Процес пд обстеження готовності до школи

Під час прийому дитини до школи необхідно створити оптимальні, затишні, комфортні умови, які би сприяли спілкуванню з дитиною та батьками; варто подумати над розташуванням меблів у приміщенні приймальної комісії. Модель «коло» є ідеальною формою для бесіди, в якій бере участь ціла група (дитина, члени комісії, батьки).

Співбесіду можна проводити за таким планом:

1. Створення психологічної атмосфери.

2. Бесіда з дитиною.

3. Виконання завдань дитиною.

4. Заповнення анкет батьками.

5. Спостереження за дитиною.

6. Бесіда з батьками.

7. Заповнення карток.

Узагальнивши результати діагностики дітей щодо їх готовності до навчання, психолого-педагогічна комісія рекомендує:

Батькам: записати дитину до першого класу; відкласти початок навчання на рік; проконсультуватись у логопеда, невропатолога і т. ін. Учителям: здійснювати індивідуальний підхід до дитини з урахуванням виявлених особливостей її підготовки; користуватись корекційними вправами, які розраховані на підвищення рівня володіння дитиною певних умінь. Адміністрації: записати дитину до спеціалізованого або диференційованого класу.

Але найголовніше - провести правильну розмову з батьками, заспокоїти їх, якщо рівень підготовленості дитини не відповідає вимогам школи, дати порад та рекомендації.

Для визначення готовності дитини до школи, проводяться групові та індивідуальні психодіагностичні дослідження, а саме:

Ø рівня інтелектуального розвитку,

Ø розвитку тонкої моторики руки,

Ø координації рухів рук і зору,

Ø вміння дитини малювати за зразком,

Ø розвиток довільності.

Для реалізації цієї мети можна використовувати тест шкільної зрілості Керна – Йірасена, який включає:

Завд.1. Малюнок чоловічої фігури.

Завд.2. Відтворення письмових букв.

Завд.3. Змалювання групи точок.

За результатами тестування ми можемо оцінити різні сторони психічного розвитку дітей і розвиток моторики, вміння виконувати завдання за зразком, тобто характеризують довільність психічної діяльності. Результати досліджень обговорюються на психолого-педагогічному консиліумі, так як класоводи можуть доповнити інформацію про успішність дітей, адаптацію в нових умовах навчання. Проводяться бесіди з батьками, за їх згоди психолог може проводити індивідуальну або групову корекційно – розвивальну роботу з їх дітьми. Індивідуальна психо – корекційна робота проводиться з однією дитиною, інколи більш ефективною є робота в групі – тому створюється група розвитку. Ідеально коли є система роботи: Психолог – вчитель – батьки.

Процедура визначення психологічної готовності до школи може бути різною в залежності від умов, у яких працює психолог. Найбільш сприятливі умови - це обстеження дітей у дитячому садку в квітні-травні. Завдання в загальному вигляді можуть бути сформульовані в такий спосіб.

Дитина повинна вміти: 1. Відтворювати зразок. 2. Працювати за правилом. 3. Викладати послідовність сюжетних картинок і скла­дати за ними розповідь. 4. Розрізняти окремі звуки в словах.

Перший етап співбесіди включає методику «Будиночок», про­ ведену колективно в групах по 5 чоловік, і індивідуально проведені методики: «Експериментальна бесіда по виявленню «внутрішньої позиції школяра», «Так і Ні», «Звукові хованки» і «Визначення до­мінування пізнавального чи ігрового мотиву».

Попередньо для кожної дитини готується буклет, що склада­ється з бланків методик і чистих аркушів, необхідних для малювання її відповідей по методиках, що не мають спеціальних бланків.

Практично всі обстеження проводяться в присутності батьків. Виключення складають тільки дві методики: «Будиночок» і «Визна­чення домінування пізнавального чи ігрового мотиву». Під час про­ведення цих методик батьки не присутні, тому що при змальову­ванні будиночка вони можуть відволікати дітей, а при дослідженні домінування мотивів випадковою чи свідомою реплікою можуть уп­линути на вибір дитини. При виконанні інших завдань присутність батьків дуже бажана. Коли батьки особисто бачать, які завдання виконують їхні діти, у них немає основ вважати, що до їх дітей були надмірно строгі й упереджені.

