Поняття примусових заходів медичного характеру, примусового лікування та стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

Примусові заходи медичного характеру – це заходи державного примусу, застосовані судом до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності, обмеженої осудності або у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Ці заходи не є покаранням, не тягнуть за собою судимості і не переслідують мети виправлення, а застосовуються для лікування і соціальної реадаптації душевнохворих, запобігання вчиненню ними нових суспільно небезпечних діянь, а також для безпеки їх самих.

Статтею 417 КПК України встановлено, що при досудовому слідстві в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з’ясування обставин вчиненого діяння, а також обставин, які характеризують особу та її психічне захворювання, передбачені ст.ст. 111-130, 148-222 Кодексу. По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність особи (нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними), складається постанова (а не обвинувальний висновок) про направлення справи до суду, яка разом з справою надсилається прокуророві, який при погодженні з постановою затверджує її і надсилає справу до суду. Відповідно до п.6 Постанови ВСУ від 03.06.2005 № 7, виходячи із положення ст.20 КК України щодо осудності обмежено осудної особи (нездатність повною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними), яка підлягає кримінальної відповідальності, справу щодо такої особи необхідно направляти до суду з обвинувальним висновком, в якому мають міститься дані про психічне захворювання цієї особи.

Відповідно до ст.416 КПК України примусові заходи медичного характеру застосовуються за ухвалою суду або постановою судді лише до осіб, визначених у ст.93 КК України, і які є суспільно небезпечними. Поряд з цим ст.20 КК України передбачає, що визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру. Статтею 424 КПК України передбачено порядок оскарження ухвали чи постанови суду (судді) про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру. На ці судові рішення може бути подане апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора у загальному порядку.

Слід мати на увазі, що поміщення до психіатричного закладу завідомо психічно здорової людини є злочином, передбаченим ст.151 КК України.

Необхідно розмежовувати види примусової психіатричної допомоги і примусового лікування, які застосовуються за рішенням суду:

- примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізації до психіатричних закладів зі звичайним, посиленим чи суворим наглядом, що застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності (обмеженої осудності) або вчинили злочини у стані осудності, але до постановлення вироку чи під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу (ст.ст. 19,20, 84, 92-95 КК України);

- примусове лікування, що здійснюється закладами охорони здоров’я чи медичними службами кримінально-виконавчих установ щодо осудних та обмежено осудних осіб, які вчинили злочини і мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб (ст.96 КК України, ст.117 КВК України);

- невідкладна примусова амбулаторна чи стаціонарна психіатрична допомога у психіатричних закладах, що надається особам, які за станом свого психічного здоров’я становлять небезпеку для себе або оточуючих, але не вчинили суспільно небезпечного діяння, відповідальність за яке передбачена нормами КК України (ст.ст. 12,14,16,17 Закону України „Про психіатричну допомогу”).

Крім того, суд може покласти на осіб обов’язок:

- пройти у закладах охорони здоров’я лікування від певних хвороб, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб, - на осудну чи обмежено осудну особу, яка вчинила злочин і звільнена від відбування покарання з випробуванням (п.5ч.1 ст.76 КК України);

- здійснювати обов’язковий лікарський нагляд щодо особи, яка має психічний розлад, у разі визнання недоцільним застосування до неї примусових заходів

медичного характеру або його скасування (припинення) внаслідок поліпшення її психічного стану – на родичів або опікунів, котрим особу передано на піклування до її одужання.

Пунктом 2 ст. 93 КК України передбачено застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які вчинили злочини у стані обмеженої осудності. Оскільки „неосудність-нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними” та „обмежена осудність – нездатність повною мірою усвідомлювати свої дії або керувати ними” є юридичними категоріями, тому визнання особи неосудною (ч.2 ст.19 КК України) чи обмежено осудною (ч.1 ст. 20 КК України) належить виключно до компетенції суду. Примусові заходи медичного характеру можуть застосовуватись до засудженої обмежено осудної особи також при звільненні її від покарання у разі, коли вона під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними (ч.1 ст.84 КК України).

