Танець «ой, на горі, цигани стояли»

Адміністративний будинок.

Коли я зайшла в цей табір, то мене зустрів веселий спів пташок і я подумала, як же це чудово кожного ранку прокидатись від такого чудового співу і від попадання маленьких сонячних промінчиків у кімнату.

Із першого дня мого перебування в таборі я зрозуміла, що це чудове місце длявідпочинку і оздоровлення, також тут можна зайнятися спортом.

З приїздом нам зробили екскурсію по табору, показали що де знаходиться, ознайомили із будиночками в яких ми маємо жити разом із дітьми

Житлові будинки.

Осьприйшов час, коли почали завозити дітей, як я почала не те що боятись, а просто відчувався якийсь мандраж не розуміючи чому.

Діти яких привозили були дуже різними. Коли вони побачили, що зібралось так багато для них чужих людей, в їхніх очах водночас світився страх і радість, що вони приїхали у такий чудовий табір відпочинку. Ми з дітьми пішли поселятися у свої кімнати, вони йшли і з великою цікавістю роздивлюся табір. Після поселення у свої кімнати ми зробили їм екскурсію по таборі все показали і розказали, і діти були цим дуже задоволені. Також ми з кожним познайомились, кожен із них розповів нам щось про себе, хоча багато дітей про себе не хотіли нічого розповідати і я їх дуже добре зрозуміла, адже чому вони зобов'язані зовсім чужій для них людині розповідати свою історію і також можливо для них це дуже болісно, адже вони ще такі малі, а більша їх половина залишалась без батьківського тепла і любові.

Ось так пройшов перший день і я була дуже задоволена, хоча зрозуміла, що з дітьми буде дуже важко знайти спільну мову, але я буду намагатись зробити усе можливе, і постараюсь допомогти дітям знайти друзів, знайти нове заняття, хоч якось забути своє горе, свою тугу, і відчути себе повноцінною людиною.

Розпочався, новий день і розпочались труднощі, діти не хотіли прокидатись на ранкову зарядку, тому що рано і тому їх було дуже важко підняти, але пояснивши їм, що це необхідно буде робити кожен ранок і що це в них такий розпорядок дня діти зібрались і пішли на зарядку. І це була лише перша перешкода. В їдальні діти себе поводили теж не дуже добре, був дуже великий шум, хоча перед тим їм було пояснено правила поводження в ній і їм довелось їх ще раз пояснити. Далі діти поводили себе дуже добре, але коли підійшов час до тихої години тут знову виникли труднощі, дітей ніяк не можна було позаганяти у свої кімнати, вони були проти тихої години і з ними справитись було дуже важко.

Одна трудність, яка ще виникла, так це те, що діти нічого не хотіли і що вони боялись вийти на сцену. В тому, що це не страшно їх переконати було дуже важко, але з часом вони це зрозуміли і з ними стало легко працювати, вони почали хотіти приймати участь в чомусь, у них вже появився інтерес до чогось.

У ввечері діти у свої кімнати на диво позаходили дуже швидко і я цьому була дуже рада, можливо дався взнаки перший день в таборі дуже важко длядітей і він стомив їх.

На слідуючий день діти уже трохи звикли до тих правил і з ними уже було легше працювати, хоча і в деяких випадках залишались іще труднощі. Я більше почала знайомитись з кожною дитиною, взнавати її звички, правила, що вона любить, чим цікавиться. З дітьми можна було знайти спільну мову, але деякі хотіли показати свій характер.

Перший наш виступ на сцені вдався не дуже, адже діти ніяк не хотіли виходити на неї, і їх необхідно було дуже довго просити, казати, що це зовсім не страшно, не так пояснювати їм як переконувати себе, адже саме в таборі я почала часто виходити на сцену і згодом почувалася впевнено виступаючи.

Перший виступ.

У загоні я звернула увагу, що багато дітей ненавчені до прибирання після себе, тому перші дні було дуже важко, адже їм необхідно було постійно нагадувати про чистоту і санітарний стан, але потім я лише слідкувала за тим, як вони прибирали, хоча інколи необхідно було над ними стояти, але я з цим справилась. Уже у наступні дні я їм навіть нічого не нагадувала і вони самостійно прибирали у своїх кімнатах так і на території, яка була закріплена за нищим загоном.

