Подання окремих видів текстового матеріалу

Текстовий матеріал наукового твору дуже різноманітний. До нього, окрім композиції і рубрикації, належать складні числівники, літерні по­значення, цитати, посилання, перерахування і т. ін., тобто те, що при офор­мленні наукового твору вимагає знання особливих техніко-орфографічних правил.

У наукових працях гуманітарного, у тому числі і психолого-педагогічного, напряму використовуються, як правило, цифрова та словесно-циф­рова форми запису інформації. Розглянемо спочатку правила запису кількісних числівників.

Однозначні кількісні числівники, якщо при них немає одиниць вимі­ру, пишуться словами.

Наприклад:

П'яти осіб (не: 5 осіб), на трьох зразках (не: на З зразках).

Багатозначні кількісні числівники пишуться цифрами, за винятком тих, якими починається абзац (такі числівники пишуться словами). Числа із скороченим позначенням одиниць виміру пишуться цифрами.

Наприклад:

1 см 72 мм. Після скорочення "см", "мм" і т. ін. крапка не ставиться.

При перерахуванні однорідних чисел (величин і відношень) скоро­чена назва одиниці виміру ставиться тільки після останньої цифри.

Наприклад:

5, 15 та 25 см.

Кількісні числівники узгоджуються з іменниками у всіх відмінкових формах, крім називного та знахідного відмінків. Наприклад, від п'яти-десяти літер (род. відм.), шестидесятьом учням (дав. відм.) і т. ін. У фор­мах називного та знахідного відмінків числівники керують іменниками.

Наприклад:

Є п'ятдесят (назив. відм.) літер (род. від.), відтворити п'ятдесят (знах. відм.) літер (род. відм.).

Кількісні числівники при записі їх арабськими цифрами не мають на письмі відмінкових закінчень, якщо вони супроводжуються іменниками.

Наприклад:

На 20 сторінках (не: на 20-ти сторінках).

При написанні порядкових числівників треба дотримуватися прави­ла: прості та складні порядкові числівники пишуться словами.

Наприклад:

Третій, тридцять четвертий, двісті шостий.

Винятком є випадки, коли написання порядкового номера обумов­лено традицією.

Наприклад:

4-й Український фронт.

Числівники, що входять до складних слів, у наукових текстах пишуть­ся цифрами.

Наприклад:

16-факторний опитувальник, 15-хвилинна адаптація, 30-відсотковий розчин.

Останніми роками все частіше використовуються форми без наро­щування відмінкового закінчення, якщо контекст не припускає ніяких подвійних тлумачень, наприклад, у 3 % розчині.

Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення. При записі після риски пишуть:

• одну останню літеру, якщо вони закінчуються на голосний (крім "о" та "у") або на приголосний звук;

• дві останні літери, якщо вони закінчуються на приголосний та го­лосний "о" чи "у".

Наприклад:

Третя декада — 3-я декада (не:3-тя),

п'ятнадцятий день — 15-й день (не: 15-ий),

тридцятих років — 30-х років (не: 30-их),

десятого класу — 10-го класу (не: 10-о або 10-ого), у сьомому рядку — у 7-му рядку (не: 7-у або 7-ому).

При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закін­чення ставиться тільки один раз.

Наприклад:

Студенти 1-2-го курсів.

Після порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого відносяться, відмінкові закін­чення не ставляться.

Наприклад:

У розділі 2, на рис. 5.

Так само без відмінкових закінчень записуються порядкові числів­ники римськими цифрами для позначення порядкових номерів століть (віків), кварталів, томів видань.

Наприклад:

XX століття (не: ХХ-е століття).

У наукових працях часто зустрічаються скорочення. Це частина слова, або усічене ціле слово. Такий скорочений запис слів і словосполучень викори­стовується для зменшення обсягу тексту з метою дати максимум інформації.

Для скорочення слів і словосполучень використовуються три основні способи:

• залишається тільки перша (початкова) літера слова (рік — p.);

• залишається частина слова, відкидається закінчення та суфікс (ри­сунок — рис);

• пропускається кілька літер у середині слова, замість яких ставить­ся дефіс (університет — ун-т).

Слід зауважити, що скорочене слово повинне закінчуватися на при­голосний, окрім "й".

