Державне управління: поняття та специфіка.

Як зазначає В. Б. Авер’янов, у вітчизняній та зарубіжній літературі не сформувалося сталого та загальновизнаного визначення державного управління [3, с. 56]. Таку ж думку висловлює Г. Райт [4, с. 23]. Державне управління можуть трактувати з точки зору суті, реального змісту діяльності або форм, яких воно набирає і в яких існує. Враховуючи поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, ці автори визначають державне управління шляхом відмежування законодавчої, виконавчої та судової діяльності держави, наголошуючи тим самим на змісті державного управління.

Державне управління пов’язане з реалізацією цілей і функцій держави.

Державне управління - цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією [5, с. 43].

Як зазначають Ю. Шемшученко і В. Б Авер’янов: «Змістовні ознаки державного управління як про­цесу здійснення виконавчої влади уособлюються в самому характері цієї влади, який зумовлений головним її призначенням, а саме - виконанням законів та інших правових актів державних органів» [6, с. 4].

Зокрема, виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність:

1. Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяль­ність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом від­носини.

2. Необхідною умовою їх виникнення є наявність суб’єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій.

3. Для виникнення управлінських відносин, крім суб’єкта, у них повинен брати участь також і об’єкт (об’єкти), на діяльність якого спрямовується управлінський вплив суб’єкта.

4. Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління - державно-владним, причому цими пов­новаженнями наділена завжди одна сторона - суб’єкт управління, а об’єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб’єкта.

5. Організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у ви­конанні та розпорядництві згідно з вимогами закону, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві.

6. Управлінський вплив, який виникає під час цієї організуючої діяльності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване керівництво, і оперативне управління.

7. Цю діяльність можна певним чином поділити на етапи (цикли, фази), в основі класифікації якої є її функціональна природа і організація, робота з кадрами, керівництво, координація, звітність, складання та вико­нання бюджету.

8. Державне управління, функціонуючи у правовому полі чинного законодавства, у випадку його порушення, тягне за собою юридичну відпо­відальність [7, с. 20].

Це - головні характерні риси державного управління, хоча окремі до­слідники називають їх більшу або меншу кількість.

Можна виокремити такі найхарактерніші ознаки державного управління:

- виконавчо-розпорядчий характер означає, що державне управління становлять два взаємопов’язаних аспекти, виконавча та розпорядча діяль­ність;

- підзаконність розуміється як здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності на основі правових норм, головне місце серед яких належить Конституції, законам, актам глави держави;

- масштабність означає, що ця державно-управлінська діяльність є найоб’ємнішою в державі. Вона розповсюджується на всю її територію та величезну кількість об’єктів управління;

- універсальність - виражається через діяльність органів виконавчої влади, яка є безперервною, тобто вона неможлива без повсякденного і постійного управлінського впливу на суспільні відносини, охоплюючи всі, без винятку сфери суспільного життя та здійснюється на всіх рівнях управління - від центру до регіонів та конкретних територій.;

- ієрархічність полягає в тому, що система органів виконавчої влади по­будована на засадах чіткої підпорядкованості та субординації нижчестоящих органів вищестоящим. Саме така організаційна структура дозволяє ефектив­но функціонувати управлінській системі та досягати поставлених цілей.

- організуючий характер державного управління виражається через його управлінський вплив, що виникає в процесі виконавчо-розпорядчої діяльно­сті, спрямований на організацію спільної праці членів суспільства, соціальних колективів, організацій з метою забезпечення життєдіяльності держави та забезпечення добробуту її громадян із застосуванням для цього засобів виробництва, природних ресурсів, матеріальних та інших цінностей.

Державне управління містить об’єктивні та суб’єктивні передумови свого здійснення. Державна служба, яка є певним засобом здійснення державного управління, також містить як об’єктивні (необхідність виконання та/або забезпечення виконання функцій держави та її органів), так і суб’єктивні (наявність здібностей, придатність до служби, професійна освіта тощо) передумови свого формування. Відповідальність за зміст управління мають нести ті, хто є суб’єктом управління. Суб’єктивне за змістом державне управління об’єктивно детерміноване тими умовами й факторами, в межах яких воно функціонує.

Підсумовуючи, підкреслимо, що державне управління - найбільш динамічна сфера діяльності держави, що виникає з потреби самого суспіль­ства, здійснюється відповідними суб’єктами та у відповідних формах, від­повідними методами [8, с. 157-159].