Розвиток мовлення дітей в ранньому

РОЗДІЛ І

РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ В РАННЬОМУ

І ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Становлення мовлення дітей

Від народження до 6 місяців

Розвиток мовлення дітей в ранньому віці одне з найважливіших завдань педагогіки раннього віку. Розвиток мовлення тісно пов'язаний з формуванням усіх психічних процесів (сприймання, пам'ять, мислення і т.ін.) і водночас є основою цілеспрямованої пізнавальної діяльності дитини. Саме тому означена проблема завжди була в центрі уваги дослідників.

Становлення і розвиток мовлення дітей першого року життя досліджувалося фізіологами (М-М.Кольцова, І.П.Павлов, М.І.Красноярський, А.Г.Іванов-Смоленський, І.М.Сеченов та ін.), психологами (Б.Ф.Баєв, Л.С.Виготський, О.Р.Лурія, А.К.Маркова, Д.Ф.Николенко, Д.Б.Ельконін, С.Л. Рубін штейн та ін.), лінгвістами (О.М.Гвоздєв, 0.0.Потебня та ін.), лінгводидактами (А.М.Богуш, Є.І.Тихеєва, Л.П.Федоренкотаін.), педагогами (Ю.А.Аркін, Н.М.Аксаріна, А.П.Іваненко, Т.І.Науменко, В.А.Петрова, М.І.Попова, Є.І.Радіна та ін.). Розвиток мовлення дитини обумовлений певною закономірністю. Умови життя і виховання можуть сприяти цьому розвитку і, навпаки, можуть його гальмувати.

Дитина народжується з готовим апаратом мовлення, зазначає Є.І.Тихеєва, та не говорить. Це обумовлено не тільки недорозвитком усієї нервової системи і центрами мовлення, але й низкою інших причин. Такі причини описує Є.І.Тихеєва:

1) новонароджений не володіє навичками користування своїм апаратом мовлення, йому потрібно цю навичку набути;

2) у нього відсутній зміст для мовлення» тому потрібно цей зміст набути;

3) йому невідомі словесні форми мовлення, він мас з ними познайомитись;

4) мовлення пов'язане з проявами мислення і обумовлено ним;

5) мовлення розвивається за умов соціального спілкування між людьми; між новонародженим і людьми, які його оточують, соціальні зв'язки ще не встановлені, їх потрібно встановити.

Перші роки життя дитини мають вирішальне значення для подальшого розвитку ЇЇ мовлення. Більшість із причин, що обумовлюють затримку розвитку та дефекти мовлення дітей більш старшого віку, містяться в умовах їхнього життя в ранньому віці.

Розвиток мовлення дітей раннього віку вчені (Г.Л.Розенгарт-Пупко та ін.) поділяють на два періоди: підготовчий період (1 місяць — 1,5-2 роки) та другий — період активного мовленнєвого розвитку (1,5-2 роки — 3 роки).

Перший рік життя належить до підготовчого періоду, в середині якого виділяють три етапи [47:10].

Перший етап (1 місяць — 5-6 місяців) з провідною діяльністю — емоційне спілкування дитини з дорослим, він характеризується появою перших передмовленнєвих реакцій. Дитина розпочинає своє життя криком. Крик новонародженого — ознака нормального розвитку людини в організмі матері. Крик — це вроджена безумовно-рефлекторна реакція, що викликається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань, оскільки кричать і глухі діти. Крики не є результатом наслідування чи звички.

З фонетичного боку, крик — це видих при звуженій голосовій щілині і більш чи менш відкритою порожниною рота — утворюється звук голосного типу різного ступеня відкритості.

У психології мовлення довгий час панувала думка, що в дитячих криках не можна виокремити якихось мовленнєвих елементів. У другій половині XX ст. в окремих дослідженнях (Р.В.Тонкова-Ямпольська та ін.) було доведено, що у криках можна виділити окремі моменти, які сприймаються на слух як звуки, що наближуються до фонем «й» та «е». Хоча, звісно, ці звуки за їх акустичними характеристиками не можна ототожнювати з мовленнєвими звуками. Подібні звуки, як зазначає вчений, спостерігаються і у птахів. Їх не можна назвати фонемами, оскільки у дітей цього віку ще нерозвинений артикуляційний апарат, відсутній і фонематичний слух. Яку ж функцію виконує крик? Крик — це сигнал небезпеки, дитячого неблагополуччя. Крик новонародженого відразу викликає неспокій у батьків. Дорослі намагаються будь-якими шляхами заспокоїти дитину (беруть на руки, колишуть, возять у колясці і т.ін.), завдяки чому крики поступово набувають умовно-рефлекторного характеру. Утворення умовного рефлексу на крик досить швидкими темпами дало привід П.Л.Загоровському стверджувати, що начебто крики виконують комунікативну функцію. Дещо подібної думки дотримується і В.В.Зеньковський. За його словами, крик має соціальне відлуння, оскільки він фактично слугує «засобом вираження того, що переживає дитина» [22:108]. І далі продовжує, що «досить рано крик сам по собі стає виразним, тобто виникає не тільки як рефлекторний, але й як виразний, внутрішньообумовлений голосовий рух»(там само).

