Початок франко-німецької війни. Седанська катастрофа.

Cеминар 1

Франко-німецька війна і виникнення Третьої республіки у Франції

Капітуляція Парижа. Версальський прелімінарний мирний договір.

На січень 1871 р. стало очевидно, що Париж переможений, а провінційні армії розбиті. 23 січня 1871 р. Жюль Фавр підписав умови перемир'я з Німецькою імперією, яка була проголошена за п'ять днів до цього - 18 січня 1871 р. у Версалі. Умови перемир'я цього разу були ще суворішими: Париж фактично капітулював: форти з усім озброєнням і боєприпасами були здані, а вояки паризького гарнізону залишалися в місті на становищі військовополонених. Для затвердження умов миру у Франції мали відбутися вибори до Національних зборів і сформовано "законний" уряд.Революційні та ліво-республіканські угрупування зустріли підписання перемир'я з осудом. Так, лідер лівих республіканців Л. Гамбетта подав у відставку з міністерської посади і закликав відмовитися від перемир'я, відмінити вибори, встановити диктатуру та продовжити боротьбу з Німеччиною, спираючись на південні провінції. Настрої, що панували тоді у французькому суспільстві, добре описані письменником Г. Флобером у його листі від 1 лютого 1871 р.: "В результаті капітуляції Парижа, якої, втім, варто було очікувати, ми опинилися у становищі, описати яке неможливо.... Франція так принижена, так збезчещена, що краще їй згинути... Я зняв орден Почесного легіону, бо слово "честь" вилучено з французької мови...".На виборах до Національних зборів, що відбулися 8 лютого 1871 р., перемогли прихильники миру з Німеччиною. Більшу частину з них становили монархісти. З огляду на важливість питання про мир, монархісти й республіканці досягли компромісу: відклали суперечки щодо форми правління та поділили вищі державні посади порівну. Головою Національних зборів, що відкрилися в Бордо 12 лютого, був обраний поміркований республіканець Жюль Греві, а головою виконавчої влади (уряду) Французької республіки (як офіційно називалася держава) - Адольф Тьєр. Кабінет міністрів, який він очолив, також складався з монархістів і поміркованих республіканців.26 лютого А. Тьєр підписав у Версалі прелімінарний (попередній) мирний договір, за яким Франція втрачала Ельзас (без фортеці Бельфор - за умови вступу німецьких військ у Париж) і більшу частину Лотарингії; відбувалося "вирівнювання" східного кордону Франції, у результаті чого від неї було відрізано 28 фортець; Франція зобов'язувалася сплатити Німеччині впродовж 3 років контрибуцію в розмірі 5 млрд франків, до виплати якої німецькі війська продовжували окупацію її території. 1 березня Національні збори після бурхливих дебатів схвалили договір переважною більшістю голосів (проти умов договору голосували депутати Едгар Кіне, Луї Блан і Віктор Гюго).

Франкфуртський мир та наслідки війни.

Висновок Франкфуртського мирного договору

6 травня 1871 р, у Франкфурті-на-Майні почалися переговори між Фавром і Бісмарком щодо укладення остаточного мирного договору. Він був підписаний через 4 дні 10 травня 1871 року. У своїх основних положеннях він відтворював попередні умови прелімінарної угоди від 26 лютого, але в деяких відносинах він збільшував становище Франції.Переможена країна повинна була виплатити контрибуцію в 5 млрд. франків. Термін сплати був встановлений до 2 березня 1874 р. Крім цього французький уряд приймав на себе всі витрати з утримання німецьких окупаційних військ, які залишалися на території країни до повної виплати контрибуції. Так само існувала умова, що контрибуція не може виплачуватися у квитках Французького банку. На вимогу Бісмарка це повинно було бути золото або срібло, англійські, пруські, нідерландські, бельгійські банкові квитки. Договір також обумовлював, що одні лише департаменти Сомми, Нижньої Сени і Ери будуть евакуйовані після першого внеску в 500 мільйонів, департаменти ж Сени, Уази, Сени і Уази, Сени і Марни залишаться окупованими до тих пір, поки німецький уряд не вважатиме, що порядок у Франції в достатній мірі забезпечений, тим не менш, їх евакуація буде проведена не пізніше, ніж після сплати півтора мільярда. До евакуації паризьких фортів французький уряд зміг містити на північ від Луари лише 80 тисяч солдатів.Погодившись залишити Франції невелику територію в районі Бельфора, Бісмарк добився передачі Німеччині багатого залізорудного району на захід від Тіонвіля в Лотарингії. Тим самим Франція була позбавлена найважливіших промислових провінцій і в економічному відношенні значно ослаблена. Але найбільшим досягненням для Бісмарка і Мольтке було приєднання до Німеччини Ельзасу та Східної Лотарингії разом з важливим стратегічним районом - фортецею Мец.

