Основні поняття теорії і методики фізичного виховання

Теорія фізичного виховання як і кожна спеціальна галузь знань має свої специфічні терміни та поняття. Без з’ясування змісту та обсягу понять ТМФВ неможливо правильно орієнтуватися в питаннях теорії та практики фізичного виховання, не можна успішно опанувати цю дисципліну. Саме тому виклад курсу ТМФВ починається із з’ясування значення її основних понять.

До основних понять теорії фізичного виховання відносяться:

- фізичний розвиток;

- фізична підготовленість;

- фізичне виховання;

- фізична підготовка;

- фізична освіта;

- фізична досконалість;

- рухова активність;

- фізична культура.

Обсяг і зміст цих понять постійно змінюються, вони уточнюються в міру збагачення знань про фізичне виховання.

У перерахованих поняттях у найбільш загальному вигляді представлені головні, істотні ознаки фізичного виховання.

Фізичний розвиток – процес зміни форм і функцій організму людини під впливом умов життя та виховання.

Фізичний розвиток протікає за біологічними законами і є відбиттям результатів організованого фізичного виховання й змін, що відбуваються в організмі внаслідок його природного розвитку.

Отже, поняття «фізичний розвиток» використовується у двох значеннях: як процес, що відбувається в організмі людини в ході природного розвитку та під впливом фізичного виховання, а також як стан. Фізичний розвиток (як стан) – це комплекс ознак, що характеризують морфофункціональний стан організму, рівень розвитку фізичних здібностей, необхідних для життєдіяльності організму.

Основними показниками фізичного розвитку є – довжина тіла, маса тіла, окружність грудної клітки, тобто антропометричні показники.

Однак, оцінюючи фізичний розвиток людини, необхідно керуватися не тільки цими величинами (соматичними), а використовувати також результати фізіометричних вимірів (ЖЄЛ, сила кисті рук, станова сила) і соматоскопічні показники (розвиток кістково-м’язової системи, жировідкладення, кровонаповнення, статевий розвиток).

Оцінку фізичного розвитку роблять за допомогою місцевих або регіональних таблиць – стандартами фізичного розвитку або за спеціально складеними оцінними таблицями.

Відповідно до оцінних таблиць рівень фізичного розвитку може бути – низьким, середнім, вищим за середній, нижчим за середній, високим.

Фізичний розвиток як процес зміни форм і функцій організму відбувається поступово і нерівномірно.

Перший стрибок росту припадає на період від 4 до 7 років; другий – на більш пізній період: у дівчат на 10,5-13,5 років, а у хлопців на 13-15,5 років. Неабияку роль у визначенні рівня фізичного розвитку відіграє динаміка зміни антропометричних показників. Так, якщо протягом 3-4 місяців зріст дитини не збільшується, то цей факт говорить про затримку розвитку через захворювання або втому чи неповноцінне харчування. Але, якщо зріст дитини збільшується кожного місяця на 1 см і більше, значить відбувається активні обмінні процеси в організмі, і дитина потребує додаткового відпочинку (сну), харчування, уваги, заохочень з боку батьків.

Перше збільшення швидкості росту вчені називають напівростовим стрибком, друге – пубертатним стрибком (період статевого дозрівання). Пубертатні періоди пов'язані з інтенсивним розвитком репродуктивної системи.

У пубертатному періоді відбувається стрибкоподібна зміна як структури, так і функцій окремих органів і систем організму.

Максимальний стрибок росту в хлопців, у цей період, становить близько 10 см, у дівчат – 8-9 см, стрибок росту відбувається в основному за рахунок зміни довжини тулуба.

Через 3 місяці після ростового стрибка настає різке збільшення м'язової маси, а через півроку – збільшення маси тіла. Стрибкоподібні зміни відзначаються й у розмірах внутрішніх органів – серця, печінки, шлунка.

Із завершенням періоду статевого дозрівання процеси росту й розвитку не закінчуються. У юнацькому віці (17-21 р. в юнаків та 16-20 років у дівчат) триває ріст тіла в довжину (на 1-2 см на рік).

На фізичний розвиток впливають: спадкоємні, конституційні, соціальні, економічні, матеріально-побутові, кліматичні й інші умови, а особливо, правильно організований процес фізичного виховання.

Відповідно до схеми вікової періодизації у життєвому циклі людини до досягнення зрілого віку виділяють такі періоди:

I - немовля 1-10 днів;

II - грудний вік 10 днів-1 рік;

III - раннє дитинство 1-3 роки;

IV - перше дитинство 4-7 років;

V - друге дитинство 8-12 років (хлопці), 8-11 років (дівчата);

VI - підлітковий вік 13-16 років (хлопці), 12-15 років (дівчата);

VII - юнацький вік 17-21 (юнаки), 16-20 років (дівчата).

