Основні принципи навчання біології

Принципи навчання — це провідні положен- ня, нормативні вимоги до організації та здійснення навчально-виховного процесу, які мають характер загаль­них указівок, правил і норм, що випливають з його закономірностей.

Сучасні принципи навчання біології зумовлюють вимоги до всіх за­значених вище компонентів навчального процесу. Вони виступають в органічній єдності, утворюючи певну структуру основних положень організації навчального процесу. Принципи тісно пов'язані із законо­мірностями навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання всім дисциплінам, визначаючи певною мірою їхній зміст, засоби та прийо­ми. Реалізація кожного принципу здійснюється за допомогою розроб­лених практикою дидактичних вимог, якими обов'язково керується педагог.

У методиці навчання біології виокремлюють принципи, наведені на рис. 3.2.

Перші спроби створення цілісної системи принципів навчання на­лежать Я. А. Коменському, Й. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервегу. Ваго­мий внесок у цю справу зробив К. Д. Ушинський. У принципах зафік­совано тисячолітній досвід ефективної реалізації навчання й вихован­ня, скоригований науковими дослідженнями та надбанням передової шкільної практики.

Принципи навчання виконують регулятивну функцію, яку можна розглядати в двох аспектах: по-перше, як спосіб моделювання дидак­тичних теорій; по-друге, як спосіб регуляції практики навчання.

Розглянемо загальну характеристику цих принципів.

Принцип науковості полягає в тому, що на навчальних заняттях пропонуються для засвоєння точно встановлені в науці положення, тобто зміст біологічної освіти має відображувати наукові факти, по­няття, закони, теорію. Цим зумовлюються підвищені вимоги до змісту кожного заняття й відповідно сприятливі умови для всебічного розвит­ку особистості учня.

Принцип науковості навчання висуває такі основні вимоги впровадження в навчальний процес новітніх досягнень педагогіки,психології, методики, передового педагогічного досвіду;

відбір найсуттєвішого змісту біологічної науки з урахуванням ло­гіки навчального предмета;

всебічний аналіз біологічних об'єктів та явищ із причинно-наслід-ковими зв'язками;

однозначність і чіткість означень біологічних понять, наукової тер­мінології;

ознайомлення з науковими теоріями й гіпотезами;

залучення учнів до системи доступних наукових досліджень.

Реалізується цей принцип насамперед під час розробки навчальних програм і підручників із біології. велике значення для забезпечення принципу науковості на уроках біології мають використання методів

проблемного навчання, проведення лабораторних, практичних і само­стійних робіт, формування вмінь спостерігати біологічні процеси і явища, обґрунтовувати свою точку зору, працювати з науковою літера­турою.

Принцип доступності передбачає відповідність змісту, характеру та обсягу матеріалу, що вивчається, віковим особливостям і рівню під­готовки учнів. Доступність навчання не означає його легкість. Із цим принципом у дидактиці пов'язується поступове, згідно з ростом пізна­вальних можливостей учнів, ускладнення змісту освіти та обсягу нав­чального матеріалу, яким учням необхідно оволодіти.

Основна вимога цього принципу — не допускати непосильного на­вчання учнів, здійснювати його таким чином, щоб учні могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, цілком використовуючи свої інтелектуальні й фізичні мож­ливості.

Реалізація принципу доступності досягається:

добором, групуванням і вивченням навчального матеріалу з ураху­ванням вимог програми з біології та рівня навченості учнів;

додержанням правила послідовності — від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого;

урахуванням розумових, емоційно-вольових і фізичних можливос­тей учнів та наукових вимог до організації навчального процесу;

поступовістю нарощування складності теоретичного й практичного матеріалу;

проведенням занять із максимальним напруженням розумових та фізичних сил учнів;

мовою вчителя (необхідно уникати монотонності, навчати образно, наводити яскраві факти, приклади з життя, з літератури);

широким застосуванням сучасної комп'ютерної та іншої трену­вальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здібностей учнів;

наданням індивідуальної допомоги учням, які мають певні пробле­ми в навчанні.

Принцип наочності в навчанні, який використовується від старо­давніх часів, вимагає залучення до сприймання всіх органів чуттів учня. В сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосе­редні зорові сприйняття: передбачається також сприймання через мо­торні, тактильні чуття. Тому під час навчання слід застосовувати різні види наочності — натуральну, образну, схематичну, аудіовізуальну (звуконаочну), словесно-образну (динамічну й статичну, плоску та об'ємну).

Функції наочності залежать від дидактичної мети її застосування. Наочність може виступати як:

· джерело нових знань та уявлень про біологічні об'єкти, явища, про­
цеси;

· ілюстрація певних теоретичних уявлень;

· спосіб розвитку мислення учнів та розуміння існуючих причинно-
наслідкових зв'язків;

· посібник для самостійної пізнавальної діяльності;

· спосіб інструктажу, повторення, узагальнення, систематизації, по­
рівняння;

· спосіб контролю знань, умінь та навичок із біології.

Звичайно, реалізація цих функцій наочності вимагає чіткого поєд­нання її зі словом.

Застосовуючи наочність на уроках біології, необхідно дотримува­тися вимог, викладених нижче.

Відбір і використання наочності мають відповідати темі й змістові уроку.

Підчас вивчення об'єкта потрібно зосередити на ньому увагу учнів, потім зробити паузу й домогтися детального його засвоєння.

Демонструючи дрібні об'єкти, треба пронести їх між рядами й звер­нути увагу на найхарактерніші ознаки. Щоб роздивитись об'єкти зблизька, можна проводити також групове вивчення (групи форму­ються з 4—6 учнів залежно від кількості об'єктів).

Необхідно звернути увагу на головні (істотні) частини об'єкта. На основі сприйняття об'єкта в цілому та його найважливіших частин розпізнаються інші об'єкти й порівнюються з розглянутими раніше. Після цього визначаються їхні спільні та відмінні ознаки.

Слід використовувати на уроці ті засоби наочності, які несуть нову інформацію, сприяють якнайкращому й всебічному розглядові та засвоєнню об'єкта або процесу.

Кількість засобів наочності має бути оптимальною. Слід не захара­щувати наочністю урок, а домагатися, щоб уся вона була осмислена й засвоєна.

Необхідно прагнути єдності слова та наочності в процесі засвоєння знань. Демонстрування наочності або спостереження за об'єктами слід підсилювати словом. Це може бути не тільки слово вчителя, а й друковане (підручник, робочий зошит, інструкції тощо). Вивчаючи ознаки об'єктів у процесі виконання лабораторних і са­мостійних робіт, важливо визначити, як організаційно проводити­меться робота — індивідуально, групами чи фронтально. Застосування наочності забезпечує предметно-образне сприйняття й мислення, взаємодію з абстрактно-логічним судженням і узагальнен­нями. Ці форми мислення необхідні для розвитку пізнавальної актив­ності та розумових здібностей школярів.

Деякі правила застосування наочності

· Золоте правило тих, хто навчає: все, що можливо, представляйте для сприймання чуттями, а саме: видиме — сприйманню зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — на смак, доступне
відчуванню — дотиком (Я. А. Коменський).

· Науково обґрунтовано застосовуйте сучасні засоби наочності: на­ вчальне телебачення, відеозапис, кодослайди, поліскранну проек­цію тощо; досконало володійте технічними засобами навчання, ме­
тодикою їх використання.

· Не забувайте народну мудрість: «Краще раз побачити, ніж сто разів почути».

· У процесі використання наочних посібників пропонуйте учням спо­ чатку розглянути об'єкт у цілому, потім — за структурою з виділен­ ням головного й другорядного, наприкінці — знову в цілому.

· Використовуйте наочність не лише для ілюстрації, а й як самостійне джерело знань.

· Застосовуючи наочні засоби, виховуйте учнівську увагу, спосте­ режливість, культуру мислення, конструктивну творчість, інтерес до учіння.

