В. Коржа, В. Старченка, Н. Нікуліної та О. Ігнатенко.

 

Корж В. Осіннє чекання весни: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1987. – 231 с.

В. Корж вдається до використання оказіоналізмів для підсилення виразності метафор, а також для отримання у читача більшого, глибшого враження від прочитаного, автор досягає сприйняття змісту вірша на всіх глибинних чуттєвих рівнях - розуму, серця, душі і, що найголовніше, совісті!

Ось іній в осінньому сонці, // п’є пахолодь сиву росу; Що, пташе? // Де дні-будьздоровці? – жалі пробудились від сну… [11, с. 7] - підсилення гіркої іронії на межі з ледь відчутним сарказмом.

У вірші «Дебют» зустрічаємо оказіоналізми: … перший мій вірш у недільній районці …[11, с. 12]; …зона ризикованого віршоробства - // ницому її не перейти! [11, с. 13].

Увірші «Непроминущий сад майстрів» оказіоналізми: О присоромленість свята! // О вищі судді озарінь, // віршомарань, // приблудних тем…[11, с. 14].

У вірші «Правосуддя Тарасової гори» бачимо оказіональний іменник:

народ-кріпак [11, c. 16], утворений словоскладаням.

У вірші «Світлінь» [11, с. 17] В. Корж використовує оказіоналізм у назві вірша, викликаючи і збуджуючи в уяві читача відповідний образ і настрій для подальшого сприйняття поетичного тексту. І тільки у другій половині вірша автор знову вдається до використання оказіоналізмів: Зорецвіт української ночі! // од народження ми зореокі … [11, с.18]. Складний іменник зорецвіт, оказіоналізм, утворений складанням двох основ зоря і цвіт, так само, як і прикметник зореокі – зоря і око. У поетичному тексті ці два нові слова-образи не тільки підсилюють метафорично образ української ночі, а й створюють для цього образу візуальну архітектуру, тобто читач сприймає власним зором весь синтез цілої низки образів у двох рядках – всеосяжність української ночі, весь обшир степового простору, безмежність і нескінченність не тільки самого космічного простору, але й народної душі й українського духу зокрема від самого його народження. В останньому рядку цього вірша В. Корж вживає оказіональний прикметник гойдливі (тіні дерев): Ніч коло хати. // Вітру комічний рев // заколихати // здатен лиш тіні дерев, // тільки гойдливі тіні дерев…[11, c. 18]. Експресивність слова «гойдливі» породжує не тільки експресію хитання, колисання, відповідну до контексту і змісту, а й пластику.

Вірш «Струм тривоги» має свої оказіоналізми: Бо то таке собі терзаннячко, // Коли за себе лиш тремтиш… // Як озивається кров заяча, // то всі писаннячка облиш! Хоча два з них стоять на межі з емоційною лексикою – терзаннячко [11, c. 18] та писаннячка [11, c. 19], але до В. Коржа цих слів не вживали, це його власні новотвори, якими він прагнув передати здрібнілість, нікчемність, обмеженість боягузливої людської натури, не здатної на великі звершення, а зрештою й ні на які. Ці два словотвори утворені за допомогою зменшенно-пестливого суфікса -чк- від іменників терзання, що позначає найвищій ступінь страждання людської душі, совісті, та писання, що позначає велику письмову роботу, письменницьку працю, твір.

І далі у цьому ж вірші: Тривога має буть конкретною, // живкою, // мов електрострум! // Тривога має світлодарити, // живити гідністю думки, // щоб вже як вдарити, // то вдарити, // не граючись у піддавки! [11, c. 19]. У поета тривога має бути живкою, – оказіональний прикметник на позначеня якості використаний для підсилення експресивності іменника. За допомогою новоутвореного складанням двох основ дієслова світлодарити (іменник світло + дієслово дарити), В. Корж досягає екпресії найвищого рівня, яка органічно зв’язана з контекстом, тим самим виходячи на ефектний фінал. Дієслово світлодарити підсилює експресивність слів, в оточенні яких воно перебуває за контекстом.