Політична система Комуни, її склад і фракції.

У виборах до комуни брала участь майже половина зареєстрованих виборців - 229 тис. із 485 тис. осіб. Членами Ради комуни обрано 86 осіб - головним чином прихильників ЦК. Після того, як прихильники уряду (21 особа) відмовилися від своїх повноважень у комуні, 16 квітня було проведено додаткові вибори 17 нових членів. Спільна влада Ради комуни разом із ЦК Національної гвардії (який не оголосив про свій розпуск після виборів, як обіцяв, а взяв на себе функції зв'язку між Радою та Національною гвардією) стала називатися Паризькою комуною. Прихильники комуни називали себе федератами, у той час як їх противники називали їх комунарами.Членами комуни були службовці, лікарі, адвокати, журналісти, робітники, мало відомі широкій громадськості. Найвідоміший серед них -художник Гюстав Курбе. Їхні політичні симпатії поділилися приблизно порівну між неоякобінцями, прудоністами та бланкістами. Неоякобінці (ветерани революційного руху Шарль Делеклюз і Фелікс Піа та деякі інші) намагалися наслідувати політику якобінців 1793-1794 рр. і вважали головною метою захист республіки від монархічної контрреволюції й зовнішнього ворога, а не вирішення соціальних проблем. Бланкісти також були прихильниками революційних дій і диктатури (сам О. Бланкі був обраний заочно). Із багатьох питань неоякобінці та бланкісти голосували разом, утворюючи більшість комуни, яка остаточно склалася наприкінці квітня - на початку травня. Прудоністи - меншість - відстоювали демократичні свободи, протестували проти "диктатури влади", головну увагу приділяли соціально-економічним проблемам комуни. Частина членів комуни не входила в жодне політичне угрупування.

Cеминар 1

Франко-німецька війна і виникнення Третьої республіки у Франції

Початок франко-німецької війни. Седанська катастрофа.

