Поняття адміністративного права.

Поняття адміністративного права.

Адміністративне право – це публічне право.

Адміністративне право - це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються в сфері виконавчої й розпорядницької діяльності органів виконавчої влади, внутріорганізаційної діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їхніми органами зовнішніх юридично владних повноважень.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного керування, розвиває й зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового регулювання - воно виступає необхідним і важливим інструментом керування соціальними процесами в суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право - це управлінське право, що відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулювання й структурних особливостей (системою розміщення нормативного матеріалу).

Предмет і система адміністративного права.

Предмет адміністративного права становить широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації функцій державного управління, у зв'язку зі здійсненням широкої й різноманітної виконавчої й розпорядницької діяльності.:

- відносини державного управління у сфері економіки, фінансів, соціального захисту і т.д.;

- управлінські відносини у системі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

- управлінські відносини, що складаються у процесі внутрішньої організації діяльності інших органів (прокуратура, суд, апарат ВРУ), діяльності підприємств, установ, організацій;

- управлінські відносини, пов’язані з реалізацією повноважень і функцій виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування;

- відносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування прав і свобод громадян, надання їм різних управлінських послуг;

- відносини у сфері адміністративної юстиції;

- відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності.

Система адміністративного права - це внутрішня будова галузі, що відображає послідовне розміщення елементів - інститутів і норм, що утворять її, їхня єдність і структурний взаємозв'язок. Вона складається із двох частин: Загальною й Особливої, що обумовлено сутністю й специфікою державного управління, його багатогалузевим характером і необхідністю постійного вдосконалювання.

Загальна частина об'єднує норми, що закріплюють основні принципи управління, правове становище суб'єк­тів, форми і методи їх діяльності, адміністративний про­цес, способи забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива частина — норми, що регулюють управління народним господарством, транспортом, соціально-куль­турним будівництвом, зв'язком тощо.

Зміст Загальної й Особливої частин адміністративного права є взаємозалежним і становить єдине ціле.

Адміністративне право, як юридична наука і навчальна дисципліна.

АП - це галузева юр. наука, сукупність знань, наук. поглядів, концепцій про систему галузі права, яке регулює відносини, які виникають врезультаті здійснення викон. влади, надання її органами управ. послуг, а також відповідальності за адмін. правопорушення.

АП як навч. дисципліна -це систематизовані відповідно до типової програми знання щодо предмета регулювання норм цієї галузі права, їх особливостей, встановленого порядку управління в різних галузях викон. влади, реалізації при цьому прав і свобод громадян та відповідальності в сфері держ. управління.

Навчальна дисципліна "АП" складається із заг. та особ. частин. В заг. частині розглядаються теми, що розкривають предмет, систему і завдання курсу "АП", правовий статус суб'єктів адміністративно-правових відносин, особливості адміністративно-правових норм і правовідносин, форми і методи здійснення держ. викон. влади, забезпечення законності в держ. управлінні.

В особ. частині розглядаються теми стосовно адміністративно-правового регулювання управління в окремих галузях: економіці, науці, культурі, освіті, зовнішньополітичній діяльності, в галузі оборони і внутрішніх справ тощо.

Співвідношення адміністративного права та державного управління.

Державне управління - вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої впади. В той же час державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Тісні взаємозв'язки виконавчої влади й державного управління як різновиду соціального управління поєднує в одне ціле й таке явище, як адміністративне право, оскільки його формування як самостійної галузі права традиційно пов'язується з державним управлінням. Адміністративне право виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами в суспільстві.

Адміністративне право розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини в сфері державного управління. Його основу становить адміністративне законодавство, що є складовою частиною (елементом) усього законодавства України.

Система державного управління - складне поняття, зміст якого охоплює такі складові елементи:

а) суб'єкти управління, тобто органи виконавчої влади;

б) об'єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави;

в) управлінська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління.

Система адміністративного права - це внутрішня будова галузі, що відображає послідовне розміщення елементів - інститутів і норм, що утворять її, їхня єдність і структурний взаємозв'язок.

Принципи державного управління.

Принципи держ. управління - це керівні теоретичні ідеї, які покладені в основу формування і функціонування органів викон. влади. Вони поділяються на соціально-політичні та організаційні.

Соціально-політичні принципи держ. управління: верховенство права, законність, позапартійність, демократизм, науковість, гласність та врахування громадської думки.

