Охорона авторського права . Об'єктом авторського права у змі є повідомлення.

• Кожен громадянин (в ЗМІ — автор) має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності (ст. 41 Конституції України).

Держава гарантує всім авторам захист їх інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

• Усі автори мають право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, зокрема гонорар (ст. 54 Конституції).

Ці положення Конституції редактор повинен враховувати під час укладання ав-орської угоди.

• Ніхто не може використовувати або поширювати повідомлення без згоди його автора (ст. 54 Конституції, ст. 4 Закону "Про авторське право та суміжні права").

Без згоди автора можна лише цитувати твір, відтворювати події засобами фотографії чи кінематографії, відтворювати публічно виголошені промови, звернення, доповіді, а також (з навчальною метою) уривки творів (ст. 15 і 16 цього Закону).

• Запропоноване автором до публікування повідомлення не може порушувати ав-торських прав інших осіб (ст. 5 Закону "Про авторське право і суміжні права").

Редактор повинен контролювати, чи не є запропоноване повідомлення плагіатом — привласненням або запозиченням тексту з чужого твору без зазначення джерела (свідченням того, що повідомлення охороняється авторським правом, є знак ©, біля якого зазначені прізвище та ім'я особи, яка має авторське право на твір, а також рік першого публікування). Порушення авторського права є підставою для судового позову (ст. 42 Закону "Про авторське право та суміжні права").

Запідозривши порушення авторського права, редактор повинен знайти джерела, з яких автор плагіату міг зробити запозичення, а потім компаративним методом довести наявність самого запозичення. Допомогти редакторові тут може тільки його особиста обізнаність із якомога більшою кількістю творів на подібну тему, а також вміння проводити інформаційний пошук джерел (у бібліотеках, комп'ютерних мережах тощо). Іноді виявити плагіат допомагає перевірка джерел, перелічених у списку використаної літератури, можна також звернутися за консультацією до фахівців.

Чинність авторського права не поширюється на новини дня, фольклор, офіційні документи та державні символи (ст. 7 Закону "Про авторське право та суміжні права"). Авторським правом не охороняються також ідеї, висловлені у творі.

В авторському праві іноді постає питання про те, який твір одного й того ж автора можна вважати новим? Постає воно, наприклад, тоді, коли автор без відома і згоди одного ЗМІ намагається один і той самий твір опублікувати в іншому ЗМІ. Хоча законодавство однозначної відповіді на це запитання не дає, існує рекомендаційна норма.

• Повідомлення одного й того ж автора вважається новим, якщо воно має іншу назву, а також не менше 5% зміненого обсягу.

Краще, звісно, якщо обсяг зміненої частини повідомлення наближається чи перевищує 15%.

Мова ЗМІ. Вибір мови для публікування повідомлень у ЗМІ на території України регулюють Конституція та Закон "Про мови в Українській РСР".

• Державною мовою в Україні є українська (ст. 10 Конституції). Мовою ЗМІ є українська (ст. 33 Закону "Про мови в Українській РСР").

• Повідомлення офіційних державних органів можна публікувати і українською, і російською мовами (ст. 10).

• На територіях компактного проживання національних меншин такі повідомлення можуть бути розповсюджені мовами національних меншин (ст. 33, там само).

Закон "Про мови в Українській РСР", прийнятий ще до проголошення Україною незалежності, застарів, а тому вимагає невідкладного оновлення. За час, що минув від його прийняття, Конституційний Суд України дав необхідні роз'яснення, зокрема щодо мови ЗМІ, а також Верховна Рада України ратифікувала "Європейську хартію регіональних мов або мов меншин". Незважаючи на це, мовна ситуація в Україні

• Працівники ЗМІ повинні уникати публікування видань і оприлюднення передач, автори й учасники яких послуговуються одночасно двома мовами (виняток — пряма мова персонажів).

Звичайно, тут не йдеться про видання, які публікують паралельні випуски різними мовами.

Як насміхання над Законом "Про мови в Українській РСР" і роз'ясненнями Конституційного Суду України треба розцінювати позицію ведучого передачі "Глибинне буріння" (перший канал національного телебачення), який послуговується державною мовою лише двічі: на початку передачі — вітаючись і в кінці — прощаючись. Вся передача йде недержавною мовою. Де вже тут до "буріння", та ще й глибинного!

