Легше верблюдові пройти крізь вушко голки,

ніж багатому ввійти в царство небесне

Вислів належить Ісусові Христу, однак його походження неоднозначне. За однією з версій, верблюд — це товстий канат, виплетений з верблюжої шерсті, і його справді неможливо втягти в голку. За іншою — вушком голки жителі Єрусалима називали одні з міських воріт, які були надто низькі й вузькі, щоб пропустити караван верблюдів.

Широковживаною стала перша частина вислову — «легше верблюдові пройти крізь вушко голки», яка набула значення «надто важко, майже неможливо».

Летючий голландець

За моряцькою легендою, один голландський капітан заприсягнувся обійти на своєму кораблі мис (невелику ділянку суші, яка дуже виступає у море чи річку), що заступив йому шлях, навіть якщо на це буде потрібна вічність. За таку зухвалість і виклик бурям він був приречений разом із мертвою командою вічно гасати (синонім до «літати») морем на кораблі-примарі, не причалюючи до берега. Моряки вірили, що зустріч з летючим голландцем віщувала бурю, загибель корабля і людей.

Тепер фразеологізм «летючий голландець» використовують для характеристики людей, які постійно в дорозі.

Лика не в’яже

Колись прості люди носили взуття, сплетене з лика — внутрішньої частини липової кори. Називалося воно личаками. Із лика плели кошики та інші вироби. Кожен селянин умів, якщо не плести, то принаймні лагодити личаки.

Сказати про людину, що вона лика не в’яже, означало, що вона або не сповна розуму, або дуже п’яна. У сучасному розумінні «лика не в’яже» — неспроможний нормально, зрозуміло говорити (про п’яного).

Із ликом пов’язані й інші фразеологізми: не ликом шитий — здібний, кмітливий, сміливий, сильний, досвідчений; надерти лика — бити, карати, розправлятися або жорстоко оббирати, експлуатувати; як з гречки лико — погано, незграбно.

Лізти на рожен

Слов’яни рожном називали довгу палицю із загостреним кінцем, яку використовували на полюванні. Декілька таких палиць під кутом укопували в землю вістрям догори і на них наганяли ведмедя.

«Лізти на рожен» означає йти на вірну смерть, зважуватися на ризиковане діло.

Лови момент

Давньоримський поет Горацій завжди влучно відгукувався на всі важливі проблеми і події сучасності. Тому вважають, що і цей вислів походить від його фрази «лови день», тобто «лови момент». Він означає: використовуй слушну нагоду, не пропускай жодної можливості, не марнуй часу, намагайся використовувати його найефективніше.

Луснути від злості

Походження фразеологізму пов’язане з давньогрецьким богом лихослів’я і глузування Момом. Він ганив богів, коли ті давали людям дари, порадив Зевсові затіяти Троянську війну, щоб зменшити тягар землі. Саме Мом луснув від злості, бо не зміг у жодній з богинь знайти хоч якісь вади.

У переносному значенні фразеологізм «луснути від злості» означає дуже розсердитися.

Майстер на всі руки

Вислів належить до професійних фразеологізмів, оскільки виник у мовленні представників певної професії. Він з’явився у середовищі майстрів, які шили рукавиці. Майстрами на всі руки називали умільців, які могли зробити рукавиці на будь-яку руку.

У сучасному розумінні «майстер на всі руки» — це людина, яка багато вміє, вправна, тямуща.

Малиновий дзвін

У народній символіці звук завжди тісно поєднували з кольором. Малина — солодка ягода, а колір малиновий приємний, красивий. Тож «малиновий» став синонімом чогось хорошого, що приносить задоволення. Малиновим дзвоном називали приємний, мелодійний передзвін.

Для досягнення гарного звуку дзвони виготовляли за особливою технологією. Ще понад вісім століть тому їх робили зі спеціального сплаву міді й олова, взятих у певній пропорції. Цей сплав називався дзвоновою мідю. Метал плавили в особливих печах і виливали так, щоб не було пухирців. Дзвони виливали вертикально, щоб сплав розподілявся рівномірно. Завдяки цьому звук ставав приємним, чистим, голосним.

Фразеологізм зберіг і дещо розширив своє значення: малиновим називають будь-який дзвін приємного, м’якого тембру.

Манкурти

В одній з киргизьких легенд ідеться про войовниче плем’я женьжуанів, яке дуже жорстоко поводилось із полоненими. Їм голили голови, накладали свіжу шкуру верблюда і саджали на сонце. Всихаючи, шкура стягувалась і завдавала нещасним настільки нестерпного болю, що полонені просто божеволіли. Ці люди повністю втрачали пам’ять — забували, хто вони, не пам’ятали своїх батьків, звідки родом, і думали лише про їжу. Такі полонені були дуже цінними робітниками. Скалічених, позбавлених пам’яті рабів женьжуани називали «манкуртами».

Нині це слово використовують як синонім людини, що втратила пам’ять про свій народ, по-зрадницьки відступилася від нього.

