Предмет економічної теорії і політичної економії.

Функції економічної теорії.

1варіант - Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій.

Пізнавальна — збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд.

Методологічна-е т виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх сферах людської діяльності.

Практична — наукове обгрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

Прогностична — розробка наукових основ передбачення перспектив соціально - економічного розвитку в майбутньому.

Виховна — формування в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, які забезпечить цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях Формування буденного і наукового економічного мислення.

2 варіант - Слово «функція» в дослівному перекладі з латинської озна­чає «виконання, звершення». Якщо ми говоримо про функції еконо­мічної теорії, то хочемо показати, які завдання виконує ця наука, яке коло її обов'язків перед людством, які її роль і призначення.

Система виробничих(економічних)відносин.

Виробничі відносини — це відносини, що об'єктивно складаються між людьми в процесі виробництва. розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

А економічні з приводу економічної діяльності суб’єктів.

У єдності з продуктивними силами виділяють виробничі відносини утворюють спосіб виробництва.

У системі виробничих відносин виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага.

Техніко – економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини – це відносин між людьми з приводу застосування способів та методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини – насамперед це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання працівника з засобами виробництва.

Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему та владу.

Основу системи виробничих відносин утворять відносини власності на засоби виробництва. Це порозумівається тим, що:

1) Вони характеризують історично визначену форму суспільного присвоєння матеріальних благ;

2) Спосіб з’єднання виробників із засобами виробництва;

3) Визначають соціально-економічну природу даного способу виробництва і всієї сукупності його виробничих відносин;

4) Соціальну структуру суспільства, у тому числі наявність тих чи інших класів;

5) Об’єктивну спрямованість суспільного виробництва.

Система виробничих відносин охоплює усі фази суспільного відтворення: виробництво, розподіл,обмін і споживання матеріальних благ.

Власність в економічній системі. Нові тенденції у розвитку відносин власності.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Власність визначає:

1) Суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

2) Специфічність дій економічних законів певної економічної системи;

3) Цілі та мотиви виробництва;

4) Характер розподілу і споживання створеного продукту;

5) Класову і соціальну структуру суспільства;

6) Панівну систему політичної та економічної влади.

Власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Головним об’єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілій інтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

- відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

- відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності(тобто одержання від них доходу.);

- відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити:

- засоби виробництва в усіх галузях народного господарства; нерухомість(будинки та споруди, відокремлені водні об’єкти, тощо); природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, тощо); предмети особистого споживання та домашнього вжитку; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; інтелектуальна власність.

Суб’єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності:

- окрема особа (індивідуум) юридичні особи, держава в особі органів державного управління.

Правомочність володіння – це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв’язку з річчю. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним та незаконним, давнішнім.

Правомочність користування – це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.

Правомочність розпорядження – це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження, або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.

У сучасній економічній науці господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом представником інституціоналізму А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів:

1) Право володіння;

2) Право користування;

3) Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

4) Право на дохід(право на володіння результатами використаних благ).

5) Право суверена на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чи знищення блага);

6) Право на безпеку(право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі);

7) Право на передачу благ у спадок;

8) Право на безстроковість володіння благом;

9) Заборона на використання шкідливим способом;

10) Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу);

11) «Зворотній» характер прав власності, тобто повернення переданих кому небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення її умов, тощо.

Технологічні можливості суспільства.

Споживчі блага	Інвестиційні ресурси

Схему еще одну нужно.

Межа виробничих можливостей – максимальне виробництво благ, яке можна отримати з наявних економічних ресурсів на даному рівні техніки.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.

Екстенсивний тип – збільшення продукції за рахунок все більшого залучення економічних ресурсів.

Інтенсивний тип – більш інтенсивне використання наявних ресурсів, більш ефективне або із залученням НТР.

В основі поняття «ефективність» лежить принцип затрати – обсяг виробництва, або межа ефективності виробництва передбачає найбільші обсяги виробництва за найменших витрат.