У вірші «Повість старого міста» поет насичує атмосферу експресією монументальності, суворості, стародавності: Темний знак цегляної сторінки – // давній зляк мовчазного вікна… [11, c. 19], оказіональний іменник зляк відтворює експресію неспокою, тривоги, яку людина відчуває, коли знаходиться поруч давніх історичних місць, овіяних легендами. Поету вдається тримати рівновагу між, з одного боку, експресією стриманості оповіді, і, з другого боку, експресією «вітровіїв осатанілих», що продемонстровано рядками: вітровіїв осатанілих // крутоломні лихі сліди [11, c.19]. Метафора, підсилена оказіональним складним прикметником, що утворений складанням: прикметник крутий + дієслово ламати. Цікаво, що в цьому вірші В. Корж використовує вдруге свій новотвір гойдливі з вірша «Світлінь». В рядку «Влучно жбурилась долі праща!» оказіональне дієслово жбурилась [11, c. 20], утворене від узуального дієслова жбурляти, продовжує утримувати баланс між експресією стриманої величі старого міста і експресією його бурхливого минулого. Це викликає стан певної напруги у читача. Поет, ніби живописець, знаходить щоразу влучний новотвір: в зосенілому шелестінні // листя – // відчай невороття [11, c. 20]. Оказіональний прикметник зосенілому (шелестінні),утворений префіксальним способом, при переході іменника осінь в прикметник осенілий з додаванням префікса з - та іменник невороття, утворений складанням не - і іменником вороття, що походить від дієслова вертатися за зразком словотвору таких слів, як недуга, ненависть, неук, створюють експресію приреченості, пригніченості, суму.

У вірші «Етюд звитяжної роботи» [11, c. 21], присвяченому потужному океанському рудовозу з іменем Миколи Бажана, бачимо складний оказіональний іменник - В громолунні боїв, [11, c. 21] - що утворений складанням двох іменників грім і луна, який позначає дуже сильний звук, що може зрівнятися тільки зі звуком грому. Також спостерігаємо використання оказіональних якісних прикметників: «У грімливому світі, // де глибини планктонові …»; «… криголамний, як сонце, Поет!» [11, c. 22]. Ці якісні прикметники (грімливому, планктонові, криголамний) утворені переходом від відповідних іменників – грім, планктон, криголам з використанням суфіксів -л-, -ив-, -н- відповідно. Оказіоналізми наситили вірш експресією потужності, велетенської сили.

Окзіоналізми В. Коржа можні об’єднати в наступні семантичні групи:

Іменники: пахолодь [11, с. 7]; (у недільній) районці [11, с. 12]; присоромленість [11, с. 14]; світлінь [11, с. 17; 213]; терзаннячко [11, c. 18]; писаннячка [11, c. 19]; зляк (мовчазного вікна) [11, c. 19]; невороття [11, c. 20]; в неозор’ї (неба) [11, c. 24]; (в небесній) сяйвині [11, c. 28]; шторм о вищем (світ нам хлюпоче) [11, c. 36]; човгун [c. 59]; з а світ [11, c. 61]; весняність (доріг) [11, c. 62]; (небес) сяйвина [11, c. 74]; нальоди (студені) [11, c. 89]; небеснице (щаслива) [11, c. 122] – про буйну зливу; усміхненість (води) [11, c. 122]; у непроглядь (страшну) [11, c. 144]; печалування [11, c.158]; (в сліпу) хащавину [11, c. 168]; на безлелеччині [11, c. 179]; нем о вля [11, c. 189]; глузуни [11, c. 194]; (час) несамотності [11, c. 196]; джерелята [11, c. 199]; брязкоти (заліз) [11, c. 200]; впокореність [11, c. 209]; тайговички (ніжний сміх) [11, c. 216]; невпокорінь [10, c. 9]; (Як тобі, // мій) самозреченцю [10, c. 46]; проминущістю (лукавий) [10, c. 60]; (день мій) вродливень [10, c. 62]; (вітрюгани вили гарно - // мічіганські) хуртаки [10,c.76]; осіянь (дерев) [10, c. 94]; холодінь (заграв) [10, c. 94]; одгасання (тиша) [10, c. 94]; присмерковість (саду) [10, c. 97]; (чарівна пора) відцілунків [10, c. 102];

 

Складні іменники: (зона ризикованого) віршоробства [с. 13]; (судді) віршомарань [,с. 14]; зорецвіт [,с. 18]; в громолунні (боїв) [c. 21]; сонцесій [c. 22]; ніжносвіте [c. 29]; стокрилля [c. 36]; (у натужнім своєму) двокриллі [c. 36]; небопади [c. 56]; громопад [c. 63]; (тобі) темноямичу, термоядерничу [c. 145] – про дракона термоядерної війни; (квіти несуть) лихоборцю [c. 147]; космофілологія [c. 146]; тепловієм (кипить далина) [c. 171]; в сниві (зав’южних стежин)[c. 171]; в чорноземлі [c. 178]; кіноспокуснице [c. 190]; в темносвіті [c. 192]; дводумці [c. 194]; с амодослухання [c. 194]; довготривалість (свята) [c. 196]; антисвіти [c. 214]; дивосил [10, c. 3]; на чорнодумців [10, c. 5]; небопад [10, c. 7]; стожилля [10, c. 3]; Белдим (прізвище)[10, c. 16]; в чистопіллі [10, c. 30]; у всеозброєнні (анонімних пер) [10, c. 56]; (не знаюсь з) психокризами [10, c. 58]; (по ковзкім) голомороззі [10, c. 77]; (Під яблунею - // чорний) землетал [10, c. 82]; порнояма [10, c. 84]; гріхопад [10, c. 103]; тепловій [10, c. 105]; дивоквіти [10, c. 108];

