Становлення і розвиток книгодрукування

Книгодрукування було винайдено в Китаї в VII ст. н.е., однак використовувалося лише в монастирях. Спочатку китайські монахи вирізували з дерева рельєфні тексти та ікони в їх дзеркальному відображенні, потім змащували їх фарбою і відтискали на папері зображення (цей процес отримав назву ксилографія).

У 1403 р. корейці навчились виготовляти чавунний шрифт за допомогою штампування й матричних форм.

У середині XV століття в усій західній Європі розповсю­дилися книги, які друкували з паперових аркушів за допо­могою дерев'яних форм-матриць.

Першим винайшов спосіб набирання текстів з окремих глиняних знаків коваль Лі Шен у XI столітті. Згодом такі знаки стали робити з олова, потім з міді.

В історію людства, однак, уписане ім'я /. Гутенберга як винахідника друкарства. Цікаво, що І. Гутенберг був про­голошений «людиною тисячоріччя» за підсумками 1999 р. серед відомих персон різних країн світу [19].

Перші книги І.Гутенберга з'явилися в Німеччині в 40-х роках XV ст. До кінця століття книги вже випускалися в 200 містах Європи. У них було віддруковано 35—45 тис. видань. За перші 50 років людство отримало більше книг, ніж за сотні років до того.

Розуміння того, у чому заслуга І.Гутенберга спотворило­ся за більш ніж п'ять століть. З одного боку, не зберегло­ся записів, як саме створювалися перші книги, з іншого боку, проникало неправильне уявлення про те, що І. Гутенберг друкував з дерев'яних дощок або за допомо­гою дерев'яних літер.

Заслуга І. Гутенберга не просто в переході до механічно­го друкування, а в створенні й практичному застосуванні принципу рухливих металевих літер; у «розробці ком­плексної технології виготовлення шрифту, одержанні розбірної друкованої форми й побудови процесу друкуван­ня на обох боках аркуша. Друкований верстат був най­менш вирішальним і найменш оригінальним, хоч й істот­ним елементом винаходу» [21].

До відкриттів цього часу можна віднести також винахід гарту (типографського металу): 70 частин свинцю, 25 — олова, 5 — сурми. З XVI стали додавати вісмут, а в цілому склад залишався без змін протягом століть, так само як і типографська фарба із сажі й лляного масла, що також бу-

ла розроблена Гутенбергом, тому що чорнило не годилося для друку.

Конструкція друкованого верстата, хоча й повторювала ідею преса для винограду або паперового млина із незнач­ним полегшенням деяких важких деталей, збереглася до XIX століття, поки не з'явилася друкована машина Кеніга. Однак, технологія автоматичного подання аркуша паперу точно на потрібне місце щодо друкованої форми й збере­ження однакового розміру полів й їхньої чистоти від фар­би — заслуга І. Гутенберга.

Створена І. Гутенбергом технологія поліграфії виправ­довувала себе протягом трьох з половиною століть, і суть її залишалася незмінною, незважаючи на гігантські успіхи механізації й хімії, а деякі операції зовсім не мінялися, на­приклад, ручний набір. Він дожив до свого радикального відновлення тільки в наші дні, коли поступився місцем комп'ютерній верстці макета книги.

У Східній Європі одним з перших діячів книгодруку­вання був Франциск Скорина. Він добре знав церковно­слов'янську мову, навчався в кількох університетах Євро­пи. Перші слов'янські книги почали друкувати вже в XV ст. у Венеції.

Декілька друкарень було відкрито й на території сучас­ної України. Так, одна з таких друкарень була збудована мешканцем Львова Степаном Дропаном.

Заслуга відродження книгодрукування в Україні, як прибуткового ремесла, належить Івану Федорову, перша книга якого під назвою «Апостол» була видана у Львові в 1574 році.

Одним з осередків книгодрукування стала Печерська лавра, друкарство в якій розпочав архімандрит Єлисей Пле-тенецький (1599—1624 pp.). Лавра випустила у світ цілу низку розкішних видань, наприклад, «Бесіди на Діяння» 1624 p., «Апостол» 1665р., "Пересопницьке Євангеліє» 1667 та 1707 років.

Суспільний підйом 60-х років XIX ст. позначився як на загальному зростанні друкарської продукції, так І на зміні тематики літератури.

Зросла кількість підручників, релігійних книг, соціаль­но-економічної, природничої літератури.