Цензура — державний інститут (наприклад, у формі організації), уповноважений дозволяти або забороняти публікування повідомлень. Крім державних організацій, цензуру свого часу виконували церква і політичні партії. Наявність цензури суперечить законодавчій нормі щодо свободи слова.

• Цензура в сфері інформаційної діяльності України заборонена (ст. 15 Конституції).

Приклад. У наш час в одній із великих азійських країн, де панує тоталітарний режим, цензура перевіряла навіть прогнози погоди, які публікували молодіжні газети. Причина полягала в тому, що влада час від часу проводила молодіжні мітинги, а через несприятливі погодні умови частина молоді могла не прийти на мітинг і зірвати заплановані пропагандистські заходи.

Від справжньої цензури потрібно відрізняти так звану соціальну цензуру. Її прикладом є тиск будь-яких осіб, зокрема державних посадовців, на працівників ЗМІ з метою внесення у видавничий оригінал потрібних їм змін (вставлення чи видалення якогось повідомлення з газети, журналу, програми передач, затримки з їх оприлюдненням тощо). Такі дії є протизаконними. Редактори, журналісти повинні володіти громадянською мужністю для того, щоб відстоювати свої професійні права, а також права своїх реципієнтів на отримання інформації.

Крім "соціальної" цензури, межі дозволеного визначає "самоцензура" (справжньої цензури вона також не стосується). Її суть полягає в тому, що громадяни, і насамперед — журналісти й редактори, самі знають, що можна, а чого — не можна публікувати, і, відповідно, корегують свої дії. Особливо поширеною "самоцензура" була в СРСР, де її норми працівники ЗМІ передавали один одному усно.

Свобода слова.

• Кожен громадянин України має право на свободу слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції).

Це положення чинне за будь-яких умов, отже, й тоді, коли погляди й переконання автора й редактора — протилежні. Ст. 34 Конституції встановлює також, що протизаконними є дії будь-яких осіб чи організацій, які перешкоджають вільному розповсюдженню повідомлень, наприклад, продажу періодичної преси чи книжкової продукції тій чи іншій торговельній організації, ретрансляції тих чи інших передач.

Приклад. Періодичні друковані й електронні ЗМІ не можуть підпорядковуватися, зокрема органам місцевого самоврядування з механізмом дії, який передбачає, що вони виконують розпорядження тільки більшості цього органу влади. На жаль, такі статути ЗМІ зареєстровані в цілій низці обласних і місцевих рад України. Це суперечить свободі слова, адже громадяни, що проживають на цих територіях і голосували за опозиційних депутатів, не можуть добитися опублікування своїх повідомлень, оскільки їх позиція суперечить позиції більшості рад, хоча при цьому вони є платниками податків, відрахування з яких також ідуть на утримання цих ЗМІ. Не можуть добитися публікування своїх матеріалів і ті громадяни, які не брали участі в голосуванні, хоча так само є платниками податків. Попри те, що в сумі кількість тих, хто голосував за опозиційні партії, і тих, хто не брав участі в голосуванні, може перевищувати 50%, доступу до ЗМІ вони позбавлені.

Статути таких ЗМІ вимагають невідкладної перереєстрації із зовсім іншим механізмом дії, наприклад, таким, який передбачає пропорційний розподіл площі видань або часу в ефірі між більшістю й меншістю рад, а також тими, хто не голосував. Територіальні громади можуть оскаржувати такі статути ЗМІ в судових органах держави на основі конституційних норм.

Чинність ст. 34 Конституції України може бути обмежена лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку з метою запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров'я населення, для захисту прав або репутації громадян, для запобігання розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя.

Істинність і повнота (репрезентативність) повідомлень.

• Подана автором у повідомленні інформація повинна бути об'єктивною, вірогідною, повною (репрезентативною) і точною (ст. 5 Закону "Про інформацію").

Крім того, редактор повинен перевірити репрезентативність поданих у повідомленні фактів, оскільки частина авторів завжди схильна оприлюднювати лише ті з них, які узгоджуються з їхньою власною позицією, ігноруючи суперечливі. Виявивши відхилення від істинності чи репрезентативності, редактор обов'язково повинен вимагати від автора їх виправлення.

