Поняття, ознаки та правовий статус сторін

Серед осіб, які беруть участь у справі, найважливішими слід визнати сторін, без яких не існувало б цивільного процесу у позовному провадженні. Правовим статусом сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказного та окремого провадження, за винятками, встановленими нормами щодо цих видів проваджень у цивільному процесі (ст. 31 ЦПК).

Сторонами слід визнати осіб, матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду у порядку цивільного судочинства. Відповідно до ст. 30 ЦПК сторонами можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Ознаки сторін, які відрізняють їх від інших учасників цивільного процесу:

1) сторони - це обов'язкові суб'єкти цивільного процесу у справах позовного та наказного провадження;

2) сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;

3) юридична заінтересованість сторін має особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю;

4) процес у суді ведеться від імені сторін;

5) сторони несуть судові витрати у справі;

6) на сторони поширюються всі наслідки та властивості рішення суду;

7) правосуб'єктність сторін допускає
правонаступництво.

1) Сторонами у цивільному процесі є

 

позивач

відповідач

 

Позивачем може бути будь-яка заінтересована особа, яка у встановленій цивільно-процесуальним законом формі звертається з відповідною позовною заявою до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інтересів й особисто порушує цивільну справу в суді, оскільки вважає, що її відносини матеріально-правового характеру порушено конкретною особою, або на захист прав якої до суду звертаються органи та особи у випадках, прямо передбачених цивільно-процесуальним законом (ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 45 ЦПК України).

Відповідач - це інша сторона процесу, яка залучається судом до участі у справі за порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод або інтересів позивача, так як останній вказує на неї як на ймовірного порушника своїх прав.

Процесуальні права сторін - це встановлені та гарантовані законом можливості вибору поведінки щодо участі у суді при розгляді та вирішенні цивільної справи, які забезпечують отримання захисту своїх суб'єктивних прав, що зазнали посягання, або існує ймовірність такого.

Усі права сторін можна поділити на

загал и спеціальні.

Загальні права визначають фактичну та юридичну спроможність виступати повноцінним учасником судового розгляду цивільної справи, викладені у ст. 27 ЦПК (знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом).

Спеціальні права визначаються суттю правового статусу сторони -ст. 31 ЦПК (1. Позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. 2. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. 3. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони), ст. 62 ЦПК (сторони за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи) та ст. 224 ЦПК (позивач може заперечувати заочний розгляд справи).

які поділяють на

загальні спеціальні

На сторони покладаються також процесуальні обов'язки,

 

Загальні полягають у тому, що сторони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ст. 27 ЦПК), повідомляти про зміну свого місцезнаходження (ст. 77 ЦПК) та ін., спеціальні - у виконанні певних процесуальних дій: доведенні сторонами тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ЦПК), подання позивачем копій позовної заяви та документів (ст. 120 ЦПК та ін.), повідомлення про третю особу без самостійних вимог у процесі (ст. 36 ЦПК), участь відповідача у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про встановлення батьківства, материнства (ч. 2 ст. 146 ЦПК) та ін.

 

 

Процесуальна співучасть

Процесуальна співучасть - це обумовлена нормами матеріального права множинність осіб на тій чи іншій стороні у цивільному процесі в силу наявності спільного права чи спільного обов'язку (ст. 32 ЦПК). Від співучасті слід відрізняти об'єднання позовів судом, за якого суб'єктивні права та обов'язки не залежать один від одного, а множинність утворюється на розсуд суду (судді) з метою процесуальної економії.

Підстави для виникнення процесуальної співучасті (ст.

32 ЦПК):

· предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

· права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

· предметом спору є однорідні права та обов'язки.

- Види процесуальної співучасті:

■------------- 4= активна -	якщо
позивачами	є дві
чи більше осіб, а
відпові дачем	-
одна

пасивна - якщо позивач один, а відповідачами є дві чи більше осіб

 

 

змішана - якщо у справі приймають

участь декілька позивачів і декілька відповідачі

 

Активна співучасть може виникнути тільки з ініціативи самих позивачів, оскільки це є проявом диспозитивності у цивільному процесі. Наприклад, у разі захисту права власності на річ, яка перебуває у спільній власності.

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як з ініціативи позивача (позивачів), так і суду, який має право притягнути особу як співвідповідача для участі у справі на підставі норми матеріального права. Не породжує пасивної співучасті залучення іншого відповідача у порядку заміни неналежного відповідача. Залежно від імперативності залучення співвідповідачів до справи, пасивна процесуальна співучасть поділяється на

 

 

обов'язкову та факультативну:

 

а) Обов'язкова пасивна співучасть настає тоді, коли
права та обов'язки сторін у справі не можна визначити без
встановлення прав та обов'язків інших суб'єктів спірних
матеріальних правовідносин. Наприклад, коли шкода заподіяна
кількома особами, у справах про виселення із займаного житлового
приміщення та ін.

б) Факультативна пасивна співучасть має місце тоді,
коли у справі беруть участь співучасники, хоча питання щодо прав
одного з відповідачів можна було б вирішити самостійно незалежно
від прав та обов'язків інших співучасників.

Особливість участі процесуальних співучасників у цивільному процесі полягає у тому, що кожен із них щодо іншої сторони діє у процесі самостійно. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, крім випадків, коли останній має вади цивільної процесуальної дієздатності (ст. 32 ЦПК). Якщо інтереси позивачів або відповідачів між собою суперечать, то співучасті немає. Відповідно до ст. 216 ЦПК суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або вказати, що відповідальність чи право стягнення є солідарним. Співучасники також можуть оскаржувати судові рішення самостійно, або приєднуватися до скарг інших співпозивачів чи співвідповідачів (ст. ст. 299, 329 ЦПК).