Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

Чинне цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни правового стану осіб шляхом визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими в судовому порядку. Безвісна відсутність громадян може бути пов'язана із стихійним лихом, нещасними випадками та будь-якими іншими обставинами. Відсутність громадянина у місці його постійного проживання або переважного перебування, а також відсутність відомостей про це протягом тривалого часу створює невизначеність у тих або інших правовідносинах для певного кола осіб, що перешкоджає здійсненню належних їм суб'єктивних прав. У зв'язку з необхідністю захисту інтересів осіб, які перебувають у певних правовідносинах з громадянином, щодо якого тривалий час відсутні відомості в місці його проживання, виникає потреба у зміні правового стану цього громадянина.
Підсудність справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим встановлена законом з урахуванням інтересів громадян і юридичних осіб, здійснення суб'єктивних прав та виконання обов'язків яких залежить від рішення суду по справі. Ці справи розглядаються судом за місцем проживання або знаходження заявника. Місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів (ст. 29 ЦК). Місцем знаходження юридичної особи визнається місце її державної реєстрації (ст. 93 ЦК). У ЦПК не зазначено, хто саме може звернутися до суду з вимогою про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим. При вирішенні цього питання слід застосовувати ст. 4 ЦПК, відповідно до якої справа в суді може бути порушена особою, яка має заінтересованість у зміні правового стану громадянина.
Заява по справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим має відповідати загальним вимогам, закріпленим ст. 119 ЦПК. Заява подається у письмовій формі. Вона повинна містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву заявника, його місце проживання або знаходження, а також назву представника заявника, коли ним порушується справа; чітко сформульовану вимогу, з якою звертається до суду заявник; виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що стверджують ці вимоги, а також підпис заявника або його представника з зазначенням часу подання заяви.
Обставинами, які обґрунтовують заявлені вимоги, є: невідомість перебування відсутнього громадянина; неможливість усунути цю невідомість; тривалість безвісної відсутності; події, що загрожували смертю або дають підставу припускати загибель громадянина від певного нещасного випадку. У заяві за цією категорією справ крім зазначених обставин обов'язково слід вказати, з якою метою необхідно заявникові визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. До заяви додаються документи про сплату судового збору.
У порядку підготовки до розгляду справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим суддя повинен встановити осіб (родичів, співробітників та інших), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитати відповідні організації за останнім місцем його роботи про наявність відомостей щодо відсутнього.
У ході підготовки справи суддя повинен визначити коло осіб, які заінтересовані в її розгляді, та їх процесуальне становище, допустити або залучити їх до участі в процесі та повідомити їх про місце і час розгляду справи. Коло таких осіб зумовлюється метою, з якою заявникові необхідно визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим. Як заінтересовані особи можуть взяти участь у справі члени родини заявника та інші особи, які мають право на одержання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, якщо справа порушена з метою призначення пенсії заявнику або його дітям.
Відповідно до ст. 248 ЦПК суд при відкритті провадження у справі вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, якщо опіку над майном не встановлено. Безпосередньо ж дії, спрямовані на опіку над майном здійснюються згідно із ст. 44 ЦК нотаріусом у порядку, встановленому ЦК, Законом України “Про нотаріат” та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні з участю заявника і заінтересованих осіб, а також свідків та інших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.
У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості про відсутнього, а при неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року (ст. 43 ЦК). Днем смерті громадянина, оголошеного померлим вважається день набрання законної сили рішенням суду. В разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі (ст. 46 ЦК).
Судові рішення. Суд повинен відмовити у задоволенні заяви, якщо буде встановлено місце перебування громадянина, щодо якого вирішується питання про визнання його померлим. Таке ж рішення виноситься і у випадку, якщо буде з’ясовано, що строк невідомості місця перебування громадянина не відповідає зазначеному в законі.
У резолютивній частині рішення про задоволення заяви зазначаються не тільки дані про особу людини, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, але і початок безвісної відсутності або день смерті такої фізичної особи, які визначаються відповідно до правил, встановлених законом.
Після того, як рішення про оголошення громадянина померлим набере законної сили, суд обов’язково повинен надіслати його копії органу реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу, що виконує нотаріальні дії, для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 249 ЦПК).
Рішення, яке набрало законної сили, породжує певні правові наслідки: у непрацездатних членів сім’ї виникає право на пенсію; подружжя такої особи має право розірвати шлюб у спрощеному порядку; з’являється можливість усиновлювати дітей без згоди відсутнього та інше.
Скасування рішення. Визнання особи безвісно відсутньою має умовний характер, зумовлений невизначеністю цивільних та інших відносин за участю відсутньої особи. Тому у разі, коли фізична особа, щодо якої ухвалено рішення суду про визнання її безвісно відсутньою, з’явилась, рішення суду може бути скасоване.
Відповідно до ст. 250 ЦПК у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Отже, заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою чи оголошено померлою, або іншою заінтересованою особою. Законом встановлено, що таке рішення може ухвалити як суд, який ухвалив первісне рішення, так і суд за місцем перебування такої фізичної особи. У другому випадку, суд обов’язково повинен витребувати первісне рішення – рішення про визнання особи безвісно відсутньою. Із заявою про скасування рішення суду може звернутися безпосередньо особа, щодо якої ухвалене рішення. Таким правом наділяються інші заінтересовані особи, що потерпають від відсутності особи.