У період зрілості виділяють два періоди:

I період – розквіту і стійкості функцій організму (чоловіки – 22-35 років, жінки – 21-35 років).

II період – початкової інволюції (36-60 років для чоловіків й 36-55 років для жінок) поступове зниження можливостей функціональних систем організму (зворотний розвиток), тобто певні морфофункціональні показники поступово регресують. Цей життєвий цикл фізичного розвитку йде від покоління до покоління, повторюючись у певних рисах, і, разом з тим, набуває нових ознак залежно від природних і суспільних умов життя. Тому нові покоління людей істотно відрізняються від попередніх не тільки функціональними можливостями, але й морфологічними показниками.

Літній вік – від 60 до 75 (чоловіки), від 55 до 75 (жінки).

Після 75 років – настає старість (різко знижується рівень фізіологічних функцій, падає опірність організму, розвиваються хвороби – гіпертонія, ішемічна хвороба, атеросклероз).

Після 90 років – вік довгожителів.

Критерії такої періодизації містять у собі комплекс ознак, що є показниками біологічного віку: розміри тіла й органів, маси, окостеніння кістяка, прорізування зубів, розвиток залоз внутрішньої секреції, ступінь статевого дозрівання, м’язова сила.

Кожен віковий період характеризується своїми специфічними особливостями. Перехід від одного вікового періоду до наступного позначають як переломний етап індивідуального розвитку або критичний період. Критичні тому, що вони відіграють особливу роль у житті організму (недостатність у харчуванні дітей 8-9 й 12-13 років призводить до значного відставання їхнього фізичного розвитку, оскільки затримується ріст тканин трубчастих кісток).

Тривалість окремих вікових періодів піддається змінам, які залежать від соціальних чинників.

Існує календарний вік (паспортний) і біологічний (фізіологічний) вік. Біологічний вік характеризується рівнем фізичного розвитку, функціональними можливостями дітей, ступенем їхнього статевого дозрівання.

Паспортний вік може не збігатися з біологічним віком у дітей за рівнем їх фізичного розвитку. Біологічний вік у підлітків може відставати від паспортного на 1-2 роки і, навпаки, у деяких підлітків з високим фізичним розвитком біологічний вік може випереджати паспортний також на 1-2 роки.

Ретарданти – діти, які тимчасово відстають у розвитку (вимагають уважного ставлення й індивідуального підходу у фізичному вихованні).

Таким чином, фізичний розвиток у дітей є критерієм правильності їхнього розвитку. Діти дисгармонійного фізичного розвитку з надлишковою вагою тіла (за рахунок жировідкладення), як і діти, що різко відстають у довжині та масі тіла від середніх величин, для даного віку і статі, мають потребу в консультації лікаря й лікувально-оздоровчих заходах.

Фізична підготовленість трактується як результат фізичної підготовки, що виражається в певному рівні розвитку фізичних якостей, сформованості набутих рухових навичок і вмінь, необхідних для успішного виконання тієї або іншої діяльності.

Головним компонентом, що характеризує рівень фізичної підготовленості людини, є ступінь розвитку його фізичних (рухових) якостей, які становлять основу для формування життєво важливих навичок та умінь, необхідних як при заняттях фізичною культурою, так і під час трудової діяльності.

Основу нормативної оцінки фізичної підготовленості становлять:

1) Програми з фізичного виховання (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні школи, ПТУ, ВНЗ).

2) Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (1996 рік).

3) Єдина спортивна класифікація України.

Рівень фізичної підготовленості може бути різний: низький, нижчий за середній, середній, вищий за середній або високий.

Низький рівень фізичної підготовленості негативно позначається на стані здоров’я: учні піддаються різним захворюванням, швидко стомлюються, відзначається низький рівень функціональних можливостей організму. Такі діти повільно засвоюють навчальну програму, складність становлять силові вправи.

Рівень рухової підготовленості школярів оцінюють за допомогою контрольних випробувань або тестів. Тестами слугують прості за виконанням вправи і такі, що не потребують спеціального розучування. Наприклад:

1) Біг 30 м з високого старту.

2) Підтягування на високій поперечині – хлопчики, низькій – дівчата.

3) Стрибок у довжину з місця.

4) Нахил уперед з положення сидячи.

5) Човниковий біг 4x9 м.

6) Біг від 500м до 3 км.

Для успішного керування процесом фізичного виховання велике значення має комплексна оцінка розвитку фізичних якостей.

Фізичне виховання як педагогічне явище – це діяльність, спрямована на вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань шляхом застосування системи фізичних вправ.

До оздоровчих завдань фізичного виховання відносять: поліпшення фізичного розвитку, виховання правильної постави, профілактику плоскостопості.

До освітніх завдань – удосконалювання рухових здібностей, набуття спеціальних знань.

До виховних завдань – формування особистості в цілому.