Межа виробничих можливостей показує, що за рахунок екстенсивного виробництва неможливе її збільшення, але за рахунок інтенсивного – можливе.

Екстенсивне AF

Інтенсивне – AW

Закон спадної віддачі

Графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь – якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага. Закон спадної віддачі – закон, згідно з яким, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу(наприклад. праці) до незмінного фіксованого ресурсу (капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується з розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Так, якщо кількість робітників, які обслуговують певне машинне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягів виробництва сповільнюватиметься в міру того, як зростаюча кількість працівників залучатиметься до виробництва. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікацій, трудових навичок, розумових здібностей, тощо.

Згідно з вимогами цього закону для правильного прийняття рішень щодо раціонального вибору необхідно, щоб граничні витрати у кожному окремому випадку дорівнювали граничному доходу. Іншими словами, вкладати ресурси слід доти, поки ефект від вкладення останньої одиниці ресурсу не дорівнюватиме віддачі. Отже інвестиції вигідні лише до того часу, поки гранична корисність або граничний дохід перевищують граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна у тому разі, коли вартість виготовленого ним граничного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату.

Еволюція форм вартості.

Теорії вартості:

Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво.

Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну.

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво.

Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.

Закон вартості — це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функцїі:

— стихійно регулює суспільне виробництво;

— стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;

— обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаровиробників.

Форми вартості – форми вираження вартості товарів у процесі еволюції товарного виробництва.

Засобом вираження вартості всіх інших товарів за розвинутого виробництва є гроші або грошова форма вартості. Попередніми, менш розвинутими, були проста, розгорнута і загальна форми вартості.

Проста форма вартості. Ця форма вартості була не лише найпростішою, бо виражала відносини між двома товаровиробниками, а й випадковою, оскільки випадковим був вибір обмінюваних продуктів і їх пропорцій, а обмін — епізодичним. Обмін продуктами виник ще у первісному суспільстві. Він мав епізодичний характер. Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок риби, що утворився в іншої общини. Такий обмін можна виразити формулою: 1 туша тварини = 200 одиниць риби.

Розгорнута форма вартості. З розвитком виробництва відбувалося поглиблення суспільного поділу праці, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та появою додаткового продукту. Після першого великого поділу праці надлишки худоби і продуктів тваринництва (м'ясо, вовна тощо) вже не випадково, а регулярно стали обмінюватися на надлишки продукції землеробства. За цих умов тварини, які систематично обмінювались на інші товари, набували переважно відносної форми вартості (тобто виражали свою вартість у споживчій вартості іншого товару), а інші товари (хліб, овочі тощо) стали еквівалентами.

Внаслідок регулярного обміру мінові пропорції ставали стійкішими, наближалися до витрат колективної праці. Але оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами (тобто колективний обмін) з розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкури тварини міг придбати зерно лише в тому випадку, якщо ця шкура була потрібна власнику зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливим, вартість кожного товару не набувала остаточного, загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства.

Загальна форма вартості. Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення товару, на який обмінювалися всі інші товари.

15. Товар і його властивості.

Споживча вартість. Розглядаючи сутність товару, необхідно чітко відокремити його складові, проаналізувати і зрозуміти кожну з них. Згідно з принципом матеріалізму товар аналізують, починаючи з його речового змісту, зі споживчої вартості. З цього погляду товар є насамперед предметом, річчю, яка завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби. Споживча вартість прямо залежить від природних властивостей речей (наприклад, м'ясо містить білки та інші корисні речовини), які люди виявляють у ході історичного розвитку. Оскільки вона має різні властивості (наприклад, бути предметом споживання або засобом виробництва), то споживчу вартість логічно називати фактором товару.

Споживча вартість може бути не тільки певним предметом (одягом, їжею тощо), а й послугою (наприклад, послуги лікаря, педагога та інші).

Споживча вартість — певна річ або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби.