Приклад. Свого часу ЗМІ повідомили про те, що 2010 р. на нараді в міністра освіти і науки України ректори проголосували за врахування при вступі у ВНЗ балів шкільного атестату, а також балів за вступні випробовування щодо професійної придатності (фактично — іспиту). Проте ЗМІ не повідомили, скільки ректорів голосували проти такого рішення й чи були альтернативні проекти рішень. Отже, вони грубо порушили норму повноти (репрезентативності) інформації.

Будь-які маніпуляції з точністю позначаються на зрозумілості повідомлення, з якою вона перебуває в оберненій залежності (детальніше див. розділ 16.5.4). Тому редактор повинен встановлювати точність такою, яка передусім забезпечує реципієнтам зрозумілість повідомлення.

Інформація, заборонена до публікування чи оприлюднення.

© У ЗМІ (ст. 37 і 46 Закону "Про інформацію"; ст. З Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; ст. 2 Закону "Про телебачення

(-на); садист; ВІЛ-інфікований; спекулянт; спокусник; спроба суїциду; сутенер; фашист; шантаж; шантажист; шизофренік; янкі. Українські редактори можуть послуговуватися цим переліком як зразком (уживання таких слів редактор може допускати лише за виняткових умов і лише за погодженням з юристом і керівництвом ЗМІ).

• У ЗМІ (ст. 2 Закону "Про захист суспільної моралі") заборонено публікувати чи оприлюднювати повідомлення, які містять:

— пропаганду фашизму та неофашизму;

— пропаганду бузувірства, блюзнірства, неповаги до національних і релігійних святинь;

— пропаганду знущання з фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;

— пропаганду невігластва, неповаги до батьків;

— пропаганду наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, тютюнокуріння та інших шкідливих звичок.

• Теле- і радіокомпаніям (ст. 13 Закону "Про захист суспільної моралі") заборо-няється створювати, поширювати і транслювати кіно-, аудіо-, відеопродукцію, яка містить елементи порнографії.

Трансляція теле-, відео- і радіопрограм, що містять елементи еротики, допускається з лише з 24-ї до 4-ї години ночі, якщо інше не передбачено органами місцевого самоуправління. Перед транслюванням обов'язково має бути зроблено звукове або текстове повідомлення про характер програми і заборону перегляду чи прослухову- вання її неповнолітніми.

• Аудіо-, радіо-, кіно-, відеопродукція сексуального характеру з елементами еротики підлягає оцінці Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі (ст. 13 Закону "Про захист суспільної моралі").

Спростування. У випадку, коли в повідомлення вкралася суттєва помилка і автор чи інша особа, якої стосується повідомлення, вважає за потрібне її усунути, органи ЗМІ відповідно до чинного законодавства, зобов'язані опублікувати спростування, іншими словами — виправити допущену помилку.

• Спростування повинно (ст. 37 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; ст. 43 Закону "Про телебачення і радіомовлення"; ст. 28 Закону "Про рекламу"):

— мати гриф (рубрику) "Спростування";

— не перевищувати обсягу самого повідомлення більше ніж удвічі;

— бути опублікованим на тому самому місці й тим самим шрифтом (у друкованих ЗМІ) або передане в той самий час (в електронних ЗМІ);

— бути опублікованим у найближчому номері (випуску), однак не пізніше ніж через місяць.

Рекламна інформація. Публікування рекламної інформації регламентують за-гальні (стосуються всіх засобів ЗМІ) та спеціальні (стосуються окремо друкованих та окремо електронних ЗМІ) норми.

• Усім ЗМІ заборонено:

— рекламувати заборонену до випуску продукцію;

— вміщувати твердження, що дискредитують інших осіб чи іншу продукцію;

— подавати відомості, що ведуть до порушення законодавства, завдають шкоди здоров'ю людей, довкіллю, нехтують технікою безпеки;

— подавати твердження, що дискредитують осіб, які не використовують ре-кламовану продукцію;

— використовувати державні символи;

— рекламувати продукцію, яка потребує ліцензії (сертифікату) на випуск, але не має її (його);

— вміщувати зображення особи або її ім'я без згоди цієї особи;

— копіювати іншу рекламу, яка не охороняється авторським правом;

— рекламувати косметику, ліки, побутову хімію, продукти, харчові добавки, на випуск яких нема дозволу органу охорони здоров'я;

— використовувати методи реклами, що впливають на підсвідомість.

