Поліпарадигмальність (мультіпарадигмальність) в соціології.

 

1. Пояснення мультепарадигмальності в соціології. Основні соціологічні метапарадигми.

2. Метапарадигмальні зрушення в сучасній соціології.

3. Пошуки в концепції сучасної соціології. Місце і роль теоретичної соціології в поясненні соціальних змін.

 

Парадигма – це наукове знання, певні погляди, модель, принципи, що організують одну чи кілька теорій.

1. Зразок, тип моделей соц..відносин.

2. В соціології та філософії концептуальна схема, котра може змінюватися з часом і характерна в певному етапу у розвитку науки, це модель постановки проблеми, та методологія її вирішення.

3. Система найбільш загальних вихідних і важливий обгрунтувань певної кількості соц..теорій, що визначає їх концептуально-методологічний підхід до постановки і вирішення соціальних завдань.

 

Факт множинності теорії.

1. догматизм.

2. теоретичний анархізм. (всі теорії рівноцінні, і нема необхідності формування однієї головної теорії).

 

Соціологічна школа – це певна група соціологів та їх ідей, що досліджує суспільство на основі вироблених ними дослідницьких традицій у відповідних інституційних рамках.

Томас Джонсон – питання множинності (мультіпарадигмальності) соціології.

 

Концепція революційних зрушень в соціології, Томас Кун.

Кожна наука може характеризуватися за можливістю включати одну чи кілька парадигм.

 

Причини множинності парадигм:

1. реальні зміни в самій соціальній реальності.

2. переосмислення загальнонаукової картини світу, котрі відбуваються під впливом в певних політичних ідеологій і відкритті теорій точних наук.

3. приналежність теоретика до тієї чи іншої культури чи суспільства.

 

Кожна соціологічна парадигма характеризується:

1. достатньо вибіркова при оцінці факторів суспільного розвитку.

2. жодна з парадигм не дає всебічного аналізу суспільства, хоча і вносить свій внесок в його розуміння.

3. кожна парадигма характеризується пріоритетністю розгляду тих чи інших сторін соціокультурних реалій.

4. кожна парадигма відрізняється своєрідним аналізом поведінки людей, соціальних груп та суспільства в цілому.

 

Традиційна схема класифікації

1. суспільство може змінюватися не залежно від людей, або ж вважаємо, що зміни творять самі люди, які є незалежними які самі творять соціальний суб’єкти.

 

Соціологічний реалізм, номіналізм, синтетичні теорії.

 

Соціологічний реалізм – позитивізм, структурні теорії, полізм, марксизм, французький структуралізм, структурний функціоналізм. Дюркгрейм.

 

Соціологічний номіналізм. Це розуміюча соціологія, Макс Вебер.

Суспільство – це таке явище, що відтворюється в духовної взаємодії індивідів.

Єдиним реальним соц..суб’єктом є одиничний індивід. Джерело соц..явищ – це одинична дія. Суспільство – це результат вчинків окремих індивідів, які мають свободу вибору.

Розуміюча соціологія доходить до виводу розуміння суб’єктивного сенсу дії, як основного методу пізнання життя.

Люди, в процесі своєї життєдіяльності відтворюють, виробляють і змінюють соц..структури.

 

Дослідницький акцент робиться на взаємодії соціальних структури на індивідів.

 

 

Будь який соціальний порядок усталеність соц..системи до системи рухливості.

Перехід від образу еволюції до образу соціальних становлень.

Культурний оборот у трьох версіях.

1. інтерпретативний поворот до пріоритету культур.

2. текстуалізм (постструктурализм), теорія дискусу.

3. теорія комунікативної дії.

4. акцент на практичному знанні.

 

Проблема емоцій, як контекст соціальних дій.

 

Три макропарадигми:

 

 

4.10.2011

Умови реалізації соціології в умовах наукової методології.

 

1. Визначення понять методології та методу у філософському та науковому вимірах,

2. Сучасні вимоги до наукової методології та розвиток соціології.

 

Соціологія – це наука чи науковий дискурс?

 

Метод соціології.

Результат професійної діяльності соціолога залежить від того, як здійснюється сам процес пізнання. Це і є проблемою визначення методології в соціології.

Метод науки – це певний спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя. Це певна система прийомів, що застосовується в будь-якій галузі діяльності: науці, виробництві то що. В широкому розумінні, метод – це шлях до чого-небудь, це спосіб діяльності суб'єкта у будь-якій її формі.

Будь–який процес пізнання повинен керуватися певним способом. Метод – це певний компас для суб'єкта дії та пізнання.

Головне призначення методі – на основі відповідних принципів та вимог забезпечити успішне і результативне вирішення пізнавальних і практичних проблем, прирощення нового знання, або оптимальне функціонування і розвиток тих чи інших об'єктів.

Методологія – це система певних методів націлена на вирішення пізнавальних завдань. Сам термін має багато визначень, з іншого боку це не просто система, це певне вчення про науковий метод пізнання і перетворення світу, фактично це філософська або теоретична основа методу. Це організована логічна сукупність. Це сукупність методів дослідження, що застосовується в будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкту її пізнання. Методологія визначається як термін що визначає спеціальне вивчення процедур емпіричного дослідження, це надійність методів дослідження, що повинна бути забезпечена валідністю емпіричних даних та узагальненям результатів досліджень.

 

Проблема методології має кілька контекстів:

1. Філософський,

2. Внутрішньо-науковий контекст – поява науки як такової, це проблеми методології в межах конкретних наук, це проблема внутрішньо наукової рефлексії. Як повинно проходити дослідження в межах даної дисципліни?

3. Соціокультурний контекст. Це зв'язок науки з іншими формами соціальних відносин, це врахування соц..факторів, зв'язок науки з різними формами суспільної свідомості і ціннісними аспектами.

Бекон порівнював метод з ліхтарем. Запропонував метод індукції, тобто вважав його найоптимальнішим, бо цей метод вимагає від науки виходити з емпіричного знання як такого. На основі цього методу можна пізнавати причини та винаходити певні закони. Результатом індукції є генералізація, тобто спочатку знайшли певні окремі емпіричні факти, а потім їх генералізували.

Рене Декарт виступав за метод дедукції (дедуктивно-раціональний метод). Він зауважував, що неправильно робити пошук істини без методу, краще взагалі не починати пошук.

Метод Гегеля та Маркса – діалектичний. Гегель – ідеалістичний, Маркс – матеріалістичний.

Питання методу не може бути обмежено рамками, це питання соціокультурного контексту, тобто треба враховувати зв'язок науки з будь-яким виробництвом.

 

Кожний метод має свої аспекти:

1. Об’єктивно-смисловий аспект, тобто виражає обумовленість методу предметом пізнання, через посередництво теорій.

2. Операціональний. Фіксує залежність самого методу не скільки від об’єкта, скільки від суб’єкта пізнання, від його компетентності і здатності перевести відповідну теорію в систему права, принципів, способів то що, що в своїй сукупності і витворює метод.

3. Праксіологічний. Цей аспект складає такі якості методу як активність, конструктивність, відтворюваність, об’єктивність.

 

Методи, в залежності від об’єкту що вивчається наукою:

1. Природничі,

2. Соціально-гуманітарних наук,

3. Якісні та кількісні методи.

 

Класифікація методів за ступенем спільності та широтою застосування:

1. Філософські методи,

2. Загальнонаукові підходи і методи дослідження,

3. Власне наукові методи, тобто методи конкретних наук,

4. Дисциплінарні методи,

5. Міждисциплінарні методи,