Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка вивчає прийняття рішень і поведінку окремих суб'єктів.

Мікроекономіка вивчає проблему економічного вибору між обмеженими ресурсами для максимального задоволення потреб. Проблема вибору і обмеженості ресурсів ілюструється кривою виробничих можливостей.

Допущення: 1. Незмінність технологій; 2. Кількість благ обмежується двома.

Із збільшенням виробництва одного блага, зменшується виробництво другого. Кут нахилу кривої ілюструє зміну альтернативної вартості – обсяг одного блага, яким необхідно пожертвувати для збільшення виробництва і споживання іншого блага на додаткову одиницю.

Для вирішення основних економічних проблем необхідна координація господарської діяльності людей.

Існує 2 способи координації:

Організована стихія – коли індивіди приймають і реалізовують рішення, використовуючи інформацію і стимули свого безпосереднього оточення (ринок).

Влада (ієрархія) – коли дії індивіда підпорядковані центральній владі (держава).

 

Предмет і методологія мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає взаємодію економічних суб'єктів і механізм функціонування окремих ринків.

Суб'єкти мікроекономіки:

1.Домашні господарства – самостійна економічна одиниця з 2-ох або кілька осіб, які виступають на ринку товарів покупцями, а на ринку ресурсів – продавцями. 2.Фірма – економічний суб'єкт, який самостійно приймає рішення щодо використання ресурсів для виготовлення товарів; на ринку товарів виступає продавцем, на ринку ресурсів – покупцем. 3.Держава – самостійний суб'єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, які здійснюють владу для створення необхідних умов суб'єктам господарювання.

Методи мікроекономіки:

1.Аналізу і синтезу 2.Індукції та дедукції

3.Наукова абстракція 4.Графічного зображення

5.Моделювання:

- визначення ключових змінних; - висування припущень і умов існування моделі і визначення поведінкових передумов; - висунення (розробка) гіпотези; - перевірка гіпотези шляхом порівняння передбачення і реальної події.

Основними є оптимізаційні моделі – використовуються для дослідження поведінки окремих ек. суб'єктів.

Рівноважні моделі – для дослідження взаємодії ек. суб'єктів. (модель ринкової рівноваги)

Мікроекономіка використовує позитивний та нормативний аналіз.

Позитивний – твердження типу «якщо…, то…».

Нормативний – передбачає розробку певних рекомендацій. Твердження типу «для того, щоб…необхідно…»

Корисність в економічній теорії та проблема ії виміру. Кардиналістський та ординалістський підхід.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ. Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки. У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий. Кардиналістська модель (розробили Менгер, Джевонс, Вальрас) поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально. В основі теорії - суб'єктивні оцінки споживачів. В теорії розмежовані поняття: сукупна корисність – задоволення від споживання всього обсягу блага; гранична корисність – додаткова корисність від споживання додаткової одиниці блага. Ординалістську теорію розробили Еджуорт, Фішер, Парето. Ординалістський підхід: корисність не може бути кількісно виміряна. В теорії використовується не абсолютний підхід, а відносний, тобто ранг споживаного набору благ.

 

Модель Вальраса (корегування цін)

Модель краще описує короткостроковий період.

Соціальна ціна монополії.

В умовах чистої монополії прибуток не виконує своєї функції по залученню в галузь нових фірм, як на ринку досконалої конкуренції, тому ціни на монопольному ринку вищі за ті, які могли б бути в умовах досконалої конкуренції.

 

Q_к і Q_m – рівноважний обсяг виробництва конкурентної фірми і монопольної фірми

Р_к і Р_m - конкурентна ціна і монопольна ціна

d – крива попиту конкурентної фірми

D – ринкова крива попиту

МС і MR - граничні витрати і граничний доход

На ринку досконалої конкуренції Р = МС

На монопольному ринку Р > МС

Р_к < Р_m; Q_к > Q_m

Соціальна ціна монополії – ступінь утрат суспільством чистої корисності внаслідок зменшення доступності товарів для споживача в умовах, коли монополія максимізує прибуток.

Оскільки Р_m > МС, надлишки споживачів і виробників в умовах монополії змінюються порівняно з досконалою конкуренцією.

Сукупні втрати надлишку споживачів А + В (S_A + S_B)

Виробник отримує прибуток в розмірі S_A, але втрачає частину надлишку S_С.

Сукупний прибуток виробника А – С (S_A - S_С ).

Чисті збитки від монопольної влади: В + С (S_В + S_С) - різниця між потенційно можливим рівнем виробництва за відсутності монополії і реальним обсягом випуску монополіста. Це мертві збитки (мертвий вантаж монополії).

Мікроекономіка

1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

2. Предмет та методологія мікроекономіки.

3. Корисність в економічній теорії та проблема її виміру. Кардиналістський та ординалістський підхід

4. Закон спадної граничної корисності блага. Перший закон Госсена. Рівновага споживача з кардиналістської позиції. Другий закон Госсена.