На думку В.В.Зеньковського, у криках дітей досить рано спостерігаються голосові нюанси, які дають можливість матері безпомилково визначати, що ж означає цей крик. За В.Штерном, мати вже в перші тижні життя, може розрізняти, що означає крик дитини: біль, голод, чи те, що вона мокра.

Це питання, на нашу думку, залишається дискусійним. Не можна погодитись із тезою В.В-Зеньковського, що «малюк досить рано усвідомлює виразну силу крику і намагається її використати» [22:109].

Низка сучасних учених (І.М.Кононова, Р.В.Тонкова-Ямпольськата ін.) заперечують це твердження і зазначають, що крики позбавлені функції спілкування. Та все ж ніхто з учених не заперечує позитивної ролі криків у підготовці мовленнєвого апарату до звуковимови. Одні вчені (М.І.Красногорський, Г.Л.Розенгарт-Пупко, С.Л.Рубінштейн, Є.І.Тихеєва та ін.) відносять крик до підготовчого етапу звуковимови, інші (В.І.Бельтюков, М.М.Кольцова, І.М.Кононова та ін.) розглядають його як самостійний безумовно-рефлекторний прояв. Натомість, на думку І.М.Кононової, крик не можна віднести до підготовчого етапу, оскільки він протікає на тлі негативних емоцій», а в артикуляційному плані «удосконалюється вельми мало» [25:13].

Ми вважаємо, що не можна ігнорувати роль криків у розвитку мовленнєворухового аналізатору. Крики, як перші голосові реакції, відіграють досить суттєву роль у підготовці мовленнєвого апарату до звуковимови. Вони сприяють і розвитку мовленнєвого дихання. Саме тому дорослі не повинні лякатися дитячих криків, це цілком закономірне явище у становленні звуковимови. Натомість це не означає, що дитина мусить увесь час кричати. Голосні крики, впродовж тривалого часу в перші місяці життя, це сигнал нездорового стану організму, дитині потрібна лікарська допомога. На позитивне значення перших голосових звукових реакцій у подальшому розвитку мовлення дітей вказували М.І.Красногорський і Є.І.Тихеєва.

Так, М.І.Красногорський відзначає, що в першому півріччі, в перші місяці життя у немовлят з'являються «недиференційовані голосові шуми, свисти, крики і верески різних відтінків, які поступово диференціюються у мовленнєві звуки» [27:198]. За його словами, ці перші «голосові звуки є підготовкою, природними вправами дихальної і голосової мускулатури для організації майбутніх більш складних голосових реакцій» [27:198]. Аналогічної думки дотримується і Є.І.Тихеєва. Вона зауважує, що з перших днів життя дитина стає на шлях вправляння свого голосового апарату. Ці перші голосові вправи ще не складають мовлення, а е лише рефлекторними звуками, які здійснюють величезний вплив на розвиток мовлення. Вони встановлюють асоціації між слуховими сприйманнями дитини й нервовими центрами мовлення, асоціації, що обумовлюють надалі наслідувальне мовлення. Промовляючи мимовільно звуки, дитина одночасно чує їх і навчається поступово володіти органами мовлення так, щоб вимовляти звуки довільно [49:38].

Позитивно оцінює перші голосові реакції дитини і С.Л.Рубінштейн. Він пише: «Упродовж першого, підготовчого періоду розвитку мовлення, до того, як дитина починає говорити, вона передусім набуває деякого пасивного фонетичного матеріалу, оволодіває своїм голосовим апаратом і навчається розуміти мовлення оточуючих» [48:460]. Значення крику в житті дитини і в розвитку мовлення, за В.В.Зеньковським, полягає в тому, що в криках спостерігаються перші прояви артикулювання звуків; а також має місце самонаслідування, що сприяє розвитку голосового апарату. Не можна забувати, підкреслює автор, що в породженні звука велике значення набуває дихання, коли «дитина кричить, вона вправляє легені» [22:111].

Впродовж першого місяця життя в короткі проміжки активного неспання на руках у дорослого відбувається перше спілкування дитини з дорослим на емоційному тлі. Водночас у цей період ще досить тяжко викликати в дитини відповідну реакцію, отже, ініціатива спілкування належить дорослому.

На другому місяці життя значно збільшується тривалість періоду активного неспання. Це дозволяє дорослому спілкуватися з дитиною не тільки на руках, а й у ліжку чи в манежі.