 

Складні іменники: дні-будьздоровці [,с. 7]; народ-кріпак [,c. 16]; рукописи-рокописи [c. 22]; світ-рясноцвіт [c. 27]; Україна-терпилиха [c. 30]; (чари) зілля-любистку [c. 35]; набережна-автоманка [c. 39]; нуль-абонент [,c. 47]; віртуоз-скрипаль – вітер-серпокрил [c. 54]; голубонька-удова [c. 68]; Олекса-сталевар [c. 79]; прапорами-вітрами [c. 80]; голосом-громом [c. 80]; (коли стрічався //) з дебрь-пустинями [c. 88]; синь-ріка [c. 89]; оглядини-смотрини [c. 102]; пралісе-розмаю [c. 103]; земле-сестро [c. 122]; (поле) полум’я-смарагду повне [c. 124]; (зціловані вустами) бахурки-війни [c. 131]; сновиди-кажани [c. 137]; квітом-рястом [c. 137]; ураган-вітрюган [c. 142]; турботи-гризоти [c. 160]; криниченька-бабуся [c. 193]; річко-мати [c. 198]; воїни-волелюби [c. 200]; з зілля-рясту [c. 200]; у скриню-скарбівницю [c. 202]; голосіння-сльози [c. 221]; лодії-човни [c. 221]; клич-перелетич [c. 222]; (гукаю – не догукаюся) кликами-перекликами [c. 227]; (на всю) країну-Україну [c. 227]; корінь-невпокорінь [10, c. 4]; яр-пломінь [10, c. 3]; віщун-чародій [10, c. 16]; діжечки-бочечки [10, c. 34]; пшеницю-жито (сіє) [10, c. 43]; ластівко-сестричко [10, c. 44]; щастя-радість [10, c. 47]; (пересторога) лиха-біди [10, c. 53]; солома-полова [10, c. 57]; (в прозорім плині) радості-ріки [10, c. 82];

 

Темпоральні складні іменники: призовниця-осінь, розлучниця-осінь, тривожниця-осінь [c. 35]; весно-річко [c. 198]; осене-чарівнице [c. 210];

Прикметники: непроминущий (сад майстрів) [,с. 14]; гойдливі (тіні дерев) [c.18]; (тривога має буть конкретною) живкою [c. 19]; в зосенілому (шелестінні) [c. 20]; у грімливому (світі) [c. 22]; (глибини) планктонові [c. 22]; пурхкий (вогонь) [c. 33]; піцундівське (пекло) [c. 35]; бринливе (повітря) [c. 37]; (суденце) роковане [c. 38]; дрібнюнькі, отакунькі [c. 48]; клятющий (холод) [c. 51]; текли ручаї розвеснілої Волги [c. 59]; май о во [c. 59]; (цвіли) одболіло [c. 59]; (зима) всеросійська [c. 62]; древнющу (гру) [c. 66]; у кожнім несхмаренім оці [c. 74]; розпросторе (село) [c. 75]; розпросторе (поле) [c. 223]; світанна (зірниця) [c. 76]; світанним (щебетом) [c. 163]; час розмружених світань [c. 83]; ранок розмружений [c. 222]; по ріллях переплужених [c. 88]; мовчечки [c. 102]; юнісінькі (вони) [c. 122]; жаждливо [c. 122]; полум’ям пройняти спохмарену пітьму [c. 122]; кипить озима хлорофіловим окропом [c. 124]; (ярістю) молочаєвою [c. 140]; діймаво (лоскоче) [c. 142]; опромінювальним (хвостищем) [c. 142]; з мілітаристських (своїх пелюшок) [c. 145]; (слова) неодгаслі [c. 146]; (небо) несхмарене [c. 147]; (магія хистом цвіла) ворожбитським [c. 149]; гагарінськими (очима) [c. 154]; Лермонтовське (свято) [c. 156]; (в сниві) зав’южних стежин [c. 171]; зав’южний (ніжний сніг) [10, c. 105];

місяцевим (сяєвом) [c. 172]; в хоралах журної природи [c. 179]; по клавішевих (сходах) [c. 195]; несхололу (кров) [c. 209; 214]; гіркотлива (луна) [c. 210]; звіддалена (тінь) [c. 210]; здаленіла (гроза) [c. 212]; здаленіла (весно) [c. 220]; прощавально (промайне) [c. 213]; одпаленілих (див сліди) [c. 218]; найсурмливіші (вітри) [c. 218]; (квіту) неодквітного [c. 221]; (Тисячолітні слова: // вірю, люблю! –) неодквітні [10, c. 96];