У науковому тексті трапляються такі види скорочень:

• літерні абревіатури;

• складноскорочені слова;

• умовні графічні скорочення за початковими літерами слів;

• умовні графічні скорочення за частинами слів та початковими літе­рами.

Літерні абревіатури складаються з перших (початкових) літер пов­них найменувань і поділяються на:

• такі, що читаються за назвами літер (США, ФРН);

• такі, що читаються за звуками, позначеними відповідними літерами (ВАК — Вища атестаційна комісія, внз — вищий навчальний заклад).

Крім загально прийнятих літерних абревіатур використовуються за­проваджені авторами літерні абревіатури, які скорочено позначають будь-які поняття з відповідної галузі знань. При першому згадуванні ці абреві­атури вказуються в круглих дужках після повного найменування, надалі вживаються в тексті без розшифровки.

Іншим видом скорочень є складноскорочені слова, які складаються із поєднання:

• усічених та повних слів (педмайстерність — педагогічна май­стерність);

• тільки усічених слів (студком — студентський комітет).

У наукових текстах крім загальноприйнятих складноскорочених слів використовуються також складноскорочені слова, розраховані на вузьке коло фахівців.

її Те один вид скорочень — умовні графічні скорочення за початкови­ми літерами (к.к.д. — коефіцієнт корисної дії) застосовуються переважно в технічних текстах або в описах технічних пристроїв, які використову­ються в психолого-педагогічному дослідженні. Від літерних абревіатур ці скорочення відрізняються тим, що читаються повністю, скорочуються тільки на письмі і пишуться з крапками на місці скорочення.

І нарешті, в тексті наукових робіт зустрічаються умовні графічні ско­рочення за частинами і початковими літерами слів. Вони поділяються на:

• загальноприйняті умовні скорочення;

• умовні скорочення, прийняті в спеціальній літературі, зокрема в бібліографії.

Наведемо кілька загальноприйнятих умовних скорочень, що вико­ристовуються:

• після перерахування (і т. ін. — і таке інше, і т. д. — і так далі, і т. п. — і тому подібне);

• при посиланнях (див. — дивись, пор. — порівняй);

• при позначенні цифрами століть і років (ст. — століття, ст.ст. — сто­ліття (множина), р. — рік, pp. — роки).

Існують також такі загальноприйняті скорочення:

т. — том,

н. ст. — новий стиль,

с. ст. — старий стиль,

н. е. — наша ера,

м. — місто,

обл. — область,

гр. — громадянин,

с. — сторінки,

акад. — академік,

доц. - доцент,

проф. — професор.

Слова "та інші", "і таке інше" в середині речення не скорочують. Не допускається скорочення слів "так званий" (т. з.), "наприклад" (напр.), "формула" (ф-ла), "рівняння" (р-ня), "діаметр" (діам.).

Правила скорочення іноземних слів надані у додатку 4.

У наукових текстах і формулах дуже поширені літерні позначення. Такі позначення повинні відповідати затвердженим стандартам та іншим нормативним документам. В ідеальному випадку в кожній науковій ро­боті повинна бути створена така система, в якій кожній літері відповідає одна величина, і, навпаки, кожна величина репрезентується однією літе­рою. Інакше кажучи, ідеальна система не повинна містити багатознач­них і синонімічних літерних позначень.

Наукові тексти часто містять велику кількість перерахувань (пе­реліків), які складаються як із закінчених, так і незакінчених фраз.

Коли частини перерахування складаються із закінчених фраз, вони пишуться з абзацними відступами, починаються з великих літер і відок­ремлюються один від іншого крапкою.

Наприклад:

Під час обробки результатів дослідження процесу переключення уваги необхідно:

1. Побудувати графік часу, затраченого досліджуваним на виконання
трьох серій досліду.

2. Встановити час переключення уваги. Час переключення уваги вира-
ховується як різниця часу між третьою серією і сумою першої та
другої серій.

Незакінчені фрази пишуться з маленьких літер і позначаються араб­ськими цифрами або маленькими літерами з напівкруглою дужкою, що закривається. Існують два варіанти оформлення таких фраз.

Перший варіант: перерахування складаються з окремих слів (або не­великих фраз без розділових знаків всередині), які пишуться в підбір з іншим текстом і відокремлюють один від одного комою.