Знайомлячись із дітьми я багато чого дізналася про них, був хлопчик з яким перші дні було дуже важко знайти спільну мову. Він був закритий у собі, всі діти веселились, а він був сумний, що його не питала він не відповідав. Також він майже ніколи не тримався свого загону, постійно був із іншими дітьми, я до нього шукала різні підходи і мені постійно не вдавалось, але пробувши тиждень в таборі, я з ним знайшла спільну мову, мені з ним стало дуже легко працювати. І ще я звернув увагу на те, що на нього не потрібно кричати, тому що якщо ти почнеш кричати, він просто на просто надується, забереться геть, ні слова не скаже і нічого не буде виконувати після чого дуже важко його заспокоїти.

Мене дуже дивувало те, що діти були з різних міст і сіл а були такими дружніми. І хоча іноді між ними виникали сварки вони вирішували їх по дорослому і ніколи не билися між собою.Тому мирити їх не було сенсу. Питаючи дітей чи так само вони поводять себе в школі діти відповідали що буває по різному, та я зрозуміла, що вони набагато краще ніж показують себе.

Моє перше враження про дітей було дуже добре, але коли я почала більше з ними знайомитись тим я стала розуміти, що з ними дуже важко працювати.

Також було помітно у дітей те, що вони любили до тебе як говориться "підлизатись" і це було помітно з першого разу і таких дітей було дуже багато.

В деяких випадках мене дивувало те, що хлопці були активніші і акуратніші ніждівчата і скільки я їм на цьому не наголошувала, їм було байдуже. Хоча я звернула увагу, коли вони самостійно дуже цього захочуть, то вони можуть це зробити.

З кожним ранком дітей мені було легше піднімати, їх організовувати. Хоча інколи, діти, для того щоб не йти на зарядку хитрували і вигадували що їм щось болить, але такий варіант їм не проходив.

У дітей також було помітно те, що вони звикли кудись іти, при чому не сказавши нічого, хоча для них наголошувалось, що без дозволу нікуди не можна іти, вже через декілька днів діти знали що без дозволу вихователів не можна нікуди відлучатися, а якщо вони це зроблять то вони підведуть вихователя, і також у дітей помітна така звичка як мінятись речами і за це я їх дуже сварила, але в нашому загоні таких дітей було дуже мало.

Я помітила у дітей іще те, що вони люблять щоб за ними побігали і перші дні так і було, але потім я перестала за ними ходити і вони це помітили і більше не робили так.

У наш загін попав хлопчик з яким взагалі дуже легко було працювати, він любив бути разом з дітьми, працював у загоні, старався щоб все вийшло як найкраще. Можна сказати, він був ще одним вихователем у загоні, тому що, як він береться за якесь діло, то його не можна було відірвати. Також інші діти були не менш активними, і з ними було легко працювати.

Дуже велику роль відіграв те, що не потрібно серед дітей робити своїх
улюбленців, тому що інші діти це дуже помічають і можуть дуже образитись, тій дитині будуть робити все на зло, а примирити їх після цього дуже важко.
Тому щоб не сваритися, кожен у загоні мав своє доручення і виконував його. Коли ми одне одного краще пізнали, діти стали допомагати один одному. Якщо вони бачили, що ми з чимось не справляємось допомагали нам.

Діти дуже раділи, коли до них в гості хтось приїжджав. Вони з великою любов'ю їх зустрічали адже для них це дуже важливо, щоб хтось приїхав, відвідав їх і поцікавився їхніми справами.

Дуже велике задоволення длядітей приніс конкурс " Таємничий острів". Вони були дуже активними, радісними, завдання виконували дуже швидко і було помітно, що їм дуже цікаво

Станція «Terrа incognito»

Станція «Сліпий художник»

Під час проведення різноманітних ігор, конкурсів у загоні діти були більш активніші ніж, коли потрібно було виступати на сцені.

У конкурсі "Козацькі забави" були задіяні усі діти, вони з великим інтересом брали участь у кожному змаганні і я була дуже задоволений, що вони стали такими активними, що їх щось дійсно цікавить. Після обіду у нас проходила «Сорочинська ярмарка», у якій брали участь усі діти також. Вони ходили по станціях, заробляли гроші-«агати» і після цього купували собі шашлики та солодощі.

Посвята в козаки.

Конкурсна програма «Нумо, козаче!!!»

Чим більше дітей тим більше ти дізнаєшся про їхній характер і з якими ситуаціями ти можеш зустрітися в подальшому житті. тому що кожна дитина є індивідуальність, до кожної з неї необхідно знайти свій підхід.