• Друкованим ЗМІ заборонено подавати рекламу тютюну й алкоголю, крім спе-ціалізованих видань.

• Електронним ЗМІ заборонено:

— подавати рекламу тривалістю довше ніж 10 хв на кожну годину мовлення;

— переривати рекламою передачі, які тривають менше ЗО хв;

— переривати рекламою сесії Верховної Ради, виступи Президента, Прем'єр- міністра, Голови Верховної Ради, Голови Конституційного Суду, народних депутатів, членів уряду (міністрів), а також релігійні передачі;

— ведучим і дикторам рекламувати товари чи послуги як прямо, так і опо-середковано (за допомогою одягу, емблем тощо);

— у повідомленнях, що не є рекламними, подавати реквізити зацікавлених ор-ганізацій, які випускають описувану в повідомленні продукцію;

— подавати рекламу в передачах для дітей до 14 років;

— рекламувати тютюн і наркотики;

— рекламувати алкоголь з 6 до 23 год;

— подавати приховану рекламу.

Враховуючи часті зміни в ринковій політиці держави, Верховна Рада України час від часу вносить зміни в чинне законодавство, яке стосується рекламної інформації. Тому редактор, який працює в цій ділянці, повинен пильно стежити за цими змінами.

Відповідальність за порушення юридичних норм. У всіх випадках, коли автор порушує юридичні норми, редактор має законні підстави для того, щоб запропонувати авторові виправити відхилення або відмовити йому в опублікуванні повідомлення (ст. 36 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"). Звичайно, редактор може й допустити опублікування такого повідомлення, але це може потягнути за собою передбачену законодавством відповідальність як автора, так і редактора — дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну (ст. 47 Закону "Про інформацію").

Органи ЗМІ та їх працівники, зокрема редактори, звільняються від юридичної відповідальності, якщо порушення перелічених норм було допущене іншими ЗМІ, у яких запозичено інформацію; якщо такі відомості були отримані у відповідь на офіційний запит чи прозвучали у виступі офіційної особи; якщо їх у повідомлення вніс розповсюджувач інформації або її споживач (ст. 42 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; ст. 48 Закону "Про телебачення і радіомовлення"; ст. 35 Закону "Про інформаційні агентства").

Контроль за дотриманням норм інформаційного права здійснюють когнітивни- ми, параметричними, положеннєвшми та компаративними методами.

Межі втручання редактора в авторський оригінал

У тоталітарних суспільствах, які використовують будь-яку моністичну теорію редагування, межі втручання редактора в авторський оригінал достатньо широкі, особливо це стосується контролю за дотриманням політичних норм. У демократичних суспільствах, де застосовують плюралістичні теорії редагування (до них належить й українське), межі втручання редактора в оригінал значно вужчі й регламентуються законодавством про авторське право.

Незалежно від вказаних меж ЗМІ, виходячи зі своїх цілей, мають право відмовлятися від опублікування повідомлень низької якості (питання про передавання чи не- передавання якогось повідомлення в інформаційний простір належить до виключної компетенції лише самого ЗМІ; ст. 36 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"). Звичайно, це суперечить інтересам авторів, метою яких є максимальне розповсюдження (розпорошення) своїх повідомлень.

• Редакторові заборонено вносити в повідомлення будь-які виправлення без згоди на це його автора (ст. 13 Закону "Про авторське право та суміжні права").

Слід визнати, що в плюралістичних теоріях редагування межею втручання редактора в текст є "мовчазний" компроміс, досягнутий під час редагування між автором і редактором: редактор не може внести в текст жодного виправлення без згоди автора, проте може відмовити авторові в опублікуванні повідомлення. Іншими словами, межі втручання редактора в авторський текст — це результат компромісу між тим, чи виправляти, і тим, чи публікувати.

Укладання "мовчазного" компромісу між редактором та автором відбувається у два етапи. На першому етапі умови компромісу визначає редактор: "Або Ви [авторе] погоджуєтеся на виправлення і тоді я [редактор] публікуватиму Ваше повідомлення, або, якщо Ви не згодні на виправлення, я повідомлення не публікуватиму". На другому етапі умови компромісу визначає вже автор: "Гаразд, я [автор] згоден на Ваші [редактора] виправлення, але тільки в тих межах, які я дозволю".

