Завідувач кафедри гд та ср О. М. Шерман

[1] Автахами, катіари, траспії та паралати - можливо назви окремих племен, або родів, або соціальних груп.

[2] Скіфи – грецька назва, яка відповідає ассіро-вавілонській назві “ішкузай” та біблійній назві “ашкеназі”. Згідно з Геродотом самоназвою скіфів була назва “сколоти”, яка походить “від імені їхнього царя”, проте, як власне звали царя не відомо.

[3] Гавань борисфенітів – це грецька колонія Ольвія, розташована на правому березі Дніпровсько-Бузького лиману.

[4] Калліпіди – змішане греко-скіфське плем’я.

[5] Алізони – північні сусіди калліпідів, які мешкали в тій області, де зближуються ріки Тірас (Дністер) і Гіппаніс (Південний Буг).

[6] Відомо, що імпорт пшениці в Грецію з Північного Причорномор’я мав велике значення, а тому Геродот спеціально зазначає, які з місцевих племен вирощували її для себе або на експорт. Скіфи-оратаї, мешкали на берегах верхньої течії ріки Гіппанісу (Південного Бугу).

[7] Гілея (Гюлая) – тобто “лісовий край” (від давньогрецького “гюле” – “ліс”). Область на півдні лівобережжя Борисфену (Дніпра). Тепер у цьому краї лісу немає, а лише степ та піски.

[8] Скіфи-землероби мешкали на берегах ріки Борисфен (в Середньому Подніпров’ї).

[9] Дослідники не ідентифікували річку Пантікап з якоюсь водною артерією України. Нез’ясованим залишається також який зв’язок був між назвою річки і містом Пантікапеєм – столицею Боспорського царства.

[10] Андрофаги (буквально “людожери”) – дике плем’я на півночі від країни скіфів.

[11] Річка Герр також залишається не ідентифікованою. За Геродом ця річка відокремлювала країну скіфів-кочовиків від країни царських скіфів. Герр – це також назва місцевості, де згідно з Геродотом знаходилися поховання скіфських царів, розташування якої досі не встановлене.

[12] Країна, що називається царською, тобто область розселення так званих царських скіфів. Охоплювала степову частину Кримського півострова і степову смугу вздовж північних берегів Чорного моря.

[13] Танаїд, Танаїс більшість вчених ототожнюють з рікою Дон, в нижній течії якої було розташоване давньогрецьке місто Танаїс.

[14] Меланхлени (буквально “одягнені в чорні плащі (або шкури)”). За Геродотом вони мешкали десь на півночі Скіфії.

[15] Савромати, сармати – іранське плем’я, споріднене із скіфами. За Геродотом, мешкали на схід від ріки Танаїс (Дон).

[16] Про етнічну приналежність будінів у дослідників єдиної думки немає. За Геродотом будіни розселялися на схід від ріки Танаїс (Дон) і на північ від сарматів, у лісистій країні на північному сході Скіфії.

[17] Понт Евксіну, Понт Евксинський (буквально “Море гостинне”) – так греки і Геродот називали Чорне море.

[18] Скіфські казани, знайдені археологами в багатих похованнях (таких, як Чортомлик, Солоха та інші). Мідні казани в скіфів, як і у кельтів, мали крім практичного культове значення.

[19] Амазонки – у давньогрецьких міфах войовничі жінки, які вдерлися з півночі до Аттики. Дослідники вважають, що в легендах про амазонок відбився звичай навчати молодих жінок володіти зброєю.

[20] Танаїд (за іншими джерелами Танаїс) – сучасна річка Дон.

[21] Савромати – давньогрецька назва великого масиву кочових племен східноіранського походження, які мешкали у VI-III ст. до н.е. на території євроазійських степів від Уралу до Дону.

[22] Місія – територія сучасної Румунії.

[23] Сам – показує, в скільки разів більший врожай зібрали порівняно з засіяним.

[24] Туніка – білий одяг у вигляді накидки з полотна або сукна.

[25] Свеби – германське плем’я. Певкіни, очевидно, також.

[26] Венеди – слов’янські племена. Фенни – фінно-угорське населення східної Прибалтики.

[27] Карпати.

[28] Найменування міст і фортець, яке часто зустрічається у Центральній і Західній Європі.

[29] Розташування озера не встановлено.

[30] Дністер.

[31] Вісла.

[32] Тут, очевидно, натяк на те, що під час небезпеки слов’яни ховалися у лісах і болотах

[33] Чорне море

[34] Германаріх – вождь племінного союзу остготів, який виник у Північному Причорномор’ї. Потерпів поразку від гунів. Покінчив життя самогубством близько 375 р.

[35] Мова йде про VІ ст.

[36] Амал Вінітарій – вождь остготів, онук брата Германаріха Вультульфа. Наступник Германаріха на престолі. Незабаром після розгрому антів загинув у битві з гунами.

[37] Дунай.

[38] Тут йде мова про події 584-585 рр.

[39] Ергінія (Ергена) – ліва притока р. Маріци.

[40] Військовий вождь слов’ян.

[41] Фортеця поблизу Андріанополя.

[42] Область між Андріанополем і Філіпополем.

[43] Візантійський імператор Юстин ІІ помер 5 жовтня 578 р.; описувані тут події відбувались в 580-581 рр. Тіберій правив у візантії в 578-582 рр.

[44] 895 р. за літочисленням Селевкідів відповідав 583/84 року..

[45] Автор принижує військову могутність слов’ян, що спростовують попередні уривки.

[46] Можливо, до Юстініана І, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 р.

[47] Відомості про різночасові походи і розселення болгар, угрів та обрів літописець запозичив із перекладу “Хроніки” Амартола. 7 серпня 626 р. обри та інші війська, союзники персів, ледве не взяли штурмом Константинополь.

[48] Можливо, тих дулібів, що жили в басйні верхів’я Західного Бугу; є також думка, що тут йдеться про дулібів, які частково переселилися звідти в Паннонію.