Коли проводились різні конкурси на сцені, було дуже легко зібрати дітей, бо це їм подобалось. В наступні дні вони самостійно збирались, поводили себе весело, невимушено, активно вболівали.

Дуже велику і активну участь діти взяли під час проведення конкурсу «Лісова зірка». Вони виступили просто чудово і своєю перемогою вони були дуже задоволені.

Смачні чаї у фітобарі.

Два дні до того як ми мали від’їжджати діти стали дуже дружніми, їм не потрібно було декілька разів наголошувати на тому, щоб вони виконали те чи інше завдання. Одне, що мене ще тривожило так це те, щоб вони жили дружньо коли приїдуть додому, щоб вони не забували своїх нових друзів які з'явилися в них завдяки цьому табору і взагалі щоб вони росли добрими, щирими і "великими" людьми.

Разом смачніше!!!

Коли уже підходив час до завершення проходження літньої педагогічної практики я зрозуміла, що дуже звикла до цих дітей і вони звикли до нас. Ми кожен знали в кого які вимоги, як можна знайти підхід до кожного з дітей, чим вони цікавляться.

А як радісно було дивитись на їхні обличчя, коли вони зустрілись із своїми батьками, братами і сестрами з якими не бачились дуже давно, я за них водночас раділа і сумувала, адже так приємно було на них зараз дивитись,але я усвідомлював те, що це зовсім не надовго, адже побачу їх я вже зовсім не скоро.

В останній день, коли всі від’їжджали нам було дуже болісно прощатись з цими дітьми, адже хоч як нам з ними не було важко ми звикли до них, полюбили їх, а вони нас. Я дуже хвилювалася коли побачив їхні заплакані очі, як же вони не хотіли від’їжджати, адже хотіли залишитись ще хоча б на одну зміну.

До побачення «Агатівко»!!!

Ось так я і пройшла літню педагогічну практику. За ті 4 зміни що я провела в «Агатівці» длясебе я зробила дуже великі висновки, що не для всіх дано працювати з дітьми, для цього необхідно мати дуже добрі нерви, велику витримку і добре серце. Також табір показав мені моїх справжніх друзів, адже саме в «Агатівці» ми побачили хто є хто, як казали наші вихованці «Агатівка – це не табір, а життя»

Я дуже полюбила «Агатівку». В останній день роз'їзду вихователів мені було болісно прощатись з робочим персоналом Агатівки. Але я їхала звідти з думкою що я ще не раз туди повернуся.

Сценка «Мама»

Кліп «Цирковий сюрприз»

Конкурси на літній естраді

.

Вихователі, вони теж діти…

Адміністративний будинок.

Коли я зайшла в цей табір, то мене зустрів веселий спів пташок і я подумала, як же це чудово кожного ранку прокидатись від такого чудового співу і від попадання маленьких сонячних промінчиків у кімнату.

Із першого дня мого перебування в таборі я зрозуміла, що це чудове місце длявідпочинку і оздоровлення, також тут можна зайнятися спортом.

З приїздом нам зробили екскурсію по табору, показали що де знаходиться, ознайомили із будиночками в яких ми маємо жити разом із дітьми

Житлові будинки.

Осьприйшов час, коли почали завозити дітей, як я почала не те що боятись, а просто відчувався якийсь мандраж не розуміючи чому.

Діти яких привозили були дуже різними. Коли вони побачили, що зібралось так багато для них чужих людей, в їхніх очах водночас світився страх і радість, що вони приїхали у такий чудовий табір відпочинку. Ми з дітьми пішли поселятися у свої кімнати, вони йшли і з великою цікавістю роздивлюся табір. Після поселення у свої кімнати ми зробили їм екскурсію по таборі все показали і розказали, і діти були цим дуже задоволені. Також ми з кожним познайомились, кожен із них розповів нам щось про себе, хоча багато дітей про себе не хотіли нічого розповідати і я їх дуже добре зрозуміла, адже чому вони зобов'язані зовсім чужій для них людині розповідати свою історію і також можливо для них це дуже болісно, адже вони ще такі малі, а більша їх половина залишалась без батьківського тепла і любові.

Ось так пройшов перший день і я була дуже задоволена, хоча зрозуміла, що з дітьми буде дуже важко знайти спільну мову, але я буду намагатись зробити усе можливе, і постараюсь допомогти дітям знайти друзів, знайти нове заняття, хоч якось забути своє горе, свою тугу, і відчути себе повноцінною людиною.

