Теорія оперантного научіння Б.Скіннера

Відмінність теорії Скіннера (1904-1990), якого інколи називають необіхевіористом, від теорії Уотсона (радикальний біхевіоризм) полягає в наступно­му. В той час як у концепції Уотсона у поясненні поведінки людини ос­новна увага зосереджена на фізіології і рефлексивних діях, підхід Скіннера значною мірою зорієнтований на ті ефекти, які виникають у навко­лишньому середовищі. Скіннер стверджував, що поведінка людини майже цілком безпосередньо зумовлюється можливостями підкріплення з навколишнього середовища. Дослідження Скіннера стали фундамен­том теорії научіння. Згідно концепції Скіннера, вивчення особистості включає в себе знаходження своєрідного характеру взаємовідношення між поведінкою організму і результатами, які підкріплюють її. У відповідності з цією точкою зору, індивідуальні відмінності між людьми слід ро­зуміти в термінах інтеракцій "поведінка - оточення" в часі.

Скіннер стверджував, що поведінка людини детермінована, передбачена і контролюється оточенням. У розгляданні скіннеровської концепції формування особистості слід розрізняти два різнови­ди поведінки: респондентну поведінку, як відповідь на знайомий сти­мул, і оперантну поведінку,яка визначається і контролюється ре­зультатом, який ще буде отримано потім.

Респондентна поведінка - це реакція, яка викликається стиму­лом, який передує першій у часі. Наприклад, звуження або розши­рення зіниці у відповідь на світлову стимуляцію. В цьому прикладі взаємовідношення між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) є довільним і спонтанним і відбу­вається завжди. Така респондентна поведінка пов'язана з рефлек­сами, які включають автономну нервову систему. Респондентна поведінка - це скіннерівська версія павлівського, або класичного зумовлювання.

Проте Скіннер робив акцент на поведінці, яка не пов'язана з будь-якими знайомими стимулами. Наприклад, пове­дінка читання книги не є рефлекторною і стимул, який управляє цим процесом (екзамен, оцінки), не передує їй. Навпаки, на поведінку читан­ня впливають стимульні події, які настануть після неї, а саме - її наслідки. Так як цей тип поведінки передбачає, що організм активно впли­ває на оточення з метою змінити події якимось чином, Скіннер визна­чив її як оперантну поведінку. Отже, головна відмінність оперантного зумовлення порівняно з класичним полягає в тім, що за оперантного зумовления неможливо викликати поведінку автоматично. Поведінка повинна мати місце до того, як вона може бути підкріпленою зумовленням. За оперантного зумовлення тенденцію повторюватись має саме та поведінка, яка підкріплюється, або винагороджується.

Робота Скіннера зосереджена майже повністю на оперантній по­ведінці. У оперантному научінні організм діє на оточення, створюючи результат, який впливає на імовірність того, що поведінка повториться.

Оперантна реакція, за якою наступає позитивний результат, прагне по­вторитися, в той час, як оперантна реакція, за якою наступає негативний результат, прагне не повторюватись. Наприклад, ви скоро припините посміхатись людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд або взагалі ніколи не посміхається. Майже в кожній сім'ї, де є малі діти, ми зустрічаємося з ситуацією оперантного научіння поведінці плачу. Як тільки маленькі діти відчувають біль (голод, дискомфорт), вони плачуть, і термінова реакція батьків - це висловити увагу і дати інші позитивні підкріплення. Так як увага є підкріплюючим фактором для дитини, реакція плачу стає природньо зумовленою. Згодом дитина починає використовувати плач з метою викликати увагу з боку батьків. Батьки розуміють, що плач може виникати і тоді, коли болю немає, і все ж вони підкріплюють його реакцію уваги.

Підкріплення - ключова концепція системи Скіннера. Були описані різні форми реагування: з постійним співвідношенням, з постійним інтервалом, з варіативним співвідношенням і з варіативним інтервалом. Була також проведена відмінність між первинними, або безумовними, і вторинними, або умовними підкріплюючими стимулами. За Скіннером, вторинні підкріплюючі стимули (гроші, увага, схвалення) здійснюють сильний вплив на поведінку людини. Він та­кож підкреслював, що поведінка контролюється аверсивними стиму­лами, такими як покарання і негативне підкріплення.

Оперантній поведінці можна навчити шляхом зумовлювання уникненням, коли підкріплення полягає в тому, що переривається дія неприємного стимулу.

