Основні функції мови як суспільного явища

 

Основні питання теми:

® Функції мови та їх суспільна роль.

® Номінативна функція.

® Комунікативна функція.

® Ідентифікаційна функція.

® Експресивна функція.

® Гносеологічна функція.

® Естетична і культуроносна функції мови.

® Фатична та волюнтативна функції мови.

® Магічно-містична функція мови.

® Демонстративна функція мови.

 

[ Ключові слова: функції мови, номінативна функція, комунікативна функція, ідентифікаційна функція, гносеологічна функція, естетична функція, культуроносна функція, фатична функція, експресивна функція, магічно-містична функція, демонстративна функція.

& Унікальним явищем життя людини і суспільства є мова. Вона виступає засобом спілкування, знаряддям мислення, а також зберігає інтелектуальні, культурні, національні, історичні здобутки людства. Усі ці завдання реалізуються завдяки багатофункціональності мови.

Функції мови (від лат. functio – виконання, здійснення) – це призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку. Охарактеризуємо основні функції мови.

Номінативна функція – це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо. Усе пізнане людиною з дитячих poкiв одержує свою назву i тільки так існує y свідомості. Цей процес називається лінгвалізацією (омовленням)світу.

Люди впродовж віків давали назви i тому, що існує в реальному світі, i тому, що існувало в їх уяві. Учені вказують, що гігантський світ фольклору, художньої літератури icнyє тільки завдяки мові. Але його вплив на нашу поведінку, на наш спосіб життя іноді не менший, ніж вплив реального свiтy.

Усе, що нас оточує, представлено номінативними одиницями (словами та сталими словосполученнями). Мова є картиною, «зліпком» реального свiтy. Зрозуміло, що кожна мова становить своєрідну картину дійсності (наприклад, у нас одне слово «сніг», а в еcкiмociв icнyє кілька десятків слів на позначання снігу; по-різному мовно розчленовані в різних мовах одні й тi ж фрагменти позамовного свiтy).

Комунікативна функція. Суть її полягає в тому, що мова використовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства (лат. соmmuniсасiо – спілкування). Відомий мовознавець Б.О. Серебреников образно назвав комунікаційну функцію «локомотивом історії мови». Ця функція є надзвичайно важливою як для суспільства, так i для мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зникає (асимілюється, переймаючи іншу мову).

«Людина має схильність спілкуватися з собі подібними, тому що в такому cтанi більше почуває себе людиною» (І. Кант). Пригадаймо також слова А. де Сент-Екзюпері, який зазначав, що найбільша розкіш на свiтi – це розкіш людського спілкування. Бути засобом спілкування – це найважливіша, базова функція мови, їй так чи інакше підпорядковані iншi функції.

Людство знає чимало засобів обміну інформацією: транспортна сигналізація, символіка науки, дорожні знаки, знаки спортивного суддівства, символи, коди, жести тощо.

Серед ycix названих засобів передачі сигналів, інформації мова продовжує займати головне місце; yci позамовні знакові системи є похідними вiд неї; без мови їx не можна було б нi створювати, нi використовувати, нi вивчати.

Для повноцінного функціонування i розвитку мови вона повинна використовуватись у вcix сферах комунікації – у науці, у повсякденному житті, у художній, словесній творчості, виробництві, ділових стосунках, освіті, культypi, а не лише в окремих сферах, наприклад, у літературі.

Ідентифікаційна функція. Iдентифiкацiя (вiд лат. identifico – ототожнюю) – уподібнення, установлення тотожності об’єктів на підставі тих чи інших ознак. Отже, за допомогою мови, особливостей мовлення можна встановити, вирізнити, зiдентифiкувати одну особистість серед інших, тому що кожен iз нас має свій «портрет», свiй мовний «паспорт», у якому відображено вci параметри нашого Я – нацiонально-етнiчнi, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Ідентифікація виявляється у часовому та просторовому вимірі, тому що пов’язує нас із предками, які теж говорили нашою мовою, а також із сучасниками-українцями, які живуть в інших країнах: Росії, Канаді, Америці, Австралії та ін.

Експресивна функція. Вона полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього свiтy людини. Поки людина мовчить, вона залишається загадкою для оточуючих. Заговоривши, ніби розкриває свій внутрішній світ. Учені зазначають, що саме мова дає можливість перетворювати внутрішнє, суб’єктивне в зовнішнє, об’єктивне, доступне для сприйняття. «Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив», – стверджували мудреці античності.