Наприклад:

Історично найстарішою класифікацією є виділення наступних трьох методів як основних структур організації психологічного дослідження. Це методи: 1) інтроспекції, 2) екстероспекції і 3) розуміння.

Другий варіант: перерахування складаються із розгорнутих фраз із влас­ними розділовими знаками. Тут частини перерахування найчастіше пишуть­ся з нового рядка і відокремлюються один від одного крапкою з комою.

Наприклад:

У процесі обробки результатів дослідження треба встановити: а)ряди, відтворені повністю і з тією послідовністю, з якою вони пока­зувалися дослідником;

б) найбільшу довжину ряду, який досліджуваний в усіх серіях відтворив правильно;

в) кількість правильно відтворених рядків, більших за той, який відтворено досліджуваним в усіх серіях;

г) коефіцієнт обсягу пам'яті.

Текст усіх елементів перерахування граматично підпорядковується головній вступній фразі, що передує перерахуванню.

Наведемо приклади правильного і неправильного оформлення пере­рахувань.

Правильно:

Ефективність роботи наукового співробітника оцінюють різнома­нітними критеріями: публікаційним, економічним, цитованістю та ін.

Неправильно:

Ефективність роботи наукового співробітника оцінюють різно­манітними критеріями:

1) публікаційний;

2) економічний;

3) цитованість;

4) інші.

Основну вступну фразу не можна переривати на прийменниках або сполучниках (на, із, від, те, що, як і т. ін.).

Правильно:

Картотека стандартів включає різні нормативні документи:

а) стандарти;

б) норми;

в) технічні умови (ТУ).
Неправильно:

Картотека стандартів складається з:

а) стандартів;

б) норм;

в) технічних умов (ТУ).

 

4.3 Оформлення окремих видів ілюстративного матеріалу

 

Результати психолого-педагогічного дослідження подаються за до­помогою як тексту, так і ілюстрацій. При виборі виду ілюстрацій врахо­вують загальний задум роботи. Це допомагає уникнути пропусків ілюст­рацій до важливіших положень у тексті і одночасної появи випадкових ілюстрацій, які пов'язані з другорядними деталями в тексті. Кожна ілюс­трація повинна відповідати тексту, а текст — ілюстрації. Усі ілюстрації в науковій роботі повинні бути пронумеровані; нумерація їх буває наскрізною, тобто через всю роботу. Якщо в тексті використовується лише одна ілюстрація, то вона не нумерується.

У тексті на ілюстрації даються посилання, які містять порядкові номери, за якими ілюстрації розміщені в науковій роботі.

Не рекомендується оформлювати посилання як самостійні фрази, в яких міститься лише повторення підпису в ілюстрації. У тому місці, де викладається тема, пов'язана з ілюстрацією, і де читача необхідно відіслати до неї, вміщують посилання або у вигляді взятого в круглі дужки ви­разу "(рис. 3)", або у вигляді обороту типу "... як видно з рис. З", "як це показано на рис. З".

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідністю ілюстрації доповнюють підрисунковими підписами, які повинні відповідати основному тексту і самій ілюстрації.

Підпис під ілюстрацією включає чотири основні елементи:

• найменування графічного сюжету, яке позначається скороченим словом "Рис";

• порядковий номер ілюстрації, який вказується арабськими цифра­ми без знака "№";

• тематичний заголовок ілюстрації у вигляді тексту, який в найбільш короткій формі характеризує зображення;

• експлікацію, яка створюється так: деталі сюжету позначають циф­рами, потім ці цифри виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба пам'ятати, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Наприклад:

Рис. 25. Темп розвитку запам'ятовування словесного і наочного матеріалу:

— абстрактні слова;

— конкретні слова;

— малюнки.

Основними видами ілюстративного матеріалу в науковій роботі є:

• діаграма;

• графік;

• фотографія;

• креслення;

• технічний рисунок;

• схема.

Значно поліпшує сприйняття інформації, що представлена у числовому вираженні, її графічне оформлення,— тобто зображення у вигляді діаграм і графіків, які найчастіше використовуються при підготовці звітів, доповідей, оформленні статей, дипломної і магістерської роботи або дисертації. Через те, що таблиці є складними для сприйняття в процесі публічних виступів, в документах, які при здійсненні доповіді або виступу (тобто презентації) планується проектувати на екран, використовуються кольорові діаграми.