По закінченні виконання всіх завдань у разі потреби батькам даються рекомендації: як краще за час, що залишився, підготувати їхню дитину до школи. Під час співбесіди з дитиною необхідно уста­новити дружелюбний невимушений контакт. Усі завдання повинні сприйматися дітьми як гра. Атмосфера гри допомагає дітям розсла­битися, зменшує стресову ситуацію. Якщо дитина тривожна, боїться відповідати, то з боку експериментатора необхідна емоційна підтрим­ка, аж до того, що можна обійняти, погладити малятко і ласкавим голосом виразити впевненість, що воно дуже добре справиться зі всіма іграми. По ходу виконання завдань треба постійно дітям на­гадувати, що вони усе роблять правильно і добре.

Результати обстеження повинні бути занесені в карту психічно­го розвитку дитини, що коротко називається психологічною картою. На першій сторінці фіксуються формальні дані про дитину: прізви­ще, ім'я, дата народження, зведення про родину, клас. Потім йде таблиця «Зведені дані про роботу з дитиною», що заповнюється по­стійно протягом усього часу перебування учня в школі.

Для запобігання витоку інформації карту доцільно зашифрува­ти. У цьому випадку перший лист із формальними даними про ди­тину зберігається окремо. На ньому також, як і на іншій частині психологічної карти, указується шифр, ключ до якого зберігається у психолога.

До карти мають доступ психолог і його керівники по професій­ній лінії. Адміністрація і педагоги можуть користатися наявними там даними тільки за узгодженням із психологом.

При переході учня в новий навчальний заклад карта може пе­редаватися психологу цієї установи.

Основна мета психологічного обстеження дитини при прийомі до школи - виявлення її індивідуальних особливостей, психічного і фізичного розвитку на момент обстеження, основних проблем дитини і складання плану розвиваючої роботи.

Малювання прапорців. Це завдання полягає в тому, що перед дитиною кладеться аркуш паперу в клітинку, на якому намальовані прапорці з дотриманням таких правил: держачок прапорця займає три клітинки, прапорець — дві, відстань між прапорцями — дві клітинки; в рядку чергуються червоні й зелені прапорці; держачок прапорця коричневий. Дається інструкція: "Ось намальовані кольорові прапорці. У тебе є аркуш паперу і кольорові олівці. Намалюй на своєму аркуші такі самі прапорці, як тут (підкреслене виділяється інтонацією). Зразок буде перед тобою, на нього можна дивитися під час малювання. Малюй доти, доки я не скажу: “Досить”.

Завдання “Графічний диктант”. Для виконання графічного диктанту дитина одержує аркуш паперу в клітинку, олівець чи кулькову ручку й інструкцію: "Зараз ми вчитимемося малювати візерунки. Для цього потрібно поставити олівець в куточку клітинки з лівого боку аркуша (дітям, які спочатку матимуть труднощі в орієнтуванні на сторінці, можна поставити на аркушах крапки на початку рядків) і проводити лінії так, як я говоритиму, не відриваючи олівець від паперу".

Зразки диктантів:

1) одна клітинка вниз, одна клітинка праворуч, одна клітинка вгору, одна клітинка праворуч, одна клітинка вниз, одна клітинка праворуч, одна клітинка вгору, одна клітинка праворуч...

2) одна клітинка вгору, одна клітинка праворуч, одна клітинка вгору, одна клітинка праворуч, одна клітинка вниз, одна праворуч, одна клітинка вниз, одна праворуч, одна клітинка вгору, одна праворуч...

3) три клітинки вгору, одна клітинка праворуч, дві клітинки вниз, одна клітинка праворуч, дві клітинки вгору, одна праворуч, три клітинки вниз, одна клітинка праворуч, три клітинки вгору, одна клітинка праворуч, дві клітинки вниз, одна клітинка праворуч.

Після того, як буде продиктовано певну кількість ланок, дитині пропонують продовжувати малювати візерунок. Час малювання кожного візерунка можна не обмежувати: дитині треба дати змогу зробити помилки, спробувати їх виправити й надалі малювати правильно. Звичайно, можливості дітей у малюванні одного візерунка вичерпуються протягом кількох хвилин. Це завдання належить до складних, через те дітям, які недостатньо готові до навчання, особливо з труднощами зорово-моторної координації, воно може бути малодоступним. У таких випадках його доцільно поділити на простіші: а) змальовувати візерунки зі зразка, а не під диктовку; б) після того, як дитина навчиться змальовувати зразки, їй пропонують малювати візерунки самостійно, використовуючи зразок із кількох ланок; в) виконувати під диктовку найпростіші візерунки, поступово переходячи до складних.