Корисність речі або послуги зумовлена їх властивостями, створює їхню споживчу вартість і виражає відношення таких властивостей до потреб людей. При купівлі товару або послуги індивід здійснює «оцінку» споживчих вартостей, «досліджує» їх якість, зіставляє споживчу вартість різних товарів і послуг. У корисності відображається зіставлення об'єктивної та суб'єктивної сторін. Отже, споживча вартість — більш містка категорія, ніж корисність. Роль споживчої вартості за товарного виробництва полягає в тому, що вона є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва; її слід вивчати як споживчу вартість для інших, як суспільну споживчу вартість. В умовах суспільного поділу праці продукт виробляється не для споживання самим виробником, а для інших осіб. Споживча вартість як суспільна є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням, тому характер споживчої вартості має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства, що, у свою чергу, свідчить про її органічний зв'язок з якістю продукції, а отже, з ефективністю виробництва.

Мінова вартість і вартість. У процесі обміну товарів, на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково.

Мінова вартість — властивість товару обмінюватися; пропорція, в якій один товар обмінюється на інші. Вартість має якісну та кількісну складові. У першому разі вартість виражає виробничі відносини між товаровиробниками, у другому — величину втіленої в товарі суспільно необхідної праці товаровиробника та суспільну користь товару. Вартість як суспільні відносини товаровиробників є насамперед категорією безпосереднього процесу виробництва. Але оскільки вартісний характер товару виявляється лише в його власному відношенні до іншого товару й обмін є істотним моментом визначення вартості товару, то вона (вартість) стає і категорією обміну.

Вартість — уречевлена в товарах та послугах суспільно необхідна праця й економічні відносини між товаровиробниками, що зумовлені суспільним поділом праці, обміном товарами й послугами.

Сутність товару. Діалектична єдність споживчої вартості та вартості формує товар.

Товар — продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє потреби людей і вироблений для обміну на основі суспільно необхідних витрат.

Товар — це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну (купівлі—продажу на ринку).

Гранична корисність — це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Теорії вартості:

Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво.

Теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну.

Теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво.

Теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.

Економічною основою товарного виробництва є товар.
Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.
Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування.
Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування і тощо.
Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язана з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми - хустка, чоботи тощо, а й послугам - вчителя, лікаря, актора. Особливого значення набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його цінність - людину.
З'ясування природи другої властивості товару - вартості - є більш складним. Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість - це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість.

Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару.

Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.
Що ж лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари сумірними? Адже як споживні вартості вони різні. Об'єднує всі товари те, що вони - продукти праці. Як згустки певної кількості людської праці, вони є вартостями. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари сумірними, надає їм спільного виміру. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості - якісно однорідні. Всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисні.

Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну й ту ж саму потребу людини. Наприклад, кава і чай, спагеті і макарони, печиво чи вафлі. Такі товари називаються взаємозамінюваними (тобто субститутами). Взаємозамінюваною є також низка послуг. Наприклад, транспортування вантажів і пасажирів можна здійснювати за допомогою літаків, поїздів та автомобілів.Крім того, існують товари, здатні задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин, лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають взаємодоповнюючими (або комплементарними).
Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці, втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною, і абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди спрямована на створення цілком конкретних споживних вартостей (наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка (наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.

Таким чином, конкретною називається корисна праця, яка створює речі, що задовольняють ті чи інші потреби. Види конкретної праці якісно відмінні один від одного. Відрізняються вони за метою, предметами, засобами праці, характером трудових прийомів та кінцевими результатами. Конкретна праця, створюючи споживну вартість, не може створювати вартість. Вона виражає те, чим товари відрізняються один від одного. Основою ж вартості може бути лише те, що є спільним для всіх видів праці: затрати робочої сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною. В такому випадку ми побачимо, що і стіл, і костюм, і туфлі - це все праця взагалі.
Слід зазначити, що абстрактна праця створює вартість, яка виражає виробничі відносини. Якщо немає останніх, то немає й абстрактної праці. Наприклад, якщо людина виготовила річ, але не продає її, а дарує кому-небудь, то праця, втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює вартості.

Види цінних паперів

Акції (від лат. actio — дія, дозвіл) — цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства.

