Поняття про зміст виховання.

Зміст виховання - це те, що випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, цінностей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання.

Сучасний зміст виховання дітей та учнівської молоді в Україні — це науково обґрунтована система загальнокультурних і громадянських цінностей та відповідна сукупність соціально значущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, праці, природи, мистецтва, самої себе.

Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із загальновизнаними цінностями і якостями та самореалізації його сутнісних сил. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власне ставлення.

Пригадаємо з психології

Ціннісне ставлення особистості має трикомпонентну структуру:

- когнітивний компонент — поняття й уявлення про той чи інший бік Життя;

- емоційно-оціночний компонент — переживання даної події, явища, їх Оцінка;

- поведінковий компонент — досвід діяльності, уміння, навички, поведінкова готовність до певних соціальних дій.

Включення ціннісного ставлення у структуру особистості дає змогу, на думку вчених, виявити найзагальніші соціальні детермінанти поведінки, витоки якого слід шукати в моралі, суспільній повсякденній життєдіяльності людини.

Ставлення у психології особистості — це система зв’язків людини зі світом та іншими людьми, яка виступає складовою частиною її свідомості і самосвідомості.

Основні положення психології ставлень полягають у тому, що особистість, психіка і свідомість людини у кожен момент є єдністю відображення об’єктивної дійсності і ставлення людини до неї. Психологічні ставлення людини виступають як цілісна система індивідуальних, вибіркових, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності: з явищами природи і світом речей, з людьми і суспільними явищами; особистості з самою собою як суб’єктом діяльності.

Система ставлень визначається всією історією розвитку особистості дитини. Вона виражає її особистісний досвід і внутрішньо визначає її дії, переживання. Серед різних видів ставлень (в основі яких лежать потреби і мотиви, емоційні процеси і почуття) можна виділити ціннісні ставлення, тобто ставлення, в основі яких лежить оцінка суб’єктом будь-чого і яка визначає її особистісну значущість. Важливими видами ставлень В. Мясищев вважав потреби, мотиви, емоційні ставлення (любов, ворожість, симпатія, антипатія тощо), інтереси, оцінки, переконання, а домінуючим ставленням, яке підпорядковує собі інших і визначає життєвий шлях людини, — спрямованість.

Вищий ступінь розвитку особистості та її ставлень визначається рівнем свідомого ставлення до оточуючого і самосвідомістю як свідомим ставленням до самого себе.

Особливим видом ціннісних ставлень є моральні ставлення. Найбільш стійкі ціннісні ставлення складаються у ціннісні орієнтації особистості.

Ставлення до людей виступають регулятором соціальної взаємодії (міжособистісні взаємини).

Основною дефініцією поняття «цінності» є значущість певних реалій дійсності з точки зору задоволення матеріальних і духовних потреб, інтересів людини; це те, що може цінувати особистість, що є для неї значущим і важливим. Саме цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства, вони значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Існує багато точок зору на сутність цінності: це поняття, суть якого — у здатності задовольняти потреби й інтереси особистості (О. Дробницький); особлива значущість речей, явищ, процесів, ідей для життєдіяльності людини, її потреб та інтересів (В. Тугаринов); форма прояву людиною різноманітного ставлення до предмета, події, явища тощо (В. Василенко); специфічне утворення свідомості; особлива індивідуальна реальність, яка має особливу значущість для людини, котра її переживає (І. Бех, Л. Виготський, В. Малахов, С. Рубінштейн); особлива індивідуальна реальність, суть якої полягає у її «позитивній» значущості (Б. Додонов), що має вирішальне значення у процесі життєдіяльності людини.

Будь-яка система цінностей поєднує в собі цінності двох порядків: цінності-цілі (термінальні) і цінності-засоби (інструментальні). До перших належать найважливіші цілі та ідеали суспільства і людини (цінність людського життя, сім’ї, здоров’я, свободи, наявності друзів, творчості, впевненості в собі, розвитку, пізнання, суспільного визнання, життєвої мудрості, краси природи та мистецтва, щастя інших, дозвілля та ін.); до других - засоби досягнення цілей, які схвалюються даним суспільством або людиною (вихованість, незалежність, ініціативність, авторитетність, сміливість, самоконтроль, тверда воля, чесність, освіченість, відповідальність, життєрадісність, високі запити, акуратність, раціоналізм, широта поглядів, терпимість та ін.).

 

З гуманістичних позицій визначено завдання змісту виховання в «Конвенції про права дитини». У статті 29 говориться: «Освіта дитини повинна бути спрямована на: а) розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в їх повному обсязі; б) виховання поваги до прав і основних свобод, а також принципів, які проголошені у Статуті ООН; в) виховання поваги до батьків у дитини, їх культурної самобутності, мови, до національних цінностей країни, в якій дитина мешкає, країни її походження, і до цивілізацій, відмінних від її власної; г) підготовку дитини до свідомого життя у свідомому суспільстві в дусі порозуміння, миру, терпіння… д) виховання поваги до оточуючої природи.

Для забезпечення створення педагогічних умов, щоб визначена як зміст виховання учнівської молоді (нормативно-правовими актами) система ціннісних ставлень та сукупність соціально значущих якостей стала надбанням особистості учня, із сформованим ціннісним ставлення до суспільства і держави, інших людей, праці, природи, мистецтва, самої себе в сучасній школі організовується і реалізовується система взаємопов’язаних напрямів (складових) виховання, досягнення цілей яких забезпечує формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості відповідно до суспільних вимог та індивідуальних особливостей дитини.

До таких напрямів відносять:

- Моральне виховання учнів;

- Національно-патріотичне (громадянське) виховання учнів;

- Правове виховання учнів;

- Екологічне виховання учнів;

- Статеве виховання учнів;

- Розумове виховання. Формування наукового світогляду учнів;

- Трудове виховання і профорієнтація учнів;

- Економічне виховання учнів;

- Естетичне виховання учнів;

- Фізичне виховання учнів.

Моральне виховання учнів.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

Мораль, як форма суспільної свідомості зароджується в системі конкретно-історичних суспільних відношень, є її духовним продуктом.

Мораль – це система цінностей, принципів, норм і правил поведінки та діяльності, регулюючих відношення між людьми, їх ставлення до речей, явищ реального світу і до себе.

Моральні норми – це система вимог, які визначають обов’язки людини по відношенню до оточуючого світу, конкретні зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її.

Моральні норми закріпленні в таких поняттях як: добро, обов’язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інші, які визначають характер поведінки людини.

Моральне виховання – це цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, ставлень навичок і звичок поведінки на основі засвоєння.ідеалів, цінностей, норм і принципів моралі, участі і практичній діяльності.

Процес морального виховання, як і виховання взагалі характеризується багатофакторністю впливів, отже, його ефективність залежить від єдності педагогічних впливів сім’ї, школи та громадськості. Тому в моральному вихованні виховну діяльність здійснюють як педагоги так і батьки учнів, представники громадсько-освітніх організацій, які здійснюють цілеспрямовані впливи на свідомість, волю, почуття, діяльність вихованця для досягнення загальної мети морального виховання учнів.

Загальна мета морального виховання – формування моральної культури особистості.

Моральна культура особистості – це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, цінностей, ідеалів суспільства на рівні власних ціннісних ставлень, переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки.

Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, погляди, переконання, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителів, батьків, громадськості по становленню моральної культури особистості учнів є формування у них моральних знань, почуттів, переконань, відношень, поведінки й спілкування.

Отже, можна визначити, що моральне виховання – це виховна діяльність школи, сім’ї і громадськості спрямована на формування моральної культури вихованців.

З моральним вихованням тісно пов’язане формування волі й характеру особистості учня. Найважливіша риса вольової людини є принциповість і здібність чітко ставити перед собою певну мету, стриманість, уміння володіти собою, не піддаватися емоціям і афектам. Любов до праці і працездатність. Свідома дисципліна. Бадьорість і життєрадісність, тобто людина мусить вірити в перемогу добра над злом, правди над неправдою.

Суспільство віками виробляє, вдосконалює та стверджує зразок моральної поведінки, що втілює в собі найвищі моральні якості – моральний ідеал, до якого повинні прагнути всі, вважаючи його розумним, красивим, корисним. Досконале, активне, творче виконання моральних вимог і норм суспільства і є моральний ідеал.

В Україні здавна ставили надзвичайно високі вимоги до морального ставлення людини до себе – порядність, чесність, совісність, правдивість, справедливість, працелюбність, гідність, честь, дотримання слова, вірність (громадянська, товариська і подружня); до інших людей – повага до старших, свого родоводу, тактовність, толерантність, ствердження гуманних стосунків, гостинність; до праці – повага, любов до вільної праці, чесна праця, шана праці, побожне ставлення до хліба, відданість отчій землі. Ці ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, який слугує успішному формуванню моральної культури учнів.

Суспільство пропонує, однак особистість вільна у виборі норм поведінки і повинна відповідати за свій вибір. Моральний вибір учнів і є показником ефективності морального виховання.

В основі змісту морального виховання лежать загальнолюдські, національні, громадянські, сімейні морально-духовні цінності, які визначають основу поведінки і життєдіяльності особистості, як людини, громадянина, сім’янина.

Абсолютно вічні цінності — загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності — до цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.

Громадянські цінності — ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, повага державної символіки, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

Показником ефективності морального виховання є формування морально цілісної особистості, в єдності її свідомості, моральних почуттів, совісті, моральної волі, навичок, звичок суспільно цінної поведінки.

Моральна вихованість матеріалізується в суспільно цінних властивостях і якостях особистості, проявляється у відношеннях, діяльності, спілкуванні. Моральна вихованість характерезується зрілістю моральної свідомості: моральною освідченістю, здатністю анвлізувати, судити про явища життя з позиції морального ідеала, давати їм самостійну оцінку.

Результати морального виховання характерезуються такими поняттями: моральність, індивідуальна моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість. Моральність людини залежить від усвідомленості кожною особистістю сутності її дій відповідно до вимог моральних норм у суспільстві. Індивідуальна моральна свідомість – знання моральних принципів, норм правил і одночасне постійне осмислення свого морального положення в суспільстві, моральних почуттів, переконань, ставлень. Почуття, відношення, ідеали можуть бути не усвідомленими тому необхідно виховні впливи спрямовувати на усвідомлення їх сутності. Моральні почуття – стійкі емоційні переживання реальних моральних відношень і взаємодій у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб’єктивне ставлення до себе, інших людей, оточуючої дійсності взагалі. Моральні переконання – стійкі, свідомі, моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Основні напрями морального виховання учнів визначаються його завданнями:

1. Формування в учнів моральних понять (ознайомити із сутністю етичних понять: добро, обов’язок, совість, честь, гідність, сенс життя; вимогами норм моралі до поведінки й спілкування; сутністю моральних ідеалів суспільства) ;

2. Виховання і розвиток у школярів моральних почуттів (гідності, гуманності, добра, щастя тощо), формування системи ставлень (ціннісного ставлення до Батьківщини, людей, майна, праці, природи, пізнання, себе), що є основою мотивів, інтересів, прагнень особистості;

3. Формування моральних поглядів і переконань, моральних мотивів, які керують поведінкою людини, коли людина діє морально не тому, що її контролюють, а тому що вона не може інакше, тому що моральна поведінка відповідає її переконанням. Тобто формування і закріплення у школярів позитивних рис характеру які і є змістом морального виховання (патріотизм, гуманізм, доброта, чуйність, щедрість, совісність, чесність, терпимість та ін.);

4. Формування морального досвіду – навичок, звичок моральних дій і поведінки.(навички ввічливості, турботи про оточуючих, навички витриманості, навички точності);

5. Формування потреб у самовдосконаленні і самовихованні.

Розв’язання цих завдань повинно забезпечувати єдність моральної свідомості та поведінки учнів, які відповідають етичним нормам, принципам даного суспільства. Моральна поведінка особистості має таку послідовність: життєва ситуація – утворене нею морально-чуттєве хвилювання – моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки, вибір і прийняття рішень – вольовий стимул – вчинок.