 

Справи про усиновлення.

Підстави, порядок усиновлення та процесуальні питання, пов’язані із порядком розгляду та вирішення справ про усиновлення визначаються гл. 18 СК та ст.ст. 251-255 ЦПК. Предметом судової діяльності є перевірка підстав проведення усиновлення, відповідність такого усиновлення інтересам самої особи для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, а також для того, щоб не порушувалися інтересів інших осіб. Суд встановляє також наявність згоди усиновлюваного, адже відповідно до ст. 218 СК згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові. При цьому при виявленні її згоди на усиновлення повинні бути вжиті заходи щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини у випадку приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновляється. Право на звернення мають особи, які бажають усиновити особу. Заява до суду може подаватися особисто однією особою або подружжям (спільна заява), подання заяви через представника не допускається. Заява до суду, крім загальних вимог, визначених ст. 119 ЦПК, повинна містити: ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини. До заяви додаються наступні документи: 1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя; 2) медичний висновок про стан здоров’я заявника; 3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; 4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, окрім цього додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. Відповідно до ст. 252 ЦПК усі документи, складені іноземною мовою повинні бути легалізовані у встановленому порядку, перекладені українською мовою і нотаріально засвідчені. У разі усиновлення повнолітньої особи заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити: ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані: копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя, а також згода особи на усиновлення. При підготовці справи до розгляду суддя вирішує питання про участь у справі відповідного органу опіки і піклування, а у справах за заявами іноземних громадян – Центру з усиновлення дітей Міністерства освіти і науки України. Участь органів опіки і піклування у справах про усиновлення дітей справ є обов’язковою (ст. 19 СК, ст. 254 ЦПК) і вони повинні представити до суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані: акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (ст. 253 ЦПК). Розгляд справи. Справа про усиновлення розглядається судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або повнолітньої особи, колегіального у складі одного судді та двох народних засідателів. Для забезпечення таємниці усиновлення за клопотанням заявника (заявників) проводиться закритий судовий розгляд. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих осіб. При усиновлені повнолітньої особи обов’язковою є участь заявника (заявників) та усиновлюваної особи. Судове рішення. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, при ухваленні якого враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: - стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; - мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; - мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; - взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; - особу дитини та стан її здоров'я; - ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити (ст. 224 СК). Ухвалене рішення проголошується публічно, за винятком проведення закритого судового розгляду. У разі задоволення заяви суд зазначає про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). За наявності клопотання заявника (заявника) судом може бути здійснено зміну імені, прізвища, по батькові усиновлюваного, дати та місця народження усиновлюваної дитини, про запис усиновлювачів батьками. Судом вирішується питання про судові витрати, які покладаються на заявника (заявників). Рішення набирає законної сили у загальному порядку і з моменту вступу рішення у законну силу усиновлення вважається таким, що відбулося. Однак, законом встановлено, що до вступу рішення суду у законну силу воно може бути скасоване судом, який його постановив. Це допускається у разі: а) відкликання батьками дитини своєї згоди на усиновлення. У такому разі суд поновлює розгляд справи і може відмовити в усиновленні, у зв’язку з цією підставою. б) відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення. У цьому випадку заява залишається без розгляду, що не перешкоджає заявнику (заявникам) звернутися до суду у загальному порядку в подальшому (ст. 255 ЦПК). Рішення суду, яке набрало законної сили надсилається органам опіки та піклування, а у разі усиновлення іноземними громадянами – і Центру з усиновлення дітей. У судовому порядку також вирішуються справи про скасування усиновлення та визнання його недійсним, однак такі справи вирішуються порядком позовного провадження.