Поняття і сутність тлумачення

Власов Ю.Л.

В 57 Проблеми тлумачення норм права: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН Украї­ни, 2001. — 180с.

ISBN 966-02-2109-6

Монографія присвячена дослідженню тлумачення норм права як процесу розумової діяльності людини, як явища соціальної, правової дійсності, становленню і правовому регулюванню цьо­го інституту в Україні.

У монографії комплексно проаналізовано теоретичні та прак­тичні проблеми тлумачення норм права як правового явища, визначено його юридичну природу, змістовний І функціональ­ний обсяг, класифіковано та упорядковано засоби і види тлума­чення, розроблено практичні рекомендації щодо вдосконален­ня чинного законодавства України.

Розрахована на науковців, практиків-юристів, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, студентів, усіх, хто цікавиться проблемами правової науки.

ББК X 062.05

 

 

ISBN 966-02-2109-6 © Власов Ю.Л., 2001

ПЕРЕДМОВА

 

Із часу здобуття незалежності перед Україною постало завдання розбудови соціальне орієн­тованої, економічно розвиненої і правової дер­жави, яка має зайняти належне місце в світовому соціумі. Саме на досягнення цієї мети спрямова­но ті структурні перетворення, що відбуваються в Україні останнім часом. Серед них можна відзна­чити впровадження ґрунтовних демократичних принципів функціонування суспільства, реальність прав і свобод людини, поділ публічної влади на ланки залежно від функціонального призначен­ня органів, активний розвиток політичної систе­ми, докорінні економічні реформи, соціалізацію влади тощо. Розвиток суспільних відносин у цьо­му напрямі вимагає нових принципів та форм пра­вового регулювання і зумовлює активний розви­ток правової системи в Україні.

У перші роки незалежності України було ух­валено чимало нормативних актів, спрямованих на встановлення нових відносин у суспільстві. Серед них можна відзначити закони України "Про власність", "Про громадянство", "Про підприєм­ництво", "Про свободу совісті та релігійні органі­зації", "Про захист прав споживачів", "Про осві­ту" тощо. З пошуком державою свого шляху розвитку, продовженням реформ інтенсивність розвитку українського законодавства постійно зростає. Реалізація цього правового матеріалу потребує насамперед усвідомлення змісту норм

права, що містяться у прийнятих актах. Без глибокого І розуміння змісту норм права неможлива їх ефективна ре­алізація, системати­зація, формування правової культури та правосвідомості, розроб­лення та прийняття нових норм. Проте з'ясування дійсного змісту правової норми лише простим ознайомленням з її текстом є не­можливим. Це зумовлено особливостями самих норм права, фор­мами їх функціонування та зовнішнього вираження. Дослідження цих особливостей і форм, а також розкриття змісту норми обов'я­зково вимагає використання засобів тлумачення норм права. Саме тлумачення забезпечує процес і результати з'я­сування та роз'яснення змісту правових норм. Важливе зна­чення має також єдність розуміння і реалізації норм у суспільстві, що відображу­ється на стані законності в дер­жаві і досягається завдяки тлума­ченню. Зазначеного мож­на досягти шляхом роз'яснення суб'єктам дійсного змісту норм права, ідей і понять, закладених законодав­цем.

Крім того, значущість проблеми тлумачення норм пра­ва за сучасних умов підвищується додатковими підстава­ми зовніш­нього і внутрішнього характеру. Невеликою видається кількість у системі сучасного законодавства сис­тематизованих нормативно-правових актів. Це свідчить на­самперед про суттєву деструкту­рованість та неузгодженість законодавства України. Структурна недовершеність зако­нодавства підсилюється якісними недолі­ками української пра­вової системи. В першу чергу, це стосується низького рівня законодавчої техніки. Верховній Раді України з постійно зростаючими вимогами до правотворчої роботи не зав­жди вдається ефективно врегульовувати суспільні відносини, що динамічно розвиваються. Вади законодавчої техніки, при­множені на недостатню розмежованість функцій і повнова­жень органів державної влади, зумовлюють прийняття і дію надмірної кілько­сті підзаконних нормативних актів, які часто вносять у правове регулювання зайві супереч­ності, ускладнення, неясності тощо. З'ясування і реалізація норм права ще більш ускладнюється низь­ким рівнем пра­вової культури українського суспільства.