Незабаром друкована книга стала звичайним предме­том, товаром і новим інформаційним ресурсом, перетво­рилася у форму багатства. Вона послужила зразком вико­ристання інших видів товарів і ресурсів, уключаючи людські ресурси. Однотипність і відтворюваність книги вплинули на різні галузі людської діяльності.

До XX століття книга представлялася, в основному, як добуток друку, як видання у формі кодексу; рукописна її форма була ґрунтовно забута. Мабуть, тому всі традиційні визначення книги були сформульовані з урахуванням двох її основних форм — друкованої та рукописної. Будучи ге­терогенною за своєю природою, традиційна книга харак­теризувалася наявністю тексту, переданого умовними зна­ками, закріплена на матеріальному носії й призначена для зорового сприйняття (читання).

Кінець XX — початок XXI ст. ознаменувався переходом від звичного паперового варіанта матеріальної основи кни­ги до нових технологій її створення — мультимедійних. З'явилась електронна книга (e-book). До позитивних сторін електронної книги відносяться:

—компактність — можливість співіснування на одному диску великої кількості книг;

— швидкий пошук — застосування функцій електронного каталогу та оперативного пошуку потрібного документа;

— конфіденційність — можливість захисту від несанк­ціонованого доступу за допомогою різноманітних техно­логій шифрування, упровадження електронного підпису;

— зручність модифікації — можливість перенесення до інших електронних документів;

— необмеженість тиражу — можливість тиражування за допомогою копіювання (за наявності погодження з авто­ром).

На сьогодні відразу кілька великих компаній незалежно одна від одної займаються розробкою платформи для електронних книг. Так, компанії Microsoft і Adobe намага­ються робити це на основі Windows. Компанії Everybook, NuvoMedia й SoftBook створюють принципово нові при­строї винятково для читання. Цікаві розробки пропонує компанія Sinbon — це планшет Sinbon minibus e-book Reader, побудована на операційній системі Culturecom 1610 Chinese. При всьому різноманітті електронні книги засновані лише на двох форматах: це PDF та різні інтер­претації мов HTML та XML.

Фірма Hewlett Packard створила пристрій, що заміняє паперовий матеріал книги. Ним став рідкокристалічний екран розміром не більше стандартної книги із сенсорною системою керування й підключенням до комп'ютера або сервера, що зберігає електронні копії книг. На цей пристрій можна «скачати» потрібний матеріал і читати, пе­регортаючи «сторінки», проводячи пальцем по панелі.

Американська компанія EInk створила «електронний папір», що являє собою дуже тонкий чорно-білий дисплей. Роль чорнила грають крихітні капсули, заповнені чорним або білим барвником. Його товщина становить менш 0,3 мм. Його можна згинати й скручувати (до певних меж). У співробітництві з Philips сконструйована на основі елек­тронного паперу «електронна книга». Це два дисплеї, які з'єднані й розкриваються так, що нагадують звичайну книгу. «Електронний папір» забезпечує надзвичайну чіткість зображення. Зображення на ньому майже не відрізняється від надрукованого й читається без підсвічу­вання.

Історія рукописної й друкованої книги, тематика й ти­пи книг, їхнє виникнення й розвиток, способи поширен­ня й відтворення (читання), історія друкарень і видав­ництв, а також умови суспільного побутування книги, її правового режиму більш детально вивчаються в рамках книгознавства. Саме в цій науці, спираючись на загальну історію, історію культури, науки й техніки, аналізуються факти й закономірності розвитку рукописної й друкованої книги, їхня роль на різних етапах людської цивілізації; ви­являється загальне призначення книги, її основні функції як знаряддя науково-технічного й культурного прогресу. Функціональний підхід припускає вивчення книги й книжкової справи під кутом зору читача, задоволення йо­го різноманітних потреб у книзі й читанні. Документознавчий підхід до визначення поняття «книга»

Незадоволеність існуючим визначенням поняття «кни­га», його науковим трактуванням, а також деякими термінологічними труднощами, що випливали із практич­ної діяльності, привело науковців до спроб замінити термін «книга» на інше загальнотеоретичне поняття.

Відійти від традиційного терміна «книга» й замінити його загальнотеоретичним поняттям «документ» запропо­нував на початку XX століття бельгійський учений П. От-ле. Визначаючи дане поняття в рамках документної пара­дигми, він запропонував враховувати, в першу чергу, інформаційну складову книги як документа, що створений для передачі, відтворення та зберігання інформації.