Переломним моментом, що умовно ділить нову історію на два періоди, прийнято вважати французько-німецьку (франко-прусську) війну 1870-1871 рр.Напередодні війни Франція залишалася великою європейською державою, що мала значний вплив на сусідні держави. Недостатню легітимність режиму Другої імперії, встановленого в грудні 1852 р., Наполеон III намагався компенсувати ефективним економічним розвитком держави та активною зовнішньою політикою. Одним із основних у зовнішній політиці Франції було німецьке питання: для збереження впливу в Європі Наполеону III було важливо мати у сусідстві не сильну об'єднану Німеччину, а дрібні німецькі держави.На початку 1860-х рр. в умовах пруссько-австрійських суперечностей Наполеон III підтримав Пруссію проти Австрії, намагаючись послабити обидві держави й розраховуючи в перспективі досягти територіального розширення Франції на схід за рахунок лівого берега Рейну, подальшого зміцнення французького впливу в Європі тощо. Однак прогнози не виправдалися: у результаті перемоги в 1866 р. над Австрією відбулося значне посилення Пруссії та створення під її керівництвом Північно-німецького союзу. Вимоги Наполеона Ш щодо територіальних компенсацій Франції за рахунок передачі їй територій на лівому березі Рейну не були задовільнені. Натомість канцлер Пруссії Отто фон Бісмарк пообіцяв посприяти приєднанню до Франції Великого герцогства Люксембург та Бельгії, знаючи наперед, що Велика Британія цього не допустить. Оскільки Франція компенсації так і не отримала, відбулося значне погіршення французько-прусських відносин та їх фактичний розрив у 1867 р.Тоді Наполеон ІІІ зробив спробу зблизитися з Австрією, запропонувавши їй створити й очолити Південно-німецький союз (на умовах передачі Австрії Сілезії й південно-німецьких князівств, а Франції -лівого берега Рейну). Головним завданням Наполеона III при цьому було перешкоджання вступу до Північно-німецького союзу держав, розташованих на південь від р. Майн (Баден, Баварія, Вюртемберг, Гессен), у всякому разі, без відповідної територіальної компенсації Франції. Висувалася також ідея незалежності німецьких князівств на південь від р. Майн як від Пруссії, так і від Австрії (створення "третьої Німеччини"), щоб захистити східний кордон Франції та змінити співвідношення сил серед німецьких держав на користь Франції.Південно-німецькі держави були переважно аграрними, мало зацікавлені в утворенні загально-німецького ринку, їх католицьке населення не симпатизувало протестантській Пруссії й історично тяжіло до Австрії та Франції. До 1866 р. вони мало цікавили Пруссію, однак після перемог над Австрією О. Бісмарк мав на меті включити до об'єднаної Німецької імперії всі німецькі держави (крім Австрії). Для цього йому була потрібна оборонна війна, щоб згуртувати всі німецькі князівства, у тому числі південні, під патріотичними гаслами. За словами Бісмарка, прірва, яку різні династичні впливи й різні уклади життя "вирили" в ході історії між північними й південними німецькими державами, не могла бути ліквідована більш дієвим способом, аніж спільною національною війною проти сусіда. Таким чином, війна проти Франції була частиною розробленого Бісмарком плану об'єднання Німеччини шляхом переможних війн.Наполеон III також прагнув переможної війни, яка мала зміцнити позиції династії, відновити міжнародний престиж Франції та послабити Пруссію, під гегемонією якої відбувалося об'єднання Німеччини.Усю відповідальність за розв'язання війни взяв на себе О. Бісмарк, оскільки був переконаний у її неминучості й необхідності. Тим більше, що термін військових конвенцій пшденних князівств із Пруссією, за якими в разі війни вони мали надати їй свої армії, закінчувався в 1871 р. і їхня подальша доля була невідома. Однак Бісмарк шукав такого приводу до ввани, що дозволив би зобразити її як оборонну, забезпечив їй популярність і підтримку населення. Намагаючись спровокувати Наполеона III на оголошення війни, він скористався суперечностями, що виникли між Францією та Пруссією щодо кандидатури на іспанський престол. Стараннями Бісмарка була висунута кандидатура німецького принца Леопольда Гогенцоллерна, родича прусського короля, проти якого категорично заперечував французький уряд, оскільки вбачав небезпеку в тому, що Францію зі сходу та півдня будуть оточувати країни, очолювані представниками однієї династії. Коли 2 червня 1870 р., незважаючи на негативну позицію Франції, Леопольд офіційно заявив про свою згоду зайняти іспанський трон, це було сприйнято як відверто ворожий акт щодо Франції, і напруження у відносинах між двома країнами досягло піку.