Організаційні принципи: принцип диференціації та фіксації функцій і повноважень, який передбачає визначення компетенції кожного органу і посадової особи; принцип відповідальності в рамках компетенції; принцип поєднання галузевих, міжгалузевих і територіальних засад в управлінні; принцип поєднання лінійних і функціональних засад в управлінні; колегіальності та єдиноначальності в державному управлінні.

49 50 51 52 53

Суб'єкти державного управління соціально-культурною сферою.

Управління освітою.

 

Згідно ст. 11 Закону України «Про утворення», до державних органів управління утворенням в Україні ставляться:

- Міністерство утворення й науки України;

- міністерства й відомства України, яким підлеглі навчальні заклади;

- Вища атестаційна комісія України;

- Міністерство утворення Автономної Республіки Крим;

- місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування й підлеглі їм органи управління утворенням.

Органи управління утворенням і громадським самоврядуванням діють у межах повноважень, певних законодавством.

Міністерство утворення й науки України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого направляється й координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним (ведучим) органом у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності.

МОЗ України у своїй діяльності керується Конституцією й законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство утворення й науки України.

Міністерство утворення й науки України забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчій і спортивній роботі в навчальних закладах всіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу й у поза-навчальний час.

Міністерства й відомства, яким підлеглі навчальні заклади, разом з МОЗ України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування й акредитації навчальних закладів, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості утворення, забезпечують зв'язок з навчальними закладами й державними органами інших країн з питань, що ставиться до їхньої компетенції, організують впровадження в практику досягнень науки й передового досвіду.

МОЗ України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з Радою з питань науки й науково-технічної політики при Президенті України, Міжгалузевою радою по професійно-технічному утворенню, Комісією Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку, Міжвідомчим комітетом із проблемам захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, органами виконавчої влади, академіями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

МОЗ України очолює Міністр, якого призначає на посаду й звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством порядку.

Для погодженого рішення питань, що ставляться до компетенції МОЗ України, і обговорення найважливіших напрямків його діяльності в Міністерстві утвориться колегія в складі Міністра (голова колегії), його заступників за посадою, а також керівників структурних підрозділів МОЗ України.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, що ставляться до сфери управління МОЗ України, а також учені й висококваліфіковані фахівці. Члени колегії затверджуються й звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України по поданню Міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами МОЗ України.

У складі МОЗ України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Для присвоєння вчених звань доцента й професори в МОЗ України створюється Атестаційна колегія, що очолює Міністр. Положення про Атестаційну колегію і її персональний склад затверджується наказом МОЗ України.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо визначення й головних напрямків розвитку в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності, а також з інших питань у МОЗ України можуть створюватися дорадчі й консультативні органи.

До органів управління освітою в Україні належать:

1.Міністерство освіти

2.Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти;

3.Вища атестаційна комісія України

4.Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

5.Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

1.Міністерство освіти

бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів. Розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти;

встановлює держ. Стандарти знань з кожного предмета;

визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти

здійснює навчально-методичне керівництво

забезпечує зв’язок із закладами освіти

проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти

формує і розміщує держ замовлення на підготовку спеціалістів

2. Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню якості освіти.

Вища атестаційна комісія. Є центральним органом держ. виконавчої влади, підвідомчим Кабміну

Проводить атестацію наукових і наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника.

Система освіти в Україні складається з:

1. органів управління освітою (державних і місцевого са­моврядування);

2. самоврядування в галузі освіти;

3. закладів освіти;

4. наукових, науково-методичних і методичних установ;

5. науково-виробничих підприємств.

До органів управління освітою в Україні належать:

1. Міністерство освіти України;

2. Міністерства і відомства України, яким підпорядко­вані заклади освіти;

3. Вища атестаційна комісія України;

4. Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

5. Місцеві органи державної виконавчої влади та орга­ни місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

Акти Міністерства освіти України, прийняті у межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, і підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.

Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн

Вища атестаційна комісія України (ВАК) організує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою по присудженню наукових ступенів, присвоєнню вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України

Міністерство освіти Автономної Республіки Крим здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції Міністерства освіти України, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

1) загальні збори (конференція) колективу закладу освіти;

2) районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Респуб­ліки Крим;

3) Всеукраїнський з'їзд працівників освіти

Управління наукою.

Суб’єктами державної науково-технічної політики є органи державної влади та державного управління.

Верховна Рада України є суб’єктом державної науково-технічної політики. ВРУ формує науково-технічну політику на основі щорічного звіту Уряду України.

До державних органів, які здійснюють науково-технічну політику належать:

- Уряд України, який для здійснення державної науково-техн. політики створює відповідні організаційні структури.