у майнулих (днях) [c. 221]; (в очах) неодлюблених [c. 221]; (лихо) перепелишине [c. 223]; (дим) гіркавий [c. 226]; звогнілих (повік не стуляли) [10, c. 9]; щонайсвітліші (слова) [10, c. 13]; присмерковий (сніжок) [10, c. 14]; найюніші [10, c. 15]; (крила) несхололі [10, c. 30]; спохмарену (мить) [10, c. 53]; найфальшивіше (слово) [10, c. 57]; прабабине (літо) [10, c. 68]; звідчаяних (блукань) [10, c. 75]; (із надіями) невоскреслими [10, c. 84]; гангстерський (вік) [10, c. 84]; літошні (зачаєні секрети) [10, c. 95]; (на тебе) нерозлюблену [10, c. 99];

 

Складні прикметники: зореокі [,с. 18]; крутоломні (сліди) [c. 19]; псевдонатхненних (істин лжекрасу) [c. 24]; криголамний (як сонце, Поет!) [c. 22]; битобокі (бевзі) [c. 50]; (день) сонцевісний [c. 59]; смолокурно [c. 66]; стопроклятого (бауера) [c. 70]; (пісня) столунна [c. 88]; під зореграйним (дощем) [c. 117]; вічнокрилим (буть) [c. 121]; (не була я) зловорожою [c. 124]; гострокрилий (яструб) [c. 137]; (імпульси мислення) короткохвильові [c. 147]; колесо димооких видінь [c. 174]; темноокий (вечір) [c. 196]; зорепадно [c. 200]; латаноштанне (покоління) [c. 204]; медоустий (час) [c. 213]; медоустим (був я надто) [10, c. 77];

крилами перелітане (від слова літо, прим. авт. дипл.) [c. 223]; (напруга) стожильна [10, c. 44]; (пласт) чорножилий [10, c. 48]; милозвука (таїна) [10, c. 62]; (дні) туманоокі [10, c. 70]; стопроклятий (світ) [10, c. 76]; (тіні привидів) міднолиці [10, c. 84]; (і павучок // мереживо розвісив) сріблотканне [10, c. 86]; хмарочолий (сад) [10, c. 96]; сніжнобілими (плечима) [10, c. 99];

 

Складні прикметники: люто-несамовито [c. 42]; (з ритмами) гучно-модерними [, c. 45]; змучено-живі (яблука) [c. 49]; слізно-терпко [c. 118]; траурно-червоні (слова); (яблуньки) трепетно-юні [c. 161]; юні-наївні [c. 161]; (обличчя дерев) юні-юнісінькі [10, c. 90];

колисково-колосково [c. 202]; нерозсудливо-гіркі (очі) [c. 209]; в антрацитово-гаспидній імлі [10, c. 46]; тихо-мирно [10, c. 56]; заповзято-затято [10, c. 88];

 

Дієслова: жбурилась (долі праща) [c. 20]; не схмарюй [c. 62]; темнавіла (небес сяйвина) [c. 74]; розвітрила [c. 96]; крилатіти [c. 123]; (як див) ворожбує [c. 149]; наживляють (свою власну вроду) [c. 187]; зойкнеться,ойойокнеться [c. 188]; сполинилось (давно) [c. 214]; (падолист затявся) одпалать [c. 218]; (врода поля) виквітла [10, c. 44]; (стрій) виструнює [10, c. 58]; (Крицеві нерви міста, // аеропорт) одгартував [10, c. 66]; (ніяк не можу) переінакшитись [10, c. 72]; мов одхльостав хто по щоках [10, c. 106]; сили нема розвітатись // з тобою, // доле моя, // весняна бистрина…[10, c. 107];

Складні дієслова: світлодарити [11, с. 19]; самовтішатись [11, c. 196];

Складні дієслова: ніжить-милує [11, c. 38]; грає-виграє [11, c. 54]; (танцмайданчик) гойдавсь-миготів [11, c. 73]; киплять-гомонять [11, c. 80]; тужить-голосить [c. 80]; журиться-дріма [c. 85]; пропало-здиміло [c. 89]; сварився-погрожував [c. 112]; мружить-перемружує (холодні очі) [c. 118]; задихатись-зітхати [c. 187]; лине-плине [c. 198]; заіскриться-запалає [c. 202]; прихиляється-голубиться [c. 209]; прийдуть-нагрянуть [10, c. 17]; росли-виростали [10, c. 43];

 