Недосконалість правової надбудови українського суспіль­ства разом з її класичними ознаками та особливостями підносять ак­туальність проблеми тлумачення норм права на якісно новий рі­вень. Саме використання тлумачення, його методології й прин­ципів дозволяє адекватно усвідом­лювати зміст правових норм, забезпечує їх ефективну реалі­зацію, зміцнює законність, стає своєрідним містком до впро­вадження нової правової системи, культури у суспільстві та побудови правової держави. Отже, ак­туалізація місця і ролі тлумачення в правовій дійсності, його по­ширення на всі правовідносини, що виникають у державі, вима­гають ретельного комплексного дослідження цього явища, на­дання йому змістовного наукового характеру.

Теоретичною основою цього дослідження стали праці відо­мих вчених давнини та сьогодення. Вагомий внесок у розроб­лення цих проблем зробили С. О. Кечек'ян, М. М. Коркунов, І. В. Михаиловський¹. На початку XX ст. Є. В. Васьковський, П. І. Люблінський, Є. М. Трубецькой, Г. Ф. Шершеневич окреслили методологію з'ясування змісту норм права². Проте їхні дослі­дження не мали системного характеру, а висвітлювали окремі аспекти цієї проблеми. Суттєво вплинули на розвиток тлума­чення правових норм праці Л. Д. Воєводіна, М. М. Вопленка, П. С. Елькінда, П. О. Недбайла, А. С. Піголкіна, О. Ф. Чер-данцева³. Саме їм притаманні системний підхід до вивчен­ня цього явища, визначення головних складових частин тлумачення, розкриття його змісту і сутності. Відзначаючи чималий внесок цих та інших авторів у розроблення про­блеми тлумачення, маємо зауважити, що сучасні дослідження в світлі теоретичних і практичних по­треб вимагають но­вих загальнотеоретичних підходів і методів. Водночас су­часні теоретичні дослідження сутності і змісту тлу­мачення обмежуються певною кількістю наукових статей (О. М. Ала-біна, О. Б. Захарова, M. Івакіна, Г. С. Прокоф'єв, Т. Яцюк⁴), курсів лекцій (С. О. Комаров, В. О. Котюк⁵) або підручників із теорії держави і права (А. Б. Вєнгєров, В. В. Ко­пєйчиков,

В. В. Лазарев, M. H. Марченко, В. M. Хропанюк та ін.⁶). Аналіз теоретичних концепцій названих учених дає змогу оцінити стан проблем, що досліджуються, та окреслити коло питань, які взагалі раніше не були предметом наукового пошуку. Визначаючи безперечну наукову цінність викори­станих джерел, слід відзначити і факт наявності в них чи­малої кількості ідеологічних нагромаджень, характерних для часу їх створення, які нині втратили актуальність. Натомість використання цих джерел є важливим і зумов­лено наступністю наукових досліджень, що встановлює не­обхідність вивчення праць, які складають основу науково­го напрямку, та можливістю практичного аналізу існуючих класичних поглядів, що забезпечує формування нових на­прямків розвитку вітчизняної юридичної науки.

З огляду на потреби сьогодення найактуальнішим по­стає питання саме комплексного дослідження проблеми тлу­мачення норм права, його загальнотеоретичних засад, юри­дичної природи, місця в правовій дійсності, методології, його видової характеристики тощо. Явище тлумачення норм права у суспільній і правовій дійсності пов'язане з іншими загальнотеоретичними категоріями, такими як соціальні інтереси, політика, суспільні й правові відносини, право-творення, правова система, реалізація права тощо. Тому доціль­но проаналізувати взаємні зв'язки тлумачення правових норм із наведеними категоріями, що грунтовно розкриті в працях С. С. Алексеева, Д. А. Керімова, А. В. Міцкевича, К. Опалека, П. М. Рабіновича, Ю. А. Тихомирова та ін.⁷.

Практичне значення отриманих наукових знань про тлу­мачення правових норм є дуже важливим для існування і розвитку системи права та законодавства, їх принципів, за­безпечення цивілізованих суспільних відносин, спрямуван­ня їх розвитку на побудову громадянського суспільства і правової держави. Отже, на сучасному етапі проблема тлу­мачення норм права є вельми актуальною і потребує уваги не лише вчених, а і професійних юристів, економістів, фінан­систів та інших суб'єктів права.

Мета монографії полягає у комплексному аналізі теоре­тичних та практичних проблем тлумачення як правового явища, визначенні його юридичної природи, змістовного й функціонального обсягу, класифікації і впорядкування за­собів та видів тлумачення, розробленні практичних реко­мендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та прийняття єдиного нормативного акта, який би системати­зував та регламентував головні аспекти цього інституту, а також у використанні отриманих наукових знань у пра­вовій діяльності.