- Міністерства, відомства та ін. центральні органи держ. управління Укр., місцеві органи держ. влади і управління беруть участь у здійсненні держ. науково-техн. політики в межах своїх повноважень, передбачених чинним законодавством.

- Організації, установи та підприємства (організації науково-техн. експертизи, інформації, сертифікаційні служби) можуть брати участь у здійсненні державного впливу в науково-техн. сфері.

- До самоврядних наукових організацій, що фінансуються державою належать Академія наук України та Українська академія аграрних наук. Ці організації залучаються до фундаментальних досліджень, розробки і втілення наук.-техн. політики, експертизи важливих наукових та народногосподарських проектів.

- Держ. органи здійснюють наук.-технічну політику за участю громадських наукових та наук.-техн. об’єднань.

Закон України «Про наукову й науково-технічну діяльність» визначив основні повноваження суб'єктів державного регулювання й керування в сфері наукової й науково-технічної діяльності.

Так, Верховна Рада України:

- здійснює державне регулювання в сфері наукової й науково-технічної діяльності;

- визначає основні початки й напрямки державної політики в сфері наукової й науково-технічної діяльності;

- затверджує пріоритетні напрямки розвитку науки й техніки й загальнодержавні (національні) програми науково-технічного розвитку України;

- здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України ставляться до її ведення.

Президент України як глава держави й гарант її державного суверенітету сприяє розвитку науки й техніки з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального добробуту суспільства й духовного розквіту нації. Президент України відповідно до Конституції й законів України:

- визначає систему органів виконавчої влади, які здійснюють державне керування в сфері наукової й науково-технічної діяльності в Україні;

- забезпечує здійснення контролю за формуванням і функціонуванням системи державного керування в сфері наукової й науково-технічної діяльності;

- для здійснення своїх повноважень у науковій і науково-технічній сфері створює консультативно-дорадча рада з питань науки й науково-технічної політики.

Важлива роль і місце в системі державного регулювання й керування в сфері науково-технологічної діяльності належить Раді з питань науки й науково-технічної політики при Президенті України.

Відповідно до Положення про Раду з питань науки й науково-технічної політики при Президенті України основними завданнями Ради є:

- внесення пропозицій щодо державної політики в сфері наукової й науково-технічної діяльності, інтелектуальної власності й трансферту технологій;

- оцінка стану науки й техніки в Україні;

- експертиза проектів законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України з питань наукової й науково-технічної діяльності, інтелектуальної власності й трансферту технологій;

- аналіз проектів національних і державних науково-технічних програм, пропозицій щодо пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки, основних початків і напрямків кадрової політики, підготовки, атестації наукових кадрів, міжнародного співробітництва із цих питань, поліпшення соціального захисту науковців і підйом суспільного престижу їхньої роботи;

- сприяння координації діяльності академій наук, вищих навчальних закладів, галузевих науково-дослідних інститутів, підприємств, установ і організацій у сфері наукової й науково-технічної діяльності;

- розробка пропозицій щодо створення цивілізованого ринку об'єктів інтелектуальної власності в Україні;

- підготовка пропозицій щодо фінансування наукової й науково-технічної діяльності, аналіз ефективності використання засобів, що виділяються для цього.

Рада утвориться в складі Голови, першого заступника й заступника Голови, відповідального секретаря й членів Ради. Очолює Рада Президент України. Персональний склад Ради затверджує Президент України, Голова, перший заступник і заступник Голови, відповідальний секретар і члени Ради беруть участь у його роботі на громадських засадах.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади має, зокрема, такі повноваження в сфері наукової й науково-технічної діяльності:

- здійснює науково-технічну політику держави;

- представляє Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки і її матеріально-технічне забезпечення;

- забезпечує реалізацію загальнодержавних науково-технічних програм;

- затверджує державні (міжвідомчі) науково-технічні програми відповідно до певного Верховною Радою України пріоритетними напрямками розвитку науки й техніки.