Оказіональні фраземи: зона ризикованого віршоробства [c. 13]; примружена осінь [c. 34]; цілій планеті не бути безсилій, // доки є люди, здатні посивіть // з думи одної про спільну біду! [c. 40]; душа залишає лиш сутнє [c. 41]; фільтрація істин [c. 41]; Вітер дерева гне до землі // люто-несамовито, // ще його діду Тичина сказав: // - Чортів вітер! [c. 43]; риби кричать [c. 43]; всі ми ходим під богами, // всімиходимпідбогами // ВСМХПБГМ… [c. 49]; сліпий чорнозем [c. 54]; трудяга колісний [c. 59]; зима всеросійська [c. 60]; давнина прадавнена [c. 69]; То не біда, як схибить перший крок, // біда – коли останній не воздобиш. [c. 84]; - Прийде час - // і не стане нас, // бо настане така година! [c. 92]; філфаківський римотворець [c. 150]; натомився літа буйний пропелер [c. 223]; розпросторе поле крила розпростерло [c. 223]; польова русалочка, лукава дівичка [c. 223]; шелесткими стеблами // літо переплетене, // трепетними крилами перелітане [c. 223]; Поле – наче хата незаметена, // кожна бадилинка // літові болітиме… [c. 223]; Німо проліски заздрили // пломінким очам // гірко очі заздрили // холодним проліскам. [c. 225]; Є одна безіменна станція, // далі радості – ближче журби… [c. 225]; Як самотньо на люднім пероні! [c. 225]; не варто давній смуток пам’ятати [c. 227]; не варто по стежках тривог ходить! [c. 227]; вік пришпорених прискорень [10, c. 3]; Пам’яте, // жрице самозбереження [10, c. 53]; ВОГНЮ СМАЛКИМИ ДОЗАМИ // НАС ДИКЕ СОНЦЕ ПРЯЖИТЬ – // МАНДРУЄМО ДО ОЗЕРА // ОД ОЧМАНІЛИХ ПЛЯЖІВ [10, c. 86]; ВОГНЮ СМАЛКИМИ ДОЗАМИ // НАС ДИКЕ СОНЦЕ ПРЯЖИТЬ – // ДО ОЗЕРА, ДО ОЗЕРА! // ОД ОЧМАНІЛИХ ПЛЯЖІВ… [10, c. 87]; реактивний громовіз гуркотоепохи [10, c. 108];

 

 

Старченко Віталій. Білобережжя. Поезія. – Дніпропетровськ: Вид-во «Інновація», 2010. – 192 с.

 

Іменники: з «брехунця» [ c. 4]; у міжлунні [ c. 11]; міжчасся [ c. 11]; (вилюднився люд) у недороса [ c. 11]; (замете) сугребами [ c. 18]; безчасся [ с. 50]; вервеченька [ с. 82];

Складні іменники: радіорадість [ c. 4]; святомонастир [ c. 11]; лайнопад [ с. 50]; тихолунь [ с. 87];

 

Складні іменники, утворені складанням двох основ: порох-свинець [ c. 6]; (земля так пахне) порохом-травою [ c. 7]; (підсвічує) курган-злотоголов [ c. 8]; грамота-пропажа [ c. 11]; (глухота) із підземелля-клуні [ c. 11]; (із черепа) князя-воя [c.13]; поводир-вітерець [ c. 13]; брахман-відун (берегів подніпровських) [ c. 17]; (острів цей був) гніздищем-капищем оріїв [ c. 17]; нероба-пустун [ c. 19]; полин-звізда [ с. 33]; (серед) трав-пісків [ с. 52]; (прорізь) [ с. 76]; зі скали-валуна [ с. 82]; (наступає на) стежку-вужа [ с. 83];

Іменники у множині: манівці-шляхи [ c. 6]; іржання-охи [ c. 7]; (Долоня яблуні) з обрубками-перстами [ c. 9]; дуби-січовики [ c. 11]; береги-обереги [ c. 13]; (…думу думає // недодуману сліпими) співцями-перебендями [ c. 13]; бики-бугаї [ c. 15]; (люстро ріки) з бурунами-отарами [ c. 16]; години-мародери [ с. 35]; дроти-базіки [ с. 48]; Амуре-грішнику [ с. 72]; дєвочєк-паскуд [ с. 72]; в тиші-темряві [ с. 89];

Персоніми: (у десниці) царя-московита, (у зіницях) царя-синовбивці, (на престол) царю-ненажері [ с. 30]; цар-бомбардир [ с. 31]; про Йвана-гетьмана [ с. 33]; (із рук) Мадонни-мами [ с. 47];

Прикметники: несоборним (дзвоном годинника) [ c. 3]; позахатніх (думок) [c. 3]; (холод) долівчаний [ c. 9]; обманений (невдаха) [ c. 11]; охозарене (ордами) [ c. 13]; ополячене потурчене і змосковщене [ c. 13]; (німіші в стократ каміння) німуючого [ c. 14]; позбутий (Славута) [ c. 17]; попідземних (Карпат) [ c. 18]; надпоріжний (цей острів) [ c. 18]; чайчиних (ячань) [ c. 18]; зужиті (часами горнята) [ c. 19]; (під склепінням відлунь) грановитих [ с. 30]; совєцький [ с. 63]; (замуровано світ у) небіблійну глину [с.84]; (набряклий простір скніє) безпташинно [ с. 86]; однооко [ с. 90];