Вивчення такої функції книги, як збереження інфор­мації, має давню історію. Ідею про те, що книзі властива функція збереження й передачі інформації, висунув ще Річард де Бері у творі^«Філобіблон» (1344 p.), про неї пи­сали Ф. Бекон й А.І. Герцен. Відповідно до цієї концепції функціональне призначення книги — фіксування інфор­мації з метою зберігання й передачі в часі й просторі.

На початку XX ст. П. Отле в «Трактаті про докумен­тацію» «документом» назвав не саму книгу, а будь-яке фіксоване джерело знання в єдності його змісту й внутріш­ньої форми, а терміном «книга» — всі аспекти форми дру­ку як єдиного матеріально-духовного комплексу. Поясню­ючи поняття «книга» й «документ», П. Отле підкреслював, що книга — це термін, який використовують умовно для визначення всього масиву документів. Він об'єднує в собі не одну тільки книгу в первинному значенні слова, руко­писну чи друковану, але й журнали, газети^: рукописи та графічні репродукції, креслення, гравюри, схеми, карти, діаграми, фотоматеріали тощо [28].

Усвідомлення феномену книги викликало в 20-ті роки XX ст. особливий інтерес дослідників. Відомий книгозна­вець М. Н. Куфаєв у 1922 році писав: «Яка природа й у чо­му сутність книги? Чи не мислиться споконвічне джерело її — Думка й Слово від століття й до століття існуючої? Питання велике й складне,,. Сутність її в Слові й початок її в особистості» [20].

У 1927 p. C. Рубльов визначав книгу в подібному ключі, називаючи її «знаряддям»: «...книга, у широкому ро­зумінні, є знаряддям втілення людської думки й знання, переданих однією людиною (автором) іншим (читачам), при цьому так зафіксованими, щоб вони могли довгостро­ково існувати в часі й просторі» [8].

На сучасному етапі енциклопедія «Книга»,дає повне й наукове тлумачення сутності цього складного явища, вра­ховуючи вплив інформаційного підходу науки про доку­мент в останній третині XX ст. У цьому випадку книга представляється, як найважливіша історично сформована форма закріплення й передач? в часі й просторі різноманітної інформації у вигляді текстового й (або) ілюстративного ма­теріалу. [19].

Визначення книги в рамках документної парадигми на­водить проф.Г. М. Швецова-Водка, дотримуючись точки

зору, що «книга» має всі ті ж функції й властивості, що й «документ», тобто фактично зрівнює їх, проте, «книгу» виз­начає через «документ» у такий спосіб: книга — це доку­мент, опублікований, виданий або депонований, надаваний у суспільне користування через книжкову торгівлю й бібліо­теки (у тому числі фонотеки, відеотеки, медиатеки) [28].

Слід зазначити, що науковці не залишають спроб роз­робити універсальне теоретичне поняття, що могло б замі­нити терміни «книга» або «документ». Приміром, можна привести пропозицію Є.О. Плешкевича ввести складний термін для позначення документа-книги: «діахронний доку­мент» [23].

Слово «діахронний» походить від грецьких dia — через і хроіод — час, тобто означає «не залежний від часу». Термін «діахронний» відбиває властивості інформації, що знахо­дяться в книзі. Під діахронним документом автор пропонує розуміти «документ, що містить інформацію вищого поряд­ку (знання-інформація-знання), володіє постійною цін­ністю, зафіксованою на матеріальному носії (матеріалізова­ну) і включену за допомогою системи метаінформацій-реквізитів, що мають форму вихідних відомостей, у діахрон-ну информаційно-документаційну систему» [21].

Протягом тривалого часу поняття «книга» використову­валося з метою узагальнення, об'єднання всіх видів доку­ментів. Із уведенням поняття «документ» стало зрозуміло, що книга, як основний вид видань, є поняттям вужчим за «видання» чи документ і є різновидом документа.

Структура книги

Функціональність сучасної книги визначається її струк­турою, яка розуміється як ціле, що складається з пов'яза­них між собою елементів. Розрізняють зовнішні та внутрішні елементи книги.

Внутрішні елементи книги, що розкривають інформа­цію, яка міститься в ній, показано на схемі 5.4.

Характеристика внутрішніх елементів книги подана в таблиці 5.21.

