Основні етапи вивчення давньої української літератури. Найголовніші синтетичні огляди, її історії.

Література Київської Русі вписана в давню українську літературу. Охоплює до кінця 18 ст. Поділяється на три культурно-історичні епохи:

- середньовіччя;

- ренесанс(16ст.);

- бароко(17-18ст.);

Вивчення дул поч. у 19 ст, відразу постало питання нац. Приналежності літ-ри КР. Спадщиною укр. Народу є все те, що було створене на тер-ї суч Укр її автохтонним населенням від найд часів до суч періоду.

Мих Максимович у своїй праці «История древній русской словесности» вперше репрезентував масштабну картину становлення і розвитку дул у 10-13 ст. він зробив перший переклад Слова о полку Ігоревім на суч укр. Мову. За М.Максимовичем, письменство Київської Русі - це окремий період, який поділяється на три підперіоди:

Перший - із 60-х років 9ст.- до середини 11 ст.;

Другий - із середини 11 ст. - до 1125 року;

Третій - із 1125 року(від смерті Володимира Мономаха) –до 70-х років 13ст.;

На Західній Україні першим дослідником давньої літератури можна назвати представника «Руської Трійці» Івана Вагилевича, який 1848 року у львівській газеті «Дневник руський» надрукував свої «Замітки о руській літературі».

Внесок Івана Франка у вивченні укр. Літератури визначається 2 працями: «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.» та «Історія укр.. літ» - своєрідний реєстр авторів, книг і видань. Одним із перших намагався поєднати в одній книзі науковий виклад історії літератури і хрестоматію. Усна і писемна творчість не роз’єднані межею, літ-ру поділяє на наукову і красну. Періодизація Івана Франка: 1.Давньоруська епоха (К.Р.), 2.Середньоруська епоха (16 18 ст.)

Для С.Єфремова предметом дослідження була виключно літературна (писана) творчість. Головним вважав ідею національну, ідею свободності. Періодизація Сергія Єфремова:

1.Доба національно - державної самостійності до зєднання з Литвою і Польщею, характерна в політичному житті спробами витворити громадсько - державні форми й оборонити їх од безупинних наскоків дикої степової людності в письменстві – візантійським впливом.

2.Доба національно-державної залеглості

3.Доба національного відродження, що виявилося в щиро народному, за формою і змістом письменстві.

М. Грушевський вважав, що твір повинен задовольняти естетичну функцію та здатність літератури відображати суспільне життя. Він виділяв чотири цикли книжної літератури:

· Передярославський(старша редакція «Руської Правди», договори русі з греками 911- 972 рр.)

· Часи київського розцвіту(Іларіон, Яків, Нестор, Мономах)

· Золотий вік староруської літератури(«Слово о полку Ігоревім», проповіді Кирила Турівського)

· Доба галицько - волинська.

Для Чижевського культурна епоха є головною. Він твердить, що історія літератури – це історія стилю. Епоху в літературі визначає стиль. Запропонував схему:

1) Доба монументального стилю(11ст.)

2) Доба орнаментального стилю(12-13ст.)

3) Переходова доба(14-15ст.)

4) Ренесанс і реформація(16ст.)

5) Бароко(17-18ст.)

 

Учительно -Ораторська проза 16-17 ст. Кирило Транквіліон-Ставровецький

Ораторська, або учительна, література включала в себе проповіді (які ще називалися словами, казаннями, повчаннями) і послання. А той, хто складав і проголошував орації, звався проповідником, або казнодією. Проповіді призначалися для проголошення їх широкому колу людей, послання ж були зверненнями до однієї конкретної людини чи певної групи людей і призначалися для читання. Однак на практиці часто траплялося так, що послання використовувалися повністю чи в уривках для проголошування їх на широку публіку, а проповіді переписувалися для індивідуального читання. Таким чином, чіткої межі між проповідями й посланнями не було. Яскравим прикладом такого явища може бути творчість Івана Вишенського. Його твори являють собою послання. Однак письменник розраховував і на те, що вони можуть проголошуватися.

Відомий письменник і діяч братського руху на Львівщині Кирило (Транквіліон) Ставровецький в одній з проповідей, що входила до складу учительного Євангелія, укладеного й виданого ним 1619 р., писав про те, що деякі заможні люди могли б частину своїх багатств пустити на будівництво шкіл, друкарень і взагалі на розвиток наук, проте не роблять цього. В іншому місці він ганьбить тих земляків, які соромляться свого українського походження. Окремі сюжети з книжних джерел він застосовує до української дійсності. Структура проповіді цього типу була довільною, без особливих риторичних хитрощів, тобто проповідь ще не мала чітко визначеної літературної форми.

Збірка «Перло Многоцінноє» складається з великої передмови до читача та 21 вірші, що є, власне, моралізаторськими роздумами і повчаннями про Богородицю і Христа, святих і т.д. Збірка призначалася і як посібник для учителів та учнів шкіл, а також проповідників.

Здебільшого вірші К.ТР.Ст мають духовний моралізаторсько-дидактичний характер, вони своїм складом і тематикою наближаються до традиційних нерівноскладових духовних псалмів чи інших церковних пісень. І лише в окр5емих рядках є відгомін тогочасного життя, складних класових суперечностей. Таким зразком є вірш «Ліки розкішникам цього світу», що є монологом щойно померлого вельможного пана. Ліричний герой говорить, що нагла смерть все від нього забрала: замки, палаци, шкатулки, шати, сади. Раніше за ним слуги ходили, а тепер ні. Для автора було властиве дидактичне роздумування про тлінність і марність буття, про всемогутність смерті, яка нікого не жаліє.

Київський літопис

 

Київський літопис – це ІІ частина «Літопису Руського», логічне продовження «Повісті врем*яних літ», охоплює події 1117 — 1200. К.л. датується по-різносу: 1200 роком, 1198-1199 роками, 1198. Повість врем’яних літ завершується кінцем 1117р. розповіді про наступні вісімдесят років вміщені в к.л. Назва «Київський літопис» є умовною, її дав М. Костомаров.

Щодо авторства прийнято думку дослідника Іловайського про те, що головним укладачем літопису був ігумен Видубицького монастиря Мойсей. У літописі можна виділити три найбільш важливі ідейно-тематичні цикли: сімейна хроніка Ростиславичів, літопис переяславського князя Володимира Глібовича, чернігівський літопис Ігоря Святославича. Літопис постав як сукупний звід літописів, які були створені різними авторами і на замовлення різних князів тих земель, які посідає український народ. Київський літопис являє собою монументальне військове оповідання, оповідання про бойові події з погляду тодішнього київського рицарства. Як цілість – велика рицарська повість. Спочатку не писався як літопис, дат у ньому не було, дати були виставлені редакторами пізнішого часу. Творився як зібрання воїнських повістей

Найбільш яскравими частинами літопису є воїнські повісті – про князя Ізяслава Мстиславича і похід Ігоря на половців.

Повість про Ізяслава є найкращим повістевим твором давн літ-ри. Опис подій докладний, будова повісті проста. Суть повісті становить незмінна концепція звеличення видатної особистості – князя ізяслава. Повість про ізяслава починається покликанням його на київський стіл 1146р. проте цей початок нее має яскраво виражених єдиних стилістичних та ідеологічних ознак. Повість про із переривається чи її частини замінюються уривками повісті про Ігоря.кінець повісті про ізясл губиться так само непомітно, як і її початок. Повість починається запрошенням на престол, потім розправа киян над Ігорем, останній наступ із на київ і повне посідання на київському столі, далі дипломатична політика, численні походи, преможний вїзд із до києва після однієї з битв, де він був поранений. У повісті підноситься культ честі – індивідуальної і національної. Чесноти князя – готовність щомиті віддатися на волю божу, стати на суд, ризикнути своїм життям, підноситься щедрість до духовенства, церков, головний обов’язок – любити дружину. Автор повісті належав до тогочасної еліти і був прихильником ізяслава.

Повість про похід Ігоря на половців 1185р. два цикли: 1. Половецький, починається під 1183р. повістю про похід князів на половців і тягнеться до смерті Святослава Всеволодовича (1194), сюди входить повість про похід Ігоря 1185р. 2. Цикл галицький. Автор з повагою і захопленням ставиться до Ігоря, змальовуючи його як яскравого носія рицарського кодексу честі та героїчної моралі. Повість про похід ігоря має чернігівсько-сіверське походження. Автор детально описав похід ігоря у степ, звеличив свого героя. Повість написана якщо і не безпосереднім учасником походу, то принаймні людиною, яка отримала відомості про нього з перших рук. Слово о полку ігоревім було головним джерелом для автора літописної повісті про похід князя ігоря на половців.

Завершується літопис похвальним словом ігумена Мойсея на честь Рюрика Ростиславича, яка є яскравим зразком панегіричного жанру.