5. Вибір споживача з ординалістських позицій. Аксіоми ординалістської теорії

6. Криві байдужості, їх властивості.

7. Бюджетне обмеження. Рівновага споживача в ординалістській теорії.

8. Реакція споживача на зміну його доходу. Лінія «дохід-споживання». Крива Енгеля. Функції Торнквіста.

9. Реакція споживача на зміну цін товару. Лінія «ціна-сподживання». Побудова кривої індивідуального попиту.

10. Використання ефекту доходу і ефекту заміщення. Зв'язок між нормальними товарами, низької споживної цінності, звичайними, Гіффена.

11. Попит і закон попиту. Фактори, що впливають на попит. Ринковий попит.

12. Пропозиція і закон пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію.Ринкова пропозиція.

13. Ринкова рівновага. Взаємодія попиту і пропозиції. Рента покупця і продавця.

14. Сталість ринкової рівноваги. Порушення ринкової рівноваги.

15. Цінова еластичність попиту. Вплив її на дохід виробника.

16. Перехресна еластичність попиту. Еластичність попиту за доходом. Еластичність пропозиції.

17. Підприємство як суб’єкт ринку та виробничо-ринкова система.

18. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Виробнича функція.

19. Виробнича функція з одним змінним фактором. Закон спадної віддачі фактора.

20. Виробнича функція з двома змінними факторами. Віддача від масштабу.

21. Бюджетне обмеження і рівновага виробника. Траєкторія виробничої діяльності фірми. Види технічного прогресу.

22. Економічні і бухгалтерські витрати. Нормальний прибуток.

23. Витрати виробництва у короткостроковому періоді.

24. Витрати виробництва у довгостроковому періоді.

25. Характеристика ринку досконалої конкуренції. Криві попиту на продукт конкурентної фірми та її пропозиції.

26. Максимізація прибутку конкурентної фірми через сукупні, середні і граничні величини.

27. Ринкова поведінка підприємства у короткостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції.

28. Ринкова поведінка підприємства у довгостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції. Ефективність досконалої конкуренції.

29. Характеристика “чистої” монополії та її різновиди. Попит і пропозиція монополіста. Пагорбок доходу.

30. Монопольний ринок у короткостроковому і у довгостроковому періоді.

31. Цінова диференціація та дискримінація.

32. Показники монопольної влади і соціальна ціна монополії.

33. Основні ознаки олігополії. Особливості поведінки олігополістів.

34. Модель цінових війн Бертрана, їх наслідки.

35. Модель дуополії Курно.

36. Модель “ламаної кривої попиту”.

37. Методи ціноутворення на олігополістичному ринку.

38. Ознаки та характерні риси монополістичної конкуренції. Нецінова конкуренція та її вплив на обсяг продажу і витрат.

39. Порівняльна характеристика ринкових структур: досконалої та недосконалої конкуренції.

40. Утворення похідного попиту. Еластичність попиту на ресурс, ринковий попит. Попит і пропозиція ресурсу за умов різних типів ринку. Оптимальний обсяг ресурсу.

41. Ринок праці. Попит та пропозиція на ринку праці. Криві байдужості, бюджетне обмеження, оптимальний вибір робітника.

42. Ринок капіталу: попит та пропозиція капіталу. Процес інвестування. Криві часових переваг, міжчасове обмеження, міжчасова рівновага.

43. Поняття загальної рівноваги, її аналіз. Модель Вальраса.

44. Рівновага в економіці обміну. Діаграма Еджуорта. Крива споживацьких можливостей.

45. Ефективність у виробничій сфері. Діаграма Еджуорта. Крива виробничих можливостей.

46. Загальна рівновага та економіка добробуту. Критерії добробуту.

47. Зовнішні ефекти, їх економічний зміст. Регулювання державою зовнішніх ефектів..

48..Громадські блага і їх особливості. Роль держави у їх виробництві. Громадський вибір

49. Недосконалість ринку. Економічна роль держави у ринковій економіці. Недосконалість державного регулювання.

50. Правові передумови для ринкових суб’єктів. Інституціональна природа сучасної фірми.

 

 

Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка вивчає прийняття рішень і поведінку окремих суб'єктів.

Мікроекономіка вивчає проблему економічного вибору між обмеженими ресурсами для максимального задоволення потреб. Проблема вибору і обмеженості ресурсів ілюструється кривою виробничих можливостей.

Допущення: 1. Незмінність технологій; 2. Кількість благ обмежується двома.

Із збільшенням виробництва одного блага, зменшується виробництво другого. Кут нахилу кривої ілюструє зміну альтернативної вартості – обсяг одного блага, яким необхідно пожертвувати для збільшення виробництва і споживання іншого блага на додаткову одиницю.

Для вирішення основних економічних проблем необхідна координація господарської діяльності людей.

Існує 2 способи координації:

Організована стихія – коли індивіди приймають і реалізовують рішення, використовуючи інформацію і стимули свого безпосереднього оточення (ринок).

Влада (ієрархія) – коли дії індивіда підпорядковані центральній владі (держава).