Принцип практичної спрямованості навчання полягає в розу­мінні учнями значення теорії в житті, вмілому застосуванні теоретич­них знань для виконання практичних завдань, участі в розв'язанні ак­туальних проблем сучасності.

Зв'язок теорії та практики складний і різноплановий. Виконуючи практичні завдання перед вивченням теоретичного матеріалу, учні пе­реконуються в необхідності оволодіння певними знаннями, без яких неможливо розв'язати поставлені завдання. Виконання завдань у про­цесі засвоєння теоретичних питань сприяє поглибленню знань, осмис­ленню суті природних явищ, що вивчаються.

Принцип зв'язку навчання з життям передбачає постійне звернення педагога та учнів до останніх досягнень науки, техніки, культури, мис­тецтва, до проблем суспільного життя нашої країни й усього світу.

У курсі біології можна виокремити дві сторони відображення вза­ємозв'язку теоретичного матеріалу з виробництвом: одна виражається в розкритті біологічних основ підвищення якості виробничих проце­сів, в яких використовуються сучасні системи, інша — в характеристи­ці засобів регулювання оптимального впливу сучасного виробництва на живу природу. Нині по-новому ставиться проблема політехнічної освіти, що зумовлене застосуванням біології в галузях виробництва, пов'язаних із біотехнологією, генною та генетичною інженерією, без­відходними технологіями, комплексним розв'язанням екологічних проблем.

Реалізація принципу практичної спрямованості навчання ґрунту­ється на виконанні низки правил:

· навчайте й виховуйте так, аби учень відчув, зрозумів і переконав­ ся, що стати освіченим і вихованим — життєво важлива потреба людини;

· наполегливо привчайте учнів застосовувати здобуті знання, вміння, навички в життєвих ситуаціях, коригувати теорію практикою, і навпаки;

· навчаючи, постійно звертайтеся до навколишнього середовища, ви­ робництва, повсякденної практики як джерел знань, а також сфери їх застосування;

· широко використовуйте в різному поєднанні проблемно-пошукові та дослідницькі завдання — це найкращий засіб зв'язку теорії з практикою;

· у навчанні та вихованні користуйтеся прикладами із суспільно ко­ рисної та виробничої діяльності самих учнів, спирайтеся на факти, здобуті в ході самостійних досліджень;

· широко використовуйте різноманітні види екскурсій у природу, на виробництво;пояснюйте дії наукових законів у різних сферах природи, вироб­ ництва, соціальних процесах;

· у діяльності, спільній праці формуйте почуття колективізму.

Принцип систематичності й послідовності навчання. Система­тичність — характерна ознака наукового знання. Вона передбачає засвоєння учнями біологічної інформації в логічному зв'язку та наступ­ності. Систематичність досягається послідовним викладанням нав­чального матеріалу, наголошенням на основному, логічним переходом від засвоєння попереднього матеріалу до нового. Завдяки цьому учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між струк­турними частинами навчального предмета. Додержання цього принци­пу гарантує системність здобуття знань учнями.

Реалізація принципу систематичності й послідовності у вивченні шкільного курсу біології забезпечується:

навчальними планами й програмами (чітким добором матеріалу за роками навчання);

поступовістю й послідовністю, встановленням тісного й глибокого зв'язку між вивченими темами та розділами;

чітким виокремленням головного, суттєвого в матеріалі, що вивча­ється, намаганням його систематизувати, узагальнити й класифіку­вати учнями;

ускладненням методів навчання та форм самостійної роботи учнів;

постійною й планомірною перевіркою та обліком знань, умінь і на­вичок учнів.

Для реалізації розглядуваного принципу необхідно, щоб знання, вміння та навички формувалися системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов'язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше й створювали фундамент для опанування наступних знань.

