Внутрішня і зовнішня політика князя Данила Галицького.

Після смерті Романа Мстиславича, по закону до влади мали прийти його сини Данило та Василь, але на той вони були дітьми,отже само собою вони на декотрий час відходили від боротьби за владу. Більш як 20 років після смерті свого батька Романовичі майже не брали участі у подіях,які розгорталися на Галичині. Їхні самопроголошені протектори Угорський король Андрій і краківський князь Лешко використовували їх у власних інтересах, надаючи їм лише мізерні права на землі Волині. Отже, становище спадкоємців Романа Мстиславовича було жалюгідним. Потрібно було діяти, і Данило почав збирати навколо себе сили. Головною його задачею було позбавитися залежності від Лешка. Боротьба тривала довго, поки Лешка не було вбито(1227), тоді через розладдя у Польщі, її князі втратили вплив на Волинь та Галичину і у Данила з’явився реальний шанс впливати на польські справи.

Впорядковуючи своє князівство, Данило входив у боротьбу з іншими волинськими князями. Ворогом Романовичів залишався Олександр Белзький, який зв’язувався з їхніми ворогами. Коли ж Олександр уступив із свого князівства (1234), його землі перейшли до Романовичів. Після смерті Мстислава Ярославича Німого (1226), Данило приєднав до своїх володінь Луцьк, Пересопницю і Чорторийськ. Так, 1230 р. Волинське князівство було об’єднано в руках Данила і Василька. А в 1238 Данило остаточно оволодів Галичем. Але впродовж усього панування Д.Г. велися міжусобиці з монголами.

На міжнародній арені він шукав союзників не серед сусідів на заході, а серед руських князів, яких обтяжувала влада монголів. Таким союзником Данила став великий князь володимиро-суздальський Андрій Ярославич. Але Орда завдали несподіваного удару по Володимиро-Суздальському князівству. Андрій був змушений рятуватися втечею до Швеції.

Незважаючи на втрату союзника, Данило не полишив своїх намірів звільнитися від влади Орди. Він продовжував зміцнювати свою владу і міць власної держави. Із цією метою Данило заснував окрему Галицьку метрополію, яка мала стати центром церковного життя всіх руських князівств.

Значну увагу Данило приділяв побудові укріплених міст та відбудуванню зруйнованих,він заснував на честь старшого сина Лева м. Львів, роль якого швидко зростала, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного Холма.

Готуючись до зіткнення з монголами, Данило реорганізував військо. Княжа важко озброєна кінна дружина була переозброєна на зразок західноєвропейських рицарів.

Напередодні відкритого зіткнення з монголами Данило все ж таки вирішив спертися хоч на якихось союзників. Після тривалих переговорів було досягнуто згоди з Папою Римським Інокентієм ІV. Папа в 1253 р. закликав християн до хрестового походу проти монголів і направив Данилові королівську корону. Проте, переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, Данило Галицький припинив з нею стосунки. Тим самим він зняв конфесійну напругу в державі й заручився підтримкою безкомпромісно налаштованого православного духовенства, яке володіло умами селянства, міщанства й більшості бояр.

На схилі віку Данило робить кроки на зближення з Литвою, єдиною реальною силою, яка могла допомогти.

Одночасно князь повів непримиренну боротьбу з боярською опозицією, яка знову почала виявляти спротив. У 1245 р. під Ярославом полки братів Романовичів вщент розбили об'єднані сили лідера опозиційного боярства Ростислава Михайловича, угорських і польських князів. Перемога під Ярославом зміцнила становище Данила, який в своїй політиці спиралися на незадоволених боярським свавіллямслужиле боярство й торгово-ремісницький люд.

Отже, історичною заслугою Д.Г. було об'єднання в одне князівство земель Галичини і Волині, роз'єднаних після смерті Романа. Виконуючи це завдання, Данило спирався на широкі маси населення, які вели боротьбу проти іноземної агресії і влади великих бояр. З'єднавши територію, Данило сприяв економічному розвитку та політичній стабільності держави. Також він зміг протистояти такому могутньому ворогу, як монголо-татари.