Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Сутність філософії позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізму
Позитивізм (фр. positivisme, від лат. Positivus - позитивний) - філософське вчення і напрям у методології науки, що визначає єдиним джерелом істинного, дійсногознання емпіричні дослідження і заперечує пізнавальну цінність філософськогодослідження. Позитивізм - основна теза: все справжнє (позитивне) знання - сукупнийрезультат спеціальних наук. Позитивісти об'єднали логічний та емпіричний методи в єдиний науковий метод.Сутність єдиного для всіх наук методу, що забезпечує надійним і достовірним знанням закономірностей природи, була виражена в маніфесті «Віденського гуртка», опублікованого в 1929 р.: «Ми охарактеризували наукове світорозуміння в основному за допомогою двох визначальних моментів. По-перше, воно є емпірістской і позитивістським: існує тільки дослідне пізнання, яке грунтується на тому, що нам безпосередньо дано (das unmittelbar Gegebene). Тим самим встановлюється межа для утримання легітимною науки. По-друге, для наукового світорозуміння характерно застосування певного методу, а саме методу логічного аналізу»[1]. Сутність неопозитивізму – у запереченні сучасної філософії як науки, в абсолютизації науково-природничого знання, в недооцінці суспільних наук. Статус науки мають, на думку філософів цього напрямку, лише природничі науки, котрі отримують свої знання з допомогою природничо-експериментальних методів. Філософія не може бути наукою, оскільки вона свої проблеми розв’язує іншими методами. Дійсно, філософія не досліджує свої проблеми з допомогою науково-природничих, препаративних методів таких, як кристалізація, спектрографія, фільтрація, перегонка, рентгенографія і т.п. Однак з цього зовсім не випливає, що філософія не є наукою. Філософія має справу з найбільш загальними проблемами буття. Тому ці проблеми можуть бути з’ясовані лише адекватними їм методами пізнання такими, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, логічний і історичний методи, методом сходження від абстрактного до конкретного – з допомогою діалектики, її законів і принципів. Предметом неопозитивізму є аналіз мови науки, тлумачення текстів, їх пояснення. Для неопозитивізму характерними є три науково-пізнавальних принципи: редукціоналізму, верифікації і конвенціоналізму. Принцип редукції (від лат. reductio – повернення, відновлення) – зведення в процесі дослідження одного явища до іншого, однієї проблеми до іншої з метою спрощення їх. Це – логічний прийом, котрий застосовується у пізнанні. Однак не все складне можна звести до простого. Зведення, скажімо, вищих форм життя до нижчих – це нонсенс. Втрачається специфіка явища, тобто принцип редукції не можна абсолютизувати, як це допускається у філософії неопозитивізму. Принцип верифікації – це перевірка результату дослідження на істинність. З точки зору неопозитивізму істинно лише те, що може бути безпосередньо емпірично перевірене на практиці. Перебільшення, абсолютизація цього принципу у неопозитивізмі призводить до відкидання такої важливої форми розвитку природничо наукових знань, як гіпотеза. Принцип конвенціоналізму – принцип домовленості, “договору”. Дослідники домовляються стосовно того чи іншого об’єкту пізнання: як його тлумачити, що він собою являє, яка його особливість тощо.
У 1960-1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902-1994) склалась течія постпозитивізму. Характерними є проблеми фальсифікації: правдоподібності наукових теорій; раціональності; розуміння. Впливовою частиною постпозитивізму є критичний раціоналізм (Поппер, Агассі): наукові теорії і закони не мають описових хар-к,виражають прагнення відділити сферу раціональності (науку) від псевдонауки. Критичний раціоналізм утворює сукупність концепцій, спрямованих на вирішення конкретних проблем соціального життя, проте в його рамках не було сформульовано програми переходу від закритого суспільства до відкритого.
42. Концепція істини в прагматизмі розглядається в ході компаративістського аналізу теоретико-пізнавальних поглядів двох найвизначніших представників цієї школи: Ч. С. Пірса і В. Джеймса. Що ж стосується відповіді на загальне питання, розміщений на початку статті в контексті актуальності, то слід, очевидно, визнати, що ця відповідь далеко неоднозначний. Треба взагалі відмітити, що українські історики філософії мало цікавилися прагматизмом, і не випадково відомий дніпропетровський філософ, Г. А. Заїченко, розробивши Програму дослідження співвідношення філософії та історії філософії як реалізацію проекту створення теоретичної філософії, метафізики кінця ХХ ст. (2000 р.), прагнучи при цьому заповнити наявні теоретико-методологічні «прогалини», пов'язував свій подальший науковий пошук саме зі спадщиною Ч. С. Пірса. На жаль, відхід з життя відомого українського вченого перервав роботу над здійсненням задуманого. Так чи інакше, подальше змістовне насичення концептуального складу і розширення методологічного арсеналу сучасної української філософії може і повинно здійснюватися в руслі все більш повного і різнобічного освоєння досягнень філософської неокласики, в тому числі і прагматизму.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; просмотров: 401; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.129.23.214 (0.008 с.) |