Нематеріальні активи та методи їх оцінювання.

Нематеріальні активи вважають особливим видом інвестицій, визначаючи їх як умовну вартість об’єктів інтелектуальної, у тому числі промислової, власності. Цінність нематеріальних активів зумовлена їх можливістю тривалий час бути корисними для отримання доходу чи інших вигід. По своїй суті вони повинні розглядатися як засоби виробництва, що не мають матеріальної форми, але володіють грошовою (матеріальною) вартістю. В зв’язку з цим їх вартість не можна визначити традиційними показниками, які використовують для оцінювання матеріальних складових підприємницького потенціалу підприємства. Конкретна технологія оцінювання вартості нематеріального активу обумовлена метою її проведення. Незалежно від цілей аналізу обов’язковою є ідентифікація кож­ного об’єкта оцінки та його власника в кожному конкретному випадку. Кожна методика розробляється під конкретного замов­ника.

Нематеріальні активи можуть бути оцінені в грошовій формі з використанням таких видів оцінок: за фактичною собівартістю, за поточною відновною вартістю, за поточною ринковою вартістю, за чистою вартістю реалізації. Оцінка нематеріальних активів ґрунтується на трьох підходах:

Доходних підхід представлений методами, які залежно від показника, що визнається за основний, можна поділити на дві групи: методи обліку грошових потоків; методи обліку умовної економії.

Витратний підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується методом обліку початкових витрат, методом вартості заміщення та методом відновної вартості.

Ринковий підхід до оцінювання нематеріальних активів передбачає порівняння об’єкта оцінювання з представленими на ринку аналогічними об’єктами. Найпоширенішим указаний підхід став у методі порівняльних продаж.

 

Гнучкість виробничого потенціалу промислового підприємства.

Гнучкість потенціалу підприємства — властивість підприємства переходити з одного працездатного функціонального стану в інший з мінімальними втратами і витратами при виконанні чергового завдання чи нової функції. Потрібно виділити здатність виробничого потенціалу реагувати на зміну параметрів вихідної сировини і матеріалів, на зміну конструкторсько-технологічних характеристик продукції й обсягів її виробництва. Разом з тим можливості виробничого потенціалу залежать від здатності його елементів до саморозвитку, від рухливості зв'язків між ними, нарешті, від реакції на зовнішні впливи.

Різні види гнучкості знаходяться в складних взаємозалежностях, що здебільшого не є прямими. Тому досягнення максимальних результатів можливе при виборі оптимального ступеня гнучкості системи з обліком усіх факторів, що впливають на неї.

Перша група гнучкості — тверда технологія виробництва, при якій технологічне устаткування призначене для виготовлення однієї деталі.

Друга група — технологія виробництва, що перебудовується, при цьому устаткування при заміні окремих його компонентів чи зміні компонування може використовуватися для виготовлення нового виробу чи строго фіксованої групи виробів.

Третя група — переналагоджувані технологічні процеси і відповідне устаткування, призначене для одночасного випуску групи деталей.

Четверта група гнучкості — гнучка технологія виробництва й устаткування, пристосовані для високого рівня автоматизації.

Крім того, "ступінь гнучкості" іноді характеризують виробничим потенціалом, вираженим кількістю затрачуваного часу і кількістю необхідних додаткових витрат при переході на випуск нової номенклатури деталей, а також розмаїтістю цієї номенклатури і розрізняють два види гнучкості: тактичну (короткострокову) і стратегічну (довгострокову). Перша характеризується обсягом зусиль і засобів, необхідних для переходу з виробництва одного виду деталей на інший відповідно до поточної виробничої програми; друга — повним обсягом заходів, необхідних для перекладу виробництва на випуск нової продукції при зміні виробничої програми, і тими кількісними і якісними змінами виробничих потужностей, що при цьому вимагаються.

 

Ефективність виробничого потенціалу підприємства. Підвищення рівня гнучкості.

Загалом ефективність функціонування виробничого потенціалу визначає ступінь досягнення деякого потенційного результату діяльності підприємства за визначений період часу. Допустимі і недопустимі відхилення від потенційного результату виробничо-господарської діяльності підприємства, перевищення якого є в принципі неможливим внаслідок дії тих чи інших технологічних або економічних причин, відображають поняття «низька» і «висока» ефективність. А отже, ефективність виробничого потенціалу можна розглядати принаймні у двох вимірах – технологічному та економічному.

Оскільки основним критерієм ефективності функціонування підприємства є досягнення максимального кінцевого результату діяльності при оптимальному використанні виробничих і фінансових ресурсів, то, відповідно, основне завдання управління виробничим потенціалом полягає передусім у раціональному розподілі ресурсів із метою досягнення найвищих показників. Під досягненням найвищих показників діяльності ми розуміємо найкращі результати стосовно кінцевих цілей діяльності і стратегій розвитку загальноекономічної стратегії розвитку промислових підприємств.

Гнучкість ВПП свідчить про можливості переорієнтації виробничої системи на випуск нової продукції, використання інших видів матеріалів, без докорінної зміни її матеріально-технічної бази. Вимоги до підвищення гнучкості виробничого потенціалу зумовлюються посиленням нестабільності ринкової ситуації, зростанням коливання об'єму і структури попиту, різким прискоренням темпів НТП в виробництві.

 

Науково-технічний потенціал підприємства. Інноваційна діяльність підприємства.

Науково-технічний потенціал підприємства являє собою сукупність наявних коштів і можливостей по впровадженню нової техніки, технологій, удосконалюванню предметів праці, форм і методів організації виробництва і праці з метою збільшення ефективності роботи підприємства.

Основою економічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх її наукових засобів і ресурсів. Науково-технічний потенціал включає в себе:

* матеріально-технічну базу: сукупність засобів науково-дослідницької праці, в тому числі наукові організації, наукове устаткування і пристрої, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальні бази інформаційного забезпечення та ін.;

* кадри наукової системи: вчених, дослідників, конструкторів, винахідники, експериментатори, науково-технічний персонал, тобто національний науково-технічний інтелект;

* інформаційну систему, яка забезпечує наявність і постійне вдосконалення банку наукових знань: датні до оперативної видачі інформації банк патентів, авторських свідоцтв, банк даних про світові досягнення в галузях конкретних наук та ін.;

* організаційно-управлінську підсистему: у тому числі систему планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), структуру управління НДДКР, організаційно управлінські структури наукових підрозділів, методи управління НДДКР.

Інноваційна діяльність підприємства – це такий вид діяльності, який сприяє перетворенню досягнень науково-технічного прогресу на реальні нові технології, товари, послуги, методи організації та управління виробничими процесами підприємств

Підприємства, що виходять на інноваційний шлях розвитку, застосовуючи новітні технології виробництва, виробляючи нові товари чи послуги різноманітного призначення забезпечують конкурентоспроможність своєї продукції.