Отже, кожна людина – це цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, емоціях, волі. Але цей cвіт прихований від інших людей, i тільки мова дає можливість розкрити його для інших. Чим досконаліше людина володіє мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постає ця людина перед іншими як особистість.

Через мову розкривається i народ, i нація.

Гносеологічна функція. За допомогою мови людина пізнає cвiт. На відміну вiд тварини, вона користується не тільки власним досвідом, але й тим, що пізнали до неї й попередники та сучасники. Людина ніколи не починає пізнавати світ спочатку, з «нуля». Досвід суспільства закодовано в мові, у її словникові, граматиці, а за наявності письма – також у вигляді текстів.

Пізнаючи мову, людина пізнає світ. «Межі моєї мови означають межі мого cвiтy», – писав Л.Й. Вітгенштейн. Гносеологічна функція полягає не тільки в акумуляції, накопиченні досвіду суспільства. Мова є засобом мислення, формою існування думки. Отже, у пізнанні нового, раніше не відомого, вона є обов’язковим чинником.

Мислетворча функція. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування думки, оскільки людина мислить за допомогою мовних форм. Цю функцію деякі вчені називають функцією формування i формулювання думки. Вона може передувати комунікації, а може i відбуватися одночасно iз спілкуванням, у процесі комунікації. Виділяють два базових типи мислення: конкретне (образно-чуттєве) і абстрактне (понятійне).

Учені зазначають, що понятійне мислення послуговується поняттями, якi позначені словами i якi не могли б без слів існувати. Мислячи, людина зіставляє поняття, протиставляє їx, поєднує, заперечує, порівнює. Для цього в мові існують спеціальні засоби. Тому мислити – означає оперувати мовним матеріалом, словами.

Зауважимо, що думаємо, мислимо ми категоріями тієї мови, яку краще знаємо, тобто рідної. Отже, сам процес мислення має національну специфіку.

Естетична функція виявляється в тому, що за допомогою мови людина може сприймати красу i передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. Мова є першоелементом культури. Завдяки мові з’явився фольклор, художня література, театр. За допомогою мови вони живуть донині i житимуть вічно. Кажуть, що все ґрунтується i обертається навколо слова, мови в цілому. І це дає підстави стверджувати, що мова становить хребет культури, її храм.

У живому мовленні мова виконує, в основному, функцію спілкування, комунікації. У художньому твopi головне призначення мови – образотворення. А вже за допомогою мовних образів художнього твору відбувається «спілкування» митця з читачем, слухачем.

Учені стверджують, що мові властиві закони, милозвучності.

Це, а також досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування, може бути джерелом естетичної насолоди, що найвиразніше виявляється при сприйнятті ораторського та художнього, зокрема поетичного, мовлення.

Виховання відчуття краси мови – це основа всякого естетичного виховання.

Культуроносна функція. Мова – основа культури кожної нації, найбільший її скарб. Культура народу може розвиватися тільки мовою цього народу. Усім відомо, що пізнати інший народ ми можемо через вивчення його мови, бо культура кожного народу зафіксована у його мові. Ми, українці, засвоюємо культуру свого народу i передаємо духовні цінності від покоління до покоління за допомогою української мови. А коли пропагуємо свою мову у світі, то пропагуємо i власну культуру, й надбання, збагачуючи світову культуру.

Культуроносна функція мови постійно i виразно виявляється, передусім, у тому, що людина, пізнаючи мову свого народу, прилучається до джерел неповторної духовності нації, з часом ста її носієм і навіть творцем.

Фатична функція – це функція встановлення контактів, звертання уваги на себе, «підготовка» потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.

Волюнтативна функція – вираження волі щодо співрозмовника: вітання, прощання, прохання, вибачення, запрошення, порада, спонукання, заборона тощо.

Магічно-містична функція. Описи цієї функції мови є частково у книгах В. Тодорова «Миф. Ритуал. Символ. Исследования в области мифопоэтического», Джеймса Джорджа Фрезера «Золотая ветвь» (відомий переклад із англійської на російську) та інших. Фрезер зазначав, що деякі слова мають магічну силу, вимовляти їx просто забороняли. Так, туземці племені толампу на острові Целебес вірять, що, написавши ім’я людини, ви можете разом iз іменем забрати i душу людини. Tому толампiйцi впродовж віків передавали один одному, що потрібно приховувати своє ім’я від інших.

