Гіпоксія (кисневе голодування)

Головною причиною виникнення розладів діяльності організму є зниження кількості кисню в крові - гіпоксія. Виникає у всіх випадках, коли зменшується парціальний тиск кисню в дихальному середовищі, також при запаленні легенів, інших порушеннях легеневої тканини, редукції гемоглобіну, при отруєнні чадним газом.

Гостра гіпоксія може виникнути при тривалій затримці дихання, під час пірнання, при інтенсивному фізичному навантаженні.

Ознаки: виразність прояву залежить від швидкості падіння парціального тиску кисню в дихальній суміші.

Розрізняють 4 стадії:

1. Збільшення легеневої вентиляції, прискорення пульсу, легке запаморочення. Підвищення артеріального тиску.

2. Послабляється мислення, подих і пульс часті, стукіт у скронях, запаморочення, іноді наступає періодичний подих (Чейн- Стокса)

3. Посиніння шкірних покривів, плутаність мислення, нудота, блювота, клінічні судороги, втрата свідомості.

4. Втрата свідомості, можлива зупинка дихання, після чого серце ще якийсь час продовжує скорочуватися.

Відсутність чітких ознак кисневого голодування робить його особливо небезпечним.

Допомога. Максимально швидко забезпечують умови для нормального дихання - атмосферним повітрям, при можливості дають вдихати чистий кисень. Якщо гіпоксія супроводжується втратою свідомості, зупинкою дихання, роблять штучне дихання, непрямий масаж серця. Після успішного здійснення реанімаційних заходів - надають спокій, зігрівають потерпілого.

Отже, описані причини, ознаки й необхідні дії відносно надання першої допомоги потерпілим в умовах боротьби за виживання, грають свою позитивну роль у складних і екстремальних ситуаціях виробничої сфери, а також у побуті.

Але треба завжди пам'ятати, що важливо точно визначити симптоми, прийняти правильні рішення й, не гублячи часу, починати надавати допомогу, чітко дотримуючи основних принципів: правильність і доцільність, швидкість, продуманість, рішучість і спокій.

СТРУС МОЗКУ

Причини - травматичне ушкодження тканин мозку внаслідок падіння на голову, при ударах голови. При цьому можуть виникати дрібні крововиливи й набряк мозкової тканини.

Ознаки - моментальна втрата свідомості, що може бути короткочасною або тривати кілька годин. Можуть спостерігатися порушення подиху, пульсу, нудота, запаморочення, блювота.

Допомога. Для запобігання удушення потерпілого в несвідомому стані від западання язику або блювотних мас його кладуть на бік або на спину, при цьому голова повинна бути повернена на бік. На голову кладуть охолоджені компреси. При відсутності або порушенні подиху проводять штучне пожвавлення. Потерпілого в жодному разі не можна намагатися напоїти! З першою нагодою потерпілого необхідно негайно госпіталізувати в лікувальну установу в супроводі особи, що вміє надавати допомогу для пожвавлення.

БІЛЬ У ЖИВОТІ

 

При захворюваннях органів черевної порожнини, що розвиваються раптово й швидко, часто виникають ускладнення (перитоніт, внутрішньочеревна кровотеча), які вимагають негайної хірургічної допомоги.

Симптоми, що вказують на ту або іншу катастрофу в черевній порожнині, звуться «гострий живіт». Найпоширенішими захворюваннями черевної порожнини, при яких можна говорити про «гострий живіт», є гострий апендицит, прободна виразка шлунка або дванадцятипалої кишки, гострий холецистит, защемлена грижа, гостра кишкова непрохідність, закриті ушкодження органів черевної порожнини, гострий панкреатит, розрив труби при позаматковій вагітності, перекрути кисти яєчника. Для всіх цих захворювань характерно те, що в міру подовження строку від початку захворювання до моменту надання кваліфікованої лікарської допомоги, різко погіршується стан хворого й збільшується число несприятливих ісходів.