 

Складні прикметники: сновидна (правдивість) [Старченко Віталій. Білобережжя. Поезія. – Дніпропетровськ: Вид-во «Інновація», 2010. – 192 с., с. 3]; (Земля Дажбога) чорноземнолика [ c. 8]; (віялом) стокрилим [ c. 10]; (легенда) синьокрила [ c. 11]; (освоїли тайни кількох) вогнеробних ремесел [ c. 15]; (святилище) всестепове [ c. 18]; (сльоза) чудотворна [ с. 30]; острожносльоза [ с. 34]; срібернопогонний [ с. 59]; блиском емвеесівських ботинок [ с. 60]; запах плаврукового поту [ с. 69]; («Жигулі») блакитнокрові [ с. 74];

 

Складні прикметники, утворені складанням двох основ: (пісок та камінь) маревно-рухливі [ c. 5]; (краєвиди) синьо-золоті [ c. 6]; (сяєво) смарагдово-полинне [ c. 8]; (наложниці дубів) невидимо-смеркові [ c. 11]; (до крові української) чесно-чистої [ c. 13]; (рипить тополя) жалібно-приречено [ с. 48]; привидно-чудовно [ с. 51]; фальшиво-срібний [ с. 62]; сумовито-одинока [ с. 74]; сіро-багрова (порохня) [ с. 81]; (вітри) відразливо-могильні [ с. 86]; тополино-яблуневий (почет) [ с. 87]; (в тишині) опущено-урочій [ с. 87]; (знаки) німо-загадкові [ с. 88];

 

Дієслова: вилюднився (люд) [ c. 11]; (гінкі верболози) батіжать (огрінський пісок) [ c. 16]; захрущать (жуки) [ с. 89];

 

Складні дієслова, утворені складанням двох основ: (Вітер до гори тополини) припре-пригорне [ c. 7]; гонить-батіжить [ с. 42]; летять-покидають (домівку) [ с. 42];

 

Оказіональні фраземи: Білобережжя великолужне запорогове [ c. 13]; своя правда зрадлива і зрада правдива [ c. 13]; святошний імперський вівтар [ с. 30]; холодноярські луни [ с. 38]; кагебекання сексотів [ с. 50]; камінь – сивий дисидент [ с. 51]; в небеснім зарайськім бедламі [ с. 64]; дурнослізні пекельні ставки [ с. 64]; голів гарбузи свинородні [ с. 64]; царствіє хитроголових [ с. 64]; сива глаголиця очеретів [ с. 79]; булькання всеньких болотних чортів [ с. 79]; село худоребре [ с. 81]; енергії степу заблукані згустки [ с. 81]; січового ляща батько ловить мені [ с. 82]; незрячі відерця душ зависають на ланцюгах // над криницею знепритомнілого життя [ с. 84]; несмертна скруха [ с. 85]; а так поскиглить – сливе, драна флейта [ с. 85]; на дзеркалах покритих зелом плес [ с. 85]; в кожусі сухої стріхи // община горобців паразитує зручно [ с. 86]; простуджена душа [ с. 88]; убитих днів дорогоцінне збіжжя [ с. 88]; барва осені прозорості весни [ с. 88]; немає ради потопту щодення [ с. 88]; космічний оббіг зоряної крові [ с. 88]; відродження в осіннє провесіння [ с. 88]; овид вухо місяця нап’яв [ с. 89]; тремтячих зір засяяли дірки [ с. 89]; прислухайся – хай тиша пробере [ с. 89]; сліпим заскиглить серце цуценям [ с. 89]; ситий павук неполоханий часом [ с. 90]; жолудь сльзою впаде [ с. 90];

 