Як можна використовувати оперантне зумовлювання для навчання складним діям? Кінцева форма поведінки повинна створюва­тись крок за кроком. За такого поетапного формування реакції вина­городжується послідовне наближення до кінцевої цілі. Одним з ефек­тивних способів модифікації поведінки є використання жетонної системи. Наприклад, в колонії для підлітківправопорушників такі нагороди як смачна їжа, час для спортивних тренувань, свіжі журна­ли і т.ін. купляються за жетони. Ці жетони можна заробити за точне виконання чітко визначених правил поведінки. Отже, жетони стають ефективним підкріпленням успіхів у навчанні, дотриманні правил. Але вони є ефективними лише в тому випадку, коли вихователь за­стосовує принципи оперантного зумовлювання, а саме, винагород­жує маленькі послідовні кроки на шляху до досягнення кінцевої мети.

Дослідження показали, що жетонна система може з успіхом використовуватись у роботі з розумово відстаючими і хворими аутизмом, з дітьми в шкільній і домашній обстановці і з пацієнта­ми психіатричних клінік. Метою навчання за допомогою жетонів єрозвиток вмінь індивіда до такого рівня, коли ці вміння стають настільки корисними в реальному світі, що жетони більше не потрібні. Для досягнення такого результату будь-яка жетонна система повинна бути спланованою таким чином, щоб учні якомо­га раніше змогли обходитися без жетонів. Інакше вони можуть ста­ти настільки залежними від жетонів, що ефективність програми модифікації поведінки буде зведена на нівець.

Навчальні машини, які використовувалися Скіннером, теж основувались на принципах оперантного зумовлювання. За допомогою цих машин навчання проводилось невеликими послідовними кроками, переходячи від простих задач до більш складних. Бажана поведінка або відповідь на кожному кроці підкріплюва­лась зворотним зв'язком з машиною (якою-небудь винагородою або схвален­ням) і появою нової задачі для вирішення. Поступо­во учні успішно оволодівали рішенням досить складних задач. У програмованому навчанні за допомогою комп'ютера застосовується багато з цих принципів научіння.

Сучасне застосування принципів оперантного научіння є широким. Дві основні галузі його застосування - це навчання навичкам спілкування і біолог­ічний зворотний зв'язок. Передбачається, що тренування упев­неності в собі, засноване на методиках репетиції поведінки і са­моконтролю, дуже корисне для того, щоб люди поводились більш успішно в різних соціальних інтеракціях. Виявилось, що тренінг з біологічним зворотним зв'язком є ефективним у лікуванні три­воги, мігрені, м'язової напруги і гіпертензії.

В 90-тих роках систематичне дослідження і застосування принципів класичного та оперантного зумовлювання отримало назву поведінкового аналізу. Було розроблено чисельні педагогічні та терапевтичні програми для навчання або перенавчання окре­мих осіб з метою корекції їх поведінки. Програми, які формують людську поведінку в терапевтичних цілях, називають модифіка­цією поведінки.

Важко перебільшити той вплив, що було здійснено на психологію і теорію особистості основними принципами научіння. Кон­цепції класичного і оперантного научіння є дуже сильним інструментом для пояснення того, як форми поведінки набуваються, збе­рігаються і модифікуються в результаті минулого досвіду научіння індивіда. З метою пояснення складної соціальної поведінки люди­ни психологи розширили діапазон теорії научіння, створивши в ос­танні десятиліття теорію соціального научіння.

Теорія психології народів

(Морис Лацарус (1824-1903), Герман Штейнталь (1823-1899), Вільгельм Вундт (1823-1920))

Це теорія, що з'явилась в Європі наприкінці XІX ст. і ви­значила цілий етап розвитку соціально-психологічної науки. Вона з'явилась як втілення ідеї "народного духу", що сформувалась в німецькій класичній філософії, перш за все в роботах Гегеля. Найбільш яскравим психологічним втіленням цієї ідеї в кінці XIX ст. була психологія народів В.Вундта.

Спираючись на вчення Г.В.Гегеля про "об'єктивний дух", В.Вундт в основу своєї концепції "психології народів" поклав ідею про деяку надіндивідуальність душі, її надіндивідуальну цілісність, яка становить народ, націю. Душа чи дух конкретного індивіда - це лише частина народної душі, психологія якої виражена у мові, міфах, звичаях, релігії, фольклорі.