На другому місяці в дитини з'являються перші короткі звуки (г, кх, к) і звукосполучення: гу гу, агу, що одержали назву «гукання». На відміну від крику, гукання — це збудження приємного позитивного характеру і виникає воно передусім у відповідь на ніжні, ласкаві слова дорослого. Ось чому спілкування дитини з дорослим упродовж другого місяця життя повинно мати характер «розмови»; дорослий сам заграє з дитиною, посміхається, намагається затримати на собі погляд, викликати посмішку, вимовляє звуки «агу агу», «гу-гу», «ау». На кінець другого місяця дитина починає фіксувати зорові і слухові подразники, довго сміється, якщо з ним розмовляє дорослий; слідкує поглядом за іграшкою, що рухається.

Після двох місяців активність мовленнєвих реакцій зростає, відтепер дитина промовляє звуки не тільки у відповідь на мовлення дорослого, але й тоді, коли його побачить, при його наближенні до дитини. Склад і характер таких звуків аналізують учені (С.Л.Рубінштейн, Є.І.Тихеева та ін.). Так, Є.І.Тихеєва зауважує, що перші звуки, які відтворює немовля уже в перші тижні життя, є злиті сполучення, що складаються здебільшого з гортанних і губних звуків: гх, пех, мг, бг і т. ін. Дитина безперервно вправляється у їх вимові. С.Л.Рубінштейн дає більш докладний аналіз різних звуків, що їх відтворює дитина. За своїм фонетичним складом, відзначає автор, перші звуки, що їх відтворює дитина, наближаються до голосних а, е, у, до них додається у вигляді придихування звук, близький до х і до гортанного г, переважно сполучення -єре-. З приголосних, надалі, одним з перших з'являються губні м, п, б; потім йдуть зубні д, т і, нарешті, шиплячі [48:461].

На третьому місяці у спілкуванні дитини з дорослим відбуваються суттєві зміни — ініціатива спілкування відтепер належить дитині, вона вже сама шукає поглядом дорослого для спілкування з ним. У відповідь на вітання дорослого, чи, навіть, коли його побачить, дитина голосно сміється, промовляє звуки голосного типу «а-а а», «е-е е», рухає руками, ногами (яскраво виражений «комплекс пожвавлення»). На третьому місяці, заданими Н.І.Касаткіна і І.Н.Нечаєвої, дитина вже розрізнює звуки різної висоти.

Водночас зауважимо, що означені позитивні зміни відбуваються за умови, якщо дорослий в попередні місяці постійно спілкувався з дитиною на позитивному тлі. Поява позитивної емоційної голосової реакції дитини на дорослого в цей період, за словами Д.Б.Ельконіна, є підґрунтям виникнення і розвитку нових форм спілкування, зокрема наслідування звуків.

На четвертому місяці спілкування між дорослим і дитиною відбувається вже на тлі голосових реакцій. В цей період збільшується кількість звуків, що їх промовляє дитина, з'являються сполучення звуків приголосного типу «тиль». «ррр». «фр», «співучі звуки» (І.М.Кононова): «о-о-о-е», «а-е-е-а». У другій половині місяця з'являється гулення, що нагадує спів птахів, булькання, фиркання. Зауважимо, що дорослий не завжди може повторити за дитиною її голосові утвори. Згодом вони зникають і в дітей.

Гулення — це збудження приємного характеру, воно виникає під впливом позитивних емоцій, його необхідно підтримувати і розвивати.

На стадії гулення звуки промовляються під контролем слуху, діти вже прислуховуються до своїх голосових реакцій. Відтепер дорослий може спілкуватися з дитиною на відстані, перегукуватися з ним, викликати звуконаслідування. В кінці четвертого місяця дитина вже сама викликає дорослого на спілкування з допомогою голосових реакцій гукання і гулення. За даними М.М.Кольцової, в чотири місяці з'являється стадія передмовних реакцій, яку автор назвав «треллями» («аль-лє-є-ли-аги-аи» і т.ін.).

За показниками нервово-психічного розвитку дітей першого року життя, що були розроблені М.М.Щеловановим, діти в чотири місяці вже можуть за звуком визначати місце знаходження предмета, знаходити дорослого за звуком або джерело звука.

На п'ятому місяці дитина вже шукає спілкування зі своїми однолітками. Вона підповзає до свого сусіда, посміхається, промовляє окремі звуки (гудить). Якщо дитина побачить дорослого, вона промовляє цілу низку голосових реакцій, що звернені до нього, «закликає» дорослого підійти до неї, довго «гудить», розрізнює тон, з яким до неї звертаються дорослі.

На кінець першого півріччя діти вже розуміють ситуацію годування, купання, укладування спати, міміку й жести.