Прусський король Вільгельм І був схильний урегулювати конфлікт мирним шляхом. Перебуваючи в цей час на лікуванні в курортному містечку Бмсі, він зробив усну заяву про відмову від підтримки кандидатури Леопольда, а 12 липня той офіційно оголосив про свою відмову від іспанського престолу. Виникала можливість урегулювати конфлікт мирним шляхом, однак Імператорська рада Франції вирішила поставити Пруссії нові вимоги. Наступного дня, 13 липня, за дорученням уряду французький дипломат А. Бенедетті з'явився до короля Вільгельма І з вимогою письмово підтвердити зобов'язання Пруссії ніколи більше не підтримувати кандидатуру німецького принца на іспанський трон. Вільгельм розцінив цю вимогу як надмірну й відхилив її. Коли посол у той же день знову попросив у короля аудієнції, той його не прийняв. Наступного дня король зустрівся з Бенедетті та заявив, що переговори можуть бути продовжені після його повернення в Берлін; про зміст своїх переговорів із французьким послом він телеграмою повідомив О. Бісмарку.Шукаючи привід до війни, О. Бісмарк здійснив у тексті телеграми такі скорочення, які істотно змінювали її зміст, надаючи йому характер, відверто образливий для Франції. Цю телеграму Бісмарк опублікував у пресі, знаючи наперед, який ефект вона матиме на французів. В історію вона увійшла під назвою "емської депеші" і послужила приводом для оголошення Францією війни Пруссії 19 липня 1870 р. Таким чином, Бісмарк досяг свого, примусивши Наполеона ІІІ прийняти рішення, завдяки якому Франція виглядала перед німецькими державами як агресор.У Франції не мали сумніву щодо тріумфальної перемоги у війні. Ореол її військової могутності був на той час доволі сильним; на озброєння армії прийнято новітню гвинтівку Шасспо, що за своїми технічними характеристиками значно переважала зброю прусської армії; реконструйовано прикордонні фортеці Бельфор і Мец тощо. Однак серйозним упущенням був низький рівень підготовки французьких резервістів, недоліки в комплектуванні, перевезенні й постачанні військ. Залізниць було мало, а ґрунтові дороги давно не ремонтувалися. Не вистачало багатьох речей, навіть карт прикордонних районів. Тож Франція не була готова до війни, незважаючи на запевнення військового міністра Лебефа: "Ми готові, ми архіготові, в нашій армії все в порядку, аж до останнього ґудзика на гетрах у останнього солдата". Насправді французька армія значно уступала прусській за чисельністю, технічною підготовкою вшськ, якістю артилерії тощо. Сильною стороною прусської армії був добре навчений і озброєний резерв. Пруссія була здатна виставити більшу армію, аніж Франція, ії кількість у мирний час становила 1 % населення країни. Підготовка до війни велася тут більш ретельно й організовано. Ще в 1869 р. прусський генеральний штаб розробив план військових дій. Дипломатичними засобами було забезпечено сприятливий для Пруссії нейтралітет Росії. Будучи невдоволеним підтримкою Наполеоном ІІІ польського повстання 1863 р., Александр II заявив, що в разі вступу Австро-Угорщини у війну на боці Франції, Росія почне проти неї військові дії. Таким чином, розрахунки Франції на підтримку з боку Австро-Угорщини було зірвано. Так само не спрацювали плани щодо залучення у війну Італії, оскільки італійський уряд обіцяв вторгнення в Баварію лише після того, як французи займуть південь Німеччини. Отже, Франція залишилася без союзників.Війна, яку французький уряд розпочав, будучи впевнений у перемозі, стала для Франції катастрофою. Прибувши до прикордонної фортеці Мец у Лотарингії й побачивши непідготовленість армії, головнокомандувач французької армії Наполеон III наказав упродовж тижня не починати військових дій. У результаті воєнні дії були розпочаті противником. Якщо перша битва 2 серпня 1870 р. була переможною для французів, то наступні три битви на кордоні французи програли і були змушені відступати вглиб країни, унаслідок чого 6 серпня німецька армія вторглася в Лотарингію. У результаті дві французькі армії, очолювані маршалами П. Мак-Магоном і Ф. Базеном, виявилися відрізаними одна від одної, що мало вирішальний вплив на подальший перебіг військових дай.Наприкінці серпня маршал Ф. Базен був відкинутий зі своєю 100-тисячною армією до Меца, де його оточила 160-тисячна німецька армія. Коли решта війська під командуванням маршала П. Мак-Магона вирушила до Меца на підтримку армії Базена, шлях їй перетнули німецькі війська. Змушена відступати, вона була оточена біля містечка Седан на кордоні з Бельгією. Разом з армією в оточення потрапив Наполеон III. У битві під Седаном 1 вересня французька армія втратила 14 300 солдат убитими й пораненими і 21 тис. полоненими. Хоча командувачі армії вважали за необхідне здійснити спробу вирватися з оточення, імператор наказав здати фортецю без бою (83 тис. осіб), щоб уникнути подальшого кровопролиття. Очевидно, він користувався при цьому не скільки військовими, скільки політичними мотивами. 2 вересня капітуляцію було підписано і це остаточно повернуло війну на користь Північно-німецького союзу. З того часу слово "Седан" стало символом національного приниження французів. Седан означав кінець цілої епохи в історії Франції, був переломним моментом, що ліквідував міф про велику націю, яка панувала над Європою.