Оскільки автори об'єктивно мають різну кваліфікацію і різну суб'єктивну самооцінку, то вони встановлюють для редакторів різні межі втручання в текст — від максимальних ("Редакторе, виправляйте все, що вважаєте за потрібне!") до мінімальних ("Будь ласка, не виправляйте жодної літери без моєї згоди!").

Звичайно, редактор повинен узгоджувати з автором будь-яке виправлення, навіть найдрібніше (наприклад, така вимога зафіксована в ст. 42 Закону "Про телебачення і радіомовлення"). Це створює в автора позитивний образ редактора і дає змогу редакторові в майбутньому робити вже значно істотніші виправлення.

Межі втручання редактора в текст повинні бути диференційовані також залежно від того, яким є виправлення: однозначним, неоднозначним чи багатозначним. Так, однозначні й неоднозначні виправлення редакторові доцільно робити відразу, образно кажучи, "ручкою", а от творчі — краще "олівцем". Однозначні виправлення в екстремальних ситуаціях (наприклад, через зниження оперативності видання чи передачі), якщо неможливо узгодити їх із автором під час верстання газети, редактор може виконувати самостійно, беручи на себе всю юридичну відповідальність за внесені зміни, а щодо творчих — цього робити не можна ніколи.

У тому випадку, коли автор необгрунтовано чинить спротив внесенню виправлень, редактор завжди може повернутися до укладання компромісу першого етапу, тобто до відмови авторові в опублікуванні повідомлення.

Аналізуючи межі втручання редактора в текст, слід також згадати про те, що існують повідомлення, які взагалі заборонено виправляти.

• Заборонено вносити виправлення до канонічних текстів, офіційних документів, архівних документів і творів, що віднесені до класичної літератури.

Виправляти в таких текстах можна лише дуже грубі помилки, обов'язково вказавши в примітці, як було написано в оригіналі та хто вніс виправлення. Зміни в текстах класиків досліджує текстологія. За потреби вказання змін, які вносив упродовж життя в повідомлення автор-класик, до таких повідомлень додають коментарі (посторінкові або позатекстові).

Залежно від обсягу виправлень, зроблених редактором у повідомленні (ступінь редагованості; див. розділ 5.10.2), розрізняють три види редагування: легке, помірне й ґрунтовне. Легке редагування передбачає використання спрощеної, мінімальної кількості норм, помірне — нормативної бази середньої потужності, а ґрунтовне — найпотужнішої нормативної бази.

 

1. Інші видавничі системи: текстові процесори, системи оптичного читання, електронні секретарі.

Те́кстовий проце́сор (англ. word processor) — комп'ютерна програма, текстовий редактор з розширеними можливостями для комп'ютерної підготовки повноцінних документів, від особистих листів до офіційних паперів.

Функції текстових процесорів зазвичай включають компоновку і форматування тексту, широкі можливості роботи зі змістом і сторінками, розширений набір доступних символів, перевірку орфографії, впровадження в документ гіперпосилань, графіки, формул, таблиць й об'єктів. Деякі текстові процесори мають власну вбудовану скриптову мову для автоматизації операції з обробки документів.

Текстові процесори були одними з перших застосунків для підвищення продуктивності роботи в офісі, і разом з розвитком комп'ютерів пройшли значний шлях еволюції зі збагачення функціональністю і зручністю роботи.

Класичний приклад найпоширеніший в світі текстовий процесор Microsoft Word з офісного пакету Microsoft Office, він встановлений за приблизними оцінками на пів мільярдів комп'ютерів по всьому світі.

Як альтернатива класичному майкрософтовському текстовому процесору набуває поширення безплатна програма з офісного пакету OpenOffice.org Writer, яка мало в чому поступається можливостями і потерпала свого часу скоріше від неповної сумісності зі закритими форматами файлів Microsoft.

Типовими функціями текстових процесорів є:

пакетне укладання листів за допомогою шаблонів і адресної бази даних

індексація ключових слів та їхніх сторінок

автоматичне укладання змісту документу і його секцій з відповідними сторінками

перехресні посилання між секціями зі вказівкою сторінок

оформлення виносок за номерами

варіантність документа за допомогою змінних (наприклад номер моделі, артикул тощо)

підтримка версій документу/

Мовна підтримка з боку текстового процесора часто включає

перевірку орфографії

повідомлення про граматичні помилки, де такий висновок може зробити програма

«тезаурус»—"скарбниця", тобто пропозиція варіантів правильного написання для слів, які програма вважає набраними помилково.