За даними І.М-КононовоЇ, в період переходу від етапу гулення до белькоту (у віці 5-7 місяців) спостерігається досить велика кількість звуків, що Їх промовляють діти без будь-якого зовнішнього стимулу, 30-70% від загальної кількості всіх голосових проявів. У процесі спонтанної голосової активності, за словами автора, між слуховим і мовленнєворуховим аналізаторами встановлюється міцний функціональний зв'язок на базі «звукового вантажа» ще до появи белькоту. Відтак, потрібно створити сприятливе «акустичне середовище» (І.М.Кононова) у групах (чи в сім'ї), навіть, для наймолодших дітей.

На межі 5-6 місяців з'являється белькіт. З фонетичної сторони, белькіт — це найбільш складний голосовий утвір, він нагадує слова — склади, що складаються із складів ма-ма-ма, ба-ба-ба, дя-дя-дя, які рівномірно повторюються.

Ще й сьогодні залишається дискусійним питання, в якому віці з'являється і скільки триває стадія белькоту. Одні вчені стверджують, що белькіт з'являється у 2-3 місяці, інші — в 5-6 місяців. М.М.Кольцова відзначає появу белькоту в 7-8,5 місяців, а з 8,5- 9,5 місяців, за її словами, у дітей з'являється модульований белькіт, коли дитина повторює склади з різноманітною інтонацією [24:97].

Дослідження вчених (В.І-Бельтюков, А.Д.Салахова), що були проведені в секторі фонетики й акустики інституту дефектології (Росія) з розвитку голосових реакцій у 4 дітей в умовах сім'ї, дали можливість дати більш докладну відповідь на поставлені запитання. Автори пояснюють існуючу різницю у визначенні віку появи белькоту тим, що надзвичайно важко визначати точну межу, яка б розмежовувала белькіт від попередньої стадії гулення. Крім того, за Їхніми словами, початок белькоту, як і його завершення, є суто індивідуальним процесом. На підставі експериментальних спостережень автори визначають термін початку стадії белькоту між 4 і 6 місяцями. При цьому, збагачення белькоту звуками спостерігається після 6 місяців і досить активно впродовж місяця (40% звуків відносно всього звукового складу). Аналіз звукового складу белькоту засвідчив, що носові і ротові, дзвінкі й глухі приголосні з'являються парами і майже одночасно. Насамперед з'являються м'які, а надалі й тверді приголосні, тобто у звуковому складі белькоту існують певні закономірності. Завершується стадія белькоту, на думку В.І.Бельтюкова і А.Д.Салахової, також індивідуально в 1 рік і 2 місяці [5].

Дискусійним залишається питання і щодо функції белькоту. Одні вчені (І.Сикорський, О.Александров) вважають, що белькіт виникає на основі наслідування звуків дорослих і виконує функцію спілкування, інші (В.Богородицький, М.Кольцова) розглядають белькіт як дитячу забаву, гру, яка аж ніяк не стосується мовлення.

Відповідь на означене дискусійне питання ми знаходимо в роботах О.М.Гвоздєва, В.І.Бельтюкова, А.Д.Салахової. Так, О.М. Гвоздєв підкреслює, що белькіт, як і попередні стадії голосових реакцій (гукання, гулення), є вродженою голосовою реакцією, яка не може виконувати функцію спілкування. Белькочуть і глухі діти. До того ж, у белькоті дітей різних національностей спостерігається чимало спільних звуків, він має «інтернаціональний» характер. Так, за даними В.І-Бельтюкова і А.Д.Салахової, в белькоті дітей, за якими вони спостерігали, 79% звуків наближалися за своїми акустичними ознаками до англійської, німецької і французької мов. Відтак, белькіт — це вроджений автономний процес, це вияв певної програми, що передається дитині у спадковість, і закладена в результаті історичного накопичення мовленнєворухових реакцій (ВЛ. Бельтюков). Для активного наслідування мовлення дорослого в період белькоту в дитини ще не дозріли відповідні сенсорні й моторні центри. Тільки після 6 місяців у дитини з'являється «самонаслідувайня» звуків і складів.

Існує думка (Р.В.Тонкова-Ямпольська), що з белькоту започатковується власне активне мовлення дитини. Ті звуки, що були в період белькоту (губні), дитина швидше і легко промовляє, а ті, що не зустрічалися в белькоті (шиплячі; свистячі; р), вимовляються значно пізніше, важче і з помилками.

Особливого значення белькоту надає В.В.Зеньковський. Він відзначає, що у процесі белькоту дитина не стільки вправляється в артикуляції звуків, скільки розвиває свій голос, «малюк насамперед навчається співати, а вже потім говорити, белькіт більше пов'язаний з музичним боком мовлення, з розвитком дитячого голосу, ніж з артикуляцією, як такою» [22:112]. На його думку, саме завдяки тому, що дитина розвиває свій голос, навчається співати вона починає артикулювати звуки.

Отже, белькіт готує мовленнєвий апарат до вимови звуків, складів і слів, сприяє розвитку фонематичного слуху.