У тематично-структурному плані монографія складається з трьох розділів. Перший присвячено дослідженню вихід­них засад тлумачення норм права, його сутності, актуаль­ності, місця в правовій дійсності, другий — характеристиці процесу тлумачення, його складових частин, способів та видів, третій — практиці тлумачення в діяльності суб'єктів права.

Користуючись нагодою, висловлюю щиру вдячність Інституту держави і права ім. В. М. Коряцького HAU України, де була виконана монографія, відповідальному редактору — кандидату юридичних наук Н. М. Онищен-ко, рецензентам — докторам юридичних наук А. П. Зайцю і О. В. Зайчуку та кандидату юридичних наук В. І. Німчен-ко, зауваження і пропозиції яких дозволили поліпшити чимало положень монографії.

Вдячний також всім, завдяки кому монографія побачи­ла світ.

1 РОЗДІЛ

 

ВИХІДНІ ЗАСАДИ

ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Загальна характеристика

Процесу тлумачення права

 

Як ми визначили в першому розділі, поняття тлумачення норм права має дві складові частини з'ясування дійсного змісту правових норм і наступне його роз'яснення. При цьому за­лежно від цільового призначення тлумачення тре­ба розрізняти тлумачення, що проводять із метою з'ясування норми права (тут з'ясування виступає як самостійний процес пізнання дійсного змісту норми права), та тлумачення, що здійснюють для роз'яснення норми права іншим суб'єктам (тоді з'я­сування і роз'яснення становлять єдиний процес, спрямований на доведення дійсного змісту право­вої норми до третіх осіб). З'ясування і роз'яснення норм права є досить складними правовими проце­сами, тому вимагають уважного розгляду. В цьому підрозділі пропонуємо виокремити й розглянути деякі проблеми, що стосуються цих питань, та на­мітити шляхи їх вирішення. Детальніша характе­ристика зазначених частин тлумачення норм права буде зроблена в наступних підрозділах.

З'ясування норм права ми визначили як про­цес мислення суб'єкта тлумачення, який здій­снюється за допомогою певних способів і спрямований

на пізнання і розкриття цим суб'єктом дійсного змісту норми права, а також результат цього процесу. Таким чи­ном, з'ясування норм права можна умовно поділити на дві частини. По-перше, це з'ясування норм права як певний про­цес мислення, спрямований на пізнання суб'єктом дійсного змісту правових норм. По-друге — з'ясування норм права як певний результат цього процесу.

З'ясування дійсного зміст;/ норм права починається з процесу мислення, який здійснюється суб'єктом тлумачення за допомогою певних засобів і правил. У науковій літера­турі існує багато точок зору на зміст процесу з'ясування норм права. Деякі, наприклад P.C. Рез, A.M. Апурін, вва­жають, що з'ясування мовного змісту правових норм ста­новить єдиний логічний процес, який неможливо поділити на окремі частини, що ці частини не мають самостійного значення, і тому не можна говорити про існування окремо граматичного, систематичного та інших способів тлумачен­ня норм права⁶⁷.

І.В. Михайловський поділяв процес з'ясування норм права на дві стадії: мовне та реальне тлумачення, яке, в свою чергу, включає логічне й систематичне з'ясування підстав закону⁶⁸. Такої ж думки дотримується Г.С. Прокоф'єв, який зазначає, що тлумачення норм права включає в себе два рівні аналізу: аналіз тексту й аналіз конгексту. При цьому аналіз контексту включає дослідження реалій, які виходять за межі змісту тексту правової норми, але так чи інакше впливають на її дійсний зміст⁶⁹. Є.М. Трубецькой і Ю.Г. Ткаченко не виділяють окремих способів з'ясу­вання, а говорять лише про застосування при тлумаченні норм права певних прийомів⁷⁰.

Але більшість сучасних авторів, наприклад О.Ф. Черданцев, В.О. Котюк, Г.В. Назаренко, висловлюють ідею, що зміст процесу з'ясування норм права полягає у способах тлумачення, які включають у себе певні конкретні прийо­ми і правила з'ясування⁷¹.

Розгляд з'ясування норм права як єдиного логічного процесу, який неможливо поділити на окремі самостійні

способи, є не зовсім точним і методологічно неправильним. Норма права, будучи частиною правової дійсності, має певні сфери свого буття. Тому при з'ясуванні дійсного змісту нор­ми права суб'єкт тлумачення досліджує її з різних боків, у різних сферах її буття, застосовуючи відповідні прийоми і правила. Висновки при цьому можуть повністю узгоджува­тися між собою, доповнювати, поглиблювати один одного, а можуть і не співпадати. Неспівпадання висновків, як вірно відзначає A.C. Піголкін, "...пояснює, зокрема, необхідність в окремих випадках розширеного й обмеженого тлумачен­ня мовного змісту правових норм. Якщо ж вважати з'ясу­вання правових норм єдиним, неподільним процесом, то доведеться відкинути можливість отримання в процесі тлу­мачення самостійних висновків та їх співставлення між собою. Отже, питання про обмежене та розширене тлума­чення зависає у повітрі"⁷².

Поділ процесу з'ясування норм права на окремі стадії також здається не зовсім вдалим, бо існування стадій пе­редбачає дотримання суб'єктом тлумачення суворої по­слідовності застосування прийомів і правил з'ясування. Водночас ці засоби, залежно від особливостей дослідження, цільового призначення тлумачення норм права, можуть використовуватися паралельно або в різній послідовності. Крім того, надання переваги семантичній сфері буття пра­ва над іншими і, як наслідок, виділення мовного тлумачен­ня чи текстового аналізу над усіма засобами навряд чи є доцільним. З іншого боку, поділ процесу з'ясування норм права лише на конкретні прийоми без об'єднання їх у спо­соби за певними підставами може значно ускладнити сам процес з'ясування. Тому ми дотримуємося поглядів більшості вчених щодо здійснення процесу з'ясування норм права за допомогою певних способів тлумачення, які складаються з конкретних прийомів та правил дослідження правових норм.

Для подальшої характеристики з'ясування норм пра­ва необхідно визначити поняття способу тлумачення. В юридичній літературі існують його різні визначення. Так,

A.C. Шабуров вважає, що спосіб тлумачення норм права — це сукупність прийомів і засобів, які використовують для вста­новлення змісту норм права⁷³. В.В. Лазарев визначає спосіб тлумачення як відносно окремі сукупності прийомів аналі­зу правових актів⁷⁴. М.М. Вопленко вважає, що спосіб тлу­мачення норм права — поняття більш змістовне, яке має низку технічних прийомів і засобів пізнання⁷⁵. Всі ці дефініції способу тлумачення правових норм є, по суті, пра­вильними, проте потребують певного уточнення.

Спосіб тлумачення норм права — це об'єднані за пев­ними підставами і наявністю спільних рис у відносно відокремлену сукупність конкретні прийоми і правила пізнан­ня, необхідні суб'єкту тлумачення для з'ясування дійсного змісту правової норми.

Отже, для виділення певних способів тлумачення по­трібно, по-перше, визначити необхідні конкретні прийоми і правила пізнання норм права, по-друге, обґрунтувати підста­ви їх об'єднання у способи тлумачення. Проблема визна­чення необхідних прийомів і правил з'ясування правових норм та обґрунтування підстав їх об'єднання у способи тлумачення має важливе значення для юридичної науки, її вирішення дасть можливість упорядкувати методологію тлумачення і, як наслідок, підвищити його якість та ефек­тивність.

У правовій літературі ця проблема не вирішена. Існує багато думок щодо визначення прийомів і правил з'ясу­вання норм права та обґрунтування їх об'єднання у спосо­би з'ясування. При цьому деякі науковці визначають підста­ви визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх об'єднання у способи, але більшість авторів це питання, на жаль, узагалі не розглядає. Так, A.C. Піголкін, В.М. Хропанюк при визначенні правил і прийомів з'ясування норм права та їх об'єднання у способи виходять із предмета тлу­мачення, поділяючи його на саму норму права, її правові та неправові зв'язки. Як наслідок вони виділяють три са­мостійні способи тлумачення: текстове, або граматичне, си­стематичне й історико-політичне⁷⁶.

М.М. Вопленко при визначенні таких підстав спирається на головні сфери буття права: систему загальних правових приписів, мову права, правові відносини, правосвідомість, виділяючи відповідно систематичний, філологічний, історико-політичний та логічний способи тлумачення⁷⁷. Виок­ремлення цих способів, але без зазначення відповідних підстав, підтримує досить широке коло авторів: A.B. Венге-ров, Л.І. Спірідонов, В.В. Копейчиков та ін.⁷⁸.

О.Ф. Черданцев визначає прийоми і правила з'ясування норм права та об'єднує їх у способи тлумачення на підставі мови, системи, обставин генезису і функціонування, виділя­ючи при цьому мовний, систематичний, логічний, історичний і функціональний способи.

С.С. Алексеев звертає увагу на такі підстави, як текст нормативного акта, логічна структура думки законодавця, зв'язок правового припису з іншими та його місце в струк­турі права, обставини, що виражають соціально-політичний зміст правових приписів⁸⁰. Він виділяє граматичний, логіч­ний, спеціально-юридичний, систематичний та історичний способи.

Я. Янєв вказує на залежність способів тлумачення норм права від предмета тлумачення, яким виступає структура права, а саме: система права, джерела, правова норма. Структура права включає в себе мовну і логічну форми, гно­сеологічний зміст, їм відповідають мовний, логічний, сис­тематичний та історичний способи тлумачення.

П.С. Елькінд виходить не з розрізнення об'єкта тлума­чення, а з особливостей можливих методів, способів тлума­чення, виділяючи на підставі цього граматичний, логічний, систематичний та історичний способи⁸². Як бачимо, більшість авторів не подає обґрунтованих підстав для визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх об'єднання у способи тлумачення. При цьому вони, крім перелічених вище способів тлумачення, запропонованих у різних комбі­націях, називають додаткові способи. Так, A.C. Шабуров, B.B. Лазарев, П.О. Недбайло, виділяють як самостійний телеологічний спосіб⁸³. І.Є. Фарбер, заперечуючи проти са-

постійного існування граматичного і логічного способів тлумачення, виокремлює, в свою чергу, термінологічний⁸⁴.). Е. Лейст як самостійний спосіб тлумачення називає логіко-юридичний прийом, який він вважає головним способом⁸⁵. А.І. Денісов виділяє політичний спосіб тлумачення юрм права⁸⁶.

Таке становище в юридичній науці щодо визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх об'єднання способи тлумачення призводить до того, що, з одного боку, необхідні прийоми і правила з'ясування правових норм не находять свого відображення в способах та процесі тлумачення, а з іншого — частина прийомів і правил дублюють Ідин одного, оскільки використовуються у різних способах тлумачення, що не йде на користь ані теорії, ані практиці.

Ми вважаємо, що при визначенні прийомів і правил з’ясування норм права потрібно виходити насамперед із завдань та об'єкта тлумачення. Завданням тлумачення правових норм, як ми вже зазначили, є правильне, глибоке розуміння дійсного змісту норм права та наступне його розгорнуте, обґрунтоване пояснення. При цьому дійсним містом норми права й одночасно об'єктом тлумачення виступає воля законодавця, виражена в правовій нормі.

Розглядаючи суспільні відносини, які, на думку законодавця, вимагають правового регулювання, він формулює свою волю й ухвалює відповідну норму. При цьому він мислить логічно, використовуючи відповідні прийоми і правила. Його воля, як правильно відзначає С.С. Алексеев, матеріалізуючись у нормі права, надає їй певну логічну структуру⁸⁷. Отже, при тлумаченні норми права треба використовувати логічні прийоми і правила для з'ясування волі законодавця, вира­женої в цій нормі.

Щоб воля законодавця могла регулювати суспільні відносини, вона повинна отримати зовнішній вираз, який виявляється у мові. Формулюючи норму права, законодавець використовує правила тієї мови, якою він видає норму права. Отже, за допомогою мови воля законодавця матеріалізується в нормі права, і це є другою ознакою об'єкта тлума-

чення. Відповідно, при тлумаченні необхідно використову­вати мовні правила. Тут варто додати, що мова є однією з головних сфер буття права, тому можна дещо погодитися з думкою М.М. Вопленко щодо визначення прийомів і правил з'ясування правових норм відповідно до головних сфер бут­тя права⁸⁸.

Суспільні відносини є досить складним, системним і бага­тогранним явищем суспільного життя, і законодавець, здійснюючи їх системне регулювання, створює тим самим систему права. Як правильно зазначає І.Н. Сенякін, "ха­рактеризуючи систему права, необхідно пам'ятати, що вона є явищем об'єктивним, яке складається не довільно, а в зв'язку з системою існуючих суспільних відносин... Зако­нодавець... за допомогою правових приписів лише юриично оформлює потреби суспільного розвитку"⁸⁹. Отже, при врегулюванні суспільних відносин законодавець мислить "системно", враховуючи при ухваленні правових норм ба­гатогранність суспільних відносин. За рахунок цього воля законодавця набуває системного характеру. Тобто при тлу­маченні норм права треба використовувати відповідні прийоми і правила. Існуючі думки, що підставами визна­чення прийомів і правил системного тлумачення є взає­мозв'язки норм права, їх системний характер чи система права, мають вторинне значення. Першоосновою є багатогранність, взаємозв'язаність та системність суспільних відносин і, як наслідок, системний характер волі законодавця.