У багатьох народів спостерігається явище накладання табу на певні iменa (албанці, жителі Центральної Австралії замовчували імена покійників; кафрцi, нумфори (Голландія, Нова Гвінея) – імена родичів; племена дагомейцiв та бахімів у Центральній Африці – імена правителів та священних осіб). М. Бердяєв зазначав: «Слова мають величезну владу над нашим життям, владу магічну, ми зачаровані словами i значною мірою живемо в їхньому царстві».

Ученими описано перекази людей про те, як за допомогою певних дій i вимовлених речень, словосполучень, слів «виймали» душу людини.

Магічна функція мови проявляється, зокрема, у тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, якi не існують взагалі: наприклад, на світосприймання людей, на їх орієнтацію в реальності, погодьмося, мають деякий вплив слова відьма, упир, водяник, тощо. Магічна функція мови виявляється у заклинаннях тощо.

Містична функція мови полягає у вipi людей у можливість за допомогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на певний предмет чи особу, підкоряючи їх своїй волі. Це виявляється у віpi, що вимовлене слово може накликати хворобу, нещастя, нанести шкоду. У стародавньому Єгипті був ритуал розбивання глиняних посудин з іменами вopoгів, щоб накликати на них погибель. У сучасному Єгипті є звичай писати листи до святих i класти їх на огорожу могил. Чимало виявів магiчно-мiстичної функції мови є у звичаях, обрядах i традиціях українців.

Демонстративна функція – підкреслення вираження за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності. Так, чеські студенти на вулицях колись німецькомовної Праги розмовляли голосно по-чеськи, демонструючи свою відданість національній мові. Таку ж позицію висловлював i Т.Г. Шевченко, заявляючи «вмію, та не хочу» (щодо вживання російської мови).

Мова – явище системне. Її функції виступають не ізольовано, вони виявляються у взаємодії. Відсутність чи неповнота використання якоїсь iз них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається опосередковано на долі народу.

J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. У чому полягає призначення номінативної функції мови?

2. Яка функція мови передає «розкіш людського спілкування»?

3. Яка функція мови відтворює мовний «портрет» і «паспорт» кожної людини?

4. Що виражає експресивна функція мови?

5. За допомогою якої функції мови людина пізнає світ?

6. Яку функцію мови називають функцією формулювання думки?

7. Яка функція розкриває культурні цінності мови як храму будь-якої нації?

8. У чому полягає призначення культуроносної функції мови?

9. У чому суть фатичної функції мови?

10. Яка функція виражає волю щодо співрозмовника?

11. У чому виявляється магічно-містична функція мови?

12. Що виражає демонстративна функція мови?

13. Чи можуть функції мови існувати ізольовано одна від одної?

œ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Завдання 1. Напишіть тези до теоретичного матеріалу «Функції мови».

Завдання 2. Наведіть приклади використання кожної функції мови. Обґрунтуйте свою відповідь.

Завдання 3. Випишіть терміни з теоретичного матеріалу «Функції мови». Визначте рід і число цих слів.

Завдання 4. Перекладіть подані слова і словосполучення українською мовою і складіть із ними речення.

Согласно распоряжению; в скором времени; предъявить вексель; переводной вексель; взыскать деньги; из-за денег; давать заключение; без задержки; испытывать затруднение; по мере развития.

Завдання 5. Прочитайте текст«Мовні обов’язки громадян» і висловіть власну думку щодо актуальності порушеної у тексті проблеми.

Мовні обов’язки громадян

Мова – запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Не ухиляйся від цієї боротьби!

Захист рідної мови – найприродніший і найпростіший, найлегший і водночас найнеобхідніший спосіб національного самоутвердження й діяльності в ім’я народу. Маєш нагоду бути борцем за свій народ – будь ним!

Володіння рідною мовою – не заслуга, а обов’язок патріота.

Розмовляй рідною мовою – своєю і свого народу: скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали.

Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона – мати.

Сім’я – первинна клітина нації. Щоб вона не омертвіла й не відпала від національного організму, її має живити культ рідної мови. Тому розмовляй у сім’ї мовою своєї нації. Не вмієш – учись. Прищеплюй дітям ставлення до мови як до святині, найдорожчого скарбу.

Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову. Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови. «Усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну треба вчити ціле життя» (Вольтер).

У твоїй хаті завжди мають бути українські книжки, журнали, газети. Не забудь і про дитячі видання. Хай звучить у твоїй хаті українське слово з теле- і радіоприймачів.