Інші поширені функції текстових процесорів, це

спільні групова робота на документом

коментарі і анотації до документів

підтримка малюнків, ілюстрацій і діаграм

підтримка внутрішнього взаємопосилання.

Відомі приклади текстових процесорів:

AbiWord

Corel WordPerfect

KWord

Microsoft Word

OpenOffice.org Writer.

Оптичне розпізнавання тексту (англ. optical character recognition, OCR) — це механічне або електронне переведення зображень рукописного, машинописного або друкованого тексту в послідовність кодів, що використовуються для представлення в текстовому редакторі. Розпізнавання широко використовується для конвертації книг і документів в електронний вигляд, для автоматизації систем обліку в бізнесі або для публікації тексту на веб-сторінці. Оптичне розпізнавання тексту дозволяє редагувати текст, здійснювати пошук слова або фрази, зберігати його в компактнішій формі, демонструвати або роздруковувати матеріал, не втрачаючи якості, аналізувати інформацію, а також застосовувати до тексту електронний переклад, форматування або перетворення в мовлення. Оптичне розпізнавання тексту є досліджуваною проблемою в галузях розпізнавання образів, штучного інтелекту і комп’ютерного зору.

Системи оптичного розпізнавання тексту вимагають калібрування для роботи з конкретним шрифтом; у ранніх версіях, для програмування було необхідно зображення кожного символу, програма одночасно могла працювати тільки з одним шрифтом. Зараз найпоширеніші, так звані, «інтелектуальні» системи, що розпізнають більшість шрифтів із високим ступенем точності. Деякі системи оптичного розпізнавання тексту здатні відновлювати вихідне форматування тексту, включаючи зображення, колонки й інші нетекстові компоненти.

Приклади програм оптичного читання: ExperVision TypeReader & RTK, ABBYY FineReader, OmniPage, Microsoft Office Document Imaging, ReadSoft тощо.

Електронні секретарі (PDA - Personal Digital Assistent, іноді їх називають Hand Help - річний помічник) мають формат кишенькового комп'ютера (масою не більше 0,5 кг), але більш широкі функціональні можливості, ніж Palm Top (зокрема: апаратне та вбудоване програмне забезпечення, орієнтоване на організацію електронних довідників, що зберігають імена, адреси та номери телефонів, інформацію про розпорядок дня і зустрічах, списки поточних справ, записи витрат тощо), вбудовані текстові, а іноді й графічні редактори, електронні таблиці.

Більшість PDA мають модеми і можуть обмінюватися інформацією з іншими ПК, а при підключенні до обчислювальної мережі можуть отримувати і відправляти електронну пошту і факси. Деякі з них мають навіть автоматичні номеронабирачі. Найновіші моделі PDA для дистанційного бездротового обміну інформацією з іншими комп'ютерами обладнані радіомодемом й інфрачервоними портами.

Ручне введення інформації можливий з клавіатури (клавіатура QWERTY у моделей HP 100LX, Casio Boss, Psion Series), у деяких моделей (Newton Message Pad, Dyna Pad, Versa Pad та ін) є «пір'яної» введення: сенсорний екран, указка (перо) і екранна емуляція клавіатури (указкою можна «натискати» клавіші на екрані), у деяких моделей (Sharp Wizard) є гібридний введення: з клавіатури, для вибору пунктів меню і деяких рукописних записів - пір'яної введення.

Електронні секретарі зазвичай мають невеликий рідкокристалічний дисплей (іноді розміщений у найманій кришці комп'ютера) і можливість нарощування ресурсів за специфікацією PCMCIA. PDA, мабуть, найбільш швидко розвивається вигляд портативних комп'ютерів: за оцінкою фахівців, у 1996 р. парк PDA тільки в США перевищить 10 млн. шт.

4. Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12

1. Визначення тиражів видань та його методи.

Наклад, тираж — кількість примірників видання однієї назви.

