Патогенез гіпертермічного синдрому.

1. На тлі високої температури, до 40°С, виникає компенсаторна гіпервентиляція у відповідь на наявний метаболічний ацидоз. При підвищенні температури вище 40°С хвилинний об'єм вентиляції різко падає, дихальний алкалоз переходить в респіраторний ацидоз, що, в кінцевому підсумку, підсилює метаболічний ацидоз.

2. Різко зростає втрата рідини через дихальні шляхи і шкіру, що в підсумку призводить до гіповолемії, що супроводжується паралельною втратою іонів калію, натрію хлоридів.

3. Відбувається зниження судинного опору в нирках, що сприяє виділенню великої кількості гіпотонічної сечі.

4. У печінці інактивуються ферментні системи, руйнуються внутрішньоклітинні структури, посилюється утворення молочної кислоти.

5. ХОС зростає за рахунок тахікардії, проте артеріальний тиск падає.

6. Метаболізм головного мозку зростає, але кровопостачання не відповідає цьому підвищенню, що призводить до його ішемії.

На тлі основного захворювання відзначається високий підйом температури - до 40 і більше градусів. Можливе порушення свідомості, марення, галюцинації. Шкірні покриви на дотик гарячі, можуть бути покриті теплим потом. Спостерігаються різні типи порушення дихання - від тахіпное до брадипное. Артеріальний тиск - нормальний або гіпотонія, відзначається тахікардія.

Слід розрізняти такі ступені підвищення температури тіла:

1. Субнормальний (спостерігається у людей похилого віку і різко ослаблених людей) - 35-36°С.

2. Нормальний - 36-37°С.

3. Субфебрильний - 37-38°С.

4. Підвищений - 38-39°С.

5. Високий - 39-40°С.

6. Надмірно високий - вище 40°С, до якої належить, зокрема, гіперпіретичний (вище 41°С), що є несприятливою прогностичною ознакою.

У деяких випадках висока температура тіла супроводжується відносно низькою ЧСС. Це явище називається відносною брадикардією і характерно для сальмонельозу, хламідійних інфекцій, рикетсіозів, хвороби легіонерів, лікарської гарячки і симуляції.

Згідно зі статистичними даними, підвищення температури тіла ізольовано або в поєднанні з іншими ознаками (загальне нездужання, кашель, больовий синдром різної локалізації, висипання на тілі, артралгії та ін.) є найбільш частим приводом для звернення в поліклініку або виклику лікаря додому. За останні 10 років у структурі загальної захворюваності населення Російської Федерації на 19,3% збільшилася частка інфекційних та паразитарних хвороб, які супроводжуються гарячкою. Так, на частку інфекційних захворювань припадає 60%, на частку неінфекційних - 40%, з них терапевтична патологія становить 30% (15, 17, 20, 23, 24, 25, 26, 27).

