Примітки: 1. Ісв – потужність світлового імпульсу.

2. DР_ф – надмірний тиск у фронті ударної хвилі на зовнішній межі зони.

3. Індекс "1" - потужність Ісв при Q = 100 кТ і менше, Індекс "2" - потужність Ісв при Q = 1000 кТ і більше.

4. "П" – повітряний, "Н" – наземний вибух ядерного боєприпасу.

Q – потужність ядерного боєприпасу, кТ.

Зони радіоактивного зараження

Поміж уражаючих факторів ядерного вибуху радіоактивне зараження місцевості займає особливе місце, так, як його вплив охоплює не тільки район вибуху але і місцевість, яка може знаходитись на відстані в декілька десятків і навіть сотень кілометрів.

Радіоактивне зараження – це зараження поверхні землі, атмосфери, водоймищ і різних предметів радіоактивними речовинами, що випали із хмари ядерного вибуху.

Джерелом радіоактивного зараження є: продукти ланцюгової реакції ділення, частка ядерного заряду, що не вступила в реакцію, наведена радіоактивність в ґрунті під впливом нейтронів.

Радіоактивне зараження місцевості приземного шару повітря, води та інших об'єктів виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху. Відомо, що в районі ядерного вибуху виникають великої потужності потоки повітря, спрямовані в гору і до його центру.

Хмара ядерного вибуху з великою швидкістю підіймається на висоту, яка залежить від потужності вибуху. Об’єм (розмір) хмари ядерного вибуху внаслідок різниці температур зовнішнього і внутрішнього повітря збільшується. При підніманні на висоту температури стають рівними і піднімання хмари припинеться. В таблиці №8 наведені дані про розміри і висоти піднімання радіоактивної хмари в залежності від потужності вибуху.

Таблиця №8

Розміри радіоактивної хмари і висота її піднімання в залежності від потужності ядерного вибуху.

Q,кт	Н, км	Розміри радіоактивної хмари,
Висота	Діаметр
і	3,5	1,3	2,0
	7,0	2,0	4,0
		4,5:	10,0
		8,5	22,0
			43,0

Примітки: Н - максимальна висота піднімання хмари.

Радіоактивне зараження місцевості може бути небезпечним протягом декількох діб, тижнів і місяців після ядерного вибуху. На місцевості, яка потрапляє під радіаційне зараження при ядерному вибуху, виникають дві ділянки: вибуху і сліду хмари.

Випадання радіоактивних опадів із хмари ядерного вибуху на поверхню ґрунту є наслідком двох одночасних процесів: розповсюдження радіоактивної хмари на висоті її підняття за напрямком вітру і осідання радіоактивних частинок під дією сили тяжіння. За час свого осідання кожна окрема частинка під дією вітру буде віднесена від центру вибуху в горизонтальному напрямку на відстань:

L = t ∙ V км, де

T – час осідання радіоактивних частинок в годинах.

V – швидкість середнього вітру, км/год.

Для визначення значення t керуватись формулою:

, де

Н – висота піднімання хмари, див. таблиця №8.

V’ – швидкість перенесення радіоактивних частинок, км/год, (швидкість середнього вітру).

Об'єм повітряного простору, який займають радіоактивні частинки, що випадають із хмари ядерного вибуху називається шлейфом хмари, див. схему № 4.

Схема №4