Загальними симптомами для більшості захворювань даної групи є гострі болі в животі з деякими варіаціями по силі, місцю розташування, поширеності й характеру (постійні, схваткообразні й т.д.).

Біль може виникнути раптово серед повного здоров'я, вона може починатися поволі й лише через певний проміжок часу прийняти гострий характер.

Другим симптомом є нудота й блювота, які іноді носять постійний і неприборканий характер. У більшості хворих при гострому животі спостерігається затримка стулу й невідходження газів.

Для запального процесу в черевній порожнині характерна різка напруга м'язів передньої черевної стінки й біль при обмацуванні живота в області збудженого органа. Перевіряють його в такий спосіб. Той, що досліджує, обережно й повільно надавлює рукою на передню черевну стінку й потім швидко віднімає руку. Симптом вважається позитивним, якщо у хворого в момент віднімання руки виникає різкий біль. При внутрішньочеревній кровотечі поряд з явищами гострого недокрів'я (блідість, слабість, запаморочення, холодний піт, слабкий частий пульс, зниження артеріального тиску) відзначається деяка напруга м'язів живота, хворобливість при пальпації.

Якщо хворому з одним з гострих запальних захворювань органів черевної порожнини не буде надана своєчасна допомога, то розвивається перитоніт.

Перша допомога. Основне завдання - негайне транспортування в хірургічний стаціонар. До цього надати хворому спокій, на живіт покласти міхур з льодом або холодною водою. Його не можна годувати, напувати, ставити очисні клізми, промивати шлунок, давати проносні засоби, тому що це може сприяти поширенню запального процесу. Категорично забороняється введення наркотичних і знеболюючих засобів, щоб не затушовувати клінічну картину, що може привести до неправильного лікування.

Втрата свідомості (ВС) - це стан, коли потерпілий не реагує ні на що, нерухомий, не відповідає на питання.

Причини можуть бути різні, але всі вони пов'язані з поразкою центра свідомості мозку (при травмах, шоку, недостачі кисню, обмерзанні й т.п.). Ознаки ВС позначаються в широкому спектрі симптомів, починаючи від шоку, несвідомого стану, закінчуючи станом клінічної смерті. При ВС більшу небезпеку для життя потерпілого представляє западання язику й влучення блювотних мас у дихальні шляхи, що приводить до їхнього закупорювання.

Допомога. У першу чергу необхідно винести потерпілого з місця події, потім визволити дихальні шляхи, покласти на бік. У випадку зупинки дихання й серцебиття треба почати пожвавлення методом штучного дихання й закритого масажу серця.

Людину, що втратила свідомість, не можна поїти. Транспортувати його треба в зафіксованому стані на боці. До пожвавлення відносять проведення двох основних процедур: заходів щодо відновлення подиху (штучне дихання) і серцевої діяльності (зовнішній масаж серця). Тому, хто надає першу допомогу, треба розрізняти життя й смерть. Так, серцебиття визначається рукою або на слух ліворуч, нижче соска, а також на шиї, де проходить найбільша сонна артерія, або ж на внутрішній стороні передпліччя.

Наявність подиху встановлюється по руху грудної клітки, по зволоженню дзеркала, прикладеного до носа потерпілого, по звуженню зіниць при раптовому висвітленні очей або після їхнього затемнення рукою.

При встановленні ознак життя необхідно негайно почати надання допомоги. Але навіть при відсутності перелічених ознак доти, поки немає повної впевненості в смерті потерпілого, необхідно надавати йому допомогу в повному обсязі. Смерть складається із двох фаз: клінічної й біологічної. Клінічна смерть триває 5-7 хв., але необоротні явища в тканинах ще відсутні. У цей період, поки ще не відбулося важких поразок мозку, серця й легенів, організм можна пожвавити.

Першими ознаками біологічної смерті є: помутніння роговиці і її висихання, деформація зіниць при здавлюванні, трупне задубіння, трупні синюваті плями.

Штучне дихання (ШД). Найбільш ефективним способом ШД є подих «з легенів у легені», що проводиться «з рота в рот» або «з рота в ніс». Для цього відводять голову постраждалого максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого й швидко роблять глибокий видих йому в рот.

Вдмухування повторюють кілька разів, із частотою 12-20 разів у хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком тонкої тканини (марлею). Якщо ушкоджено і обличчя, проводи ШД з «легенів у легені» неможливо, треба застосувати метод стиску і розширення грудної клітки шляхом притискання рук потерпілого до грудної клітки з їхнім наступним розведенням у сторони.

 

Зовнішній масаж серця. Здійснюється у випадку його зупинки. При цьому робиться ритмічний стиск серця між грудиною й хребтом. На нижню частину грудини кладуть внутрішньою стороною зап'ястя одну руку, на яку із силою надавлюють із частотою 60 разів у хвилину покладеною зверху другою рукою. Сила здавлювання повинна бути такою, щоб грудина зміщалася в глибину на чотири - п'ять сантиметрів, масаж серця доцільно проводити паралельно з ШД, для чого після двох - трьох штучних вдихів роблять 15 здавлювань грудної клітки.

При правильному масажі серця під час натискання на грудну клітку буде відчуватися легкий поштовх сонної артерії й звузяться на кілька секунд зіниці, а також відбудеться порожевіння шкіри обличчя й губ, з'явиться самостійний подих. Не можна губити пильності. Не можна забувати про можливості зупинки серця або подиху. Потрібно бути готовим до раптового другого нападу. Щоб його не пропустити, потрібно стежити із зіницями, кольорами шкіри й подихом, регулярно перевіряти частоту й ритмічність пульсу.

Шок. Причини - сильний біль, втрата крові, утворення в ушкоджених тканинах шкідливих продуктів, які приводить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, подиху, обміну речовин.

Ознаки - блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна втрата свідомості, посилений подих і пульс, зниження температури.

При важкому шоку - блювота, спрага, попелясті кольори обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, іноді може спостерігатися мимовільне сечовиділення.

Допомога: для запобігання й розвитку шоку потрібно ефективна й своєчасна допомога, що надається при будь-якім пораненні. Якщо шок підсилився, необхідно надати першу допомогу, що відповідає пораненню. Потім потерпілого закутують у ковдру, кладуть у горизонтальне положення з опущеною головою. У випадку спраги, коли немає ушкоджень внутрішніх органів, дають пити воду. Заходами, які перешкоджають виникненню шоку, є тиша, тепло, зменшення болю, питво рідини.

Запаморочення, непритомність. Причини - раптова недостатність кровопостачання мозку під впливом нервово - емоційного страху, різкого підйому тіла, придухи й т.п.. Ці фактори сприяють рефлекторному розширенню м'язових сосудів, внаслідок чого знекровлюється мозок.

Ознаки - звичайно непритомність наступає раптово, але іноді провісником буває блідість, блювота, позиви до блювоти, слабість, позіх, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, температура знижується. Під час непритомності пульс сповільнюється до 40-50 ударів за хвилину.

Допомога. При непритомності треба покласти хворого на спину, трішки підняти (на 15-20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровопостачання мозку. Потім звільняють шию й груди від одягу, що здавлює, поплескують по щоках, поливають обличчя й груди холодною водою, дають нюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати із хрипінням або подиху немає, варто подумати про западання язику. У крайньому випадку, вживають заходів до пожвавлення.

ТРАНСПОРТУВАННЯ ПОТЕРПІЛИХ

Найважливішим завданням першої допомоги є організація швидкого, безпечного, лагідного транспортування (доставки) хворого або потерпілого в лікувальну установу. Заподіяння болю під час транспортування сприяє погіршенню стану постраждалого, розвитку шоку. Вибір способу транспортування залежить від стану постраждалого, характеру травми або захворювання й можливостей, якими розташовує той, що надає першу допомогу.

