Методи, джерела і принципи формування доходів

 

Формування доходів держави відбувається за допомогою наступних методів:

- прямого вилучення доходів;

- податкового;

- платежів за використання державних угідь та майна, надання послуг;

- емісійного;

- позикового.

Співвідношення між першим і другим із вказаних методів визначається відносинами власності. В суспільстві, де державна власність мала домінуюче значення, відповідно і доходи бюджету формувались на засадах прямого вилучення коштів у підприємств і організацій державної форми власності. В такій ситуації держава, як власник мала право вирішувати який обсяг доходів централізувався в бюджеті, а який залишався на підприємстві для потреб розширеного відтворення і матеріального стимулювання.

Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, без еквівалентність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання державних угідь та майна, надання послуг не має значного фіскального значення. Такі платежі носять неподатковий і, як правило, мають еквівалентний характер. До них відносяться платежі за ресурси: лісовий доход, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Крім того, сюди можна віднести надходження від реалізації державної власності, платежі за надання державою різноманітних послуг або стягнення штрафних санкцій за порушення законодавства, тощо.

При недостатності коштів, які отримує держава за рахунок вищеназваних доходів, для фінансування видатків можуть використовуватися грошова емісія або залучатись запозичені кошти.

Грошова емісія як метод фінансування бюджетного дефіциту застосовується лише в країнах з нерозвинутим ринком цінних паперів, або в умовах недовіри населення до діючого уряду, який не несе відповідальність за запозичені кошти. Наслідком емісії є інфляція, яка негативно впливає на процеси відтворення основного капіталу та життєвий рівень населення, оскільки знецінює оборотні кошти, накопичення для реконструкції та модернізації підприємств, грошові заощадження населення.
Запозичення коштів у фізичних і юридичних осіб державою відбувається у формі випуску державних позик, розміщення державних цінних паперів.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок державних позик не має таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються запозичені тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб. Але при досягненні державними займами значного розміру, вони також можуть впливати на інфляційний процес.

Вихідними принципами формування доходів бюджету є фіскальна і економічна ефективність, соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи: достатність доходів, мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) системи доходів бюджету, рівномірне розподілення доходів між адміністративно-територіальними одиницями.

Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять національній доход і національне багатство, які вироблені на території даної країни, до зовнішніх - національний доход (а іноді і національне багатство інших країн), як запозичуються у вигляді державних позик або надходять у вигляді репараційних платежів.

Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави.

Податкова система України включає загальнодержавні та місцеві податки і обов’язкові платежі.

Склад і структура доходів бюджету постійно змінюються, що є наслідком як постійних перетворень в податковій системі України, так і намагань держави вирішити фіскальні проблеми за рахунок неподаткових доходів. Таким чином, становлення і розвиток системи доходів бюджету, яка б відповідала розвитку ринкових відносин, відбувається досить повільно. Але все ж таки з кожним роком прогресивних перетворень в бюджетній системі стає дедалі більше.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених Податковим кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До загальнодержавних податків належать:

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

-. податок на додану вартість;

- акцизний податок;

- екологічний податок;

- рентна плата;

- мито.

Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено Податковим кодексом.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

До місцевих податків належать:

- податок на майно;

- єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за місця для паркування транспортних засобів;

- туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим кодексом, вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Видатки бюджету – це розподіл централізованого фонду фінансових ресурсів держави і їх використання за галузевим, цільовим і територіальним призначенням. Матеріальну основу видатків бюджету складають грошові кошти, які направляються державою на фінансування народного господарства, соціальної сфери і соціальних потреб населення, на державне управління, оборону та інші загальнодержавні потреби.

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

- кошторис фінансування;

- фінансування інвестиційних проектів;

- державні субсидії, субвенції, дотації;

- бюджетні кредити;

- покриття різниці в цінах.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно охоплює забезпечення виробничої та соціальної інфраструктури, оборони та управління. При цій формі виділення бюджетних асигнувань здійснюється на підставі спеціального документа – кошторису. В ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі оперативно-сітьових показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов`язковими і факультативними. Норми витрат є основним елементом кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава, виходячи із своїх фінансових можливостей, здійснює конкурсний відбір найбільш необхідних та ефективних проектів. Проекти, що не пройшли конкурсний відбір, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків встановлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об`єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримку певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії).

Державні субвенції передбачають дольову участь суб`єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації – це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному, вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію в тих випадках, коли їх збитки виникають внаслідок певної політики держави, наприклад, в сфері ціноутворення.

Бюджетні кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах поворотності. Це не характерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються якраз на безповоротній основі.

Покриття різниці в цінах характеризує відшкодування з бюджету збитків чи втрат прибутку, пов`язаних з обмеженням державою рівня цін на окремі товари і послуги. Масштаби застосування цієї форми визначаються сферою державного регулювання цін. Різниця в цінах виникає за рахунок обмеження як мінімальних розмірів цін придбання окремих товарів, так і максимальних цін реалізації товарів, робіт, послуг.