Політика «воєнного комунізму» окупаційної більшовицької влади в Україні 1919-1921рр.

Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої в Україні економічної системи. Запровадження заходів входило до компетенції Української ради народного господарства (УРНГ), що цілком залежала від Вищої ради народного господарства Росії.

Риси політики «воєнного комунізму»:

— скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці;

— націоналізація промисловості і встановлення державного контролю над виробництвом;

— мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудодні);

— запровадження продрозкладки на селі — системи заготівлі сільськогосподарських продуктів; продрозкладка, яку здійснювали продзагони й комнезами, передбачала обов'язкову здачу селянами державі за твердими цінами всіх надлишків сільгосппродукції; норма особистого споживання визначалася державою; розпочалася колективізація сільського господарства (створювалися артілі, комуни, ТОЗи);

— різке обмеження суверенітету України: КП(б)У

— складова частина РКП(б); керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви;

— утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.

Головним методом здійснення політики «воєнного комунізму» був «червоний терор», який проводила Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК).

У 1919 р. здійснення політики більшовиків в Україні було перерване денікінськими окупаційними військами. У 1920 р. більшовики втретє прийшли до влади. Вони врахували помилки політичного курсу 1919 р. і переглянули аграрну політику: було прийнято новий земельний закон, що передбачав зрівняльний поділ землі, добровільність у створенні комун. Однак в економіці збереглися методи «воєнного комунізму», що здійснював створений Всеукраїнським ревком (пізніше — РНК УРСР і ВУЦВК).

Додаткова інформація

В. Г. Короленко про економічну політику більшовиків у 1920 р. «Кожен хлібороб бачить тільки, що в нього беруть те, що він зробив, за винагороду, явно не еквівалентну його праці, і робить свій висновок: ховає хліб до ям. Ви його знаходите, реквізуєте, проходите по селах Росії України розжареним залізом, спалюєте цілі села й радієте з успіхів продовольчої політики». Держава часто зверталася до позаекономічних методів керівництва: Українську трудову армію очолив Й. Сталін, а праця набула форми повинності. Продрозкладка передбачала насильницьке вилучення не тільки хліба, але і м'яса, яєць, овочів. Більшовики використовували продрозкладку для боротьби з куркульством, хоча визначити, хто належить до куркулів, було складно, тому постраждали міцні селянські господарства.

«Червоний терор» набрав небаченого розмаху. У 1920 р. на території України було створено 18 концентраційних таборів. Почалося витіснення більшовиками з політичного життя соціалістичних партій, які не визнавали радянської влади в Україні. «Боротьбисти», що прагнули повної незалежності України, оголосили про свій саморозпуск, керівництво лівих есерів було заарештоване, почався судовий процес над меншовиками.

Висновок. Політичний курс більшовиків у 1919—1920 рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору, що викликало невдоволення політикою «воєнного комунізму». Дана політика була обумовлена прагненням "викачати" з українського села якнайбільше продовольчих ресурсів сугубо силовими, перевіреними в роки війни методами.