Принцип свідомості й активності учнів у навчанні полягає у формуванні позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності, активності та самостійності учнів. Свідомість у навчанні забезпечуєть­ся високим рівнем активності учнів, яка характеризується їхнім став­ленням до навчання (стан готовності, прагнення до самостійної діяль­ності).

Для активізації пізнавальної діяльності та самостійності учнів учи­тель має використовувати різноманітні стимулювальні методи, спосо­би й форми навчання.

Під час вивчення біології вчителю необхідно створювати проблемні ситуації, в яких учень повинен:

аргументовано обстоювати свою позицію, використовуючи набуті знання;

ставити запитання, аби з'ясувати незрозуміле;

рецензувати й доповнювати відповіді однокласників;

виконувати завдання, розраховані на використання додаткової літе­ратури;

вільно вибирати завдання, особливо пошукові й творчі;

робити самоперевірку та аналіз власних дій.

Таким чином, розглядуваний принцип передбачає засвоєння знань

не в готовому вигляді, а в процесі активної самостійної розумової

діяльності школяра.

Однією з головних передумов активності й самостійності учнів у

навчальній діяльності є пізнавальний інтерес до предмета.

Засобами формування в учнів пізнавального інте­ресу до вивчення біології можуть бути:

· цікаве викладання навчального матеріалу;

· застосування нестандартних методів і форм навчання;

· створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують
самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів до їх роз­
в'язання;

· вироблення мотивації учіння та майбутньої професійної діяльності;

· яскрава особистість учителя (його небайдуже ставлення до учнів і
свого предмета).

Навчальний матеріал шкільного курсу біології найкраще засвою­ється за активної діяльності учнів. В активізації навчання, розвитку самостійності та ініціативності учнів педагоги вбачають реальний шлях підвищення ефективності навчального процесу.

Головними умовами активної діяльності учнів на навчальних заняттях із біології можуть бути:

· створення ділової атмосфери, мобілізація уваги;

· розуміння учнями мети навчального заняття, почуття відповідаль­ності за свої дії;

· різноманітність навчальної діяльності, чергування різних видів ро­боти;

· усвідомлення практичного значення набутих знань;

· систематичний контроль за виконанням завдань;

· своєчасна й тактовна допомога окремим учням;

· виховання впевненості у своїх можливостях успішно вчитися.

 

Мобілізуючи активність школярів, слід ураховувати їхні вікові осо­бливості.

Принцип міцності засвоєння знань. Знання можна вважати міц­ними в разі свідомого й ґрунтовного засвоєння найголовніших фактів, понять, ідей, законів, глибокого розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними та всередині них. Добре засвоєні знання — це не лише ті, що закарбувалися в пам'яті, а передусім ті, котрі стали інструментом розумової діяльності.

Цей принцип вимагає повного циклу навчально-пізнавальних дій учнів: первинного сприймання й осмислення навчального матеріалу, його наступного глибокого осмислення, запам'ятовування, застосу­вання засвоєних знань на практиці, а також їх повторення й системати­зації.

Реалізація принципу міцності засвоєння знань передбачає:

. тісний зв'язок із принципами наочності, доступності, систематич­ності й практичної спрямованості навчання;

. повторення навчального матеріалу за розділами й структурними змістовими частинами;

· запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з
пройденим;

· організацію розумової діяльності учнів на основі вивченого мате­
ріалу (зіставлення, узагальнення, систематизація, застосування на­
бутих знань у різноманітних ситуаціях);

. групування матеріалу для його систематизації;

. використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як засобу творчого застосування знань;

. роботу над технікою запам'ятовування (організація повторення різ­ними способами з наголошенням на головному на всіх етапах засво­єння біологічних знань);

. систематичний контроль за результатами навчання (з об'єктивною оцінкою роботи учнів, що впливає на міцність набутих знань).

Принцип індивідуального підходу до учнів. Під індивідуальним підходом розуміють таку організацію навчального процесу, за якої ви­бір способів, прийомів і темпів навчання зумовлюється індивідуальни­ми відмінностями учнів.

 

Процес навчання біології має відбуватися в чіткій послідовності з урахуванням рівня розумового розвитку дітей, їхніх знань та вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвит­ку, працездатності. Для цього вчителю важливо вивчити індивідуальні особливості учнів, пов'язані з їхнім фізичним і психічним розвитком: здоров'я, темперамент, увага, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі має забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів (визначення змісту та обсягу навчального матеріалу, індивідуальних завдань та ін.).

Основна мета диференціації — створити сприятливі умови для все­бічного розвитку кожного учня з урахуванням його задатків і можли­востей.

Основні положення цього принципу:

· всебічне знання індивідуально-психічних особливостей учнів і вра­
хування їх під час організації колективної та індивідуальної навча­
льно-пізнавальної діяльності;

· оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і мето­
дів навчально-пізнавальної роботи суб'єктів учіння;

· широке застосування диференційованих та індивідуальних нав­
чальних завдань;

· надання переваги активним методам навчання;

· широке використання прийомів взаємонавчання, взаємодопомоги
учнів, надання допомоги відмінниками тим, хто відстає;

· педагогічний аналіз результатів навчання з наступним коригуван­
ням.

Принцип емоційності навчання реалізується через логічне, жва­ве, образне викладання матеріалу, наведення цікавих прикладів, вико­ристання наочності й технічних засобів навчання, привабливий зов­нішній вигляд учителя, його позитивне ставлення до учнів.

Цей принцип об'єктивно випливає з положення про єдність мислен­ня й почуттів і зумовлюється обов'язковими емоційними переживан­нями дитини в процесі пізнання нею світу. Позитивні за своїм змістом переживання вчителя та учнів сприяють підвищенню ефективності на­вчання біології. Негативні емоції, навпаки, гальмують навчальну дія­льність.

Серед багатьох позитивних інтелектуальних почуттів найголов­нішим є інтерес до біологічних знань. Успішність навчання зумовлюється також почуттям упевненості школярів у власних силах і в пра­вильності своїх знань, умінь, навичок. На уроках педагогові необхідно постійно наголошувати на пріоритеті людських цінностей.

Є певні правила реалізації принципу емоційності на-вчання:

· готуючися до уроку, продумайте засоби й прийоми формування по­
зитивних емоцій учнів;

· заходьте до класу з усмішкою; оберіть демократичний стиль спілку­
вання;

· постійно виявляйте повагу та інтерес до учнів;

· не вдавайтеся на уроці до крику, брутальності в спілкуванні з уч­
нями;

· умійте жартувати, підтримувати здоровий гумор учнів;

· не дорікайте учням за їхні помилки в навчанні й поведінці; оцінюй­
те вчинки, дії, а не особистість;

· використовуйте на уроках музику, поезію;

· вселяйте учням віру у власні сили, можливості досягнення успіхів у
навчанні.

Принцип розвивального й виховного характеру навчання спря­мований на всебічний розвиток особистості й індивідуальності учня. Необхідність дотримання його диктується сучасними концепціями на­вчання, що орієнтують навчальний процес на потенційні можливості людини та на всебічний їх розвиток. Особлива увага приділяється спів­робітництву учасників цього процесу та гуманізму й демократизму їх­ніх взаємовідносин. Саме ці вимоги висувають особистісно орієнтова­не навчання та педагогіка співробітництва.

Розглядуваний принцип безпосередньо випливає з єдності навчан­ня, виховання та розвитку, що є однією з основних внутрішніх законо­мірностей навчального процесу.

Реалізації принципу розвивального й виховного навчання, насампе­ред, сприяють яскрава особистість учителя, його гуманність і добре ставлення до учнів, захопленість своїм предметом, загальна ерудиція, високий інтелектуальний рівень. Усе це в комплексі допомагає форму­вати інтерес учнів до біології як навчального предмета. В різних нав­чальних ситуаціях, залежно від змісту матеріалу, відбувається еколо­гічне, етичне, естетичне, гігієнічне, фізичне, патріотичне виховання.