Нозологічна структура причин ЛНГ останнім часом зазнала змін. Так, серед ЛНГ все частіше стали фігурувати деякі форми інфекцій, що розвиваються на тлі імунодефіциту, різні види нозокоміальних інфекцій. На сьогоднішній день виділяють класичну ЛНГ, нозокоміальну ЛНГ, нейтропенічну ЛНГ, ВІЛ-асоційовану ЛНГ (Durack, Street). Вклад захворювань, пов'язаних з інфекцією, в структуру «класичних» ЛНГ до теперішнього часу залишається значним і становить від 23 до 36%. Найважливішими їх причинами є туберкульоз, інфекційний ендокардит, гнійний холецистохолангит, пієлонефрит, абсцеси черевної порожнини, септичний тромбофлебіт таза, цитомегаловірусна інфекція, Енштейн-Барр - вірусна інфекція, первинна ВІЛ-інфекція. Онкологічні захворювання складають від 7 до 31%. Лімфома, лейкемія, рак яєчників - найбільш часті види пухлин, коли захворювання маніфестує під маскою ЛНГ. Системні васкуліти становлять від 9 до 20%. Серед інших причин ЛНГ називають лікарську гарячку, повторні емболії легеневої артерії, запальні захворювання кишечника (особливо тонкого), саркаїдоз. При лікуванні пацієнтів з тривалою гарячкою завжди необхідно мати інформацію про попередній прийом лікарських засобів. Від 3 до 5% побічних реакцій на медикаменти проявляється у вигляді гарячки. Лікарські гарячки можуть виникати через різні проміжки часу (як через дні, так і через тижні) після прийому препарату і не мають ніяких специфічних ознак, що дозволяють відрізнити їх від лихоманок іншого генезу. Окремо слід розглядати групу пацієнтів старше 65 років, так як в цьому віці ЛНГ зустрічається частіше за інших. В цілому причини гарячки у літніх людей не відрізняються від всієї популяції. Позалікарняні інфекції (абсцеси, туберкульоз, ендокардит, цитомегаловірусна інфекція) становлять близько 33%, онкозахворювання (насамперед, лімфоми) - 24%, системні васкуліти - 16%. Звичайними для цієї групи є алкогольний гепатит і повторні легеневі емболії. Найбільш же частими причинами ЛНГ в літньому віці бувають лейкемії, лімфоми, абсцеси, туберкульоз, артеріїт скроневих артерій (15, 17, 18, 22, 23, 25, 28).

ІІ. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 

Особливістю нового протоколу є принципові зміни в організації системи надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі, організації роботи диспетчера диспетчерської служби екстреної медичної допомоги в Україні 24 години 7 днів на тиждень.

Основною метою даного уніфікованого клінічного протоколу було створення ефективної системи надання екстреної медичної допомоги пацієнтам з гіпертермією на основі систематизації та узгодженість роботи всіх ланок надання екстреної медичної допомоги.

Цей уніфікований клінічний протокол надання екстреної медичної допомоги є комплексним протоколом екстреної медичної допомоги пацієнтам з гіпертермією різної етіології.

Вперше обґрунтування та положення цього уніфікованого клінічного протоколу побудовані на доказах (evidence-based medicine) і мають конкретні посилання на джерела доказової медицини, третинні джерела, які створювались на основі даних РКД, НРКД, мета-аналізів, систематизованих оглядів літератури тощо:

1. Kazanjian P.H. Fever of Unknown Origin: Review of 86 patients Treated in Community Hospitals // Clinical Infectious Diseases. — 1992: 15: 968-973.

2. Roth A.R., Bassello J.M. Обстеження дорослого пацієнта з гарячкою невідомої етіології // Медицина світу. — 2004. — Т. 16, № 1. — С. 9-15.

3. Roth A.R., Bassello J.M. Approach to the Adult Patient with Fever of Unknown Origin // Am. Fam. Physician. — 2003. — № 68. — P. 2223-2228.

4. Hirschmann J.V. Fever of Unknown in Adults // Clinical Infectious Diseases. — 1997: 24: 291-302.

5. Petersdorf R.G. FUO. An Old Friend Revisited // Arch Int Med. — 1992; 152:21-3.

УКПМД був розроблений мультидисциплінарною робочою групою, яка включала представників різних медичних спеціальностей (загальної практики-сімейної медицини, спеціалістів з невідкладної медичної допомоги, кардіологів, терапевтів, інтервенційних хірургів та ін.)

Слід зазначити, що в даному УКПМД передбачена діюча організаційна структура надання медичної допомоги (наказ МОЗ України від 28.10.2002 р. № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я», зареєстрований Міністерством юстиції за № 892/7180 від 12.11.2002 р.), а також особливості надання медичної допомоги за новою організаційною структурою - відповідно до критеріїв розмежування медичних послуг (наказ МОЗ України від 05.10.2011 р. № 646 «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», зареєстрований Міністерством юстиції за № 1414/20152 від 07.12.2011 р).

ІІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА