Сутність і класифікація методів фінансового аналізу.

Загальні підходи до оцінки майнового стану, її роль та значення

Інформацію про майно підприємства можна отримати з балансу та приміток до фінансової звітності. Майно підприємства відображено в активі балансу. Воно поділяється на оборотні та необоротні активи. Найголовнішими складовими оборотних активів є основні засоби,, а необоротних – запаси та дебіторська заборгованість. Джерелами формування майна підприємства є власні (власний капітал) і позикові кошти (позиковий капітал).

Основні питання, які потрібно розглянути в процесі оцінки майна підприємства: загальна оцінка структури майна; аналіз складу і динаміки оборотних активів; аналіз виробничого потенціалу підприємства і, в першу чергу, його основних засобів; аналіз основних коефіцієнтів, які характеризують майновий стан підприємства.

Аналіз майнового стану можна розподілити на декілька етапів:

1) вертикальний та горизонтальний аналіз активів. Це дасть відповідь на питання: як зміниться валюта балансу та за рахунок яких складових.

2)визначення оптимальності нарощування активів шляхом порівняння коефіцієнтів зміни валюти балансу КзВБ= ВБ1/ВБо*100%, з коефіцієнтом зміни виручки від реалізації. КзВр=(Вр1/ВРо)*100% та з коефіцієнтом зміни прибутку КзП= (П1/По)*100%

Між трьома коефіцієнтами повинні дотримуватися наступні нерівності:

Кзп>КзВР>КзВБ>100%; Дотрмання зазначеного співвідношення називають «Золотим правило економіки підприємства».

3) визначення якісних коефіцієнтів майнового стану: коефіцієнт зносу Кз (накопичення амортизації) - відношення величини зносу до первісної вартості основних засобів. Показує інтенсивність накопичення коштів для оновлення основного капіталу. Рекомендоване значення < 0,5;

коефіцієнт придатності основних засобів показує, яка частина основних засобів є придатною для експлуатації і визначається 1- КЗ. Має бути більше, ніж 0,5%. Позитивно розцінюється якщо показник збільшується;

коефіцієнт вибуття основних засобів показує частку виведених з експлуатації основних засобів у балансовій вартості основних засобів.

фондовіддача основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму чистого доходу (виручки) від реалізації на одну гривню основних засобів. Має збільшуватися; фондомісткість – показник, зворотній до фондовіддачі і характеризує рівень забезпеченості підприємства основними засобами. Визначається як відношення балансової вартості основних засобів до чистого доходу (виручки) від реалізації. Нормативне значення – має зменшуватися

Аналіз майна має важливе значення, оскільки від його величини та структури залежать обсяги діяльності, рівень платоспроможності та фінансова стійкість підприємства. Стійкість фінансового стану підприємства в значній мірі залежить від доцільності та правильності вкладення фінансових ресурсів в активи (майно).

 

Оцінка ліквідності активів.

У бухгалтерському балансі активи групуються за ступенем зростання їх ліквідності. Усі активи в залежності від часу перетворення їх у грошові кошти (за ступенем ліквідності) поділяються на 4 групи: 1 група – найбільш ліквідні активи до яких належать грошові кошти та їх еквіваленти, у якості еквівалентів можуть бути – поточні фінансові інвестиції, тобто, короткострокові цінні папери інших емітентів, якими володіє підприємство та які можуть бути використані при розрахунках. А1 = ГК +ПФІ; 2 група – швидколіквідні активи до яких відносяться всі види дебіторської заборгованості. А2=ДЗ; 3 група – повільно реалізовані активи до яких відносяться виробничі запаси, незавершене виробництво, поточні біологічні активи, товари, готова продукція на складі та інші оборотні активи. А3 = ВЗ + НВ +ПБА +Т + ГП +ІОА; 4 група – важко реалізовані активи до якої належать всі необоротні активи.

Оцінка ліквідності підприємства (балансу) проводиться на основі даних балансу і може бути проведений шляхом співставлення безпосередньо балансових показників активів і пасивів, а також шляхом розрахунку фінансових коефіцієнтів.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов’язань його активами, строк перетворення яких у грошову форму відповідає строку погашення цих зобов’язань. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні активів, згрупованих за ступенем ліквідності та розміщених у порядку убування ліквідності із зобов’язаннями по пасиву, згрупованих по строках їх погашення. Для оцінки платоспроможності розраховуються такі основні коефіцієнти:

Для оцінки ліквідностіі розраховуються такі основні коефіцієнти:

•абсолютної ліквідності показує, яку частину поточної заборгованості може покрити підприємство за рахунок наявних грошових коштів,, їх еквівалентів та фінансових інвестицій і розраховується за формулою Каб.л = А1/П1+П2. де А1, активи, що за ступенем ліквідності відносяться до 1 гр., сума пасивів П1+П2 що терміновістю виконання зобов’язань відносяться до 1 та 2 груп. Норматив - (0,2 – 0,35). Умовою абсолютної ліквідності балансу є дотримання наступних нерівностей: А1≥П1; А2 ≥ П2; А3≥П3; А4≤П4.;

•швидкої (критичної) ліквідності, або коефіцієнт “лакмусового папірця” розраховується як відношення суми грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості до поточних зобов’язань, або Кшл. = А1+А2/П1+П2. Коефіцієнт засвідчує здатність підприємства погасити свої короткострокові зобов’язання при умові отримання. Норматив - (0,6 – 1,0);

поточної ліквідності (коефіцієнт покриття) показує можливості підприємства при умові своєчасності розрахунків з дебіторами, а також при умові своєчасної реалізації готової продукції та інших матеріальних засобів погасити свої поточні зобов’язання. Кпл. = (А1+А2+А3)/П1+П2. Нормативне значення показника – 2,0;

Для комплексної оцінки в цілому можна визначити загальний показник ліквідності за формулою, який показує перспективи підприємства щодо погашення усіх своїх боргів по залучених фінансових ресурсах якщо всі кредитори одночасно пред’являть йому свої вимоги Кзл=α¹А¹+α2А2+ α3А3/К1П1+ К2П2+К3П3,

де α1, α2, α3 – питома вага відповідної групи активів у поточних активах, а

К1, К2, К3 – частка відповідної групи зобов’язань у загальній сумі зобов’язань.

 

 

Аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу – це ступінь покриття зобов’язань підприємства активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає терміну погашення зобов’язань.

Для оцінки ліквідності балансу з урахуванням фактора часу необхідно провести зіставлення кожної групи активу з відповідною групою пасиву.

1. Якщо виконується нерівність А1 > П1, то це свідчите платоспроможності організації на момент складання балансу. У організації достатньо для покриття найбільш термінових зобов’язань абсолютно і найбільш ліквідних активів.

2. Якщо виконується нерівність А2 > П2, то швидко реалізовані активи перевищують короткострокові пасиви та організація може бути платоспроможною в недалекому майбутньому з урахуванням своєчасних розрахунків з кредиторами, отримання коштів від продажу продукції в кредит.

3. Якщо виконується нерівність А3 > П3, то в майбутньому при своєчасному надходженні грошових коштів від продажу та платежів організація може бути платоспроможною на період, рівний середньої тривалості одного обороту оборотних коштів після дати складання балансу.

4. Виконання перших трьох нерівностей приводить автоматично до виконання умови А4 < П4. Воно свідчить про дотримання мінімального умови фінансової стійкості організації, наявність у неї власних оборотних коштів.

На основі зіставлення груп активів з відповідними групами пасивів виноситься судження:

про поточну ліквідність, яка свідчить про платоспроможності (при виконанні нерівностей) або неплатоспроможності (при їх невиконанні) організації на найближчий до розглянутого моменту проміжок часу: А1 + А2 ≥ П1 + П2; А4 ≤ П4;

про перспективну ліквідність – це прогноз платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів: А3 ≥ П3; А4 ≤ П4. При виконанні тільки другої нерівності констатується недостатній рівень перспективної ліквідності;

o те, що баланс неліквідний: А4 ≥ П4.