МОЗ України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з Радою з питань науки й науково-технічної політики при Президенті України, Міжгалузевою радою по професійно-технічному утворенню, Комісією Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку, Міжвідомчим комітетом із проблемам захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, органами виконавчої влади, академіями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:

- здійснюють керування в сфері наукової й інноваційної діяльності й відповідають за рівень науково-технічного розвитку відповідних галузей;

- визначають напрямок розвитку наукового й науково-технологічного потенціалу галузей, направляють і контролюють діяльність підлеглих їм наукових організацій;

- беруть участь у формуванні пріоритетних напрямків розвитку науки й техніки в Україні, державних наукових і науково-технічних програм і державного замовлення;

- формують програми науково-технічного розвитку відповідних галузей і організують їхнє виконання;

- організують розробки, освоєння й виробництво сучасної конкурентоспроможної продукції на основі використання нових високоефективних технологій, устаткування, матеріалів, інформаційного забезпечення;

- готовлять пропозиції щодо вдосконалення економічного механізму забезпечення науково-технічного розвитку відповідних галузей;

- здійснюють інші повноваження, передбачені законодавством України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади щодо наукової й науково-технічної діяльності відповідно до їх компетенції:

- забезпечують виконання державних наукових і науково-технічних програм;

- розробляють і організують виконання регіональних (територіальних) програм науково-технічного розвитку;

- створюють місцеві інноваційні фонди відповідно до законодавства України;

- сприяють розвитку технопарків, технополисов, інноваційних бізнес-інкубаторів;

- залучають відповідні наукові установи (з їхньої згоди) до рішення проблем науково-технічного розвитку регіону.

Міністерство праці й соціальної політики України (Мінпраці України) є головним (ведучим) органом у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики в сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування й стимулювання роботи, охорони й умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції.

Діяльність Мінпраці України направляється й координується Кабінетом Міністрів України.

Мінпраці України у своїй діяльності керується Конституцією й законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство праці й соціальної політики України, затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 2000 р.

У межах своїх повноважень Мінпраці України організує виконання актів законодавства й здійснює систематичний контроль за їхньою реалізацією.

Мінпраці України узагальнює практику застосування законодавства з питань, які ставляться до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства й у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України й Кабінету Міністрів України.

Мінпраці України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, що відповідають органами інших держав, а також об'єднаннями громадян, релігійними об'єднаннями, благодійними організаціями й окремими громадянами.

Мінпраці України в межах своїх повноважень на основі й на виконання актів законодавства видає накази, організує й контролює їхнє виконання, у випадку потреби видає разом з іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади загальні акти.

Мінпраці України очолює Міністр, якого призначає на посаду по поданню прем'єр-міністра України й звільняє з посади Президент України.

Через Міністра направляється й координується Кабінетом Міністрів України діяльність Державного комітету України по справах ветеранів.

Для погодженого рішення питань, що ставляться до компетенції Мінпраці України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності в Міністерстві утвориться колегія в складі Міністра (голова колегії), його першого заступника й заступників, а також керівників структурних підрозділів Мінпраці України.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, які ставляться до сфери управління Мінпраці України, а також представники громадських організацій. Члени колегії затверджуються й звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України по поданню Міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами Мінпраці України.

У складі Мінпраці України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо головних напрямків розвитку в сфері праці й соціальної політики, обговорення найважливіших програм і інших питань у Мінпраці України можуть створюватися вчена рада, інші консультативні й дорадчі органи.

Склад цих органів і положення про їх затверджує Міністр.

Гранична чисельність працівників центрального апарата Мінпраці України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Головне управління праці й соціального захисту населення обласної, Київської міської держадміністрації й управління праці й соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації (далі - управління) є структурним підрозділом обласних, Київської й Севастопольської міських держадміністрацій, які утворяться головами обласних, Київської й Севастопольської міських держадміністрацій, підзвітні й підконтрольні головам відповідної держадміністрації й Мінпраці.

Управління в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами обласної, Київської й Севастопольської міської держадміністрації, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, а також з релігійними, благодійними організаціями й об'єднаннями громадян.

Управління очолює начальник, що призначається на посаду й звільняється від посади головою обласної, Київської й Севастопольської міської держадміністрації за узгодженням з Мінпраці.

Для погодженого рішення питань, що ставляться до компетенції управління, у ньому утвориться колегія в складі начальника управління (голова колегії), його заступників за посадою, інших відповідальних працівників управління.

До складу колегії можуть входити керівники органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які ставляться до сфери управління Мінпраці, а також представники відповідних громадських організацій.

Персональний склад колегії затверджується головою обласної, Київської й Севастопольської міської держадміністрації по поданню начальника управління.

Рішення колегії проводяться в життя наказами начальника управління.

Для розробки наукових рекомендацій і пропозицій щодо основних напрямків діяльності управління, обговорення найважливіших програм і рішення інших питань у керуванні можуть створюватися вчені ради.

Склад вчених рад і положення про їх затверджує начальник управління.

Управління утримується за рахунок засобів державного бюджету.

Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників і витрати на зміст управління в межах виділених асигнувань визначає голова обласної, Київської й Севастопольської міської держадміністрації після попередньої їм експертизи у фінансовому керуванні відповідної держадміністрації.

Структурним підрозділом районної, районної в містах Києві й Севастополі держадміністрації, що створюється головою цієї адміністрації, є Управління праці й соціального захисту населення районної, районної в містах Києві й Севастополі держадміністрації. Воно підзвітно й підконтрольне голові держадміністрації й, відповідно, головному управлінню праці й соціального захисту населення обласної, Київської міської держадміністрації, управлінню праці й соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації.

Управління під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами районної, районної в містах Києві й Севастополі держадміністрації, органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами, установами, організаціями, громадянами і їхніми об'єднаннями.

Управління очолює начальник, що призначається на посаду й звільняється від посади головою районної, районної в містах Києві й Севастополі держадміністрації за узгодженням, відповідно, з начальником головного управління праці й соціального захисту населення обласної, Київської міської держадміністрації, управління праці й соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій з питань, що ставиться до компетенції управління, у ньому можуть створюватися вчені ради й комісії.

Склад вчених рад і комісій і положення про їх затверджує начальник управління.

Управління втримується за рахунок засобів державного бюджету. Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників і витрати на зміст управління в межах виділених асигнувань визначає голова районної, районної в містах Києві й Севастополі держадміністрації після попередньої експертизи у фінансовому відділі.

З питань соціального захисту населення з Міністерством праці й соціальної політики України тісно співробітничає Пенсійний фонд України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення, діяльність якого направляється й координується Кабінетом Міністрів України.

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 р.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією й законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України й вищевказаним Положенням.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що ставиться до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства й у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України й Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організує виконання актів законодавства й здійснює систематичний контроль за їхньою реалізацією.

Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє із центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами й організаціями, що відповідають органами інших держав.

Пенсійний фонд України в межах своїх повноважень на основі й на виконання актів законодавства видає накази, організує й контролює їхнє виконання.

Пенсійний фонд України у випадку потреби видає разом з іншими центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування загальні акти.

Нормативно-правові акти Пенсійного фонду України підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством.

Рішення Пенсійного фонду України, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й громадянами.

Засоби Пенсійного фонду України зберігаються на окремих поточних рахунках і субрахунках в установах банків, використовуються винятково по призначенню й вилученню не підлягають.

Оплата послуг, пов'язаних зі здійсненням поточної господарської діяльності, здійснюється Пенсійним фондом України і його органів по тарифах, установленим для бюджетних організацій.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Голова правління Пенсійного фонду України і його заступників призначаються на посаду й звільняються від посади Президентом України у встановленому порядку.

Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу у квартал. Правління є правочинним приймати рішення при наявності на засіданні не менш двох третин його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Для розгляду пропозицій щодо реалізації основних завдань, обговорення найважливіших питань діяльності в Пенсійному фонді України можуть створюватися наукові, методологічні, експертні ради та інші дорадчі й консультативні органи. Склад цих органів і положення про їх затверджує голова правління Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо й через утворені у встановленому порядку управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, а також відділи Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Гранична чисельність працівників Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру центрального апарата Пенсійного фонду України, а також положення про його структурні підрозділи затверджує голова правління Пенсійного фонду України.

Штатний розклад і кошторис витрат центрального апарата Пенсійного фонду України затверджує голова правління Пенсійного фонду України за узгодженням з Міністерством фінансів України.

1. Управління охороною здоров’я

ст. 3 Конституції - здоров’я людини є однією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої-один з головних обов’язків держави.

Завдання Міністерства охорони

Забезпечує реалізацію держ. політики щодо охорони здоров‘я, розробляє проекти відповідних державних програм на перспективу, вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції про їх фінансове забезпечення;

Здійснює координацію діяльності закладів охорони;

Організує вивчення впливу навколишнього природного середовища на здоров‘я людини

Готує та подає до Уряду пропозиції про підписання міжурядових угод з питань охорони здоров‘я.

Розробляє разом з Академією наук науково-технічні програми з охорони здоров‘я та біології людини;

Розробляє і впроваджує у діяльність національної служби охорони здоров‘я нові умови господарювання виходячи із законів ринкової економіки.

Проводить в органах і закладах охорони здоров‘я організаційно-методичну роботу по реалізації державної політики в галузі праці і зароб. Плати.

Забезпечує державний санітарний нагляд за виконанням підприємствами;