Не будь байдужим до найменших виявів обмежень чи зневаги української мови. Стався до інших мов так, як би ти хотів, щоб ставилися до твоєї рідної мови.

Бережи своє ім’я та імена своїх близьких від лакейських деформацій за чужомовним зразком.

Пам’ятай: найкращі вчителі мови для дітей – це мати й батько.

У наш час доволі поширені міжнаціональні шлюби. Цілком природно, що в таких сім’ях виникає проблема вибору мови. В ідеалі тут повинні звучати обидві мови, однак не в якомусь змішаному вигляді, а кожна – у своєму літературному варіанті.

Батьки в таких сім’ях повинні використати обидві мови не просто для спілкування, а як засіб прилучення своїх дітей до багатств духовної культури обох народів.

Вивчай інші мови. Це дасть змогу не тільки оволодіти ключами до скарбниць духовності інших народів, але й об’єктивно оцінити свою мову, її сильні та слабкі сторони. «Хто не знає чужих мов, той нічого не відає про свою» (Й.В. Гете).

Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження й розвитку рідної мови, сприяти тому, щоб вона посіла гідне місце серед авторитетних мов світу.

Нашому поколінню випало складне й відповідальне завдання – відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо! В ім’я нашого народу, в ім’я найвищих ідеалів людства – свободи і справедливості (За І.Огієнком).

 

Завдання 6. Складіть і запишіть у зошит називний план до тексту «Мовні обов’язки громадян».

Завдання 7. Поясніть орфограми слів та написання розділових знаківу тексті «Мовні обов’язки громадян».

 

Завдання 8. Підготуйте доповідь (повідомлення) на одну з тем:

1. Роль мови у формуванні і самовираженні особистості.

2. Українська мова як засіб професійного спілкування майбутніх економістів, менеджерів та управлінців.

3. Мовна культура людини – показник її загальної культури.

4. Зв’язок української мови з іншими слов’янськими мовами.

Завдання 9. Перекладіть фаховий текст українською мовою.

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ИНТЕГРАЦИЯ

Экономическая интеграция(integration, от лат. integratio – восстановление) – взаимодействие и взаимоприспособление национальных хозяйств разных стран, ведущая к их постепенному экономическому слиянию.

На межгосударственном уровне интеграция происходит путем формирования региональных экономических объединений государств и согласования их внутренней и внешней экономической политики. Взаимодействие и взаимоприспособление национальных хозяйств проявляется, прежде всего, в постепенном создании «общего рынка» – в либерализации условий товарообмена и перемещения производственных ресурсов (капитала, труда, информации) между странами.

Причины и формы развития международной экономической интеграции. Если ХVІІ – первая половина ХХ вв. стали эпохой формирования независимых национальных государств, то во второй половине 20 в. начался обратный процесс. Эта новая тенденция сначала (с 1950-х) получила развитие только в Европе, но затем (с 1960-х) распространилась и на другие регионы. Многие страны добровольно отказываются от полного национального суверенитета и образуют интеграционные объединения с другими государствами. Главной причиной этого процесса является стремление к повышению экономической эффективности производства, и сама интеграция носит прежде всего экономический характер.

Бурный рост экономических интеграционных блоков отражает развитие международного разделения труда и международной производственной кооперации.

Международное разделение труда – это такая система организации международного производства, при которой страны, вместо того чтобы самостоятельно обеспечивать себя всеми необходимыми товарами, специализируются на изготовлении только некоторых товаров, приобретая недостающие посредством торговли. Простейшим примером может быть торговля автомобилями между Японией и США: японцы специализируются на производстве экономичных малолитражек для небогатых людей, американцы – на выпуске престижных дорогих автомашин для зажиточных. В результате и японцы и американцы выигрывают в сравнении с ситуацией, когда каждая страна производит автомобили всех разновидностей.

Международная производственная кооперация, вторая предпосылка развития интеграционных блоков, представляет собой такую форму организации производства, при которой работники разных стран совместно участвуют в одном и том же производственном процессе (или в разных процессах, связанных между собой). Так, многие комплектующие детали для американских и японских автомобилей производят в других странах, а на головных предприятиях осуществляется только сборка. По мере развития международной кооперации формируются транснациональные корпорации, организующие производство в международном масштабе и регулирующие мировой рынок.

Завдання 10. Випишіть із українського варіанту тексту незнайомі слова та знайдіть їх у тлумачних словниках.

 

# ТЕСТИ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