Проведений за викладеною схемою аналіз ліквідності балансу є наближеним, більш детальним є аналіз платоспроможності за допомогою фінансових коефіцієнтів:

· абсолютної ліквідності: Каб.л = А1/П1+П2. Має значення (0,2 – 0,35);

· швидкої (критичної) ліквідності: Кшл. = А1+А2/П1+П2. Достатньо, якщо підприємство на 1 гр. Од. Поточних зобовязань має від 0,6 до 1 гр. Од. Грошових коштів та їх еквівалентів та потенційних гр. Коштів, які будуть отримані внаслідок інкасації ДЗ;

· поточної ліквідності (коефіцієнт покриття):

Кпл. = (А1+А2+А3)/П1+П2. Нормативне значення показника – 2,0;

· коефіцієнт загальної ліквідності:

Кзл=α¹А¹+α2А2+ α3А3/К1П1+ К2П2+К3П3,

де α1, α2, α3 – питома вага відповідної групи активів у поточних активах, а К1, К2, К3 – частка відповідної групи зобов’язань у загальній сумі зобов’язань.

Слід зазначити, що в більшості випадків досягнення високої ліквідності суперечить забезпеченню більш високої прибутковості. Найбільш раціональна політика полягає у забезпеченні оптимального поєднання ліквідності і прибутковості підприємства.

 

Сутність і класифікація методів фінансового аналізу.

Методи фінансового аналізу – це сукупність систем теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію та регулятивних принципів дослідження фінансово-господарської діяльності підприємства.Класифікація розрізняє неформалізовані і формалізовані методи аналізу. Можна виділити серед них 6 основних методів фінансового аналізу:Горизонтальний, вертикальний, трендовий, фінансових коефіцієнтів,порівняльнийтафакторнийаналізи.Горизонтальний (часовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом (динаміка доходів, витрат, прибутку тощо). Вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому (наприклад, структура активів, пасивів, операційних витрат тощо). Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з минулими періодами і визначення основної тенденції динаміки показника. З допомогою тренда формуються можливі значення показників в майбутньому, а значить, ведеться перспективний (прогнозний) аналіз (метод екстраполяцій). Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відносин даних звітності, визначення взаємозв'язків показників (наприклад, розрахунок показників фінансової звітності). Порівняльний (просторовий) аналіз – це як внутрішньогосподарське порівняння окремих показників фірми, дочірніх компаній, цехів, так і міжгосподарське порівняння показників даної фірми з показниками конкурентів, середньогалузевими тощо. Факторний аналіз – це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), тобто роздроблення результативного показника на складові частини, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

2. Основні типи моделей, що використовуються в процесі аналізу. Існує 3 підходи до групування моделей, які використовуються в ФА.Згідно 1-го підходу розрізняють: - дескриптивні моделі. Це моделі описового характеру. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності;- предикативні моделі – моделі прогнозованого характеру. Використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану;- нормативні моделі – за допомогою яких встановлюються відхилення від нормативних, планових, очікуваних показників. Використовуються у внутрішньому фінансовому аналізі. Їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.Згідно 2 підходу моделі групуються за характером взаємозв’язку між результативними та факторними показниками.1-й тип – адитивна модель, в якій результативний показник представляє собою алгебраїчну суму факторних показників: у= а + – в + – с., де у – результативний показник, а (а +– в + –с) – факторний;2- й тип – мультиплікативна, в якій результативний показник – це добуток факторних показників: у = а*в*с;3-й тип – кратна модель, в якій результативний показник представляє собою частку від ділення: у = а/в;4-й тип – змішана модель, в якій взаємозв’язок факторних показників представляє собою комбінацію із попередніх моделей: у = (а-в)*с; у = (а+в)/с Кількісний вплив факторних показників на результативний можна виміряти за допомогою різних прийомів. Найпростіший прийом – елімінування. При використанні цих прийомів виходять із припущень, що на результат впливає тільки один чинник, а вплив інших ігнорують. Тобто, спочатку визначають вплив одного чинника, а потім наступних. При цьому слід враховувати, що в першу чергу вивчається вплив кількісних факторів, а потім – якісних.До прийомів елімінування належать: спосіб ланцюгових підстановок, спосіб абсолютних різниць, спосіб відносних різниць.Уо = Ао+Во; У1 = А1 + В1; ΔУ= У1-У0.