Принцип гуманізації та гуманітаризації навчання. Термін «гу­манізм» (лат. humanus — людяний) означає: ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, все­бічний розвиток і прояв своїх здібностей. У широкому розумінні гума­нізм — це прагнення до людяності.

Гуманізація національної системи освіти полягає в утвердженні особистості учня як найвищої соціальної цінності, в найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цін­ностей, гармонії стосунків учня й довкілля на основі засвоєння широ­ких гуманітарних знань, сприянні його самоактуалізації в умовах про­фесійної діяльності.

Процес гуманізації навчання тісно пов'язаний із гуманітаризацією національної системи освіти, яка зумовлена не тільки новим її бачен­ням, а й певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому, покли­кана формувати в учнів цілісну картину світу, духовність, культуру особистості. Основні напрями гуманізації та гуманітаризації освіти ви­значені в Концепції національного виховання.

Принцип демократизації в навчанні визначається змінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освіти розвинених країн.

Особистісний підхід у навчанні передбачає обов'язковість демокра­тичних взаємин між педагогом та учнем. Тільки за таких умов можна формувати в молоді свідому громадянську позицію, готовність до со­ціальної творчості, участі в демократичному суспільному управлінні, відповідальність за долю Батьківщини та світу.

Демократизація суспільного життя в Україні детермінує демократи­зацію освітньої сфери, яка, своєю чергою, безпосередньо позитивно впливає на зміст і процедуру педагогічного процесу. Демократизація навчального процесу передбачає оновлення змісту освіти, її наповнен­ня загальнолюдськими цінностями, перебудову процесуальної сто­рони навчально-пізнавальної діяльності учнів, яка має бути спрямо­вана на встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогами й учнями.

Демократизація процесу навчання означає:

· звернення до людини, тобто до особистості учня як суб'єкта учіння;

· повагу до особистості учня як саморегульованої, саморозвиткової та самодіяльної системи;

· співробітництво педагогів та учнів як суб' єктів учіння, за якого учні є повноправними учасниками навчального процесу;

· розкріпачення особистості учня, розвиток внутрішньої свободи й почуття власної гідності;

· колективний аналіз навчально-пізнавальної діяльності й добір най-оптимальніших умов її вдосконалення;

· подолання формалізму й бюрократизму в навчальному процесі;

· дбання про розвиток потенційних можливостей і здібностей учня як особистості;

· визнання єдності індивідуального й колективного начал у навчанні.

Отже, демократизація навчального процесу має ґрунтуватися на взаємопов'язаній діяльності педагогів і учнів, яка базується на демок­ратичних принципах спілкування.

Оптимізація навчального процесу — це керування навчанням на основі всебічного врахування його закономірностей, принципів, сучас­них форм і методів, особливостей, внутрішніх і зовнішніх умов для до­сягнення найвищої його ефективності.

До критеріїв оптимізації навчального процесу нале­жать:

ефективність процесу навчання (успішність навчання, вихованість і розвиток учнів);

якість навчання (ступінь відповідності між результатами, цілями, завданнями навчання, а також між результатами й максимальними можливостями кожного школяра в певний період розвитку);

оптимальність витрат часу й зусиль учителів та учнів (відповідність гігієнічним нормам).

Вибір певної структури навчання пов'язаний із прийняттям педаго­гом рішення про його завдання, зміст, форми й методи. Такі рішення мають різний рівень обґрунтованості й упевненості в тому, що обраний комплекс засобів є найкращим за конкретних умов. Рішення буває: машинальним (приймається перш, ніж осмислюється інформація); ін­туїтивним (базується на інтуїції); асоціативним (спирається на асо­ціації з попередніми рішеннями); пробним (ґрунтується на методі проб і помилок); імовірнісним (передбачає оцінювання ймовірного резуль­тату від нього); детермінованим (спирається на знання причинно-нас-лідкових, інших зв'язків, які дають змогу передбачити результати).