Послідовність розвитку голосових реакцій класифікована вченими у стадії (М.М.Кольцова) та періоди (М.І.Красногорський).

Так, М.М.Кольцова називає перші голосові реакції дитини «моторним мовленням» і класифікує його розвиток за такими стадіями (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Стадії розвитку моторного мовлення дітей

(за Кольцовою М.М. — 24: 95)

Стадії	Вік дітей	Голосові реакції
	1.5-3 міс.	Трелі: аль-ле-е...аг-и і т.ін.
	3-4 міс	Гулення: а-а-а-...гу-у. бу-у і т.ін.
	3-9.5 міс	Белькіт: повторення складів ба-ба. да-да-да і т.ін.
	9міс.-1 рік	Перші слова: ма-ма. ба-ба. гам-гам і т.ін.

Як бачимо з таблиці, М.М.Кольцова не виокремлює такі стадії. як крик і гукання. Автор не аналізує голосові реакції дітей у перші півтора місяці. Водночас учена не дає чіткої вікової періодизації появи у дітей тієї чи іншої голосової реакції. Так, гулення, трелі і белькіт, за її даними, спостерігаються у дітей; з 3 до 9,5 місяців. Очевидно це пояснюється значними індивідуальними особливостями щодо темпів мовленнєвого розвитку дітей цього вікового періоду.

М.І.Красногорський окреслив періоди розвитку мовлення дітей першого року життя. Опишемо їх.

Перший передмовний період:

1) підготовка дихальної системи до реалізації голосових реакцій; утворення недиференційованих голосових шумів; звуків (з 3 до 6 місяців);

2) гулення; утворення голосових недиференційованих гортанних, глоткових, ротових, губних шумів та окремих невизначених мовленнєвих звуків;

3) белькіт як первинна форма мовленнєвого потоку, який складається з недиференційованих голосових звуків, що викликані наслідуванням.

Другий період — утворення мовленнєвих звуків, їх диференціювання:

1) синтез складів (6-12 міс.) опосередкування ними зовнішніх подразників;

2) синтез складових двочленних ланцюгів — 9-12 міс. та їх автоматизація; утворення перших слів — 8-12 міс. [27:207-208].

Отже, М.І.Красногорський започатковує періодизацію ще пізніше, з 3 місяців.

Своєрідний погляд на періодизацію розвитку голосових реакцій у В.В.Зеньковського. Автор виокремлює всього три фази розвитку цих реакцій: 1) крик — перша ступінь (до 6 тижнів) — неартикульований крик і другий ступінь (до кінця першої половини року) — артикульований крик; 2) белькіт; 3) справжнє мовлення [22:110].

На основі аналізу наукової літератури подаємо загальну класифікацію голосових реакцій у дітей першого року життя (див. табл. 2).

Така періодизація, на нашу думку, охоплює всі голосові прояви і реакції у дітей першого року життя.

 

Таблиця2

Розвиток голосових реакцій у дітей першого року життя

 

Стадії	Вік дітей	Голосові реакції
І—крик	1 день — 1,5 міс	Голосні звуки, що нагадують фонеми а, й, е, у
II — гукання	1 міс. —-2-3 міс.	Поєднання голосного а та приголосних г, к: агу-у. аку-у
Ш — гулення	2-3 міс. — 4 міс.	Об'єднання приголосних: фр-р-р. р-р-р. тиль-ль-ль, буль-ль-ль, тль-ль-ль.
IV — трелі	4-4.5 міс.— 5-5.5 міс.	Співуче гулення: а-а-а-а, а-е-о, у-у-о-о, ля-а-а. му-у-у
V — белькіт	5-5.5міс.— 1 рік	Повторення складів: ма-мама. ба-ба-ба-ба. дя-дя-дя-дя, та-та-та-та і т. ін.
VI — слова-склади. перші слова	8-10 міс. — 1 рік	Слова склади: на, па, ма, ма-ма, ба-ба. ав-ав, му, дай і т. ін.

Для подальшого розвитку мовлення дитині потрібно: а) навчитися виокремлювати звукокомплекси (слова) з цілого мовленнєвого потоку; б) здійснювати тонкий фонетичний аналіз кожного звукокомплексу; в) розуміти мовлення дорослих; г) засвоїти механізм мовлення (артикуляцію) [30:278]. Всі ці завдання вирішуються; процесі спілкування дитини з дорослим у другому півріччі першого року життя.

Дітей 6-12 місяців

Розуміння мовлення

Другий етап підготовчого періоду (6-12 місяців) характеризується розвитком розуміння мовлення дорослих. З'являється новий тип спілкування дорослих з дитиною — спілкування на основі розуміння мовлення дорослих.