Під час розвитку суспільства з'являються нові відноси­ни, відживають старі. Цей постійний рух зумовлює розви­ток і самого права. Законодавець, регулюючи суспільні відносини, ухвалює нові правові норми, змінює чи доповнює існуючі, скасовує застарілі. Таким чином, як суспільство, так і право мають свою історію. Більше того, законодавець при формуванні своєї волі, спрямованої на урегулювання суспільних відносин, часто застосовує прийоми і правила, що досліджують генезис права. Як вивчення існування сус­пільства має велике значення для розуміння та усвідом­лення його рис, властивостей, шляхів розвитку, так і дослід-

ження волі законодавця в розрізі її генетичного існування та розвитку має важливе значення для з'ясування дійсного змісту норм права. Тому при тлумаченні правових норм слід використовувати історичні прийоми і правила.

Отже, ми обґрунтували підстави визначення необхідних прийомів і правил з'ясування норм права. Для наступного їх об'єднання у способи тлумачення потрібно визначити підстави такого об'єднання. В цьому аспекті можна пого­дитися з думкою П.С. Елькінда, який пише: "Але об'єкт усіх прийомів тлумачення один: це — державна воля, яка міститься в нормативних актах. Методи ж, способи з'ясу­вання цієї волі різні. При розмежуванні прийомів тлума­чення треба виходити не з розбіжностей об'єкта тлумачення, а з особливостей можливих методів, способів тлумачення"⁹⁰. Справді, підставами об'єднання прийомів і правил з'ясу­вання норм права у способи тлумачення є певний бік об'єкта тлумачення, що досліджується цими прийомами й правилами, та властиві їм спільні риси й ознаки.

З указаних вище підстав можна визначити способи тлу­мачення норм права, а саме логічний, мовний, системний та історичний. Саме їх застосування необхідно для глибо­кого й правильного з'ясування дійсного змісту правових норм.

Використовуючи ці способи тлумачення, суб'єкт прихо­дить до певних результатів з'ясування норм права. В те­орії існують різні характеристики результату з'ясування норм права. С.С. Алексеев вважає, що результат з'ясуван­ня дійсного змісту норми права повинен мати такі харак­теристики, як ясність і визначеність⁹¹. П.О. Недбайло на­полягав на такій характеристиці результату з'ясування, як правильність. Цієї думки дотримується й A.C. Піголкін⁹². Л.Д. Воєводін зазначає, що результат з'ясування повинен бути істинним, що і є його характеристикою⁹³. Очевидно, всі вказані характеристики мають бути властиві результа­ту з'ясування норм права. Водночас терміни, якими автори характеризують результат з'ясування, самі по собі є досить невизначеними і суб'єктивними. Скажімо, така характери­стика, як ясність результату з'ясування, заснована на впевненості

конкретного інтерпретатора в тому, що він ясно з ясував зміст норми права. Таке означення має вторин­ний суб'єктивний характер⁹⁴.

Узагальнюючи наведені думки, можна констатувати, що результат з’ясування має бути адекватним дійсному змісту правової норми тоді він буде правильним і істинним, яс­ним і визначеним. Щоб переконатися, що результат з'ясу­вання норми права адекватний дійсному її змісту, суб'єкт тлумачення повинен перевірити його за допомогою певних критеріїв. V теорії їх називають критеріями істинності і правильності результатів тлумачення. Це визначення можна визнати гідним для використання, хоча точніше буде ска­зати: "Критерії адекватності результату з'ясування дійсно­му змісту норми права".

Отже, результат з'ясування норми права можна визна­чити як висновки, до яких дійшов суб'єкт тлумачення в процесі з’ясування норми права за допомогою всієї сукуп­ності способів тлумачення, адекватних дійсному змісту нор­ми права та таких, що відповідають критеріям істинності і правильності результату тлумачення.

Результант з'ясування норм права повинен задовольня­ти дві голоцені вимоги: бути адекватним дійсному змісту норми права Та відповідати критеріям істинності і пра­вильності результату тлумачення.

