Організація радянського Руху Опору

29 червня 1941 року опублікована Директива ЦК ВКП(б) про утворення на захоплених ворогом територіях мережі партизанських загонів і підпільних організацій. Член ЦК КП(б)У, голова Верховної Ради М.Бурмистренко звернувся до партійного активу Києва з пропозицією організації Руху Опору в тилу ворога. Пропонувалося залучати до боротьби досвідчених ветеранів громадянської війни, передовиків виробництва, активну молодь. Вже у червні-липні 1941 року було організовано 23 підпільних обласних комітети(обкоми) партії, 685 міських і районних підпільних комітетів, 4316 підпільних організацій і бойових груп КП(б)У. 3500 спеціально навчених груп було залишено для організації партизанських загонів. Залишали сотні комуністів, для їх організації та керівництва. Першим підпільникам і партизанам було дуже важко. Зв’язку з командуванням Червоної Армії не було. Не було загального органу для керівництва, координації дій. Не вистачало гарної зброї, вибухівки, патронів, рації, медикаментів. А головне – був відсутній досвід боротьби в нових умовах. Населення, залякане німцями, було малоактивним, чекало скорого визволення Червоною Армією. Тому багато перших груп і загонів було розгромлено спецзагонами вермахту, заарештовано гестапо. Так з 3500 груп до кінця 1942 року «дожили» лише 25-30 груп. Їх боротьба була малоефективною. Лише у 1942 році, після перемоги у битві під Москвою, яка вселила надію у перемогу, Рух Опору став активнішим. Населення пізнало методи «фашистської демократії» і охочіше йшло до партизан, допомагало підпільникам.

П. Пономаренко- керівник Центрального штабуТ. Строкач – голова Українського штабу паризан. руху

Ставка Верховного Головнокомандування СРСР стала уважніше відноситися до партизан, допомагати їм. Під час зустрічі у Москві зникла недовіра до діячів партизанського руху. У травні 1942 року, з метою координації дій Руху, при Ставці було створено Центральний штаб партизанського Руху, під керівництвом ПантелеймонаПономаренка. Штаб укріпив дисципліну, відповідальність діячів, боровся з анархізмом і проявами авторитаризму серед командирів загонів. Було налагоджено зв’язок партизан з «Великою Землею». У партизанські загони, підпільні групи постачалися харчування, медикаменти, зброя, боєприпаси, агітаційна література, спецапаратура, засилалися воєнні та медичні спеціалісти, професійні розвідники.

У червні 1942 року було створено Український штаб партизанського Руху, під керівництвом Тимофія Строкача(1903-1963). Він народився на Далекому Сході у родині українських переселенців. Брав участь у громадянській війні. Згодом служив у прикордонних військах НКВС. Брав участь у обороні Києва. Очоливши партизанський рух, Т.Строкач реорганізував і зміцнив його. Завдяки його організаційним діям партизанський і підпільний Рухи в Україні стали одними з найдієвіших і найефективніших антифашистських Опорів у Європі.

 

4. Комуністичне та комсомольське підпілля

Київське підпілля

Нацисти проявляли нечувану жорстокість відносно жителів Києва. Вони підривали будинки, знищили Успенський Собор, калічили робітників за нескореність, розстріляли у Бабиному 100 тисяч чоловік.

Для боротьби з нацистськими окупантами у Києві було утворено підпільний обком, під керівництвом двічі Героя Радянського Союзу Олексія Олексійовича Федорова(1901-1989). О.Федоров народився у 1901 році в Катеринославі. З дитинства служив наймитом, воював в Червоній Армії під час громадянської війни, згодом – один з партійних керівників на Чернігівщині.

О.Федоров – керівник Київського підпільного обкомуАктор В.Щербаков в ролі Федорова у серіалі «Підпільний обком діє»

Підпільники здійснювали теракти проти гітлерівських офіцерів, проводили диверсії, саботаж, визволяли полонених, захоплювали ворожі документи. У кінці 1941 року Федоров створив на Чернігівщині партизанський загін.

З 1942 року Київський підпільний обком очолив Іван Васильович Сергієнко. Обком проводив розвідувально-диверсійну роботу і готував збройне повстання. Крім нього у Києві діяли підпільні організації «Смерть німецьким окупантам», «Арсеналець», «Київський робітник», розвідувально-диверсійна група І.Кудрі, група В.Кудряшова, інші(усього 693 патріоти). Гестапівцям, з допомогою свого інформатора вдалося вийти на слід керівника підпільної групи Володимира Кудряшова. Під час арешту на дніпровському мосту він відстрілювався, але був схоплений. Під час допитів нацисти не щадили командира – усе тіло Кудряшова було понівечено гумовими палицями, посічене нагайками. Але він не сказав ні слова. Перед стратою Кудряшову вдалося передати листа батькові, при допомозі хлопчика-підлітка. Дівчина-підпільниця передала його через лінію фронту до КП(б)У. Ось цей лист:

В казематах гестапо я держал себя как подобает коммунисту. Я умру с непоколебимой верой, что освобождение от ненавистного фашизма наступит скоро и что советский народ будет торжествовать победу. Привет всем, кто с нами работал, помогал и жил надеждой на освобождение в священной борьбе против фашизма. Передайте моему сыну Саше, чтобы он рос честным для народа, мужественным и смелым и чтобы врагов ненавидел так, как его отец. Ваш В. Кудряшов.

Володимир Кудряшов Професор Петро Буйко Вчитель Володимир Моргуненко Посмертно В Кудряшову було присвоєно звання Героя. Професор Петро Михайлович Буйко у 1942 році працював лікарем Фастівської лікарні, залишаючись бійцем підпільної групи. Таємно лікував партизан і підпільників, рятував багатьох простих людей від відправки у Німеччину, примусових робіт, видаючи їх за хворих. У липні 1943 року, під загрозою викриття і арешту- пішов у партизанський загін. Під час німецької облави був схоплений. Фашисти по звірячому били професора, намагаючись дізнатися, де партизани, а потім спалили живцем. Його іменем названа вулиця у Києві. Активні дії підпільників продовжувалися. У січні 1943 року гестапо заарештувало І.Сергінка, а згодом активних діячів підпілля – О.Пироговського, К.Івкіна. І все ж до визволення Києва радянськими військами київські підпільники знищили сотні гітлерівців, здійснили 19 аварій німецьких потягів, знищили 500 автомашин, 18 військових складів, звільнили тисячі військовополонених та остарбайтерів(багато з них пішли в ліс до партизан, вступили до Червоної Армії).

«Партизанська іскра»В.Моргуненка

Вчитель з Миколаївщини Володимир Степанович Моргуненко залишився на Україні для організації підпільної боротьби з фашистами. Задля прикриття своєї таємної діяльності, він вдавав з себе людину, лояльну до гітлерівського режиму. Попрохав окупаційні власті призначити його директором середньої школи с.Кримки на Миколаївщині. З місцевих патріотів, учнів-комсомольців у 1941 році він організував підпільну організацію «Партизанська іскра»,щодіяла на Миколаївщині. Підпільники здійснювали агітаційну роботу серед населення, та диверсії проти ворога, в яких В.Моргуненко брав особисту участь. У лютому 1943 року фашисти заарештували декілька десятків комсомольців-підпільників, зв’язкових. Був схоплений і їх учитель. На допитах В.Моргуненко не сказав ні слова. На бланку протоколу допиту він власноручно написав:

Я у такому дусі вихований і буду виховувати так дітей, до кінця життя…

28 лютого 1943 року В.Моргуненко і більшість членів «Партизанської іскри» були розстріляні.

Подвиг «Молодої гвардії»