Наталка Нікуліна – яскрава постать в українській поезії трьох останніх десятиліть минулого тисячоліття. Її поезія наснажена яскравими експресивними образами, метафоричністю, почуттєвою експресією високої духовності. Це повною мірою підтверджують її слова «В поетів слово – з кров’ю витіка» [Знамення калини: Вибране. – Дніпропетровськ: Січ, 2000. – 231 с.; с. 155]. Все, що написано Н. Нікуліною, написане зболеним щирим серцем, справжнім Словом, народженим її благородною душею і талантом, який, попри всі обставини, письменниця поклала собі оберігати від нещирості і зрадливості, часом жорстокої, буденщини: «Загинь, та вимовить не смій // Не серцем мовленого слова.» [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 57]. Авторка з величезною повагою ставиться до Слова, і тому її твори особливо хвилюють, викликають багатий спектр найрізноманітніших високих почуттів. Н. Нікуліна в своїй творчості широко використовує власні новостворені слова, щоб якомога точніше передати свою думку, створити необхідний настрій, атмосферу. Вона майстерно використовує експресивний потенціал, необхідний в кожному конкретному випадку. У своїй статті «Степ незрадливий», присвяченій шістдесятиліттю письменника Олеся Гончара, Н. Нікуліна висловила неперевершено глибоку, сутнісну фразему про Гончарів степ: «Степ – портрет епохи», яку, на нашу думку, цілком можна вважати оказіональною. Експресія цієї фраземи відчувається глибоко і сильно, вона ніби заряджена енергією неозорості обширу, безкінечністю проявів степового життя, захоплюючої гармонії землі і неба, рослинного і тваринного світів, людської наполегливої праці з ранку до ночі, чистими голосами народного співу. Як пише сама Н. Нікуліна «…раптом розгортається квітучим безмежжям назустріч людям, коли підносить в людях найкраще, то це тому, що він [степ] у них уже є.» [Знамення калини: Вибране. – Дніпропетровськ: Січ, 2000. – 231 с., с. 157]. Саме наявна експресія таких фразем робить їх афористичними. Або, наприклад, фраземи «Сповнені степом…», «Людина, яка носить степ у собі…», «Продовження степу – море» також заряджені енергетичною експресією.

 

 

Нікуліна Н. П. Знамення калини: Вибране. – Дніпропетровськ: Січ, 2000. – 231 с.

 

Вірш «Воля», яким починається остання посмертна збірка Наталки Нікуліної, пронизаний експресією урочистості. У рядку - в очу кармазиновий блиска поломінь [; с. 5] - Н. Нікуліна не пише в оці, а використовує оказіональну іменникову форму в очу, чим досягає фактурного розширення експресії урочистості, це стосується і оказіонального іменника поломінь, вжитого взамін узуального іменника полум’я, окрім того такі іменникові форми ніби створюють експресію історичної атмосфери козацької Ради в Січі, ці слова ніби взяті з того часу, немовби притаманні тій історичній добі, про яку йдеться у вірші.

У другому вірші з назвою «Говорю: Україна!» Н. Нікуліна вживає в рядку …Одкровеннями кобзи острунене, // це буття, і терпке, і болюче… [; с. 8] оказіональний дієприкметник острунене в значенні озвучене струнами кобзи, чим досягає експресії просторовості, безмежного обширу, що утворюється у поєднанні з семантикою таких лексем як в космічних висотах, шлях чумацький, з часів предковічних, з сьогодення, а чи з первовіку, та опозицією в небі – в гаї. Серед наведених лексем є також оказіональний темпоральний іменник первовік, утворений способом словоскладання числівника первий (перший) і темпорального іменника вік.

Н. Нікуліна присвятила рідному місту вірш «Первомісто» [; с. 8], у назві якого вжитий оказіональний іменник, отриманий словоскладанням так само, як і у попередньому вірші оказіональна лексема первовік, до числівника первий тепер додано іменник місто. Цікаво, що «Первомісто» Н. Нікуліної ніби перегукується з віршем В. Коржа «Повість старого міста».

Оказіоналізми, створені Н. Нікуліною можна об’єднати в такі семантичні групи:

знаюка [; с. 63] - іменник чоловічого роду на зневажливе іронічне позначення людини, що безпідставно тримається як знавець справи; іменник у множині зупиняння [; с. 69], на позначення події, що системно повторюється; іменник жіночого роду (священна) зненавидо [; с. 80] // до поневолення, до самозрад [; с. 80] у значенні почуття; слада [; с. 146], в значенні насолода; за примарним безпечаллям [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 36], у значенні безжурності;

темпоральні іменники: первовік [; с. 8], в значенні первісний, прадавній вік; первомісто [; с. 8], в значенні стародавнє, прадавнє місто; щолистопада (осінь нам являє) [; с. 117], в значенні пори, що повторюється кожного року;

в передзим’ї [; с. 118], в значенні пори очікування зими;

складні іменники у множині: до самозрад [; с. 80], у значенні назви дії над самим собою, створений за зразком узуальних слів з часткою само- (самовідданість, самозречення, самохвал);

складний іменник хмаролом [; с. 50] чоловічого роду на позначення предмету, що здатний ламати щільні запони хмар; листолету (мед) [; с. 116], у значенні листопаду; словопад [; с. 147], у значенні надмірної говірливості, відсутності почуття міри; дощосії [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 32], в значенні дощових хмар;