Розуміння мовлення, за М.І.Красногорським і М-М.Кольцовою, це результат утворення умовних зв'язків. М.І.Красногорський зазначає, що в людини, на відміну від тварин, «всі сигнали, нові коркові рефлекси вже в перші роки життя опосередковуються словами, тобто пов'язуються в мовленнєвослуховому аналізаторі зі словесними сигналами, які в мовленнєворуховому аналізаторі одержують кінестетичне оформлення і входять у словниковий склад дитячого мовлення» [27:198]. При нормальному мовленнєвому спілкуванні дитини з дорослими, за словами вченого, утворення певних мовленнєвих реакцій та розуміння мовлення відбувається шляхом наслідування і змінюються шляхом рефлекторного повторення або «фізіологічної ехолалії».

За М.М.Кольцовою, слово набуває для дитини значення умовного подразника на 8-9 місяці її життя. До цього періоду реакція дитини здійснюється на весь комплекс стимулів, що входять до складу подразника; на положення тіла (кінестетичний компонент); обстановку, вигляд мовця (зоровий компонент); голос та інтонацію (звуковий компонент). На 8 місяці, стверджує вчена, діти вже дають адекватні реакції на низку таких подразників, складовою частиною яких є фрази. Відтепер у відповідь на дію такого комплексного подразника (фрази) дитина дає певну адекватну рухову реакцію.

Отже, дитина навчається розуміти, що кожен предмет, кожна властивість предмета, будь-яка дія має свою назву [24:93]. Водночас М.М.Кольцова застерігає, що розвиток розуміння мовлення (адекватна реакція на фрази, речення) залежить безпосередньо від ступеня спілкування дорослих з дитиною. Чим частіше і триваліше буде спілкування, тим швидше відбувається виокремлення слова як умовного сигналу, і, навпаки, чим менше спілкуються з дитиною, тим тривалішим буде час початку розуміння мовлення дорослих.

Отже, дорослим слід пам'ятати, що основна мета спілкування дорослих з дитиною в означений період не може обмежуватись тільки емоційним контактом, слід вимагати від дитини виконання певних дій. За результатами досліджень Г.Л.Розенгарт-Пупко, яка вивчала умови, що сприяють розумінню мовлення в ситуаціях догляду за дитиною і задоволення її потреб, можна легко домогтися вже у 6-7 місяців розуміння слів, які позначають дії з предметами, натомість майже неможливим залишається ще розуміння назв самих предметів.

Організація зорового сприймання і розглядання іграшок, предметів с, на думку автора, однією з провідних умов, що сприяють розумінню дитиною назв окремих предметів [47]. Це підтверджує і дослідження М.З. Барбашевої [55]. За її даними, орієнтовна реакція у дітей на зоровий подразник виявляється більш стійкою, ніж на слуховий.

З психологічного боку розвиток розуміння мовлення у дітей описує Д.Б.Ельконін [55], яке він відносить до другої половини першого року життя. За його словами, дитина встановлює зв'язки між словами (їх звуковим образом), які промовляє, і предметами чи власними діями. Ці зв'язки виникають або у спільній діяльності з дорослими, або шляхом спеціального навчання. До 9—10 місяців їх кількість значно збільшується. Діти виконують за словом низку рухів — подають ручку, окремі іграшки, кидають предмети, відшуковують поглядом деякі предмети й дорослих людей [55:103].

Загальновідомо, що будь-яке слово належить не до однієї поодинокої конкретної речі, а до цілої їх групи, до якої входять предмети різні за зовнішніми ознаками (кольором, формою, величиною і т.ін.), але однакові за суспільним вживанням. Вже на ранніх ступенях дитинства, одне й теж саме слово пов'язується дитиною з різними (іноді зовсім малосхожими) предметами. Д.Б.Ельконін наводить приклад зі словами «годинник» і «ґудзик», слово «годинник» відноситься до маленького, кругленького на руці матері, до великого настінного годинника, який відтворює гучні звуки, до настільного квадратного годинника, а слово «ґудзик» — до круглого чорного на піджаку батька, й до маленького білесенького ґудзичка на власній сорочці дитини, до великого кольорового ґудзика на сукні матері. Необхідність позначати одним і тим самим словом різні за своїми зовнішніми ознаками предмети вимагають розуміння слова і його узагальнення. Перші узагальнення саме і виникають на цій основі в підготовчий період до появи самостійного мовлення. Характер цих ранніх узагальнень, зазначає Д.Б.Ельконін, вивчено ще недостатньо. Очевидно, розмірковує автор, їх основою ще не може бути виділення загального способу суспільного вжитку предметів, бо суспільні функції багатьох предметів ще недоступні дитині. Автор припускає, що Їх основою е виокремлення ознак предметів, які легко помітити [55:104].