У своїй роботі "Задачі і методи психології народів" він зазначає: "Реальність душі народу для нашого спостереження є такою ж одвічною, як і реальність індивідуальних душ, бо індивідуум не тільки прий­має участь у функціях суспільства, але й більшою мірою залежить від розвитку того середовища, до якого належить". В якості основного пред­мета вивчення психології народів В.Вундт виділив три великих галузі: мову, міфи і звичаї. Мова, на його думку, містить в собі загальну форму уявлень, які є у даного народу; міфи дозволяють виявити пер­вісний зміст цих уявлень - причину їх виникнення; звичаї є "загаль­ними спрямуваннями волі", які виникли на основі мови і міфів.

Вундт вважав, що прості психічні процеси - відчуття і сприйняття - можна і необхідно вивчати за допомогою лабораторних до­сліджень. Але він був впевнений, що експериментальний метод не годиться для вивчення психічних процесів вищого порядку - таких, як навчання, пам'ять, які пов'язані з мовою та іншими аспектами нашого культурного виховання. На думку Вундта, до вищих мислительних процесів можна застосувати тільки неекспериментальні методи дослідження, які практикуються в соціології, антропології, соціальній психології.

у

Умовні групи — групи, об'єднані за якоюсь спільною ознакою, наприклад за віком, статтю і т.д. Їх виділення необхідне в дослідницьких цілях для порівняння результатів, отриманих у реальних групах.

Управління — комплекс необхідних заходів впливу на суспільство чи окремі соціальні групи з метою їх упорядкування, збереження якісної специфіки, удосконалення і розвитку.

Ефективним стилем управління (на думку більшості зарубіжних фахівців з менеджменту) є партисипативний (співучасницький) стиль, якому властиві наступні риси:

1) регулярні наради керівника з підлеглими;

2) відкритість у відносинах між керівником і підлеглими;

3) включеність підлеглих у розробку і прийняття організаційних рішень;

4) делегування керівником підлеглим ряду повноважень, прав;

5) участь рядових працівників як у плануванні, так і в здійсненні організаційних змін;

6) створення особливих групових структур, наділених правом самостійного прийняття рішень («групи контролю якості»);

7) надання працівникам можливості автономно (від інших членів організації) впроваджувати нові ідеї.

Партисипативний стиль застосовується, якщо:

■ керівник впевнений у собі, має високий освітній і творчий рівень, вміє цінувати і використовувати творчі пропозиції підлеглих;

■ підлеглі мають високий рівень знань, вмінь, потребу у творчості, незалежності, особистісному рості, інтерес до роботи;

■ задача, що стоїть перед людьми, припускає декілька варіантів вирішення, вимагає теоретичного аналізу і високого професіоналізму виконання, досить напружених зусиль і творчого підходу.

Таким чином, цей стиль доцільний у наукомістких виробництвах, у фірмах новаторського типу, у наукових організаціях.

Одним з критеріїв ефективності управління є ступінь авторитету керівника. Виділяють три форми авторитету керівника:

Формальний (1) авторитет обумовлений тим набором владних повноважень, прав, що дає керівнику займана їм посада. Формальний, посадовий авторитет керівника здатний забезпечити не більш 65% впливу керівника на своїх підлеглих, 100%-ву віддачу від працівника керівник може отримати, лише спираючись ще додатково і на свій психологічний авторитет, що складається з морального (2) і функціонального (3) авторитету.

Моральний авторитет залежить від моральних якостей керівника.

Функціональний авторитет визначається:

1) компетентністю керівника;

2) його діловими якостями;

3) його відношенням до своєї професійної діяльності.

Низький функціональний авторитет керівника призводить, як правило, до втрати його впливу на підлеглих, що викликає (в якості компенсаторної) агресивну реакцію з боку керівника стосовно підлеглих, погіршення психологічного клімату і результатів діяльності колективу.

В цілому, до правил ефективного керівництва більшість дослідників відносять:

§ передачу (делегування) відповідним структурам повноважень і відповідальності за результати використання наданої влади;

§ планування основних напрямків роботи з людьми;

§ стійке прагнення до досягнення мети;

§ чіткість і ясність розпоряджень, що віддаються;

§ співвіднесення можливостей виконавців зі складністю поставлених задач;

§ формування ділової і доброзичливої атмосфери у всіх підрозділах;

§ заохочення за кращі показники в роботі і виключення каральних санкцій;

§ гласність і відкритість у роботі;

§ строгий контроль за психічним і психологічним станом співробітників;

§ матеріальна і моральна підтримка співробітників у необхідних випадках;

§ регулярне спілкування керівників з підлеглими і т.д.

Ф

Фактор відношення до спостерігача —це психологічна закономірність соціальної перцепції, що регулює цей процес за наступною схемою: позитивне відношення до нас викликає тенденцію до приписування партнеру позитивних властивостей і відкидання, ігнорування негативних якостей. І навпаки, явно недоброзичливе відношення викликає стійку тенденцію не помічати позитивного і акцентувати негативне. Знаком відношення до нас є усе, що свідчить про згоду співрозмовника з нами. Дослідження показали, що чим ближче думка іншої людини до нашої власної, тим вище наша оцінка цієї людини, і навпаки: чим вище оцінюється хтось, тим більшої подібності його поглядів з нашими власними ми від нього очікуємо. Розбіжностей з позицією привабливої особи люди схильні не помічати. Розрізняють прямі і непрямі ознаки згоди. До прямих ознак відносять думку співрозмовника: чим вона ближча до нашої, тим вище оцінка співрозмовника в наших очах. Непрямими ознаками служать підбадьорливі кивки головою, природна посмішка, схвальні вигуки типу «так», «звичайно», «безумовно» та ін.

Фактор переваги —це закономірність сприйняття, що найчастіше виявляється в умовах нерівності партнерів у тій або іншій сфері — соціальній, інтелектуальній, груповій та ін. Суть його в тім, що партнери по спілкуванню схильні систематично переоцінювати різні якості тих людей, що перевершують їх за якимись істотними для них параметрами. Якщо ж вони мають справу з партнерами, яких вони, на їх думку, у чомусь перевершують, - відбувається недооцінка якостей об’єкта сприйняття.Тобто, відбувається або загальна недооцінка, або загальна переоцінка партнера.

Фактор привабливості — це закономірність сприйняття, що виявляється в обумовленності його результатів тим, подобається нам зовні партнер по спілкуванню чи ні. Якщо людина нам подобається (зовні), то одночасно ми схильні вважати її більш доброю, розумною, цікавою і т.д., тобто переоцінювати її психологічні характеристики. Таким чином, фактор привабливостізабезпечує реалізацію наступної схеми: чим більше зовні приваблива для нас людина, тим краща вона для нас у всіх аспектах. Якщо ж вона неприваблива, то й інші її якості недооцінюються. Привабливість — поняття соціальне вже тому, що воно розрізнялося у різних народів і в різні часи. Звідси випливає, що знаки привабливості треба шукати не в розмірі очей або кольорі волосся, а в соціальному значенні тієї або іншої ознаки (є схвалювані або несхвалювані суспільством або конкретною соціальною групою типи зовнішності). Це багато в чому пояснює дію фактора привабливості: для нас привабливий той партнер по спілкуванню, що прагне наблизитися до типу зовнішності, максимально схвалюваному соціальною групою, до якої ми належимо. Але ще більш привабливі для нас помічені зусилля, витрачені співрозмовником на формування соціально схвалюваної зовнішності. Таким чином, знаками привабливості є зусилля людини виглядати соціально схвалюваним.

Феномен впливу меншості (С.Московічі) полягає в тому, що меншість групи більш впливова за умови послідовності у своїх поглядах, впевненості у своїй правоті і здатності залучати прихильників з числа більшості.Навіть якщо всі ці фактори не переконають більшість прийняти погляди меншості, вони посіють у більшості сумніви і схилять її до розгляду інших альтернатив, які часто призводять до кращого, більш творчого рішення.

Феномен групової поляризації (С.Московічі, М.Заваллоні) виявляється в тому, що обговорення актуальних проблем у групі найчастіше підсилює первинні установки її членів (як позитивні, так і негативні) - замість розколу думок усередині групи відбувається зсув середньої тенденції до свого полюса.

Феномен деіндивідуалізації (деіндивідуації) — цевтрата самосвідомості й страху оцінки, коли нормативне стримування значно слабшає (іншими словами, в групах люди роблять те, чого не стали б робити поодинці) (Л.Фестінгер). Тобто, у певних групових ситуаціях люди схильні до того, щоб відкинути нормативні обмеження, втратити почуття індивідуальної відповідальності.

Отже, коли порушення і зниження відповідальності комбінується, - нормативне стримування слабшає. Результатом можуть бути дії, що варіюють від легкого порушення заборон (вигуки під час зборів, нарад) до імпульсивного самовираження (груповий вандалізм, оргії) і навіть до руйнівних соціальних вибухів (вуличні погроми).

До умов, що визначають імовірність та інтенсивність прояву деіндивідуалізації, відносять наступні:

§ розмір групи (чим більша група, тим більше її члени втрачають почуття самоусвідомлення і тим з більшою готовністю погоджуються піти на порушення нормативної поведінки);

§ фізична анонімність і знеособленість (у дослідженнях Ф.Зімбардо висунуте припущення, що знеособленість у великих містах сама по собі означає анонімність і передбачає норми поведінки, що дозволяють вандалізм).

§ збуджуючі і відволікаючі дії групи, щопідготовляють ґрунт для деіндивідуалізації (оплески, ритмічні удари, спів хором, різні ритуальні заходи і церемонії). За словами Д.Майєрса, коли ми бачимо, що інші роблять те ж, що і ми, то думаємо, що вони і почувають те ж саме, і, таким чином, зміцнюємося у своїх почуттях.

§ послаблене самоусвідомлення (групове буття має тенденцію розлагоджувати поведінку й установки особистості; особисто це стосується людей, що не усвідомлюють себе, імпульсивні, менше себе контролюють, більш схильні діяти, не задумуючись про свої цінності, більш чутливі до ситуації та соціального впливу).

Формальні (офіційні) групи — групи, що мають офіційно задану ззовні структуру та цілі діяльності, існують лише в рамках офіційних організацій.

Функціональна концепція соціальної стратифікації —з погляду даної теорії стратифікаційна система суспільства являє собою диференціацію соціальних ролей і позицій. Вона обумовлена розподілом праці і соціальною диференціацією різних груп, а також системою цінностей і культурних стандартів, що визначають значущість тієї або іншої діяльності та узаконюють соціальну нерівність.

Функціонально-рольовий вплив суб'єкта — це така форма здійснення їм своїх функцій і взаємодії з іншими людьми, яка виражається в нав'язуванні іншим людям (об’єктам впливу) соціальних цінностей і вчинків, способів поведінки, що задаються тими цілями, яки він (суб’єкт впливу) переслідує, і обумовлені тією соціальною роллю, що він виконує.

Х

Хало-ефект - грубе узагальнення, схематизація, оцінка в чорно-білих кольорах.

ц

циркулярна реакція (емоційне кружіння) — це наростаюче взаємоспрямоване емоційне зараження людей у неорганізованих спільнотах та екстремальних ситуаціях. Циркулярна реакція здатна захоплювати у свою орбіту велику кількість людей, емоційно стимулюючи їх на психофізіологічному рівні. Вона призводить до поширення не тільки страху (у панічному натовпі), але й інших емоцій: радості, смутку, злості і т.д. Вважається, що циркулярна реакція веде до ситуативного стирання індивідуальних відмінностей між людьми, що охоплені нею. Тобто поведінка та емоційний стан людини у натовпі визначаються не стільки її свідомою інтерпретацією обстановки, скільки почуттєвим сприйняттям стану оточуючих людей. У крайніх випадках дія цієї реакції може привести до перетворення групи в однорідну масу, що несвідомо однаковим чином реагує на стимули. Дослідники феномена натовпу також відзначають, що в міру наростання дії циркулярної реакції відбувається зниження критичності людей, тобто їх здатності самостійно і раціонально оцінювати те, що відбувається навколо. Одночасно збільшується сугестивність людей, стосовно впливів, що виходять зсередини цього натовпу. І все це поєднується з втратою здатності сприймати повідомлення, джерело яких знаходиться поза натовпом. Імовірність виникнення циркулярної реакції різко підвищується в періоди соціальної напруги в суспільстві, що пов'язано з різного роду кризами. Оскільки при цьому значна кількість людей може відчувати спільні (подібні) емоції і їх увага буде зосереджена на спільних (подібних) проблемах. Крім циркулярної реакції в натовпі діють й інші соціально-психологічні механізми, наприклад наслідування і навіювання.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Агеев B.C. Межгрупповое взаимодействие. Социально-психологические проблемы. - М.: МГУ, 1990.

2. Акопов Г.В. Социальная психология образования. – М., 2000.

3. Алексеев А.А., Громова Л.А. Психогеометрия для менеджеров. - Л., 1991.

4. Алехина И.В., Матяш Н.В. и др. Самоменеджмент в деятельности учителя. - Брянск, 1995.

5. Анастази А. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении./ Пер. с англ. – М., 2001.

6. Андреева Г.М. Психология социального познания.: Уч.пособ. – М., 2000.

7. Андреева Г.М. Социальная психология.: Учебник. – М., 1998.

8. Андреева Г.М., Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Зарубежная социальная психология ХХ столетия.: Теоретические подходы.: Уч.пособ. – М., 2001.

9. Андриенко Е.В. Социальная психология./ Под ред. В.А.Сластёнина. – М., 2002.

10. Аннекен Г., Эгельмайер Л., Кесслер Е. Тренинг уверенности и контакта в группе: Руководство для тренеров и психотерапевтов. - Ростов-на-Дону, 1992.

11. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2001. – 551 с.

12. Баронин А.С. Этнопсихология.: Уч.пособ. – К., 2000.

13. Батаршев А.В. Психодиагностика способности к общению, или Как определить организаторские и коммуникативные качества личности. - М., 1999.

14. Бехтерев В.М. Коллективная рефлексология.// Избранные работы по социальной психологии. - М., 1994.

15. Битянова М.Р. Социальная психология. - М., 1994.

16. Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. - М.: МГУ, 1991.

17. Бодалев А.А. Личность и общение. - М., 1995.

18. Бороздина Г.В. Психология делового общения.: Уч.пособ. – М., 1999.

19. Бройниг Гисберт. Руководство по ведению переговоров./ Перев. с нем. - М.: ИНФРА, 1996.

20. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб., 1997.

21. Ващенко И.В., Гиренко С.П., Хамалян Р.А., Антонова А.Г. Общая конфликтология.: Уч.пособ./ Под ред. И.В.Ващенко, С.П.Гиренко. – Харьков, 2001.

22. Введение в практическую социальную психологию./ Под ред. Ю.М.Жукова, Л.А.Петровской, О.В.Соловьевой. - М.: Смысл, 1996.

23. Виденев И.А. Психология девиантного поведения: Уч. пособ. - Харьков, 1997.

24. Вишнякова Н.Ф. Конфликтология. – Минск, 2002.

25. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология./ Под ред. В.И.Добренькова. - М., 1999.

26. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. - М., 1991.

27. Вундт В. Проблемы психологии народов.// Преступная толпа. – М., 1998.

28. Годфруа Ж. Что такое психология? – В 2-х т./ Пер. с франц./ Под ред. Г.Г.Аракелова. – М., 1996.

29. Грехнев B.C. Культура педагогического общения. - М., 1990.

30. Григорьева Т.Г. Основы конструктивного общения: Практикум. -Новосибирск, 1999.

31. Гримак Л.П. Общение с собой. - М., 1991.

32. Гришина Н.В. Давайте договоримся: Практическое пособие для тех, кому приходится разрешать конфликты. - СПб, 1993.

33. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология. - М.: Наука, 1994.

34. Добольский Н. Психология делового общения. - СПб, 1993.

35. Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. - М.: АОЗТ «Яуза», 1996.

36. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – СПб., 2003

37. Еникеев М.И. Общая и социальная психология.: Учебник. – М., 2000.

38. Жуков В. Коммуникативная компетентность. -М.: МГУ, 1991.

39. Загадка человеческого понимания: Сб. ст./ Сост. В.П.Филатов. - М., 1991.

40. Зимбардо Ф. Застенчивость./ Пер. с англ. - М., 1992.

41. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – Ростов на Дону, 1997.

42. Искусство разговаривать и получать информацию. - М., 1993.

43. Кабрин В.И. Транскоммуникация и личностное развитие. - Томск, 1992.

44. Карнеги Дейл. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. - Днепропетровск, 1996.

45. Карнеги Дейл. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. - Днепропетровск, 1996.

46. Квинн В. Прикладная психология. – СПб., 2000.

47. Киричук А.В., Федоришина И.Л. К взаимопониманию через взаимодействие. - К.: Знание, 1991.

48. Козлов Н.И. Истинная правда, или Учебник для психолога по жизни. - М.,2001.

49. Козлов Н.И. Как относиться к себе и людям, или Практическая психология на каждый день. - М.: Новая школа, 1994.

50. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. - Л.: ЛГУ, 1990.

51. Кричевский Р.Л. Если Вы - руководитель... - М.: Дело, 1993.

52. Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малой группы. - М.: МГУ, 1991.

53. Крысько В.Г. Социальная психология. Схемы и комментарии. – М., 2001.

54. Крысько В.Г. Социальная психология: словарь-справочник. – Мн.: Харвест. – М.: АСТ, 2001. – 688 с.

55. Курс практической психологии, или Как научиться работать и добиваться успеха. (Уч. пособие для высшего управленческого персонала)./ Автор-составитель Р.Р.Кашапов. - М. - Ижевск. - 1999.

56. Лебон Г.Психология народов и масс. - СПб., 1896.

57. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. – М., 2000.

58. Майерс Д. Социальная психология./ Пер. с англ. – СПб., 1997.

59. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – К., 2005. – 624 с.

60. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. - Пенза, 1994.

61. Мясищев В.Н. Психология отношений. - М. - Воронеж, 1995.

62. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. - К., 1990.

63. Осипова А.А. Общая психокоррекция. – М., 2002.

64. Пиз Аллан. Язык телодвижений (как читать мысли других по их жестам). -М., 1996.

65. Почебут Л.Г., Чикер В.А. Организационная социальная психология.: Уч.пособ. – СПб., 2002.

66. Практикум по гендерной психологии./ Под ред. И.С.Клециной. - СПб., 2003.

67. Практикум по психологии (общая и социальная психология)./ Под ред. Н.Д.Твороговой. - М.: МИА, 1997.

68. Прутченков А.С. Социально-психологический тренинг в школе. -Тверь,-М., 2001.

69. Прутченков А.С. Тренинг коммуникативных умений. - М., 1993.

70. Психология влияния./ Сост. А.В.Морозов. - СПб., 2000.

71. Психология делового общения./ Автор-составитель Ю.А.Фомин. -Минск, 1999.

72. Психология человека от рождения до смерти.: Психологическая энциклопедия: полный курс психологии развития./ Под ред. А.А.Реана. – СПб.-М., 2002.

73. Радченко С.В. Проблемы общения в онтогенезе (библиотека практического психолога), - М., 1996.

74. Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ власти. – Т.2. Хрестоматия. – Самара, 1999.

75. Рахматшаева В. Быть в гармонии с собой и другими. - Астрахань, 1993.

76. Рощин С.К. Психология толпы: анализ прошлых исследований и проблемы сегодняшнего дня.// Психологический журнал. - Т.Н. - № 5. -1990.-С.З-16.

77. Руденский Е.В. Основы психотехнологии общения менеджера. (Учеб. пособие.) - М. - Новосибирск, 1998.

78. Руденский Е.В. Социальная психология (курс лекций). - М.­- Новосибирск, 1997.

79. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. - М.: Просвещение, 1991.

80. Самыгин С.И., Столяренко Л.Д. Психология управления.: Уч.пособ. – М., 1997.

81. Саракуев Э.А., Крысько В.Г. Введение в этнопсихологию.: Уч.-метод. пособ. – М., 1996.

82. Семечкин Н.И. Социальная психология: Учебник для вузов. – СПб.: «Питер», 2004. – 376 с.

83. Скотт Джини Грехем. Конфликты. Пути их преодоления. -Киев, 1991.

84. Снелл Френк. Искусство делового общения. - М., 1990.

85. Соловьева О.В. Обратная связь в межличностном общении. - М.: МГУ, 1992.

86. Социальная психология: саморефлексия маргинальности. Хрестоматия. - М.: ИНИОН РАН, 1995.

87. Социальная психология личности в вопросах и ответах./ Под ред. В.А.Лабунской. – М., 1999.

88. Социальная психология.: Уч.пособие./ Под ред. А.Н.Сухова, А.А.Деркача – М., 2001.

89. Социальная психология.: Хрестоматия./ Сост. Е.П.Белинская, О.А.Тихомандрицкая. – М., 2000.

90. Станкин М.И. Психология общения (курс лекций). - М., 1996.

91. Стефаненко Т.Г. Этнопсихология.: Учебник. – М., 2003.

92. Сушков И.Р. Психология взаимоотношений. – М-Екатеринбург, 1999.

93. Сущенко С.А., Плотникова Т.В., Сидоркин Н.И. Социальная психология. – Ростов на Дону: «Феникс», 2006.

94. Сципион Сигеле. Преступная толпа. Опыт коллективной психологии.// Преступная толпа. – М., 1998.

95. Тард Г. Законы подражания. - СПб., 1892.

96. Тренинг развития жизненных целей (программа психологического содействия социальной адаптации)./ Под ред. Е.В.Трошихиной. - СПб., 2001.

97. Уайтсайд Р. О чем говорят лица (пособие, как узнать нужного человека). - СПб.: «Питер», 1996.

98. Урбанович А.А. Психология управления.: Уч.пособ. – Минск, 2002.

99. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого «Я».// Преступная толпа. – М., 1998.

100. Фрэнклин Р. Мотивация поведения. Биологические, когнитивные и социальные аспекты. – СПб., 2003.

101. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. – СПб., 2003.

102. Хрестоматия по социальной психологии./ Сост. Т.В.Кутасова. - М.: Международная пед. академия, 1995.

103. Чалдини Р. Психология влияния./ Пер. с англ. – СПб., 2002.

104. Швалб Ю.М., Данчева О.В. Одиночество: социально-психологические проблемы. - К.: Украина, 1991.

105. Шевандрин Н.И. Социальная психология в образовании. – М., 1995.

106. Шестопал Е.Б. Очерки политической психологии. - М., 1990.

107. Шибутани Т. Социальная психология./ Пер. с англ. - 1-е изд: М.: Прогресс, 1968; 2-е изд.: Ростов-на-Дону: «Феникс», 1998.

108. Шмидт Р. Искусство общения. - М., 1992.

109. Щекин Г.В. Как читать людей по их внешнему облику. - К.: Украина, 1993.

 

АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК

А

АДАПТАЦІЯ..............................................................................................4

Антиреферентна група...................................................................9

Асоціація................................................................................................9

атракція..................................................................................................9

афіліація.................................................................................................9

 

Б

Біхевіоризм.........................................................................................10

 

В

Великі соціальні групи................................................................12

ВЗАЄМОДІЯ (ІНТЕРАКЦІЯ).................................................................13

Взаєморозуміння............................................................................19

Випадковий натовп......................................................................19

Високорозвинені групи...............................................................20

Вторинні групи..................................................................................20

 

Г

ГЕНДЕР.....................................................................................................20

ГЕНДЕРНА (статево-рольова)СОЦІАЛІЗАЦІЯ........................21

ГЕНДЕРНА ідентичність.................................................................24

ГЕНДЕРНА КУЛЬТУРА.........................................................................27

ГРУПОВА ДИНАМІКА..........................................................................29

Груповий стан...................................................................................31

ГРУПОВІ ЕФЕКТИ..................................................................................31

Групові норми...................................................................................31

ГРУПОВІ ПРОЦЕСИ...............................................................................32

Групові санкції.................................................................................32

Гуманістична теорія особистості Е.ФромМа.................32

Гуманістичний напрямок в соціальній психології..35

 

Д

Дифузійні (дифузні) групи..........................................................40

Діяльнісна теорія.............................................................................40

Додаткова взаємодія...................................................................42

ДРУЖБА...................................................................................................43

 

Е

Его-психологія Е.Еріксона........................................................43

Експресивний натовп..................................................................47

Екстатичний натовп.....................................................................47

екстремальна ситуація..............................................................47

Емпатія..................................................................................................59

Ефект «бумеранга».........................................................................59

Ефект «маятника»...........................................................................60

Ефект «ми і вони».............................................................................60

Ефект «ореола»..................................................................................61

Ефект «поблажливості»...............................................................62

Ефект «пульсара»............................................................................62

Ефект «сінергії».................................................................................63

Ефект «хвилі».....................................................................................63

Ефект групового егоїзму............................................................63

Ефект групового фаворитизму..............................................64

Ефект групомислення..................................................................64

Ефект контрасту..............................................................................65

Ефект наслідування......................................................................65

Ефект послідовності.....................................................................66

Ефект приналежності до групи (групової ідентичності)........................................................................66

Ефект проекції...................................................................................68

Ефект соціальної інгібіції...........................................................68

Ефект соціальної ліні....................................................................68

Ефект центральної тенденції....................................................69

 

З

Зараження............................................................................................69

і

Ідентифікація....................................................................................69

імідж.......................................................................................................70

Імітація..................................................................................................72

Імператив.............................................................................................72

Індивідуально-специфічний вплив.....................................72

Інформаційний вплив..................................................................72

Інформаційно-психологічний(інформаційно-пропагандистський, ідеологічний) вплив...........................................72

 

К

КАУЗАЛЬНА АТРИБУЦІЯ....................................................................73

Класичне зумовлювання..........................................................73

Когнітивний напрямок в соціальній психології........73

Колектив...............................................................................................77

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ...........................................77

Комунікативний бар'єр................................................................80

КОМУНІКАЦІЯ.......................................................................................81

Конвенціональний (конвенційний) натовп...................83

ко