складні іменники: зорі-пожежі [; с. 23], в значенні яскраві зорі, астрономічний об’єкт; до батька-сонечка (молились їхні душі) [; с. 121], в значенні світила, що є космічною умовою для життя у Всесвіті; дівчино-калино [; с. 26], в значені рослини – символу жіночої долі; дівчино-пісне (тополе) [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с.18], в символічному значенні про тополю; диво-квіт [; с. 124], в значенні диововижних незвичайних квітів; чорнобиль-полин [; с. 137], в значенні рослини – символу чорнобильської техногенноої катастрофи;(квітами) гвоздик-купчаків [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 57], у значенні чорнобривців; орле-бандуристе [; с. 27], у значенні народного співця героїчних подій, пов’язаних з боротьбою рідного народу за правду, проти поневолення і гноблення, носія вільного духу; (захват) велемов-обмов [; с. 72], у значенні фальшивих пафосних, урочистих промов; під кригою-корою [; с. 78], у значенні твердого захисного панциря; пелюстки-лелітки (в зерні)[;с. 104] в значенні пшеничної оболонки; зорі-айстри [; с. 117], в значенні квітів, схожих на зорі; (І стала хата) хатонькою-святом [; с. 121], у значенні ясної світлої оселі; іскри-чари [; с. 130] в значенні крапель сліпого дощу (сонце і дощ одночасно); отрута-зміюка [; с. 137], в значенні радіоактивного забруднення; фатою-хустиною (на гілках білий іній) [; с. 140], в значенні легкого сніжного покриву; мороз-заздрісник (наїжачився злісно) [; с. 140], у значенні лютого морозу; (Пливе горілиць небо за водою, // А в глибині його) душі-блакиті [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с.13], в значенні високо в небі; солов’ї-язичники [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с.13], в значенні птахів, нічний спів яких нагадує язичницьку молитву;

темпоральний складний іменник: мавко-осінь [; с. 113], в значенні чарівної пори року;

темпоральні прикметники: праперше (ще з часів «до себе») [; с. 85], в значенні давнього часу; прадалеких (днів) [; с. 85], в значенні дуже далекого минулого; проосінь, передосінь [; с. 112], у значенні пори перед тим, як настане осінь; майбуть [; с. 123], у значенні майбутнього;

 

прикметники на позначення якості чорнобильно [; с. 18], в значенні згубно, трагічно, і т. п.; надобрійні (зорі-пожежі) [; с. 23], в значенні високо над обрієм; і смертний жах, стоок, сторук [; с. 73], на позначення почуття страху; перефарбовуються лиси // в левині й орлі (кольори) [; с. 34], в значенні лицемірів з подвійною мораллю; лід невідань неповстримно танув [; с. 50], в значенні нестримно; з незглибинних (таїн землі) [; с. 152] у значенні невичерпного космічного потойбіччя; світлисті (ночі й роси) [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с.15], в значенні осяяні світлом; кшталтніший (камінь) [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 36], у значенні особливо зразковий;

складні прикметники: В сонмі золотонімбних [; с. 79], у значенні багатьох святих; золотопелюсткових // тихо торкнись заспокоєнь [; с. 79], у переносному значенні жовтих (про соняшникове поле); змієшкірі (холодні руки) [; с. 95], в негативному значенні зрадницькі; сонячно-струмисту (мить) [; с. 102], в значенні сяячу; (калинонько) патівська буйногронна [; с. 124], в значенні калини з рясними гронами Тетяни Пати, майстрині петриківського розпису; (двір) здичавіло-здичіло (пустий) [; с. 137], в значенні занедбаний, давно покинутий; (захват) щиро-щенячий [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 27], в значенні безпосередній; лагідно-горда (Ви) [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 46], в значені доброзичливості, приязні з відчуттям власної гідності; гостро-зухвале (мов ніж) [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 56], в значенні дуже гостро; вперто-шорстке (наче нелинь) [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 56], у значенні дуже шорстке;

складний темпоральний прикметник:(останні квіти) лагідно-осінні [; с. 124], в значенні останнього прояву життя в квітах перед заморозками;

 

дієприкметники: острунене [; с. 18], в значенні музично озвучене;

дієслова: напухнатила [; с. 26] білого безу зима, в значенні вкрила пухнастим снігом; пособачити (вовка) [; с. 55], в значенні, знищити справжнє природнє, нескорене і вільне єство, поневолити; дієслово теперішнього часу зів’ядають (сни) [; с. 68] у значенні поступової дії, що відбувається зараз, чи потім; вволить (зима свою волю) [; с. 118], в значенні проявити свою волю повною мірою; звогнить [Нікуліна Н. Пізнання: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 62 с., іл., с. 33], в значенні спалить вогнем;

 

складний прислівник: (І зоря доль людських) ледь-що-ледь (не зірветься з орбіти) [; с. 137], в значенні з великим зусиллям;