Початкове розуміння мовлення дорослих залежить, на думку Д.Б.Ельконіна, від конкретної ситуації. Якщо в дитини, в якої встановлений зв'язок слова «годинник» з різними видами годинника, запитати: «Де годинник?», то вона покаже на той чи інший годинник залежно від ситуації. Усілякий новий предмет, який схожий за способом дій з ним чи в якомусь іншому плані з уже знайомими дитині предметами, легко вступає у зв'язок із словами, які їх позначають. У такий спосіб швидко зростає кількість слів, які дитина розуміє, тобто пасивний словник (термінологія Д.Б.Ельконіна). Розуміння дитиною запитання: «Де те-то?», чи словесні пропозиції виконати певну, спочатку найелементарнішу дію, є важливим фактором, який організовує поведінку дитини. У неї зміцнюється активне ставлення до запитання та. в більш широкому значенні, до всілякого звернення дорослого. Відтепер приводом для дій дитини є словесне звернення дорослого, чого, природно, не спостерігалось у домовний період спілкування [55:105]. Д.Б.Ельконін відзначає, що накопичення назв предметів відбувається у такому порядку: спочатку засвоюється розуміння назв речей, що безпосередньо оточують дитину, потім ім'я дорослих і назви іграшок, зображень предметів, одягу і, врешті, частин тіла і обличчя. Швидко зростає кількість слів, які дитина розуміє, в період від одного року до одного року шести місяців, коли дитина легко засвоює назви предметів [55:105].

Основними передумовами виникнення розуміння мовлення, за Д.Б.Ельконіним, с: а) виокремлення предмета з обстановки, що його оточує; б) зосередження на предметі; в) наявність у дитини яскраво вираженої емоційної реакції на обстановку [55:90].

Розуміння мовлення передусім виникає на запитання «Де?», яке стимулює дитину до здорового пошуку («Де годинник? Де тато? Де собачка?»), орієнтовних реакцій. В результаті багаторазових повторень у дитини формується зв'язок між словами дорослого і предметом, що його сприймає дитина. Водночас, зауважує Д.Б.Ельконін, такий зв'язок з'являється не відразу, його становлення проходить низку етапів [55:90].

На початку реакція на запитання дорослого відсутня, дитина не повертає голову в бік предмета, який було названо. Надалі, за словом дорослого, виникає орієнтовний пасивний рух у той бік, де знаходиться предмет (тобто ще не на самий предмет, а тільки на місце його знаходження). На цьому етапі для дитини має значення в мовленні дорослих не предметний зміст запитання, а його інтонація. Насамкінець виникає диференційований зв'язок між позначенням предмета і самим предметом, що виявляється в його пошуку і знаходженні предмета в іншому місці.

За Д.Б.Ельконіним, означена реакція з'являється у дітей біля 10 місяців і є початковою формою розуміння мовлення дитиною.

Ф.І.Фрадкіна описує реакції дитини на звернення до неї мовлення дорослих. З-поміж них: а) повернення до предмета після його називання дорослим (7-8 місяців); б) виконання вивчених рухів при називанні предмета дорослим (7-8 місяців); в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструкцією (9-10 місяців); г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11 місяців); д) припинення дії під впливом словесної заборони «не можна» (11 місяців — 1 рік) [50:77].

Як засвідчують дослідження (ФрадкінаФ.Т., Ляміна Г.М.),діти 7-8 місяців насамперед розуміють слово на основі інтонації (тембр, темп, сила звука). І тільки в 10-11 місяців вони реагують на зміст слова, розуміють його значення, навіть, якщо воно вимовляється з різною інтонацією.

Після 7 місяців дитина може вже виконувати відповідні рухи на слова «ладусі-ладки», «до побачення». Вкінці року діти виконують рухи на слова «відкрий», «закрий», «поклади». У другому півріччі потрібно стимулювати дітей до виконання дій з предметами. Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з іграшкою різноманітні дії, називає їх словами: «Коник цок-цок-цок», «лялька туп-туп-туп». пропонує дитині виконати ці дії.

Отже, на кінець першого року життя дитина добре розуміє не тільки окремі фрази, а й цілі речення у мовленні дорослих, відтворює відповідно словесних подразників адекватні дії і рухи. Слово дорослого починає регулювати поведінку дитини.

Старший дошкільний вік

Мовлення дітей старшого дошкільного віку досягає високого рівня розвитку. Вони оволодівають правильною вимовою всіх звуків рідної мови, хоч у дітей цього віку подекуди ще трапляються окремі неточності у вимові важких звуків (р, ш, ц, ч, дж, дз, і). Крім того, у дітей шостого-сьомого років життя можуть бути мовленнєві порушення в результаті органічних пошкоджень мовленнєвого апарату або у зв'язку зі зміною молочних зубів на постійні, з'являються міжзубні шиплячі, пом'якшена вимова інших приголосних. Подекуди спостерігається нестійка вимова сформованих звуків у словах складної фонетичної структури.

