і з обмеженим.

Комерційним банкам заборонено випускати облігації для по­повнення статутного капіталу та покриття збитків банку. Реаліза­ція облігацій може здійснюватися шляхом їх продажу за догово­рами або обміну на раніше випущені облігації.

Поширеною формою строкових вкладів є ощадні і депозитні сертифікати — цінні папери, які засвідчують факт депонування в банку грошових коштів і право держателя цінних паперів отри­мати після встановленого терміну суму вкладу та проценти.

Сертифікати можуть випускатися:

— номіновані як у національній, так і в іноземній валюті;

— іменними або на пред'явника;

— одноразово або серіями;