Манна небесна

Біблія розповідає, що після визволення з полону пророк Мойсей вів іудеїв у землю обітовану протягом сорока років. Він добував людям воду зі скелі, а їли люди манну, яка щоранку падала з неба. Дослідники припускають, що цією манною був їстівний лишайник, який давньоєврейською мовою називають «манн». Плоди цього лишайника — дрібні білі кульки, схожі на крупу.

Вислів «манна небесна» вживають у значенні несподіваних життєвих благ; чогось бажаного і легкодоступного, що можна отримати, не докладаючи жодних зусиль.

Мати міст руських

Так у княжих літописах називали Київ, який був найдавнішим містом, культурно-політичним і релігійним центром Київської Русі. Тут були резиденція князя, багато храмів і монастирів, найбільша бібліотека. Тепер Київ — столиця України. Іменування його матір’ю міст руських є нагадуванням про давню славну історію, велич і могутність.

Мафусаїлів вік

Мафусаїл — біблійний персонаж, який прожив 969 років. Уперше цей фразеологізм використав письменник і культурно-політичний діяч Феофан Прокопович у складеному ним «Духовному регламенті» в контексті: освічена людина ніколи не насититься в пізнанні, ніколи не перестане вчитися, хоч і Мафусаїлів вік переживе.

Вислів «мафусаїлів вік» уживають у значенні довголіття.

Медовий місяць

У романі «Задич, чи Доля» французький письменник Вольтер писав, що перший шлюбний місяць медовий, а другий — полиновий. Тепер медовим місяцем називають перші тижні шлюбу, а також початкову пору явища, тобто ту фазу, яка ще не викликала розчарування, незадоволення.

Менторський тон

Коріння цього вислову сягає античної літератури. Коли герой гомерівських поем Одіссей зібрався в похід проти Трої, він залишив свого сина Телемаха під наглядом друга на ім’я Ментор, людини освіченої, розважливої і розумної. Починаючи з ХІХ ст. слово «ментор» стали вживати з іронічним відтінком у значенні «той, хто повчає».

Вислів «менторський тон» використовують, коли говорять про нудну, повчальну, моралізаторську промову.

Мертві душі

Вираз належить Миколі Гоголю, в однойменному творі якого головний герой Чичиков скуповує в поміщиків «мертві душі» — померлих селян, які за документами вважаються живими. Та насправді цей вислів алегоричний, бо істинно мертвими душами є самі поміщики, які погрузли в захланності і бездуховності.

Фразеологізм «мертві душі» зберіг обидва значення: це люди, фіктивно десь зараховані, а також люди «мертві духом».

Метати громи і блискавки

Походження виразу пов’язане з головними міфічними божествами: у греків — із Зевсом, у римлян — Юпітером, в українців — Перуном. Саме цих богів вважали верховними, головними і вшановували як громовержців, які метали на землю громи і блискавки, якщо хотіли когось покарати.

Фразеологізм «метати громи і блискавки» має подвійне переносне значення: гнівно, роздратовано говорити про когось, щось, сварити виглядом виражати гнів, обурення, незадоволення; сердито дивитись.

Мідний лоб

За українською міфологією, Мідний Лоб (Лісове Чудо) — істота, яка живе в лісових нетрях; заступник мисливців. У казках часто виступає як дарувальник: дарує героєві хустинку-самобранку, чарівні пір’їнки, гуслі, а також силу, живу воду та ін.; досить про нього згадати або назвати, щоб сам з’явився. Етнографи припускають, що цей персонаж є сторожем скарбів. Жодного зв’язку з металами він не має: мідний — синонім жовтого. Є казки, у яких це лісове чудовисько золоте. Від його дотику в царевича золотіло волосся.

Вважається, що вислів «мідний лоб» походить із Біблії. У Старому Завіті у книзі пророка Ісайї про язичників сказано так: «А що знав я, що ти впертий, що твоя шия — залізна палиця, що лоб твій мідяний» (48:4).

Фразеологізм «мідний лоб» означає не дуже розумний, упертий, нерозсудливий. А от «золотий лоб» — дуже розумний, мудрий, здібний.

Між двох вогнів

Фразеологізм виник у часи татаро-монгольського поневолення, яке тривало на українській землі більше двохсот років (XIII—XIV ст.).

Щоб зустрітися з ординським ханом, князі повинні були пройти крізь вогонь, очиститись і освятитись. Для цього їх проводили між двома багаттями. За свідченням літописців, 1246 р. у ставці хана Батия скарали князя Михайла Чернігівського, який не хотів пройти цей обряд.

Опинитися між двох вогнів — означає потрапити у безвихідне становище, коли небезпека загрожує з обох боків.

Міряти на свій аршин

Аршин (перс. — «лікоть») — давня міра довжини (71 см 12 мм). Ніхто точно не знав, якої довжини повинен бути аршин, тому в кожного був власний у вигляді палиці завдовжки від 66 до 106,6 см. Купці намагалися користуватися своїм аршином, змінюючи його залежно від того, купують вони товар чи продають. Звичайно, при купівлі аршин був довшим, ніж при продажу.