Діаграма (від грец. "diagramma" — зображення, рисунок, креслення) — гра­фічне зображення, яке наочно показує співвідношення будь-яких величин.

 

У залежності від форми побудови розрізняють діаграми:

площинні;

лінійні;

об'ємні.

Найбільш поширеним варіантом діаграми виступає гістограма (від грец. "histos", тут — стовп і...грама), тобто стовпчикова діаграма, один л видів графічного зображення статистичних розподілів будь-якої вели­чини за кількісною ознакою.

Гістограма — це сукупність суміжних прямокутників (стовпчиків) од­накової ширини, які побудовані на одній прямій. Довжина (висота), а отже і площа кожного з них пропорційна частоті знаходження даної величини в інтервалі, на якому побудовано даний прямокутник.

При вертикальному розміщенні прямокутників діаграма називаєть­ся стовпчиковою, при горизонтальному — стрічковою.

Секторна діаграма — це круг, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображеного об'єкту або явища.

Для представлення відсоткового співвідношення зручно використо­вувати кругову діаграму (рис. 4.1).

 

Для побудови лінійних діаграм використовують координатне поле. На осі абсцис в обраному масштабі відкладають час або факторіальні оз­наки (незалежні), на осі ординат — показники на певний момент чи пері­од часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини орди­нат з'єднуються відрізками, в результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми одночасно можна наносити декілька показників.

У наукових роботах найбільшого розповсюдження набули лінійні діаграми, а з площинних — стовпчикові (стрічкові) і секторні.

Результати обробки числових даних можна подати у вигляді графіків.

Графік — умовне зображення величин та їх співвідношень через гео­метричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу.

Окрім геометричного зображення, графік повинен містити допоміжні елементи:

• загальний заголовок графіка;

• словесне пояснення умовних знаків і смислу окремих елементів гра­фічного образу;

• осі координат, шкалу з масштабами і числові сітки;

• числові дані, що доповнюють або уточнюють величину нанесених на графік показників.

Осі абсцис і ординат графіка викреслюють суцільними лініями. На кінцях координатних осей стрілок не ставлять. У деяких випадках графі­ки мають координатну сітку, яка відповідає масштабу шкал по осям абс­цис і ординат. При.оформленні графіків можливо замість сітки по осям короткими рисками наносити масштаб. Числові значення масштабу шкал осей координат пишуть за межами графіка (зліва від осей ординат та нижче осі абсцис). Якщо при оформленні графіка вісь абсцис або вісь ординат служить загальною шкалою для двох величин, тоді цифрові зна­чення масштабу для другої величини часто пишуть у середині графіка або проводять другу шкалу (в разі іншого масштабу). Слід уникати дрібних значень масштабних поділок по осях координат.

По осях координат повинні вказуватися умовні позначки і розмір­ності відкладених величин у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати тільки прийняті в тексті умовні літерні позначення. Надписи, що відносяться до кривих і точок, залишають лише у тих випадках, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні підписи замінюють цифрами, а розшифровку наводять у підрисунковому підписі. Якщо надписи не­можливо замінити позначками, то їх пишуть посередині осі знизу уверх. Так само роблять із складними літерними позначками і розмірностями, які не укладаються на лінії числових значень по осях координат.

Якщо крива, що зображена на графіку, займає невеликий простір, то для економії місця числові поділки на осях координат можна почина­ти не з нуля, а обмежити тими значеннями, в межах яких розглядається дана функціональна залежність.

Графічне представлення даних исихолого-педагогічного дослідження виступає цінним доповненням до статистичного аналізу і узагальнення. Графік або діаграма мають за мету привернути увагу читача. Можливо, рядовий читач не зверне необхідної уваги, якщо результати наукового до­слідження будуть оформлені з використанням лише одного тексту і на нього не справить враження маса таблиць, які надруковані в кінці повідомлення. Але його погляд може затриматися на якому-небудь рисунку або діаграмі, і це, можливо, пробудить його інтерес до всього дослідження.

Графік часто виступає ефективним засобом виявлення точки зору. Звичайні кількісні дані часто абсолютно абстрактні. Рисунок або графік дають більш конкретне представлення.