В правовій літературі загальноприйнятою є класифіка­ція тлумачення норм права за обсягом. При цьому, як правило, Розрізняють такі види: буквальне, розширене та обмежене тчлумачення⁹⁵. На нашу думку, вказані види є ре­зультатом з'ясування дійсного змісту норм права, тому що до їх виділення суб'єкт приходить, аналізуючи саме резуль­тат з’ясування норми права. Однак не всі автори погоджу­ються з цією точкою зору. Чимало вчених (A.C. Шабуров, В.M. Хропанюк, A.B. Осипов та ін.) відносять буквальне, розширене й обмежене тлумачення до результату тлума­чення норіцд права⁹⁶. Інші автори, наприклад С.О. Комаров, вважають, щ0 буквальне, розширене й обмежене тлумачен­ня становлять окрему частину тлумачення нарівні із з'ясуванням

і роз’ясненням, і називають її інтерпретацією. Є й такі, скажімо Г.В. Назаренко, що відносять буквальне, розширене й обмежене тлумачення до процесу роз'яснення дійсного змісту норм права.

Наведені думки здаються нам не зовсім точними. Справді, можна розглядати буквальне, розширене й обмежене тлу­мачення як його результат, але точнішим буде вважати їх результатом саме з'ясування з наведених вище причин. Не можна погодитись і з С.О. Комаровим, бо поняття "інтер­претація" має значно ширший зміст, ніж вкладає в нього автор. Крім того, слід наголосити, що за змістом частини тлумачення — це певні види діяльності, а зазначені види є результатами цієї діяльності і не можуть бути об'єднані в окрему частину тлумачення норм права. Ще більше запе­речень викликає точка зору Г.В. Назаренко із приводу відне­сення буквального, розширеного й обмеженого тлумачення до роз'яснення норм права. Роз'яснювати можна тільки дійсний зміст норми права, який завжди має бути адекват­ним волі законодавця, і ні про яке розширене чи обмежене роз'яснення дійсного змісту норми права не може бути і мови. Наведені погляди, особливо останній, зумовлюють існу­вання різних думок щодо змісту результату з'ясування норм права.

Чимало вчених узагалі заперечують існування названих видів тлумачення норм права (В.П. Марчук, С.А. Голунський, М.С. Строгович, А.О. Герцензон). Вони обґрунтовують це тим, що обсяг норми права визначається законодавцем і може бути змінений тільки ним; в іншому випадку зміна обсягу норми при тлумаченні неминуче спричинить шкоду законності. Таку небезпеку становить розширене тлумачен­ня, яке є не чим іншим як виходом за встановлені законо­давцем межі норми права. Правильним може бути лише тлумачення, адекватне змісту норми права". Деякі науковці, наприклад Р. Сакко, С. Фридман, Є. Зайковський, взагалі заперечують об'єктивний зміст норми права, незалежний від суб'єкта тлумачення. Вони вважають, що сам суб'єкт приписує певне значення нормі права або конструює її, ство-

рюючи своєрідну мову права; тлумачення не може мати на меті розкриття мовного змісту, бо його не має і сам закон¹⁰⁰. М.Г. Авдюков і К.І. Комісаров заперечують реальність випадків неспівпадання букви і змісту закону. При цьому вони трактують розширене і обмежене тлумачення як явище, що не узгоджується з принципом законності¹⁰¹. У М.Г. Авдюкова також помічаємо сплутування результату тлумачення із його способом або сприйняття розширеного чи обмежено­го тлумачення як розширення чи обмеження дійсного змісту норми права.

Ці думки вказаних авторів є неправильними. При здійсненні тлумачення завданням суб'єкта є з'ясування дійсного змісту норми права за допомогою всієї сукупності способів тлумачення. При застосуванні тільки мовного спо­собу суб'єкт тлумачення з'ясовує норму права безпосеред­ньо і приходить до висновків, які безпосередньо виплива­ють із її буквального тексту. Різні автори по-різному називають такі висновки. Так, Я.М. Брайнін застосовував термін "буквальне вираження"¹⁰², A.C. Шляпочніков — "текстуальне вираження норми права"¹⁰³. Але при з'ясу­ванні змісту норми права суб'єкт не обмежується лише мовним способом, а використовує й інші. При цьому він приходить до висновків, які походять із комплексного застосування всієї сукупності способів тлумачення. Ці висновки С.С. Алексеев називає "дійсною волею законо­давця"¹⁰⁴, П.О. Недбайло — "думками законодавця"¹⁰⁵, A.C. Шголкін — "дійсним змістом"¹⁰⁶.