Види акцій:

На пред’явника;

Іменні;

Привілейовані;

Прості;

З правом голосу;

Без права голосу.

Облігація (від лат. oblige — зобов'язання) — документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк із правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов'язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель (від нім. Wechsel — розмін) — письмове боргове зобов'язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником, векселедавачем) кредитору (век- селеотримувачу), що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк.

Варрант — цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.

Ваучер — майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.

Сертифікат (депозитний) — фінансовий документ, випущений банком, який засвідчує наявність грошового депозиту і зобов'язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката у певний строк.

Коносамент (від франц. connaissement від connaitre — знати, розуміти) — розписка, що видається агентом транспортного підприємства (судна, літака тощо) відправникові вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу для перевезення і зобов'язання видати його в пункті призначення тримачеві коносаменту. Передача коносаменту здійснюється за правилами передачі цінних паперів (іменний, ордерний або на пред'явника) і рівнозначна передачі самого вантажу.

Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Біржа праці — державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.

Функції служби зайнятості:

— вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці;

— організація громадських робіт;

— організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;

— виплата допомоги з безробіття;

— відшкодування (часткове) витрат, пов'язаних зі зміною місця роботи.

Фрахтова біржа — постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та відфрахтування суден.

Універсальна біржа — біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими контрактами.

Угода {операція) — домовленість про взаємну передачу прав та зобов'язань стосовно біржового товару, яка супроводжується передачею фінансового інструмента (банківських документів чи грошей) від однієї особи до іншої.

Форвардна угода — строкова угода за готівковою формою розрахунку, відповідно до якої покупець і продавець погоджуються на поставку товару обумовленої якості та кількості (або валюти) на певну дату в майбутньому. Ціна товару, курс валюти тощо фіксуються в момент укладання угоди.

Ф'ючерсні угоди — угоди про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржах за умови оплати їх за узгодженою ціною чєрез певний проміжок часу після укладання угоди.

Функції ф'ючерсних угод:

— зменшення ризику, пов'язан0го 3 різким коливанням цін;

— забезпечення стійкості один^ць господарювання;

— гарантування передбачуваності господарської діяльності;

— здешевлення кредиту.

Онкольні угоди — система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця. Продавець страхує себе хеджува^нням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж, стає ціною закупівлі реального товару.

Хедж — строкова угода, уклад^на для страхування від можливого коливання цін.

Опціон — договірне зобов'язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду.

Опціон на купівлю дає право, але не зобов'язує купити ф'ючерсний контракт, товар або іншу цінність за певною ціною.

Опціон на продаж дає право, але не зобов'язує продавати ф'ючерсний контракт або інші цінності за визначеною ціною.

Аукціон — форма організації реалізації товарів та послуг, що ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну.

Головні суб'єкти аукціону:

— власник цінностей (продавець);

— організатор аукціону;

— покупець.

Види аукціонів:

— товарні — реалізують вироби мистецтва, ювелірні вироби, хутра та інші унікальні вироби;

— валютні — один із методів організації валютного ринку країни. Це публічні валютні торги. Об'єкт валютного аукціону

— валютні відрахування організацій. Мета валютного аукціону

— надання можливостей купити валюту тим суб'єктам

господарювання, які не мають можливості заробити її або отримати з централізованих фондів.

Біржові посередники

Брокер — торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера — брокеридж.

Маклер (дилер, джобер) — біржовий посередник, котрий купує і продає тільки для себе й за свій рахунок.

"Бики" — спекулянти і хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.

"Ведмеді" — спекулянти і хеджери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

Торговельно-промислові палати — комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних торговельних зв'язків із партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами і здійснюють надання цільових інформаційних послуг.

Торговий дім — торговельні фірми, які закуповують товари у виробників або оптовиків і перепродують їх всередині своєї держави або за її межами.

Ярмарок — періодично організована в одному й тому самому місці виставка зразків товарів широкого вжитку і (або) устаткування, транспортних засобів, засобів зв'язку, ноу-хау, де експоненти укладають угоди в національному та міжнародному масштабі.