Тираж періодичних видань (газет, журналів) визначається видавництвом по числу абонентів (включаючи також роздрібний продаж); тираж книг, брошур тощо встановлюється видавництвом після вивчення читацького попиту. Зазвичай розрізняють малі тиражі (до 15 000 примірників), середні (до 100 000 примірників) і масові (понад 100 000 примірників). Масові тиражі у зв'язку з великим обсягом поліграфічних робіт звичайно друкують по частинах, званих заводами.

Визначення накладу видання. Вирішуючи питання про доцільність опублікування, редактор попередньо повинен провести вивчення стану ринку з тематики пропонованого рукопису (наявність у реалізації аналогічних видань, час їх опублікування, наклади, видавничі й реципієнтські особливості, опубліковані в пресі рецензії тощо). Метою такого вивчення повинно бути прогнозування кількості примірників видання, потрібних для задоволення реципієнтського попиту.

Використовують такі методи прогнозування накладів видань:

а) збір замовлень реципієнтів, надісланих у відповідь на розповсюджені ЗМІ тематичні плани2 чи каталоги періодичних видань;

б) підрахунок кількості потенційних реципієнтів видання (такий спосіб характерний, наприклад, для визначення кількості примірників навчальної літератури);

в) використання даних щодо аналогічних видань, які вже були реалізовані читачам (цей метод — «за аналогією» — характерний для визначення кількості примірників, наприклад, для художньої літератури, періодичних видань).

Якщо під час визначення накладу виникають суттєві труднощі, ЗМІ можуть випускати так звані випробовувальні наклади, які після успішної реалізації книжкового видання можна додрукувати, а для періодичного — збільшити (у наступному номері). Звичайно, трапляється, що видання є актуальним і за своїм рівнем може бути опубліковане, проте за прогнозом не збере потрібної кількості заявок, щоб окупити себе й принести прибуток. У такому випадку ЗМІ повинен або приймати рішення про спонсорування видання за власний рахунок (тоді видання буде планово збитковим), або самостійно чи разом із автором книги або засновником видання шукати спонсора. Звичайно, коли йдеться про видання, що їх оплачують самі замовники, то ЗМІ в ціні видання відразу повинні враховувати свій середній прибуток.

Вирішуючи питання щодо накладу, редактор у книжковому ЗМІ повинен враховувати також терміни реалізації видань. Видання, які потребують для реалізації значного часу— наприклад, кількох років, — «заморожують» оборотні капітали ЗМІ, а тому є небажаними.

Часто у видавничій практиці щодо термінів застосовують правило, згідно з яким загальний наклад видання не повинен більш як удвічі перевищувати тієї кількості примірників книги, які можна з певністю збути за перший рік1. Як свідчить досвід, наступного року можна збути лише третину реалізованого за перший рік.

 

1. Етичні норми редагування.

У видавничій практиці використовують цілу низку етичних норм редагування (найширше — в пресі, телебаченні та радіомовленні, обмеженіше — у книговидавничій справі). Етичні норми прийняті як в окремих країнах, так і на міжнародному рівні. Кілька етичних норм практично в усіх країнах зведено до рангу юридичних і зафіксовано в законодавчих актах: норми щодо образи, наклепу та прихованої реклами.

Більшість етичних норм, не зведених до рангу юридичних, як правило, прийнята спілками журналістів різних країн. Загальний принцип етичних норм встановлює: автор повинен так подати своє повідомлення, щоби воно завдавало якнайменшої шкоди всім сторонам. Дамо перелік цих норм, укладений на основі кількох кодексів журналістської етики.

• Повідомлення повинно бути об'єктивним, тобто висвітлювати не лише позицію більшості, а й позицію меншості.

• У повідомленні не можна вказувати ім'я джерела інформації, коли джерело передало її за умови нерозголошення його імені (в багатьох країнах така етична норма зведена до рангу юридичної).

• Опублікування повідомлення може бути затримане лише в тому випадку, коли це необхідно для перевірки його істинності.

• Інтерв'ю, коли воно дослівно (тобто у вигляді цитат) передає думки інтерв'юйо- ваного, підпадає під дію авторського права того, хто давав це інтерв'ю, з відповідними наслідками, що з цього випливають. Відповідає за інтерв'ю, подане у вигляді переказу, автор, на якого розповсюджується дія авторського права.