Діти шостого року життя легко помічають і виправляють мовленнєві неточності, огріхи і помилки як у мовленні інших, так і у своєму власному. Якщо на кінець шостого року і на сьомому році життя у дітей Із швидким темпом мовлення спостерігається неточність, змішування звуків, пов'язані з дефектами мовленнєвого апарату, такі діти потребують допомоги логопеда.

На кінець дошкільного віку в дітей завершується процес фонематичного сприймання: вони і чують, і розмовляють правильно, відповідно до фонетико-орфоенічних норм рідної мови, у них формуються тонкі і диференційовані образи слів і окремих звуків, з'являється усвідомлення звукової сторони рідної мови. Діти 5-6 років активно грають із звуками, словами, римують їх, аналізують звуковий склад слів рідної мови, виділяють перший, останній звуки у слові, визначають порядок інших звуків, тобто у дітей формується лінгвістичне ставлення до слова.

Словник дітей старшого дошкільного віку збільшується швидкими темпами. У словнику рівномірно використовуються всі частини мови, складні слова, слова з абстрактним значенням, іншого мовного походження. Діти доречно використовують у мовленні прислів'я, приказки, образні вирази, фразеологізми.

Отже, у розвитку словника дитини яскраво помітні позитивні якісні зміни: дитина використовує антоніми, синоніми, багатозначні слова, слова у переносному значенні, оперує узагальненими словами різного ступеня, поняттями. Усвідомлює словниковий склад рідної мови, виокремлює слова в реченні.

Водночас і в засвоєнні словника в дітей 6 років є ще певні недоліки: спостерігаються семантичні помилки, неправильне розуміння окремих абстрактних, часових і просторових понять, окремих слів з переносним значенням, прислівників (в разом і поруч» і т.ін.), словник бідний на образні вирази, прикметники порівняльного ступеня і т. ін.

Удосконалюється граматична правильність мовлення, продовжується засвоєння суфіксів, спостерігається прагнення до точного і влучного вживання граматичних форм, що виявляється у критичному ставленні до власного мовлення і мовлення оточення. Формуються навички корекції і самокорекції граматично правильного мовлення.

Засвоєння звукового, граматичного мовлення і збагачення словника позитивно впливає на розвиток монологічного мовлення і форм спілкування. У дітей з'являються такі форми діалогічного мовлення, як мовлення-пояснення, мовлення-міркування, а також ситуативні мимовільні висловлювання (непідготовлене мовлення), контекстне монологічне мовлення, немовні форми спілкування.

Провідним типом спілкування виступає спілкування з однолітками, вони є ініціаторами встановлення мовленнєвих контактів а іншими дітьми, діалогічні форми спілкування все більше замінюються контекстними, монологами. Дитина вміє складати різні типи розповідей: з власного досвіду, про іграшки, творчі розповіді на тему, за картинкою, розповіді-етюди, мініатюри і т. ін. Передає зміст переглянутих мультфільмів, фільмів, вистав, казок і оповідань.

Центральним якісним новоутворенням дітей старшого дошкільного віку є поява планувальної і регулювальної функцій мовлення.

Відтепер дітям стає доступним складання розповідей за планом, планування своєї майбутньої мовленнєвої діяльності,

Водночас слід пам'ятати, що і в старшому дошкільному віці подекуди спостерігаються специфічні особливості в розвитку мовлення дітей, які вимагають індивідуальної роботи.

Мовленню дітей властиві такі функції: комунікативна, планувальна, контактновстановлювальна, дейктична, регулювальна, резюмувальна, волюнтативна, естетична, гносеологічна, мисленнєвотворча, метамовленнєва.

Форми мовлення: діалог, монолог, внутрішнє мовлення, ситуативне, контекстне мовлення, мовлення-повідомлення, мовлення-розповідь, мовлення-опис, мовлення-міркування, мовлення-пояснення, мовлення-інструкція.

Література

1. Аванесова В.Н. Обучение самых маленьких в детском саду. — М.: Просвещение, 1968.

2. Аксарина Н.М., Кривина С.М. Контроль за развитием й поведением детей раннего возраста. — М., 1970.

3. Ануфриева АА., Митюкова О. Игры и занятия для малышей. — Горький,1962.

4-Аркин Е.А. Ребенок в дошкольные годы / Под ред. А-В.Запорожцаи В.В.Давыдова, — М.: Просвещение, 1968.

5. Бельтюков В.И. Об усвоении детьми звуков речи. — М.: Просвещение, 1964.

6. Бениамиов М.В. Восптанпе детей. — М.: Медицина, 1985.

7. Богуш А.М. Мова наших дітей. — К.: Рад.шк., 1989.

8. Богуш А.М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. — К.: Освіта, 1997.

9. Богуш А.М. Развитие речи детей первых трех лет жизни. — Одесса, 1993.