Отже, при порівнянні суб'єктом тлумачення висновків, які безпосередньо випливають із буквального тексту нор­ми, з висновками, встановленими в результаті застосування всієї сукупності способів тлумачення, може статися, що дійсний зміст норми права буде ширшим чи вужчим за безпосереднє її розуміння. І тільки в цих випадках можна говорити про розширене чи обмежене тлумачення норми права. Якщо ж дійсний зміст норми співпадає з безпосе­реднім розумінням її тексту, має місце адекватне тлума­чення. При цьому, як це видно з вищенаведеного, ні про

який вихід за встановлені законодавцем межі правової нор­ми і загрозу порушення законності не йдеться. Ось чому не зовсім коректно говорити про різні види результату тлума­чення. Результат з'ясування норми права має бути один — адекватний волі законодавця, а порівняльні висновки, отри­мані в результаті безпосереднього розуміння тексту норми права і встановлені після застосування всієї сукупності спо­собів і прийомів тлумачення, можуть бути адекватними, роз­ширеними чи обмеженими.

Отримавши результат з'ясування, суб'єкт повинен пе­ревірити його на адекватність дійсному змісту норми права за допомогою певних критеріїв. Такими критерія­ми Н.П. Полянський вважає правосвідомість¹⁰⁷; Л.Д. Воєводін — політику держави¹⁰⁸; П.О. Недбайло — закон, що тлумачиться¹⁰⁹. Інший критерій пропонує П.С. Елькінд — це "... найповніша й найточніша відповідність суджень інтерпретатора вираженій у правовій нормі державній волі"¹¹⁰.

Зазначені міркування нам здаються не зовсім корект­ними. Правосвідомість не може бути критерієм правиль­ності результату тлумачення через суб'єктивність цього поняття, натомість норма права має єдиний дійсний зміст, який не залежить від правосвідомості окремого суб'єкта. Тому говорити, що критерієм адекватності результату тлу­мачення е правосвідомість, значить визнавати існування незліченної множини таких критеріїв, а фактично — відсутність будь-якого критерію. Політика держави теж не може виступати критерієм істинності і правильності результату тлумачення, бо, як правильно зазначає О.Ф. Черданцев, "...політика держави знаходить вираження в... законах. У цьому випадку критерієм правильності, отже, можна розглядати сам закон, що тлумачиться. Якщо ж питання торкається... напрямів політики, які не знайшли відображення в законі, то аргументи політики... слугува­тимуть не критерієм правильності тлумачення закону, а підставою пристосування закону до ідей... політики, що змінилися"¹¹¹. Щодо позиції П.О. Недбайла про те, що кри-

терієм адекватності результату тлумачення є сам закон, то виходить, що результат тлумачення виступатиме власним критерієм. Адже для того щоб норма права могла стати критерієм результату тлумачення, вона має бути з'ясована. З'ясування норми виражається у сукупності висновків про її дійсний зміст. Але вони-то й підлягають оцінці з точки зору істинності і правильності. Критерієм адекватності результату тлумачення може виступати зміст норми права, але саме він і виражений у тлумаченні. В кінцевому ра­хунку, зміст норми права є власним критерієм. Повна і точна відповідність суджень інтерпретатора волі законодавця, вираженої в нормі права, є не чим іншим як обов'язковою характеристикою, необхідною рисою результату тлумачен­ня, але в жодному разі не критерієм його істинності і пра­вильності. Щоб результат тлумачення був істинний і пра­вильний, судження, в яких він виражений, мають бути адекватними дійсному змісту норми права, волі законодав­ця. Проте, щоб стверджувати, що така відповідність прита­манна судженням суб'єкта тлумачення, і необхідні певні критерії. Критерієм істинності і правильності тлумачен­ня в кінцевому підсумку є загальнолюдська практика. Конкретнішими критеріями, як зазначає О.Ф. Черданцев, "... можна вважати юридичну практику, практику мовного спілкування і логічну правильність як опосередкування практики"¹¹².

Тепер розглянемо другу частину тлумачення норм права. Як ми вже визначили у попередньому розділі, роз'яснення і норм права — це певна діяльність суб'єкта тлумачення, яка має зовнішній вираз і спрямована на пояснення третім осо­бам дійсного змісту правової норми, а також результат цієї діяльності. Роз'яснення норм права, як і з'ясування, можна розглядати в двох аспектах: як інтелектуально-вольовий процес, спрямований на роз'яснення дійсного змісту норми права третім особам, і як результат цього процесу.

Аналізуючи роз'яснення як інтелектуально-вольовий процес, доцільно встановити підстави його класифікації і види. У правознавстві загальноприйнятим є поділ роз'яс-