Розпочався, новий день і розпочались труднощі, діти не хотіли прокидатись на ранкову зарядку, тому що рано і тому їх було дуже важко підняти, але пояснивши їм, що це необхідно буде робити кожен ранок і що це в них такий розпорядок дня діти зібрались і пішли на зарядку. І це була лише перша перешкода. В їдальні діти себе поводили теж не дуже добре, був дуже великий шум, хоча перед тим їм було пояснено правила поводження в ній і їм довелось їх ще раз пояснити. Далі діти поводили себе дуже добре, але коли підійшов час до тихої години тут знову виникли труднощі, дітей ніяк не можна було позаганяти у свої кімнати, вони були проти тихої години і з ними справитись було дуже важко.

Одна трудність, яка ще виникла, так це те, що діти нічого не хотіли і що вони боялись вийти на сцену. В тому, що це не страшно їх переконати було дуже важко, але з часом вони це зрозуміли і з ними стало легко працювати, вони почали хотіти приймати участь в чомусь, у них вже появився інтерес до чогось.

У ввечері діти у свої кімнати на диво позаходили дуже швидко і я цьому була дуже рада, можливо дався взнаки перший день в таборі дуже важко длядітей і він стомив їх.

На слідуючий день діти уже трохи звикли до тих правил і з ними уже було легше працювати, хоча і в деяких випадках залишались іще труднощі. Я більше почала знайомитись з кожною дитиною, взнавати її звички, правила, що вона любить, чим цікавиться. З дітьми можна було знайти спільну мову, але деякі хотіли показати свій характер.

Перший наш виступ на сцені вдався не дуже, адже діти ніяк не хотіли виходити на неї, і їх необхідно було дуже довго просити, казати, що це зовсім не страшно, не так пояснювати їм як переконувати себе, адже саме в таборі я почала часто виходити на сцену і згодом почувалася впевнено виступаючи.

Перший виступ.

У загоні я звернула увагу, що багато дітей ненавчені до прибирання після себе, тому перші дні було дуже важко, адже їм необхідно було постійно нагадувати про чистоту і санітарний стан, але потім я лише слідкувала за тим, як вони прибирали, хоча інколи необхідно було над ними стояти, але я з цим справилась. Уже у наступні дні я їм навіть нічого не нагадувала і вони самостійно прибирали у своїх кімнатах так і на території, яка була закріплена за нищим загоном.

Знайомлячись із дітьми я багато чого дізналася про них, був хлопчик з яким перші дні було дуже важко знайти спільну мову. Він був закритий у собі, всі діти веселились, а він був сумний, що його не питала він не відповідав. Також він майже ніколи не тримався свого загону, постійно був із іншими дітьми, я до нього шукала різні підходи і мені постійно не вдавалось, але пробувши тиждень в таборі, я з ним знайшла спільну мову, мені з ним стало дуже легко працювати. І ще я звернув увагу на те, що на нього не потрібно кричати, тому що якщо ти почнеш кричати, він просто на просто надується, забереться геть, ні слова не скаже і нічого не буде виконувати після чого дуже важко його заспокоїти.

Мене дуже дивувало те, що діти були з різних міст і сіл а були такими дружніми. І хоча іноді між ними виникали сварки вони вирішували їх по дорослому і ніколи не билися між собою.Тому мирити їх не було сенсу. Питаючи дітей чи так само вони поводять себе в школі діти відповідали що буває по різному, та я зрозуміла, що вони набагато краще ніж показують себе.

Моє перше враження про дітей було дуже добре, але коли я почала більше з ними знайомитись тим я стала розуміти, що з ними дуже важко працювати.

Також було помітно у дітей те, що вони любили до тебе як говориться "підлизатись" і це було помітно з першого разу і таких дітей було дуже багато.

В деяких випадках мене дивувало те, що хлопці були активніші і акуратніші ніждівчата і скільки я їм на цьому не наголошувала, їм було байдуже. Хоча я звернула увагу, коли вони самостійно дуже цього захочуть, то вони можуть це зробити.

З кожним ранком дітей мені було легше піднімати, їх організовувати. Хоча інколи, діти, для того щоб не йти на зарядку хитрували і вигадували що їм щось болить, але такий варіант їм не проходив.

У дітей також було помітно те, що вони звикли кудись іти, при чому не сказавши нічого, хоча для них наголошувалось, що без дозволу нікуди не можна іти, вже через декілька днів діти знали що без дозволу вихователів не можна нікуди відлучатися, а якщо вони це зроблять то вони підведуть вихователя, і також у дітей помітна така звичка як мінятись речами і за це я їх дуже сварила, але в нашому загоні таких дітей було дуже мало.

Я помітила у дітей іще те, що вони люблять щоб за ними побігали і перші дні так і було, але потім я перестала за ними ходити і вони це помітили і більше не робили так.

У наш загін попав хлопчик з яким взагалі дуже легко було працювати, він любив бути разом з дітьми, працював у загоні, старався щоб все вийшло як найкраще. Можна сказати, він був ще одним вихователем у загоні, тому що, як він береться за якесь діло, то його не можна було відірвати. Також інші діти були не менш активними, і з ними було легко працювати.

Дуже велику роль відіграв те, що не потрібно серед дітей робити своїх
улюбленців, тому що інші діти це дуже помічають і можуть дуже образитись, тій дитині будуть робити все на зло, а примирити їх після цього дуже важко.
Тому щоб не сваритися, кожен у загоні мав своє доручення і виконував його. Коли ми одне одного краще пізнали, діти стали допомагати один одному. Якщо вони бачили, що ми з чимось не справляємось допомагали нам.

Діти дуже раділи, коли до них в гості хтось приїжджав. Вони з великою любов'ю їх зустрічали адже для них це дуже важливо, щоб хтось приїхав, відвідав їх і поцікавився їхніми справами.

Дуже велике задоволення длядітей приніс конкурс " Таємничий острів". Вони були дуже активними, радісними, завдання виконували дуже швидко і було помітно, що їм дуже цікаво

Станція «Terrа incognito»

Станція «Сліпий художник»

Під час проведення різноманітних ігор, конкурсів у загоні діти були більш активніші ніж, коли потрібно було виступати на сцені.

У конкурсі "Козацькі забави" були задіяні усі діти, вони з великим інтересом брали участь у кожному змаганні і я була дуже задоволений, що вони стали такими активними, що їх щось дійсно цікавить. Після обіду у нас проходила «Сорочинська ярмарка», у якій брали участь усі діти також. Вони ходили по станціях, заробляли гроші-«агати» і після цього купували собі шашлики та солодощі.

Посвята в козаки.

Конкурсна програма «Нумо, козаче!!!»

Чим більше дітей тим більше ти дізнаєшся про їхній характер і з якими ситуаціями ти можеш зустрітися в подальшому житті. тому що кожна дитина є індивідуальність, до кожної з неї необхідно знайти свій підхід.

Коли проводились різні конкурси на сцені, було дуже легко зібрати дітей, бо це їм подобалось. В наступні дні вони самостійно збирались, поводили себе весело, невимушено, активно вболівали.

Дуже велику і активну участь діти взяли під час проведення конкурсу «Лісова зірка». Вони виступили просто чудово і своєю перемогою вони були дуже задоволені.

Танець «Ой, на горі, цигани стояли»

Я звернула увагу на те, що необхідно дуже слідкувати за своєю мовою, обдумувати кожен свій вчинок, бути зразком для дітей, адже як ти поводиш себе так і діти будуть себе поводити. Вони дуже спостережливі, не дай бог ти зробиш якийсь поганий вчинок вони зразу це помітять і тоді буде дуже неприємно, коли все це будуть знати інші люди.

У багатьох дітей я помітила таку звичку, що вони просто люблять заважити. Вони дуже любили ходити на медпункти, навіть по малій дрібниш і тому їх звідти забрати дуже важко, вони не розуміли, що вони заважають. Тому я наголосила їм, коли будуть іти на медпункт то щоб попереджували мене і тоді я вирішувала кому ж дійсно необхідно піти на туди.

Мене дуже дивувало те, що в деяких загонах діти просто не довіряли своїй виховательці, вони приходили до інших вихователів і розповідали свої історії. На відміну від інших, наші діти розповідали нам все. І дуже було неприємно, коли вони приходили і розповідали речі, які навіть не знають їхні батьки.. Тому я можу наголосити іще раз, що з дітьми необхідно бути дуже обережи, адже вони не вміють берегти секрети і тримати язик за зубами.

Усі діти є дуже обдарованими, до них необхідно ставитись з великою любов ю, необхідна дуже велика увага, піклування про них, і щоб це вони відчували кожен день. Їм постійно необхідно давати доручення і за кожну їхню участь не забувати похвалити, адже для них це дуже важливо.