1. Діагностика рівню розвитку пізнавальних процесів дітей

Сприймання. Психологи зазначають, що сприймання дошкільнят та молодших школярів є достатньо розвиненим (притаманна висока гострота зору та слуху, легка орієнтація у різноманітних формах та кольорах), проте ще слабо диференційоване. Діти цього віку ще не вміють робити цілеспрямованого аналізу результатів сприймання, вирізняти серед них головне, істотне, їх сприйманню властива виражена емоційність. Включення школярів у процес учіння сприяє формуванню у них такого виду діяльності як спостережливість. У процесі навчання забезпечується зростання швидкості перебігу процесів сприймання, збільшення числа сприйнятих об’єктів, розширення обсягу їх запам’ятовування. Якісні зміни у розвитку сприймань являють собою певні перетворення структури сприймання, як результат – зростання його пізнавальної ефективності. Поступово сприймання у молодших школярів стає більш довільним, цілеспрямованим, категорійним процесом. Воно характеризується цілісністю, емоційністю, яскравістю, вибірковістю.

Увага. У дошкільнят та молодших школярів є нерозвиненою довільна увага. У них домінує увага мимовільна, спрямована на нові, яскраві об’єкти. Через слабкість гальмівних процесів увага характеризується нестійкістю. Поступово увага молодших школярів стає довільною: спочатку при виконанні завдань, поставлених дорослими, далі при реалізації самостійно поставлених перед собою цілей; спочатку при контролі вчителя за діяльністю, далі при контролі з боку однолітків та самоконтролі. У молодших школярів зростає обсяг та стійкість уваги. Сприяють стійкості уваги: значущість навчального матеріалу, інтерес до його змісту, доступність навчальних завдань, вміння вчителя організовувати навчальну діяльність усіх учнів класу.

Уява. У молодшому шкільному віці у дітей багата, яскрава, бурхлива відтворююча уява. Діти легко уявляють казкові країни, казкових героїв. Особлива увага приділяється формуванню та розвитку творчої уяви. На основі власного життєвого досвіду у дітей з’являються нові образи і діти переходять на вищий щабель – від простого довільного комбінування переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Вчитель для цього використовує творчі завдання: придумати кінець казки чи оповідання, уявити місто через 100 років, описати життя на іншій планеті, описати картину чи героя тощо.

Мислення. Під впливом навчання відбувається перехід від пізнання зовнішньої сторони подій до пізнання їх сутності. Мислення молодших школярів починає відображати істотні властивості та ознаки предметів та подій, що дає можливість робити перші узагальнення, висновки, проводити перші аналогії, будувати елементи умовисновків. На цій основі починають формуватися перші наукові поняття. В цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного мислення. Молодші школярі вчаться визначати відомі їм поняття, виділяючи загальні та істотні ознаки об’єктів, розв’язувати дедалі складніші пізнавальні та практичні задачі, виражаючи результати в судженнях, поняттях, міркуваннях, умовисновках. Щодо особливостей аналізу (виділення елементів в цілому) та синтезу (об’єднання елементів в одне ціле). Аналіз спочатку має переважно практичний дієвий і образно-мовний характер. Діти поступово переходять від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина предмету, до комплексного, прагнучи при цьому розглянути усі частини та властивості пізнаваного предмету. Проте на цей час вони ще не вміють встановлювати взаємозв’язків між ними. Об’єктом аналізу виступають предмети, явища, процеси, вчинки людей, мовні явища. У молодших школярів поступово аналіз пов’язується із синтезом, хоча останній ще довго залишатиметься важкодоступним мислительним процесом. Операції аналізу та синтезу поєднуються у порівнянні об’єктів, розвиток якого значною мірою залежить від того, як часто вчитель дає завдання учням на порівняння різних об’єктів, зіставлення, виокремлення подібних і відмінних ознак. Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення. Вчитель повинен проводити спеціальну роботу, спрямовану на формування у молодших школярів умінь групувати, класифікувати об’єкти, узагальнювати засвоєні знання і використовувати результати цих узагальнень в нових пізнавальних і практичних ситуаціях.

Мовлення. Велику роль у психічному розвитку молодшого школяра відіграє мовлення. На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словникосим запасом і мовною граматикою. Новим у формування мовлення є свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмовим мовленням, збагачення внутрішнього мовлення. Велике вплив на розвиток мовлення загалом справляє оволодіння письмовим мовленням. Оскільки письмове мовлення позбавлене жестів, інтонації, то вона має бути більш розгорнутою. Проте для молодшого школяра перехід внутрішнього мовлення у письмове на перших порах є важким. Письмове мовлення у дітей є біднішим у порівнянні з усним. Аж на кінець 3 (4) класу письмове мовлення за своєю морфологічною структурою не поступається усному, а деякою мірою навіть випереджає її, набуваючи форми літературного мовлення (більше іменників, прикметників, менше займенників та сполучників). Збільшується кількість слів та речень у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість. Важливим показником успіхів дитини в оволодінні мовленням є мовчазне читання, що пов’язане з розвитком внутрішнього мовлення.

Пам’ять. Пам’ять молодших школярів розвивається перш за все у напрямку посилення її довільності, зростання можливостей свідомого управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті. Значно зростає довільне запам’ятовування і довільне відтворення матеріалу. При цьому діти використовують найпростіші способи довільного запам’ятовування і відтворення (переказування). Їм важко переказувати з використанням готового плану, групувати матеріал за смислом. Поряд з розвитком довільної пам’яті розвивається і мимовільне запам’ятовування, набуваючи нових якісних особливостей. У молодшому шкільному віці зростає продуктивність, міцність і точність запам’ятовування навчального матеріалу. Під впливом навчання формується логічна пам’ять. При цьому саме від вчителя залежить її ефективність. Єдиний правильний шлях – спочатку забезпечити розуміння (аналіз, порівняння) навчального матеріалу, а вже потім – заучування.

У процесі дослідження пізнавальних здібностей дітей та їх основи – розвитку пізнавальних процесів, виділяють: рівень розвитку операцій мислення (аналіз-сінтез, узагальнення, порівняння, прості аналогії, розуміння прихованого змісту, класифікація); рівень розвитку звязної мови; обсяг пам'яті, а особливо – обсяг короткочасної пам'яті та обсяг і стійкість, переключність уваги; швидкість сприймання; час, протягом якого інформація утримується у свідомості (у середньому 5-6 секунд, іноді довше); здатність до адекватного кодування і декодування інформації. Для діагностики та корекції пізнавальних здібностей дітей молодшого віку дослідники пропонують застосовувати індивідуальні завдання-тести, мета яких – виявити індивідуальні способи обробки дитиною матеріалу визначеного предметного змісту. Такі матеріали, як припускається, дозволяють діагностувати пізнавальні можливості дитини в процесі вивчення навчального матеріалу; а будь-які тести, що складені на штучному (не навчальному) матеріалі, як вважають деякі автори, можуть лише побічно характеризувати пізнавальні можливості дитини. Крім того, за результатами досліджень, ефективною є спеціалізована розробка спрямованих діагностичних методик: анкет, запитувальників, схем.

Сенсорний розвиток дитини – це розвиток її сприймання і формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їх форму, колір, величину, положення у просторі. З розвитком сенсорики у дитини з’являється можливість оволодіння естетичними цінностями в природі і суспільстві. Із сприйняття предметів і явищ навколишнього світу починається пізнання, тому сенсорні здібності є фундаментом розумового розвитку. Цілеспрямований розвиток сенсорних здібностей повинен охоплювати такі етапи:

Ø формування сенсорних еталонів стійких, закріплених у мовленні уявлень про кольори, геометричні фігури і співвідношення за величиною між кількома предметами;

Ø навчання способів обстеження предметів, а також уміння розрізняти їх форму, колір та величину і виконувати усе складніші окомірні дії;

Ø розвиток аналітичного сприймання: вміння орієнтуватися в поєднаннях кольорів, розчленовувати форму предметів, виділяти окремі вимірні величини.