• Лист дописувача може бути опублікований лише в тому випадку, коли про таке бажання дописувача можна зробити висновок зі самого листа. Скорочення в листах можливі лише в тому випадку, коли орган ЗМІ у кожному випуску публікує інформацію про те, що редакція залишає за собою право вносити у листи загальноприйняті виправлення та потрібні скорочення.

• У повідомленнях слід уникати подання фотографій та імен жертв насильства, стихійних лих, нещасних випадків тощо, крім особливих випадків (коли це історичні особи або коли подія викликала особливий громадський резонанс). Те саме обмеження стосується фотографій та імен родичів чи близьких потерпілих.

• Повідомлення про ювілеї слід подавати лише за умови згоди на це самих ювілярів.

• У повідомленнях, де описують результати соціологічних опитувань, слід вказувати: назву організації, що провела дослідження; кількість опитаних; замовника опитування; дату, а при потребі регіон та інші суттєві особливості опитування.

• Опублікування мемуарів та інтерв'ю злочинців є неприпустимим.

• У повідомленнях неприпустима дискредитація за ознакою статі, належності до расової, етнічної, релігійної, соціальної чи національної групи.

• Судові звіти повинні бути виключно безсторонніми. Зізнання підозрюваного в скоєнні злочину не є підставою для визнання його винним до вироку суду.

• Лікарські таємниці є дійсними і після смерті осіб, яких вони стосуються.

• У повідомленнях при описах політичних опозицій чи втеч із місць ув'язнення автор не має права розповідати деталей, які можуть зашкодити описуваним особам чи їх родичам, оскільки це може призвести до додаткових наступів на опозицію чи неможливості втечі інших осіб.

• Слід утримуватися від публікування імен та фотографій злочинців, якщо на те нема особливих причин. Під дію цієї норми не підпадають особи, які займають посади в державних чи громадських організаціях, і депутати, злочини яких пов'язані з їх посадою.

• Слід критично й стримано висвітлювати у повідомленнях результати медичних та фармацевтичних досліджень, які можуть призвести до депресивних чи ейфорійних станів хворих.

 

1. Інші видавничі системи: системи опрацювання ілюстрацій, системи опрацювання фотографій.

Видавничі системи - потужні програми, що дозволяють об'єднати в документі текст, графіку й художнє оформлення (Наприклад, AdobePageMaker, Corel VENTURA, QuarkXPress, Adobe InDesign) Представлення даних на моніторі у графічному вигляді вперше було реалізовано всередині 50-х років для великих ЕОМ, що застосовувались в наукових і військових дослідженнях. Тепер, графічний спосіб відображення даних став дуже поширеним на усіх ПК. Графічний інтерфейс є необхідним майже для усіх програм, включаючи операційні системи.

• Комп'ютерна графіка, це наука, що вивчає методи і засоби створення та обробки зображень за допомогою програмно-апаратних обчислювальних комплексів.

• Комп'ютерна графіка охоплює всі види та форми представлення зображень, як на екрані монітора, так і на зовнішньому носії (папір, плівка, тощо).

• Комп'ютерна графіка застосовується для візуалізації даних у різних сферах людської діяльності:

- у медицині - комп'ютерна томографія;

- в науці - наприклад, для наочного зображення складу речовини, побудови

графіків,...;

- в дизайні - для реклами, поліграфії, моделювання, та ін.

• В залежності від способу формування зображення, комп'ютерну графіку

можна поділити на:

1. растрову;

2. векторну;

3. фрактальну;

4. тривимірну.

Ми сьогодні розглянемо більш детально тільки растрову і векторну графіку, яка дуже широко представлена на ПК.

• За способами представлення кольорів комп'ютерна графіка поділяється на:

1. чорно-білу;

2. кольорову.

• За спеціалізацією в різних галузях, комп'ютерна графіка є:

1. інженерною;

2. науковою;

3. web-графікою;

4. комп'ютерною поліграфією.

• В наш час стрімко розвивається комп'ютерна графіка і анімація. Значне місце посідає графіка для комп'ютерних ігор.

• Структура та методи комп'ютерної графіки засновані на досягненнях фундаментальних та прикладних наук: математики, фізики, хімії, біології, статистики, програмування тощо. Це стосується, як програмних, так і апаратних засобів створення та обробки зображень. Тому комп'ютерна графіка є однією з найважливіших ділянок інформатики та стимулює розвиток комп'ютерної індустрії.

Растрова графіка