Поняття девіантної поведінки, види девіацій.

Під девіантною (лат. Deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У суспільстві завжди існують люди, які порушують не тільки моральні, але й правові норми. Вчені стверджують, що суспільство, яке розвивається нормально, складається приблизно на 10—12 % із "героїв" і на ті самі 10—12 % із "порушників".

Але жодне суспільство не може бути поділене просто так на порушників соціальних норм і стовідсотково слухняних громадян. Більшість Із нас за певних умов порушує усталені норми поведінки.

Така поведінка, що не узгоджується з суспільними нормами, не відповідає очікуванням групи або суспільства в цілому, називається девіантною.

Девіацією називають, в основному, відхилення від так званих неписаних соціальних норм (етикету, звичаїв). Є девіантна поведінка, яка засуджується суспільством (неохайний зовнішній вигляд, голосна розмова у громадському транспорті, алкоголізм, самогубство), а є й така, що схвалюється суспільством (вона визначається надзвичайними здібностями геніїв, видатних спортсменів і громадських діячів, тобто тих людей, здобутки яких перевищують рамки норми).

Оскільки функціонування соціальних систем нерозривно зв'язано з людською життєдіяльністю (предметною колективною свідомою діяльністю суспільної людини), соціальні девіації реалізуються в кінцевому рахунку також шляхом девіантного поводження.

Об’єктами дослідження виступають різні види відхилень:

Культурні і психічні відхилення. Соціологів цікавлять насамперед культурні відхилення, тобто відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особистісної організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються зв'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилень у соціальному поводженні зв'язують з особистісною дезорганізацією, інакше кажучи з психічними відхиленнями. Однак особистісна дезорганізація далеко не єдина причина поводження, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особистості цілком виконують усі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для особистостей, психічно цілком нормальних, бувають характерні дуже серйозні відхилення. Питання про тім, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів.

Індивідуальні і групові відхилення

індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;

групове, розглянуте як конформне поводження члена девіантної групи стосовно її субкультури (наприклад, підлітки з важких родин, що проводять велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається їм нормальною, у них існує свій "підвальний" моральний кодекс, свої закони і культурні комплекси. У даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, тому що підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури).

Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поводження особистості, що відхиляється, що у цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. У даному випадку чинені індивідом відхилення так незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девіантом і не вважає себе таким. Для нього і для навколишніх відхилення виглядає просто маленькою витівкою, чи ексцентричністю на худий кінець помилкою.

Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих у групі норм, що соціально визначається як девіантне.

Культурно схвалювані відхилення. Поводження, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Варто виділити необхідні якості і способи поводження, що можуть привести до соціально схвалюваних відхилень:

зверхінтелектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поводження, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише при досягненні обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей великого ученого чи культурного діяча, у той же час зверхінтелектуальність менш необхідна для актора, чи спортсмена політичного лідера;

особливі схильності. Дозволяють виявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності.

зверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за чи позбавлення переживання, перенесені в чи дитинстві юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мала високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самітності, випробуваного їм у дитинстві, чи Нікколо Паганіні постійно прагнув до слави і пошани в результаті перенесених у дитинстві нестатку і глузувань однолітків;

особистісні якості - особистісні риси і властивості характеру, що допомагають досягти узвишшя особистості;

щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їхній прояв у визначеному місці й у визначений час.

Культурно засуджувані відхилення. Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що виявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, спрямованої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж моральних норм і законів у суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося.

27. Соціологічні теорії девіантної поведінки:

- Теорія аномії Е.Дюркгейма

Дюркгейм ввёл новое понятие для социологии — аномия (патология общества) — ощущение отсутствия норм, возникающее в переходные и кризисные периоды, когда старые нормы и ценности перестают действовать, а новые ещё не установились.

Патологичные формы состояния общества: аномия, социальное неравенство, рутинизация труда, деградация рабочей силы, классовые конфликты. Основной путь решения проблемы — реформы. Аномическое самоубийство — самоубийство, связанное с потерей ценностной системы в обществе; когда в обществе старые социальные нормы уже не работают, а новые — ещё не сформировались. Это состояние Дюркгейм назвал социальной аномией, которая, с его точки зрения, характерна для трансформирующихся обществ (например, переживающих быструю урбанизацию). «Самоубийство», в отличие от всех других работ автора, зиждилась на анализе конкретного статистического материала. Таким образом, Дюркгейм стал основоположником прикладной социологии и способствовал развитию в социологической науке количественного анализа. В работе был предложен термин «аномия» для обозначения одного из важнейших факторов, способствующих росту самоубийств. Аномия — это состояние, возникающее вследствие разрушения системы общественных норм и ценностей.

Впоследствии теорию социальной аномии развивали американский социолог Роберт Мертон, а также фрейдомарксист Эрих Фромм.

- Теорія аномії Р.Мертона.