При відсутності якого-небудь транспорту варто здійснити перенесення потерпілого в лікувальну установу на носилках, у т.ч. імпровізованих (рис. 20). Першу допомогу доводиться надавати й у таких умовах, коли немає ніяких підручних засобів, немає часу для виготовлення імпровізованих носилок. У цих випадках хворого необхідно перенести на руках.

Одна людина може нести хворого на руках, на спині, на плечі (рис. 19). Перенесення способом «на руках спереду» і «на плечі» застосовують у випадках, якщо потерпілий дуже слабшав або був без свідомості. Якщо у хворого є можливість триматися, то зручніше переносити його способом «на спині». Ці способи вимагають великої фізичної сили й застосовуються при перенесенні на невеликі відстані. На руках значно легше переносити вдвох. Потерпілого, що перебуває в несвідомому стані, найбільше зручно переносити способом «один за одним».

Якщо хворий у свідомості й може самостійно триматися, то легше переносити його на «замку» з 3 або 4 рук (рис. 21. б, в).

Значно полегшує перенесення на руках або носилках носилкова лямка.

У ряді випадків хворий може перебороти коротку відстань самостійно за допомогою супровідного, котрий закидає собі на шию руку потерпілого й утримує її однією рукою, а іншої обхоплює хворого за талію або груди.

Постраждалий вільною рукою може опиратися на ціпок. При неможливості самостійного пересування потерпілого й відсутності помічників можливе транспортування волоком на імпровізованій волокуші - на брезенті, плащ-наметі.

Таким чином, у найрізноманітніших умовах той, що надає першу допомогу, може організувати тим або іншим способом транспортування потерпілого.

Провідну роль при виборі засобів транспортування й положення, у якому хворий буде перевозитися або переноситися, грають вид і локалізація травми або характер захворювання. Для запобігання ускладнень під час транспортування постраждалого варто перевозити в певнім положенні відповідно виду травми.

Дуже часто правильно створене положення рятує життя пораненого й, як правило, сприяє найшвидшому його видужанню. Транспортують поранених у положенні лежачи на спині, на спині із зігнутими коліньми, на спині з опущеною головою й піднятими нижніми кінцівками, на животі, на боці.

У положенні лежачи на спині транспортують потерпілих з пораненнями голови, ушкодженнями черепа й головного мозку, хребта й спинного мозку, переломами костей таза й нижніх кінцівок. У цьому ж положенні необхідно транспортувати всіх хворих, у яких травма супроводжується розвитком шоку, значною крововтратою або несвідомим станом, навіть короткочасним, хворих з гострими хірургічними захворюваннями (апендицит, защемлена грижа, прободна виразка й т.д.) і ушкодженнями органів черевної порожнини.

Потерпілих і хворих, що перебувають у несвідомому стані, транспортують у положенні лежачи на животі, з підкладеними під чоло й груди валиками. Таке положення необхідно для запобігання асфіксії. Значну частину хворих можна транспортувати в положенні сидячи або напівсидячи. Необхідно також стежити за правильним положенням носилок при підйомі й спуску по сходам (рис. 22.).

При транспортуванні в холодну пору року треба вжити заходів для попередження охолодження потерпілого, тому що охолодження майже при всіх видах травми, нещасних випадках і раптових захворюваннях різко погіршує стан і сприяє розвитку ускладнень. Особливої уваги щодо цього вимагають поранені з накладеними кровоспинними джгутами, потерпілі, що перебувають у несвідомому стані й у стані шоку, з відмороженнями.

У період транспортування необхідно проводити постійне спостереження за хворим, стежити за подихом, пульсом, зробити все, щоб при блювоті не відбулася аспірація блювотних мас у дихальні шляхи.
Дуже важливо, щоб той, що надає першу допомогу, своїм поводженням, діями, розмовами максимально щадив психіку хворого, зміцнював у ньому впевненість у щасливому кінці захворювання.