Можливі варіанти наочного подання даних наведені в додатку 5.

Фотографія — найбільш переконливий і достовірний засіб наочної передачі дійсності. Вона використовується тоді, коли необхідно з доку­ментальною точністю зобразити предмет або явище зі всіма його індиві­дуальними особливостями. У психолого-педагогічних дослідженнях фо­тографія може виступати не тільки ілюстрацією, але й науковим доку­ментом (відтворення емоцій, порядку розташування об'єктів, тестами проективної психологічної методики). Якщо фотографія виступає дока­зом існування чого-небудь в певному місці, тоді знімок робиться з до-кументаційним фоном. У науковій роботі обов'язковими вимогами до фо­тографії є чіткість зображення, якість розпечатків та інші технічні вимоги.

Креслення використовується тоді, коли необхідно максимально точ­но відобразити конструкцію машини, механізму або їх частин. Будь-яке креслення повинно бути виконане згідно з правилами креслення і відповід­них стандартів. Але в науковій роботі воно не виступає робочим креслен­ням, за яким виготовляється деталь або агрегат. Це — лише ілюстрація, яку порівняно з робочим кресленням значно спрощують, позбавляються від багатьох зайвих деталей. Головне, що вимагається від такого креслен­ня — це розуміння конструкції об'єкта або характеру його дії чи будови.

Назви вузлів і деталей на такому кресленні не пишуться. Якщо за змістом тексту треба вказати окремі деталі, то їх нумерують на кресленні арабськими цифрами за годинниковою стрілкою зліва направо. Розшиф­ровку цих цифр (позицій) подають або в тексті за ходом викладу, або в підписі під кресленням.

Технічні рисунки використовуються в науковій роботі тоді, коли не­обхідно відобразити явище або предмет таким, яким ми його сприймає­мо зором, але тільки без зайвих деталей і подробиць.

За допомогою технічного рисунка можна з великим ступенем наоч­ності відобразити форму, структуру і розміщення предметів. Він допо­магає легко відокремити все зайве, що заважає зрозуміти сутність спра­ви та виділити основні частини того, що зображається, показати механізм або його деталь у розрізі. Особливо доцільно використовувати техніч­ний рисунок, коли необхідно показати монтаж пристрою або окремі де­талі його вузлів. Незважаючи на його простоту, технічний рисунок має широкі пізнавальні можливості.

Схема — це зображення, яке передає за допомогою умовних позна­чень і без дотримання масштабу основну ідею будь-якого пристрою, пред­мета, споруди або процесу і показує взаємозв'язок їх головних елементів.

На схемах різних пристроїв вся вимірювальна і комунікаційна апа­ратура: електричні, електронні, кінематичні, теплові та інші види при­ладів і механізмів — повинна бути зображена з використанням позна­чень, установлених відповідними стандартами.

На схемах усіх видів повинна бути витримана товщина ліній зобра­ження основних і допоміжних, відкритих і закритих від спостереження деталей і товщина ліній їхнього зв'язку.

Просторові схеми в науковій роботі нерідко зображуються у вигляді прямокутників із простими зв'язками-лініями. Такі схеми називають блок-схемами. Однак для більшої ясності і наочності при викреслюванні блок-схем необхідно прагнути до натурного зображення приладів і апаратів і приблизно витримувати їх розміри. При такому способі зображення схем відпадає необхідність включення до рукопису окремих рисунків із зоб­раженням приладів і апаратів, що є частиною схеми.

Таким чином, наочне представлення даних психолого-педагогічного дослідження, виступаючи цінним доповненням до текстового і таблич­ного матеріалу, переслідує такі цілі:

1. Більш глибоке розуміння даних у порівнянні з можливостями тексту та цифр.

2. Детальніший, у порівнянні з текстом, аналіз предмету дослідження.

3. Контроль точності.

Розробка ілюстрацій здійснюється через наступні етапи:

• визначення суттєвої інформації в даних;

• ознайомлення з усіма способами представлення інформації;

• прогнозування вимог аудиторії-споживача інформації і здійснення правильного вибору наочного представлення даних;

• розробка докладних і чітких інструкцій виконавцю ілюстрацій;

• осмислення отриманих результатів.