Нет таких групп, в которых отсутствовали бы кодексы, регулирующие поведение, однако существуют различия в степени, в которой обыкновения, нравы и институционный контроль эффективно сочетаются с менее отчетливо определенными целями, составляющими часть культурной основы общества. Эмоциональные убеждения могут группироваться вокруг комплекса признанных обществом целей, лишая одновременно своей поддержки определенные данной культурой средства их достижения. Как мы увидим далее, определенные аспекты социальной структуры могут породить противоправное и антисоциальное поведение именно вследствие различия в значении, придаваемом целям и нормам, регулирующим их достижение. В крайних случаях эти последние могут быть настолько подорваны чрезмерным акцентом на целях, что выбор способов поведения будет ограничиваться только соображениями технической целесообразности. Вследствие этого единственным вопросом, имеющим значение, становится вопрос о том, насколько эффективны наличные средства овладения социально апробированными ценностями. Способ, наиболее практичный с технической точки зрения, независимо от того, законен он или нет, получает предпочтение перед институционно предписанным поведением. Но мере развития этого процесса интеграция общества ослабевает и развивается аномия.Каковы бы ни были чувства автора или читателя в отношении этической желательности координации целей и средств, как фаз социальной структуры, следует согласиться с тем, что недостаточность такой координации ведет к аномии. Поскольку одной из наиболее общих функций социальной организации является создание основы для прогнозируемого и регулируемого поведения людей, эффективность этой функции все более ограничивается по мере того, как разъединяются указанные элементы социальной структуры. В крайних случаях прогнозируемость полностью исчезает и наступает то, что с полным основанием можно назвать культурным хаосом или аномией.

- Теорія стигматизації (наклеювання ярликів)

Сторонники теории стигматизации (от греч. stigmo - клеймо) взяли за основу главную идею конфликтологии, согласно которой индивиды часто не могут поладить друг с другом, так как расходятся в своих интересах и взглядах на жизнь; при этом те, кто стоят у власти, имеют возможность выражать свои взгляды и принципы в нормах, управляющих институциональной жизнью, и с успехом навешивают отрицательные ярлыки на нарушителей этих норм. Их интересует процесс, в результате которого отдельные индивиды получают клеймо девиантов, начинают рассматривать свое поведение как девиантное.

Приверженцы теории стигматизации Эдвин Лемерт, Говард Бекер и Кай Эриксон утверждают, что, во-первых, ни один поступок сам по себе не является криминальным или некриминальным по сути. "Отрицательность" поступка обусловлена не его внутренним содержанием, а тем, как окружающие оценивают такой поступок и реагируют на него. Отклонение всегда есть предмет социального определения.

Во-вторых, всем людям свойственно девиантное поведение, связанное с нарушением каких-то норм. Сторонники данной теории отрицают популярную идею о том, что людей можно разделить на нормальных и имеющих какие-то патологии. Например, некоторые превышают скорость езды, совершают кражи в магазинах, мошенничают с выполнением домашнего задания, скрывают доходы от налоговой инспекции, напиваются, участвуют в актах вандализма в честь победы любимой футбольной команды, нарушают права частной собственности или без спроса раскатывают в машине своего приятеля. Сторонники теории стигматизации называют такие действия первичной девиацией, определяя ее как поведение, нарушающее социальные нормы, но обычно ускользающее от внимания правоохранительных органов.

В-третьих, будут ли конкретные поступки людей рассматриваться как девиантные, зависит от того, что делают эти люди, и от того, как реагируют на это другие люди, т.е. эта оценка зависит от того, каким правилам предпочтет строго следовать общество, в каких ситуациях и в отношении каких людей. Не всех, кто превысил скорость езды, совершил магазинную кражу, утаил доходы, нарушил права частной собственности и т.п., осуждают. Так, в США чернокожих могут осудить за поступки, позволительные для белых; а женщин - за поступки, позволительные для мужчин; некоторых могут осудить за те же поступки, что безнаказанно совершают их друзья; поведение отдельных людей может быть осуждено как девиантное, хотя оно не нарушает никаких норм, просто потому, что огульно обвинили в таких поступках, каких они, возможно, никогда не совершали (например, человек выглядит "женоподобным" и на него навешивается ярлык гомосексуалиста). Особое значение имеет социальное окружение и то, клеймит оно конкретного индивида как нарушителя норм или нет.

В-четвертых, навешивание ярлыков на людей влечет определенные последствия для таких людей. Оно создает условия, ведущие к вторичной девиации - девиантному поведению, вырабатывающемуся у индивида в ответ на санкции со стороны других. Приверженцы теории стигматизации утверждают, что такое новое отклонение от нормы инициируется враждебными реакциями со стороны законодательных органов и законопослушных граждан. Индивид получает публичное определение, которое возводится в стереотип, и объявляется правонарушителем, "чокнутым", фальшивомонетчиком, насильником, наркоманом, бездельником, извращенцем или преступником. Ярлык способствует закреплению индивида в статусе аутсайдера ("человека не нашего круга"). Подобный "главный" статус подавляет все прочие статусы индивида в формировании его социального опыта и в результате играет роль самореализующегося пророчества. Нарушители норм начинают воспринимать свой статус как конкретный тип девиантности и формировать на основе этого статуса собственную жизнь.