Примусове лікування може бути застосовано судом, незалежно від призначеного покарання, також до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. У разі призначення покарання у виді позбавлення або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання, якщопризначено інші види покарань – у с пеціальних лікувальних закладах. Підставою для застосування примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК України, є сукупність юридичного і медичного критеріїв - встановлення у діянні винної особи складу злочину та наявність у неї хвороби, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб. П. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 № 7 роз’яснюється, що алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки є соціально небезпечними захворюваннями..

Відповідно до ст.76 КК України лікування від алкоголізму і наркоманії може бути застосовано судом у порядку покладення обов’язку на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням. Таке лікування не вважається примусовим, оскільки обов’язок його пройти покладається безпосередньо на засуджену особу, а не на орган охорони здоров’я. Поряд з цим, ст.411-1 КПК України передбачений порядок застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, якщо таке лікування не було їм призначено вироком суду відповідно до ст.96 КК України.

Ст. ст. 21 та 117 КВК України передбачений порядок, за яким адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до особи, яка під час відбування покарання захворіла на хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб і відмовляється від лікування, та застосовує його за рішенням суду примусово. Відповідно до ч.5 ст. 8 КВК України засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань.

До таких осіб відносяться засуджені, які мають небезпечну для оточуючих хворобу, у тому числі ті, які захворіли на психічну хворобу після постановлення судом обвинувального вироку або під час відбування покарання. Якщо ці особи судом не визнані неосудними, то їм надається психіатрична допомога в умовах установ виконання покарань, при наявності показань хворі направляється для лікування у спеціалізовану психіатричну лікарню, розташовану на території Вільнянської виправної колонії № 20 у Запорізькій області. За висновком комісії судом може бути визнано осіб неосудними та прийнято рішення про застосування до них примусових заходів медичного характеру.

У статті 1 Закону України „Про судову експертизу” зазначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об’єктивності і повноти дослідження.

Згідно зі ст. 76 Кримінально-процесуального кодексу України для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності, обов’язково призначається експертиза.

Коли в справі є дані, які дають підстави вважати, що обвинувачений під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у неосудному або обмежено осудному стані, а також, коли він вчинив злочин в осудному стані, але після вчинення злочину захворів психічною хворобою, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, слідчий для визначення психічного стану обвинуваченого призначає судово-психіатричну експертизу (ст. 204 КПК України).

Експертиза в ході судового слідства призначається судом з додержанням правил, передбачених ст. 310 та главою 18 КПК України.

Стаціонарна судово - психіатрична експертиза призначається, якщо при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або його дослідження. Відповідно до ст.205 КПК України поміщення обвинуваченого до відповідного медичного закладу (такими медичними закладами є міжобласні центри та відділення стаціонарної судово-психіатричної експертизи виключно державних спеціалізованих установ) здійснюється за постановою суду на підставі подання слідчого, погодженого з прокурором. При цьому, слід мати на увазі, що такій особі відповідно до ст.155 КПК України судом обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, оскільки особи, які не перебувають під вартою, проходять таку експертизу у загальному порядку без поміщення у спеціально обладнані камери під охороною.

Організаційне і правове забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів у психіатричних лікарнях (відділеннях, центрах), в яких здійснюються примусові заходи медичного характеру та проводиться стаціонарна судово-психіатрична експертиза.

Відповідно до статті 19 Закону України „Про психіатричну допомогу” примусові заходи медичного характеру застосовуються за рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним, Кримінально-процесуальним кодексами України, цим Законом та іншими законами. У ст.31 Закону зазначено, що нагляд за додержанням і застосуванням законів при наданні психіатричної допомоги здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами відповідно до закону.

Галузевим наказом Генерального прокурора України визначено, що безпосередній нагляд за додержанням законів в Українській психіатричній лікарні з суворим наглядом та відділеннях психіатричних лікарень з посиленим наглядом, відділеннях (центрах) стаціонарної судово-психіатричної експертизи здійснюється відділами нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів (старшими помічниками і помічниками прокурорів) прокуратур обласного рівня.

Комплексні перевірки додержання законів у психіатричній лікарні з суворим наглядом та відділеннях психіатричних лікарень з посиленим наглядом проводяться один раз на півріччя, у відділеннях (центрах) стаціонарної судово-психіатричної експертизи - щомісячно.