НТНОІУ ЖВ"Л ІЖЛІ

Таблиця 5.21 Внутрішні елементи книги

 

№	Внутрішні елементи книги	Загальна характеристика
1.	Текст	Головний елемент книги, що передає зміст книги, семіотичну інформацію, зафіксовану за
		допомогою певної послідовності знаків (переважно словесних), що сприймаються
		візуально (виняток — книги для людей, позбавлених зору)
2.	Апарат книги	Додаткові тексти або реквізити, що вміщені в ній, з метою створити читачу більш зручні умови для користування книгою (довідково — допоміжний апарат) та для кращого розуміння змісту (науково-довідковий апарат)
3.	Ілюстрація	Графічні зображення у виданні, що пояснюють або доповнюють текст і є засобами прикраси.
4.	Декоративні	Прикраси: візерунки, орнаменти, емблеми
	елементи	тощо. Прикрашають книгу, слугують засобом поділу тексту на змістові частини

Основні складові апарату книги наведено на схемі 5.5.

		Апарат книги
	->	апарат, що несе інформацію
	->	пошуковий, довідково-допоміжний апарат
	->	науково-довідковий апарат
	Схема 5.5. Складові апарату книги

Апарат книги, що несе інформацію — вихідні зведення на титульному аркуші, звороті титулу, кінцевій смузі. Він яв­ляє собою короткі основні дані, що характеризують книгу.

До пошукового, довідково-допоміжного апарату книги відносяться титульний аркуш, зміст, покажчики, колонти­тули, випускні відомості, анотація, реферат. Детальна ха­рактеристика елементів довідково-допоміжного апарату книги дана в таблиці 5.22.

Таблиця 5.22 Складові елементи довідково-допоміжного апарату

 

№	Назва елементу	Загальна характеристика
1.	Титульний аркуш	Перший двосторінковий аркуш книги, на лицьовій стороні якого розміщується необхідна читачеві, продавцеві книжкового магазину, спеціалісту галузі інформації, бібліотекарю, бібліографічна інформація
2.	Шмуцтитул	Окремийаркуш у книзі з назвою частини або розділу. Його вміщують перед окремими частинами або розділами книги. Щоб зеконо -мити папір, а також коштігна офор млення книги, шмуцтитул, у якому зазначається частина чи розділ книги, замінюють складною рубрикацією — " шапкою", яку вміщують у верхній частині першої сторінки тексту даного розділу (частини)

 

3.	Фронтиспис	Малюнок, уміщений поруч із титулом, на лівій
		сторінці. Він відображає характер всієї книги
		або є ілюстрацією до кульмінаційного, найважливішого епізоду твору. Це може бути також портрет автора або персонажа
4.	Вихідні відомості	Сукупність даних, що характеризують видан -ня, призначені для його оформлення, інфор -мування споживачів, бібліографічної обробки та статистичного обліку; містять відомості про
		осіб, які брали участь у створенні видання,
		заголовок, підзаголовкові, вихідні та випускні дані, видавничу анотацію, реферат тощо, розміщені на титульному листі, його іншому боці, кінцевій смузі, на обкладинці або палітурці, суперобгортці
5.	Вихідні дані	Частина вихідних відомостей (місце випуску видання, назва видання, рік випуску виданн я)
6.	Випускні дані	Частина вихідних відомостей, що включають дату здачі видавничого оригіналу у набір, дату
		підписання видання в друк, формат паперу
		тощо, розміщені на кінцевій смузі видання або на іншому боці титульного аркуша
7.	Зміст	Дає уявлення про сутність книги та її склад, а
		також допомагає читачеві знаходити потрібні розділи та підрозділи, пункти, параграфи
8.	Колонтитул	Довідковий текст над основним текстом смуги, що пояснює читачеві, який матеріал надрукований на сторінці (у збірнику — твір і автор; у моновиданні — слово або початкові ' букви чи буква алфавіту тощо)
9.	Анотація та	Допомагають читачеві під час вибору книги в
	реферат	магазині чи бібліотеці, являють собою характеристику книги з погляду тематики, призначення, форми та Інших осо бливостей

До науково-довідникового апарату книги входять: вступ­на стаття, передмова автора, редактора, видавця; післямо­ва, коментарі, що дають тлумачення твору в цілому та тих місць, які можуть бути незрозумілими читачам; примітки (пояснюють терміни, дають короткі відомості про героїв, значення іншомовних термінів); бібліографічні посилання

на джерела цитат; систематизовані списки видань на тему книги чи її частини.

Характеристика перерахованих елементів науково-довідкового апарату книги подана в таблиці 5.23.

Таблиця 5.23 Складові елементи науково-довідкового апарату

 

№	Назва елементу	Загальна характеристика
1.	Передмова	Попередження читачів про те, що їм треба взяти
		до уваги, читаючи, вивчаючи чи переглядаючи книгу. Передмова зазвичай містить матеріали: а) про значення теми книги; б) про особливості змісту і форми чи добутку видання; в) про джерела твору; г) про принципи добору матеріалу; д) про принципи побудови книги; є) про змінні і невисвітлені проблеми і теми (щоб читач не розраховував на те, чого в книзі немає); ж) про відмінності від книг на ту ж чи інші близькі теми
2.	Вступна стаття	Відносно самостійний твір, у якому широко трактується творчість автора чи видаваний добуток як частина цієї творчості заради того, щоб допомогти читачу краще, глибше, тонше
		сприйняти зміст книги, розібратися в її складностях, познайомитися з її історією, читацькою долею й змінами в оцінках
3.	Післямова	Розміщено за текстом книги (або видавець не хоче впливати на читача до знайомства з творчістю
		автора, або саме тлумачення творчості автора і його добутків неможливо без дос коналого знання
		його читачем, або потрібно доповнити матеріали новими і свіжими даними)
4.	Примітки	Пояснення, доповнення до основного тексту,
	й коментарі	коли він може бути незрозумілий читачем у всьому обсязі чи зрозумілий перекручено.
		Різниця між цими термінами в тому, що примітка - це коротка довідка до слова (слів), а коментарі - тлумачення добутку в цілому з тієї чи
		іншої сторони (істерико -літературної, текстологічної, видавничої і т.д.) чи його
	фрагментів

 

5.	Бібліографічні	Опис джерел, цитат, запозичень, що згадуються в
	посилання	літературі, що рекомендуються, які диктуються змістом тексту з його фрагментом (знаками чи
		виносок винесень, прізвищ автора і роком видання); прикнижкові бібліографічні списки й покажчики - тематичні відібрані описи джерел, зв'язані з текстом

Зовнішні елементи книги.

Зовнішні елементи книги показано на схемі 5.6.

Характеристика наведених вище зовнішніх елементів книги знаходиться в таблиці 5.24.

Таблиця 5.24 Зовнішні елементи книги

 

№	Зовнішні елементи	Загальна
	книги	характеристика
1.	Книжковий блок	Комплект скріплених на корінці зошитів чи аркушів, який містить усі сторінки та комплектаційні деталі майбутнього видання
		й призначений для накриття обкладинкою або для вставляння в пал ітуркову кришку
2.	Палітурка	- Міцне-покриття з цупкого паперу, пластмаси, або картонних сторінок, обтягнених шкірою, тканиною чи папером, яке скріплюється з книжковим блоком за допомогою форзаців та слугує захистом для блока від пошкоджень та
		забруднень, а також для первинної інформації про видання та в якості елементу художнього оформлення
3.	Обкладинка	Паперове покриття видання-не розраховане на тривале зберігання, інколи захищене плівкою прозорого полімеру, що з'єднується з книжковим блоком без форзаців
4.	Форзац	Складений навпіл аркуш паперу або конструкції з двох аркушів, що з'єднані смужкою тканини, що скріплює перший зошит книжкового блока з лицьовою сторінкою палітурки
5.	Суперобкладинка	Одягається на палітурку або основну обкладинку, що приклеєна до книжкового блока, і тримається за допомогою клапанів —
		широких відворотів, що загинаються на внутрішній, бік передньої та задньої стінок палітурки або основної обкладинки
6.	Манжетка	Обгортка, паперова смужка (стрічка) зі склеєними кінцями, котрі закривають лише частину палітурки
7.	Футляр	Картонна або пластикова коробка спеціальної форми для зберігання особливо
		цінних книг

Книга як вид медіа

Завдяки сучасному тяжінню науки до міждисциплінар-ності, з'являються нові оригінальні теорії, що використа­ють для осмислення реалій інформаційного суспільства (суспільства знань) досягнення одночасно книгознавства й документології.