У процесі фізичного виховання необхідно вирішувати й завдання розумового, морального, трудового, естетичного виховання. Ці завдання не повинні бути випадковими, вони органічно мають бути включені в процес фізичного виховання. Це обов’язкова умова виховання різнобічної особистості.

Розумове виховання – у процесі фізичного виховання необхідно розвивати мислення (творче, продуктивне); збагачувати дітей спеціальними знаннями у сфері фізичної культури (правила ігор; зміст вправ, ігор); розвивати уміння проявляти розумову активність у руховій діяльності. Засоби – домашні завдання, самостійні ігри, теоретичні відомості.

Трудове виховання – елементарні трудові процеси у формі самообслуговування на заняттях із фізичної культури: підготовка й прибирання місць занять, благоустрій спортивного майданчика, ремонт спортивного інвентарю.

Моральне виховання – у процесі фізичного виховання передбачається, насамперед, розвиток вольових якостей, що дозволяють долати різноманітні перешкоди, страх; проявляти сміливість, рішучість; виховувати колективізм, взаємодопомогу. У процесі фізичного виховання необхідно вчити проявляти самовладання, свідому дисципліну, уміння володіти своїм тілом, управляти почуттями, відповідати за свої дії.

Естетичне виховання – краса форм тіла, спортивна майстерність, виразні рухи. Засоби – фізичні вправи, музика, танці, масові змагання, місце занять, якість навчання, форма одягу.

Конкретний зміст і спрямованість фізичного виховання обумовлюються інтересами й потребами суспільства.

Завдання фізичного виховання вирішуються за допомогою двох форм організації педагогічного процесу – заняття фізичною культурою та заняття спортом.

Фізична підготовка – професійна спрямованість фізичного виховання (фізична підготовка актора, спортсмена, солдата, космонавта, пожежника), тобто процес розвитку фізичних здатностей і рухових навичок з урахуванням вимог виду професійної діяльності.

Розрізняють ЗФП (до праці взагалі) і СФП (до конкретного виду діяльності).

Фізична підготовка характеризується специфікою завдань, засобів, методики проведення фізичних вправ залежно від особливостей конкретної професії.

Кожна професія висуває певні вимоги не тільки до рівня розвитку розумових здатностей, але й до рівня фізичних якостей, які впливають на якість трудової діяльності.

Фізична освіта – оволодіння спеціальними знаннями з фізичного виховання, руховими й гігієнічними вміннями та навичками.

Фізична освіта не може бути відірвана від процесу фізичного розвитку. Навчаючи чому-небудь, ми одночасно сприяємо і вихованню рухових якостей.

Результатом навчання у фізичному вихованні є фізична освіта.

Фізична досконалість – це оптимальний рівень фізичної підготовки людини до праці і захисту держави.

Зміст поняття про фізичну досконалість змінюється під впливом зростаючих суспільних потреб, зокрема потреб виробництва й інтересів людини. У людей різних професій, віку, статі фізична досконалість має свої особливості.

Поняття фізичної досконалості включає і здоров’я, що визначається такими показниками:

- відсутністю захворювань;

- відсутністю схильності до захворювань;

- оптимальним рівнем функціонування організму;

- всебічним розвитком.

Рухова (фізична) активність – сумарна кількість рухових дій, які виконує людина в процесі повсякденного життя.

Норма рухової активності виражається загальним числом добових локомоцій і загальною тривалістю рухового компонента в режимі дня.

Сумарна величина локомоцій з віком збільшується, а тривалість рухового компонента зменшується. Наприклад: у 3-4 роки величина локомоцій – 9-12 тисяч кроків; у 7-10 років – 15-20 тисяч кроків; дівчата, юнаки – 20-25 тисяч кроків. А тривалість, тобто годин на добу, зменшується – 3-4 роки до 5,5-6 годин; 7-10 років до 4-5 годин; юнаки-дівчата до 3-4 годин.

Рухова активність (у годинах) повинна бути на тиждень: у дошкільників – 27-28 годин; у школярів – 14-21 година; у студентів – 10-14 годин; у працівників – 6-10 годин.

Щоб людина не хворіла, то вона повинна жити на певній межі рухової активності. Краще якщо рухова активність буде виражена в кілокалоріях (ккал). Середній обсяг рухової активності складає 2 тисячі ккал (оптимальний показник); 1 тисяча 200 ккал – нижня межа і 4 тисячі 800 ккал – верхня межа витрат на добу.

Треба знати енерговитрати залежно від виду діяльності і праці.

Витрачається:

- 300 ккал у день на фізичне тренування;

- волейбол – 250-300 ккал;

- футбол – 450-500 ккал.

Витрати залежно від виду праці:

- 600 ккал – розумова праця;

- 800-1000 ккал – конвейєрна праця;

- 2000 ккал – механічна праця;

- 3000-4000 ккал – важка праця.

Аналіз добової, тижневої, сезонної рухової активності людей показав, що існуюча організація навчального процесу в школі й сформований уклад життя в родині не забезпечують біологічну потребу організму в рухах. Два уроки фізичної культури не можуть заповнити існуючий дефіцит рухової активності. Введення в режим дня школи масових форм фізичного виховання (сумарний час на малі форми фізичного виховання становить на добу 2 години 45 хвилин) дозволяє школярам 6-11 років задовольнити від 43 до 60% необхідного їм обсягу рухів.

Фізична культура – становить частину загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних особливостей людей.

Фізична культура важливий засіб для підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних і творчих потреб.

Поняття «фізична культура» поєднує все, що відноситься до фізичного виховання, освіти, розвитку як у системі фізичного виховання, так і поза нею.

Це поняття найширше з усіх перерахованих вище.

Показниками досягнень у галузі фізичної культури є:

- рівень здоров’я;

- рівень спортивної майстерності;

- система фізичного виховання;

- розвиток науки з питань фізичного виховання;

- добутки мистецтв, які пов’язані з фізичним вихованням;

- матеріальні, технічні цінності, спортивні споруди, устаткування, інвентар.

Предмет теорії фізичного виховання (ТФВ)

 

В історичному плані першою з’явилася практика фізичного виховання.

У первіснообщинному суспільстві, у жорстких умовах існування люди усвідомили момент управляння у фізичному вихованні, усвідомили необхідність загальної фізичної підготовки всіх членів суспільства.

Передача досвіду від покоління до покоління, його повідомлення у вигляді систематично організованих знань, свідчать про те, що практика обумовила появу теорії, яка відбивала суть практики фізичного виховання й способи її застосування.

Як інтегральна наука ТФВ пройшла найдовший шлях розвитку, перш ніж стала самостійною наукою.

1-й період – первісні люди володіли досить широкими знаннями, без яких боротьба за життя була б неможливою.

У рабовласницькому суспільстві Древньої Греції вже існували методики фізичного виховання, з’явилися підручники з гімнастики, плавання, верхової їзди.

В епоху відродження педагоги-гуманісти вважали фізичне виховання обов’язковою частиною педагогічного процесу.

Однак як самостійна галузь знань теорія сформувалася тільки на початку XIX століття.

ТФВ є складовою частиною педагогічних наук. Вона вивчає фізичне виховання як феномен соціального життя, визначає його мету і завдання на різних етапах розвитку суспільства, способи, методи й форми організації спортивної практики. Теорія фізичного виховання пояснює шляхи розвитку фізичного виховання, обґрунтовує педагогічні положення соціальними, психологічними, біологічними закономірностями.

Теорія як наука розробляє лише ті закономірності, які є однаковими для всієї багатогранної практики фізичного виховання й розповсюдженими на всі основні напрямки й вікові ланки його системи. На цій основі фахівцями розробляються методики фізичного виховання.

Теорія фізичного виховання – наука про загальні закони керування процесом фізичної досконалості людини. Теорія фізичного виховання – науково-практична дисципліна.

Теорія і методика не можуть існувати одна без одної й розвиватися окремо, або теорія без методики губить сутність, не знаходячи реалізацію в практичній діяльності, або методика без теорії губить свою наукову базу.

Отримані в результаті дослідження дані формують певну систему й утворюють навчальну дисципліну, що і становить предмет викладання.

Предмет ТФВ має свій зміст, мету, завдання. Всі теми курсу тісно пов’язані між собою й утворюють єдину логічно побудовану систему. Тому вивчити який-небудь розділ курсу ізольовано, без засвоєння інших, неможливо.

Предметом теорії і методики фізичного виховання (ТМФВ) є вивчення загальних закономірностей фізичного виховання.

ТМФВ тісно пов’язана із широким колом суспільних (історія фізичної культури, педагогіка, теорія і методика окремих видів спорту, організація масової фізичної культури) і природничих наук (фізіологія, біологія, біохімія фізичного виховання, анатомія, лікувальна фізична культура, гігієна фізичних вправ, біомеханіка, спортметрологія). Ці (природничі) науки вивчають процеси біологічного розвитку людини, закономірності вікових змін, а також змін, що відбуваються в організмі під впливом фізичних вправ, умов зовнішнього середовища, прояву фізичних і біологічних законів у рухах людського тіла.

ТМФВ синтезує все, що добуто іншими науками, які мають відношення до фізичного виховання, зберігаючи при цьому свою специфіку й предмет.

Джерела предмета:

1) наукові дослідження в галузі фізичного виховання;

2) передова практика України й країн колишнього Радянського Союзу, зарубіжжя;

3) дані суміжних наук;

4)вивчення спеціальних документів.