Звідси й походить вислів «міряти на свій аршин», тобто оцінювати, характеризувати когось чи щось із свого погляду, за власними критеріями. До цього фразеологізму існує ряд синонімів: міряти своєю міркою, міряти своїм ліктем, міряти на свій лад та ін.

Місце під сонцем

Джерело фразеологізму — французька література. В одному з творів О. де Бальзака трапляються слова: «Я всього лише бідняк, і нічого не бажаю, крім свого місця під сонцем». Поет П.-Ж. Беранже писав: «Розподіліть краще простір занадто тісної земної кулі, і кожен із вас матиме своє місце під сонцем». Траплявся цей вираз і раніше, наприклад у французького вченого і філософа Б. Паскаля (1623—1662). Хоч крилатим він став після того, як канцлер Німеччини Бернгард Бньов у промові, де йшлося про захоплення китайського порту, сказав: «Ми готові рахуватися з інтересами інших держав… але вимагаємо і нашого місця під сонцем», тобто хочемо, щоб і нас побачили і знали.

Фразеологізм має і гуманістичне значення — право на існування, і політичне — боротьба за перерозподіл світу.

Мов фенікс із попелу

Фенікс — міфічний орел із пір’ям вогненно-червоного й золотого кольорів. Міф про нього виник у давній Аравії, пізніше поширився в інших країнах. Одна з легенд свідчить, що фенікс прилітав до Єгипту раз на п’ятсот років, приносячи мертвого батька, щоб спалити його в храмі бога Сонця, після чого відлітав з попелища. За іншою легендою, фенікс спалював себе і відроджувався з попелу оновленим і молодим.

Фразеологізм «мов фенікс із попелу» вживають у значенні «відродитися, повернутися до життя, повністю оновитися».

Мовчання — знак згоди

Подібні за значенням вислови дослідники знаходять у давньогрецьких драматургів Софокла й Евріпіда. Зокрема, Софокл в одному зі своїх творів сказав, що мовчанням кожен погоджується з обвинувачуваним. Та конкретний фразеологізм уперше зафіксовано у римського письменника Теренція. У його комедії «Євнух» є такі слова: «Хто мовчить, той… схвалює». Мовознавці стверджують, що подібні фрази є і в римського філософа Сенеки.

Фразеологізм «мовчання — знак згоди» вживають переважно у прямому значенні.

Мокрий як хлющ

Фразеологізм стверджує очевидну річ, адже хлющ — струмінь дощу. Хлющати — означає лити, текти, стікати з когось чи чогось, бути дуже мокрим.

Отже, вислів «мокрий як хлющ» означає мокрий як сам дощ, злива.

Моя хата скраю

Повний варіант фразеологізму звучить так: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Колись він, як і багато інших виразів, мав пряме значення. Усі важливі події в селі чи місті відбувалися в центрі, на площі. І той, хто жив на околиці, довідувався про все останнім, адже ні телебачення, ні радіо, ні преси не існувало. У переносному значенні фразеологізм «моя хата скраю» значить: нічого не чув, не бачив, не знаю, не хочу знати, це мене не стосується, це не моя справа; через байдужість не бажати втручатися у щось, бути причетним до чогось.

На дві коцюби

Коцюба — це предмет домашнього пічного начиння, кочерга. До неї ставилися шанобливо, наділяючи магічними властивостями через зв’язок із вогнем.

Коцюбу не можна кидати, а тільки ставити в кутку біля печі. У деяких регіонах України при переїзді господар уносив у хату ікону, а господиня — рогач і коцюбу, якими хрестила всі кутки хати. Коцюба була найдовшим предметом у господі, нею можна було все виміряти. Тому «на дві коцюби» означає дуже високо.

На кудикину гору

Народні звичаї мають чимало табу (заборон), зокрема запитувати: «Куди йдете?». «Закудикувати» дорогу вважають поганим тоном, навіть гріхом.

На думку науковців, «куди» могло асоціюватися зі словом

«куд» (злий дух). А ще люди побоювались, що той, хто запитує, може зурочити дорогу і трапиться невдача. Того, хто кудикав, в Україні часто називали кудикалами. А на питання «Куди?» відповідали: «Не кудикай, а то старим будеш» або «У Крим по сіль». Та найпоширеніша відповідь — «На кудикину гору горох молотити».

На кутні (зуби) сміятися

Зазвичай людина сміється, коли їй радісно, весело. Та щоб стало видно кутні зуби, усмішка має бути дуже натягнутою. Так буває, коли сміються з примусу, під тиском або плачуть.

У сучасній мові фразеологізм «сміятися на кутні» означає плакати.

На лобі написано

Вислів виник зі звичаю таврувати чоло (лоб) злочинців розпеченим залізним клеймом. Так у давнину карали злодіїв і селян, які тікали від жорстоких панів і були спіймані. Глибокі шрами від тавра залишалися на все життя: у нещасних справді завжди на лобі було написане їхнє минуле.

Нині вислів «на лобі написано» вживають у значенні «все зрозуміло».