У цьому плані особливий інтерес представляє концепція
феномена мультимедіа О. В. Шли-
кової [29]. Відповідно до мірку- /f\
вань автора, книга може бути ЯІ. у-^^Х.
віднесена до медіа, тобто до за- \\/У^Ф^^^^Ї\
собів, що опосередковують людсь- І І^с^^⁴". ШІ
ку комунікацію. то /k^s'' / ]L'^/

Слово «медіа» у перекладі з \Д/¹^^^^^^
англійської означає «засіб», «спо-.ц^ ^*

сіб», «посередник». Деякі досліднй*- «^

ки відносять до медіа усну мову і виділяють три види медіа: усні, документні, електронні [25].

Народження письмової форми комунікації-медіа для за­пису, зберігання й передачі інформації — фіксує поява найстаршого з існуючих документів, написаних на глині, папірусі, дереві тощо. Еволюція в області медіа йшла через розвиток кожного з його видами і привела в цей час до по­яви мультимедіа й цифрових медіа (телебачення, Інтернет)

[29]. '

До медіатехнології, як технології створення посередни­ка людської діяльності в інформаційній галузі, можна віднести й друкарство. Книга є інформаційним засобом, друкованим посередником, друкованим медіа.

Зміна медіатехнології означає зміну парадигми й спри­чиняє розвиток і зміну культур. Використання для записів папірусу замість каменю привело до глобальних змін у культурі Єгипту й Римської імперії. М. Мак-Люен, напри-

клад, стверджує, що знамениті римські дороги зобов'язані своєю появою й розвитком папірусу. Цей дослідник навіть зв'язує кризу Рима із кризою «виробництва» папірусу. Упровадження друку й паперу поклало кінець у Середні віки влади церкви над знанням й інформацією й підготу­вало цілі революції, що змінили світосприйняття [22].

Дослідники медіа-технологій, стверджують, що кожна
нова медіатехнологія змінювала й тип знання, й тип
суспільства. Приміром, С. Харнад у статті «Постгутенбер-
гова галактика: четверта революція в засобах виробництва
знання» пише, що історія людської думки пережила три
революції й стоїть на порозі четвертої. Революційними бу­
ли поява мови, винахід паперу й друкарства. Саме ці три
трансформації визначили форми комунікації: мова дозво-
^яятящі:. ^ляє передавати думки у вигляді

ви-словлень, папір — зберігати їх
/ ' % незалежно від мовця, друкування

/ j^⁸*⁴*^ > ^{дає можлив}і^сть зберігати їх неза-

I ш * 1 J ^{лежно В}ІЧ писання. Однак папір і

І %, ' J? і ДР^ ^волоДІ^ють рядом недоліків,

\ **■ ^г--^.-' таких як повільне поширення, об-

Л^^^^^^^^^Ш меженість доступу до них, недов­говічність. Четверта революція — виникнення електронних засобів поширення інформації, направлена перебороти обмежен­ня існуючих форм комунікації. Тексти минулого й сього­дення можуть тепер існувати в єдиному загальнодоступно­му середовищі, забезпечуючи наступність колективного знання [34].

Таким чином, книга з найдавніших часів і до сьогоден­ня була предметом пізнання людей. Вона усвідомлю-вавалась як зберігач, транслятор знань, засіб пізнання на­вколишнього світу.

Літературознавці, семіотики, книгознавці тощо розгля­дають це явище шляхом світосприймання своєї науки. На­приклад, для історика книга — об'єктивний образ історич­ної дійсності, для літературознавця — суб'єктивне джерело, що відбиває свідомість автора, для книгознавця — певна єдність форми й змісту, для культуролога — соціокультурний феномен тощо.

Одним з результатів глибокого міркування над сутністю книги можна назвати приналежні Х.Л. Борхесу слова: «книга — не замкнена сутність, а відношення або, точніше, вісь незліченних відносин» [14].

Інакше кажучи, сутність книги не в її предметності, а в її взаємодіях. Інший відомий мислитель XX ст. У.Зко, який, приділяючи велику увагу проблемі книги, писав: «книги — це машини для провокування власних нових думок. Вони дозволяють зберегти спонтанні ідеї» [36].

Отже, слід зазначити тенденцію змін у відношенні до поняття «книга» тільки як до об'єкту книгознавчої науки. Слід враховувати таке розумінням книги, коли основний акцент став переноситися з інформаційно-функціональної ролі на її сутнісні особливості.

>: