Найвизначніші іконописці доби бароко в Україні.

Васи́ль Реклі́нський — український іконописець початку 18 століття.

Створив шестиповерховий іконостас для Миколаївського собору в Ніжині (1734), знищений у 1930-их роках, а також іконостас для собору Хрестовоздвиженського монастиря (1699—1709) в Полтаві.

Іва́н Рутко́вич — галицький іконописець кінця XVII — початку XVIII століття, працював переважно у Жовкві.

З творчості Рутковича відомі збережені цілістю або частково іконостаси у дерев'яних церквах: у Волиці Деревлянській, у Волі Висоцькій, у ц. Різдва Христового у Жовкві (1697 — 99), на поч. XIX ст. перенесений до церкви Собору Пресвятої Богородиці у Скваряві Новій, нині у Національному музеї у Львові імені Андрія Шептицького. Іконостаси Рутковича визначили тип західноукраїнського іконостасу кінця 17 першої половини XVIII століття з додатковим рядом євангельських сцен, а

жовківський іконостас був Преображення Господнє вершинним етапом розвитку українського класичного іконостасу XVII століття.

Окремі донаторські ікони Рутковича виконані у традиційній манері. Серед них:

«Моління» (1682) у Троїцькій церкві в Потеличі,

«Моління» (1683; тепер у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького),

«Народження Марії» з Вижлова (1683)(ікона втрачена),

Христос Вседержитель із с. Солова (1693; тепер в Музеї народної архітектури і побуту "Шевченківський Гай" у Львові)

Руткович, зберігаючи багатовікові українсько-візантійські іконописні традиції — велику емоційну впливовість кольориту і музику лінійних ритмів, зумів обережно і з тактом використати нові західноєвропейські. елементи, зачерпнуті переважно з голандської гравюри.

У січні 2012 на Львівщині з дерев’яної церкви Вознесіння Господнього, пам’ятки архітектури національного значення у селі Волиці-Деревлянській Буського району, було викрадено 4 унікальні ікони XVII століття, намальовані Іваном Рутковичем, Йов ондзелевич, Лука Волинський, Василь Реклінський (розкрити суть їх творчості).

 

Архангел Гавриїл

 

 

Ісус і самаритянка

Йов Кондзеле́вич (* 1667, Жовква — †1740) — західноукраїнський ієромонах, іконописець.
Народився у 1667 р. в м. Жовкві, а помер близько 1740 р. В молоді літа Кондзелевич переїхав на Волинь, до самої смерті жив у Луцьку (де він, можливо, викладав у братській школі), а головним чином — у Білостоцькому монастирі, який засновано у 1636 р. луцьким земельним писарем Семеном Гуревичем Воютинським. До XVIII ст. цей монастир вважався оплотом православ'я і був єпископською резиденцією. При монастирі існувало училище для дітей. І все ж, основним його заняттям Кондзелевича був іконопис, хоча є намагання приписати йому ряд портретів.

Одним із найпершим твором митця вважають фрагменти іконостаса Білостоцького монастиря, що складаються із зображень шести апостолів та ікони «Успіння».

У 1695 р. Кондзелевич виконує кіот для Загоровського монастиря із зображеннями «Іоакима та Анни», «Трійці», «Хрещення», «Мучениці Варвари», «Архідиякона Стефана».

В 1698—1705 рр. він на чолі групи іконописців працював над іконостасом для Скита Манявського. У цьому іконостасі, відомому тепер під назвою богородчанського, згідно з підписами та манерою письма, Кондзелевичу належать великі намісні образи «Успіння» та «Вознесіння», архангелів Михаїла та Гавриїла на дияконських дверях, «Тайної вечері», «Розп'яття», «Христа і Никодима», «Христа з самаритянкою». Намісні образи Христа й Богородиці Кондзелевич підправляв.

У 1722 р. художник брав участь у роботі над іконостасом для Загоровського монастиря, де його пензлю, на думку Бориса Возницького, належить дияконські двері, ікони «Різдво Богородиці», «Введення Христа» та «Нерукотворний спас».

У 1737 р. майстер створив свою останню роботу «Розп'яття» для Луцького монастиря.
«Український Рафаель» і його богородчанський іконостас

Богородчанський іконостас – одна з найвидатніших пам'яток українського сакрального мистецтва – був створений у 1698–1705 роках. Його автор – мистець Йов Кондзелевич, творчість якого припадає на кінець XVII століття і завершується у XVIII столітті, є одним із найяскравіших постатей в історії українського малярства, Йов Кондзелевич був молодшим сучасником видатного іконописця І. Рутковича і старшим за В. Петрановича, займаючи між ними проміжне місце. Кондзелевич народився в м. Жовква, що на Львівщині 1667 p., у дев'ятнадцять років постригся в ченці. З 1686 р. він перебував у Білостоцькому монастирі поблизу Луцька, а через рік у написі на «Ірмологіоні», закупленому в Турійську, засвідчив про себе, що він ієромонах. Очевидно, основним заняттям його було малярство, проте не єдиним. Акти градської книги м. Луцьк від 16 червня 1710 р. та 13 вересня 1713 р. згадують про нього як ігумена Луцького братського монастиря.

З Жовквою Кондзелевича єднало не лише місце народження, а й прилучення до малярства, що стало важливою метою його життя. Тут він здобув досить широку виучку, в яку входило іконописне ремесло та ознайомлення з європейським мистецтвом. Ранні твори художника, насамперед престол (кіот) для Загоровського монастиря із зображеннями Іоакима та Анни, а також «Успіння» (1696) апостольський чин, «Богородиця-Елеуса» і «Зішесття Святого Духа» з церкви Св. Михаїла в Білостоку (90-і роки XVIІ ст.) розкривають жовківське художнє середовище, як джерело і витоки його творчості. Не можна заперечувати впливу на Кондзелевича видатних іконостасних ансамблів Львова і Рогатина.

Всі попередні роки творчості підготували Йова Кондзелевича до створення найвизначнішого твору його життя – Богородчанського Іконостасу. Для зміцнення мистецьких переконань і творчої орієнтації, іконограф відвідав Києво-Печерську Лавру, де ознайомився з живописом київських майстрів.

Скит Манявський на той час являв собою міцний форпост православ'я Прикарпаття, його єднали тісні зв'язки з Крехівським і Білостоцьким монастирями, а також Львівським Ставропігійським братством. Стара скитська церква була спалена в 1676 p., тоді ж «турци монастирь нащь зруйновали, в котором братія наша й оть народа разного множество оть огня й меча й неволи пострадало».

Нова церква з тису і кедрини була збудована 1681 р. – хрестовокупольна, з купольним перекриттям кожного з рамен. Іконостас до цього храму, створювався протягом семи років, починаючи з дати на намісній Іконі Спаса «Іовь 1698» і завершуючись в 1705 p., що зазначено в напису на іконі «Вознесіння» «рукою власною сьдьла, Року Божого 1705 март».

Іконостас був наслідком колективної праці, проте Кондзелевичу належить все найцінніше в ньому: дві великі композиції «Успіння» і «Вознесіння», що розміщувалися обабіч іконостаса в північному і південному раменах, дияконські врата з зображенням архангелів Михаїла та Гавриїла, «Тайна вечеря», «Деісус», «Розп'яття» з пристоячими, намісні ікон «Спас» і «Богородиця», «Святі Антоній і Феодосій Печерські» та «Воздвиження Чесного Хреста», а також голови апостолів і деякі сцени неділь-п'ятидесятниць. Незважаючи на те, що Кондзелевич зовсім не торкався святочного ряду, іконостас в цілому відбиває його творчу індивідуальність не лише в живописній частині, а й різьбярській.

Богородчанський іконостас – п'ятиярусний, із завершенням, він належить до перехідних, де ренесансний характер змінює нове барокове стильове вирішення. Крім того, він був копією Воздвиженської церкви, яка згоріла у 1676 році; її збудували у 1620 р. за кошти Марії Могилянки на зразок київської Межигірської церкви. Іконостас, виконаний для церкви Воздвиження Чесного Хреста в Манявському монастирі, гармонійно доповнював велич архітектурного ансамблю та навколишньої природи.

Недовго судилося бути Богородчанському іконостасу в місці його початкового призначення. У 1785 році австрійський цісар Йосиф II, ліквідовуючи всі православні форпости в Галичині, наказом (№ 1860) ліквідував Скитський монастир у Маняві. Церкву купила громада Надвірної. Шостого вересня 1785 року іконостас демонтували і продали у Богородчани за 60 злотих. Цією датою історія започаткувала мандрівну долю іконостасу. Отже, подальшим місцем його знаходження була Троїцька церква, збудована у 1740 році в селі Богородчани.

Відомий шанувальник і колекціонер «руського» (українського) мистецтва граф Войцех Дідушицький запримітив цей твір, коли мандрував Станіславівщиною у 1880 році. Він же уклав ґрунтовне дослідження про цю пам'ятку мистецтва, а також ініціював першу офіційну реставрацію іконостасу, фінансування якої взяв на себе Сейм. Необхідно було врятувати твір не тільки від пороху трьох століть, але й від невідомих ретушів попередніх «реставраторів». Роботу над реставрацією було доручено Казимиру Шольцу, який працював над твором до своєї смерті, що настала у 1883 році. Продовжив і завершив його роботу Юліян Макаревич.

Перші спроби демонтувати іконостас зі свого місця в Троїцькій церкві датовані 1894 роком, коли його мали вивезти для експозиції до Львова. Супроти цього селяни вчинили заколот, за що деякі навіть були по-арештовані. Відомо, що на початку XX ст. іконостас все-таки побував у Львові.

Перша світова війна вагомо вплинула, на долю цієї визначної пам'ятки. У травні 1916 року іконостас демонтовано австрійськими військами і вивезено вантажівками у Краків. З допомогою місцевих жителів демонтаж іконостасу було зроблено вночі упродовж 2-3 годин. Сталося це під час боїв з російськими військами, в момент їх короткотривалого відступу.

Наприкінці липня 1916 року іконостас вже був у Кракові. При сприянні центральної комісії з охорони пам’яток у Відні, в жовтні того ж року його перевезли до Австрійського музею мистецтва і релігії, що знаходився у Відні.

Після війни, коли в новій Польщі різко зросло зацікавлення громадськості надбаннями мистецтва, іконостас потрапив у 20-х роках до одного із варшавських музеїв.

У грудні 1924 року, завдяки бажанню і заходам громади Богородчан та активного клопотання митрополита Андрея Шептицького, Варшавське міністерство охорони пам'яток перевезло іконостас до Львова для «...музеологічного переховання у Національний музей у Львові».

Вперше, мабуть, після графа Дідушицького на іконостас була звернена увага мистецтвознавців та громадськості. Реставратор В. Пещанський, мистець В. Іванюх і мистецтвознавець М. Драган розпочали підготовку окремих ікон іконостасу до їх виставлення в Національному музеї. Працівники музею підготували до друку Ілюстроване видання «Скит Манявський і Богородчанський іконостас». Тоді ж директор наукового закладу І. Свєнціцький написав статтю «Культурна праця Скиту Манявського». Цінною є на сьогодні й праця В. Пещанського «Богородчанський іконостас» (Жовква, 1926). Оригінальну реконструкцію Богородчанського іконостасу здійснив М. Драган, яка дещо відрізняється від реконструкції Ю. Макаревича.
Сучасні реставраційні роботи над Богородчанським іконостасом, що наближаються до завершення, обіцяють дати багато нового, ще невідомого матеріалу про мистецькі вартості найвидатнішого витвору Йова Кондзелевича.
…Після закінчення живописних робіт у Скиті Манявському Кондзелевич повернувся до Білостоцького монастиря. Можливо, він ще працював у селі Свистільники на Рогатинщині в 1704 р. або виконував замовлення інших сіл Прикарпатського краю, про що свідчить намісна Ікона «Спас» з церкви в с. Вільшаниця, яка підписана і датована: «Іовь во скить РБ (1705)».
Подальша творча спадщина, виявлена в околицях Луцька, свідчить про те, що художник не покидав Волині. Творчий шлях Кондзелевича був складним, а подекуди і надто тернистим. Тим вдячніше сприймається збережена ним величаво-епічна і поетично-одухотворена сутність традицій, бо його мистецтво стало їх важливою ланкою, такою ж благородно-величавою І духовно близькою високим потребам свого часу.
Йов Кондзелевич – видатний український іконописець. Він народився у місті Жовква на Львівщині у 1667 році. Йов – чернече ім’я маляра, мирське ж ім’я його невідоме. У місті Жовкві існувала одна з кращих в Європі шкіл живопису. У ній і навчався іконописець десь після 1674 і до 1686 року. У 19 років Йов Кондзелевич вступив до Білостоцького Хрестовоздвиженського монастиря поблизу Луцька. У цьому монастирі чернець Йов розписав іконостас. Пізніше його запрошують до сусіднього Загорівського монастиря розписати вівтар, до Галичини у монастир відомий під назвою Манявський скит. У ньому впродовж семи років Йов Кондзелевич малював ікони на іконостасі церкви Воздвиження Чесного Хреста.

Творчий і життєвий шлях майстра пов’язаний з Волинню, яка відіграла вирішальну роль у формуванні його самобутнього таланту. Мальовані майстром ікони та фрагменти іконостасів знаходяться у церквах області та збірці Музею волинської ікони. В історії Волині Йов Кондзелевич виступає не тільки як іконописець, а й активний релігійно-громадський діяч. У 1710 році в акті обрання єпископа на Луцьку православну кафедру він згадується як ігумен Луцького Хрестовоздвиженського братського монастиря, а в 1713 році його повторно обирають на цю посаду.

Ім’я великого українського митця зайняло значне місце в історії українського мистецтва. Як стверджують дослідники на підставі збережених його праць, а саме ікон Манявського іконостасу, ікон у церкві села Білостоку, ікон Загорівського іконостасу та ікони Розп’яття з церкви в Черницях біля Луцька, Йов Кондзелевич був великим майстром, що зробив переворот у мистецтві ХII-ХVIIІ століть, піднявши його на висоту світового рівня. До останніх днів свого життя Йов Кондзелевич писав ікони (помер він десь близько 1740 року).

Спадщина славного іконописця зберігається тепер у фондах Львівського музею українського мистецтва. У експозиції Музею волинської ікони представлені роботи Йова Кондзелевича такі як ікони: «Спас», «Вседержитель» (кін. XVII ст.), «Святий Георгій» (поч. XVIII ст.), одвірки царських та дияконських врат 1696 р., фрагменти пророчого ряду іконостасу (поч. XVIII ст.). Твори Йова Кондзелевича демонструють найвищий рівень професійного малярства Волині на зламі ХII-ХIIІ століть і складають золотий фонд українського мистецтва.