Магазин — підприємство роздрібної торгівлі.

Магазин-демзал — роздрібне торговельне підприємство, яке торгує за каталогами.

Маркетинг — різновид діяльності фірм, пов'язаний із продажем та збутом продукції, що включає: розробку товару, дослідження ринку, налагодження комунікацій, організацію розподілу, встановлення цін, розгортання сервісного обслуговування тощо.

Консалтингові фірми надають послуги суб'єктам економіки з питань:

— дослідження і прогнозування ринку;

— оцінки торговельно-політичних умов здійснення експортно-імпортних операцій;

— розробки і впровадження маркетингових програм тощо.

Аудиторська фірма здійснює консультування з питань бухгалтерського обліку та контролю фінансової діяльності щодо проведення господарсько-фінансових ревізій; управління через систему обліку; готує висновки стосовно достовірності фінансового звіту фірм, що підлягають аудиторському контролю.

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.
Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.
Біржа (гол. " beurs ", нім. " borse ") - це установа, де здійснюється купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нерухомого майна), робочої сили (біржа праці). Як правило, біржа - це приватне, акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять дивідендів, а лише надають право здійснювати торгові операції.

Товарна біржа - це комерційне підприємство, різновид товарного ринку оптової купівлі-продажу товарів масового виробництва, на якому реалізація здійснюється без попереднього огляду за зразками і стандартами при наперед встановлених розмірах мінімальних партій і на якому формуються ринкові ціни в залежності від фактичного співвідношення попиту і пропозиції.

Фондова біржа - це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.Основними видами цінних паперів є векселі, акції, облігації тощо.

Брокер (англ. " broker " - посередник) - це посередник при укладенні угод між покупцями і продавцями товарів.

Дилери (англ. " dealer " - біржовий маклер) - це, як правило, представники фірм, що хочуть продати чи купити біржовий товар.

Маклер (нім. " makler " - посередник) - це теж посередник біржових торгів, який фіксує укладення угод між членами біржі (брокерами, дилерами).

Торговельні фірми - це фірми, які займаються здійсненням операцій в основному по купівлі-продажу товарів.

Торговий дім - це торговельна фірма, яка закуповує товар у виробників або гуртовиків своєї країни і перепродує їх за кордон, або закуповує іноземні товари за кордоном та перепродує їх місцевим гуртовим і роздрібним торговцям, а також споживачам.

Аукціон (від лат. " auctio (auctionis)" - продаж з публічних торгів) - це спеціально організований ринок товарів з визначними властивостями, що діє періодично у певному місці і в наперед обумовлений час на умовах змагання між покупцями.

Ярмарок (від нім. " jahrmakt " - щорічний ринок) - це ринок оптової торгівлі, який організовується регулярно, періодично і функціонує в певному місці, у встановлений час, а також сезонна розпродажа одного або багатьох видів товару.

Лізинг (від англ. "leasing" - оренда, майновий найм) - угода між орендарем, власником майна (машин, устаткування, транспортних засобів і т.д.) і орендатором про передачу майна в оренду на визначений строк за певну плату. За своїм економічним змістом лізинг являє собою специфічну форму кредитування продажу без передачі права власності на товар орендарю.

Інжиніринг - надання інженерно-будівельних та проектних послуг.

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення клієнта та за його кошти здійснює ревізію його господарської діяльності з метою виявлення прорахунків та резервів вдосконалення, контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, бухгалтерські звіти та баланси.

Холдингова компанія - акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії.

20. Особливості формування ринкової інфраструктури в Україні.+ дивись попереднє питання.

Фондова і товарна біржі. Поняття «інфраструктура» є складним і багаторівневим. Інфраструктура — це сукупність різних установ та інститутів, певних видів діяльності, які забезпечують рух об'єктів власності. Вона охоплює фондові й товарні біржі, біржі робочої сили, валютні біржі, інформаційні центри, банки тощо. Головна роль у забезпеченні функціонування інфраструктури ринку належить біржам.

Фондова біржа — установа, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів.