Проголошення суверенітету і незалежності України

Робота Верховної Ради УРСР нового складу надала нового імпульсу політичному життю республіки. Уперше за багато десятиліть із високої державної трибуни пролунала правда про становище, у якому опинився український народ, почалися дискусії про можливі варіанти виходу з кризи. Уперше у вищій державній установі УРСР відкрито заговорили про незалежність України. Нарешті, 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет республіки.Склалася історична ситуація, коли за суверенітет проголосували не тільки депутати-демократи, але й компартійна більшість. Одночасно з цим комуністична більшість не погодилася надати Декларації про державний суверенітет статусу конституційного акта або закону.Це викликало загострення ситуації восени 1990 р., що призвело до політичної конфронтації в суспільстві. У жовтні відбулося голодування студентів, які поставили перед Верховною Радою УРСР низку радикальних вимог. Реалізація цих вимог повинна була сприяти наповненню Декларації про державний суверенітет України реальним змістом. Під тиском опозиції Верховна Рада погодилася розглянути вимоги студентів, хоча їх виконання намагалася всіляко саботувати.Непослідовність лінії Верховної Ради проявилася і в економічній політиці. Прийнявши закон про економічну самостійність УРСР, виробивши власну концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки, вона, користуючись законодавчими повноваженнями, гальмувала роздержавлення й приватизацію, своїми некваліфікованими діями сприяла інфляції та зростанню цін.В умовах різкого погіршення відносин між союзними республіками й центром 17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум про збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Одночасно з референдумом були проведені республіканське й регіональне опитування про майбутній статус України. Незважаючи на суперечливі результати, вони показали, що вектор громадської думки в Україні повертається в бік незалежності. До літа 1991 р. Україна, як і весь Радянський Союз, переживала системну кризу, пов’язану з найгострішим протистоянням між старими соціально-політичними структурами та суспільством, що вже глибоко змінилося.

 

Право брати участь у референдумі і виборах Президента України мали 37 млн 885,6 тис. громадян, прізвища яких виборчі комісії внесли до списків для таємного голосування. До бюлетеню з референдуму були включені текст Акта проголошення незалежності України, прийнятого Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 p., і питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?».У голосуванні взяли участь 31 млн 891,7 тис. громадян, тобто 84,2% від загальної кількості включених до списків. Із них на питання бюлетеня відповіли «Так, підтверджую» 28 млн 804,1 тис. громадян, або 90,3%. Позитивну відповідь дало населення всіх областей України, незалежно від національної приналежності. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, але й представники інших народів, що проживають на території України.

 

79. Результаты всеукраинского референдума

У голосуванні щодо вибору Президента України взяли участь 31 млн 892,4 тис. чоловік. До виборчого бюлетеня були включені:

- Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук;

- голова Львівської облради В. Чорновіл;

- голова Української республіканської партії Л. Лук'яненко;

- заступник Голови Верховної Ради України В. Гриньов;

- голова Української народної партії Л. Табурянський;

- голова Народної ради в парламенті України І. Юхновський.

У результаті голосування Президентом України був обраний Леонід Кравчук, за якого віддали голоси 19 млн 643,6 тис. громадян (61,56% тих, хто взяв участь у голосуванні). Отже, Голову Верховної Ради УРСР підтримали більше половини українських виборців.Його передвиборчою програмою була програма п'яти «Д»: Державність, Демократія, Добробут, Духовність, Довіра.5 грудня 1991 р. на засіданні Верховної Ради України Л. Кравчук прийняв присягу Президента України, виклав програмні орієнтири своєї політики на новій посаді. «Президент, - підкреслив він, - одержавши владу від народу, повинен служити йому і забезпечувати добробут, права і свободи кожної людини».