До якої категорії слід відносити інвестиційні банки – до банків чи небанківських фін. Посер. І чому.

До якої категорії слід відносити інвестиційні банки – до банків чи небанківських фін. посер. і чому?

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиц., іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу.

Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового позичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщення облігацій та інших видів зобов’язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит покупцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

На нашу думку, якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій (депозитних, кредитних і розрахунково-касових) грошового ринку, він не є банком у повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з ін. подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки наз. спеціалізованими. Функціональна спеціалізація комерційних банків полягає у виконанні ними здебільшого вузького кола спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою.

В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією – Укрінбанк, серед напрямів діяльності якого:

- обслуговування злиття і придбання компаній;

- сприяння у купівлі/продажу, діяльність на ринках пайового та боргового капіталу;

- загальні консалтингові послуги підприємствам.

Чому для практики так важливо правильно визначити, що таке банк?

Гостра суперечливість між функціональними можливостями банків як комерційних структур та правовою обмеженістю їхньої діяльності робить надзвичайно актуальним правильне визначення самого поняття «банк». Будь-яка двозначність у його тлумаченні може створити можливість для використання в комерційних цілях функціональних переваг банківської діяльності й уникнути законодавчого її обмеження.

Не випадково в банківському законодавстві США протягом останніх 40 років питання, що таке банк, було одним з найбільш дискусійних. Робилися спроби, і не безуспішно, довести, що банківські операції можуть виконувати і небанківські інституції. У законодавстві навіть з'явився термін «небанківський банк». Урешті-решт було визнано, що банком є будь-яка установа, яка застрахована Федеральною корпорацією страхування вкладів, або виконує одну з двох операцій: приймає вклади до запитання чи переказні рахунки або надає комерційні кредити.

У чому проявляється незавершеність формування банківської системи України?

Проте формування банківської системи України постійно натикалося на серйозні перешкоди, які не тільки гальмували цей процес, а й нерідко просто повертали його назад. Мова йде насамперед про глибоку системну кризу, яку переживала економіка України протягом усього перехідного періоду. Вона проявилася в тривалому скороченні реальних обсягів виробництва, в хронічній розбалансованості державного бюджету, в глибокій кризі неплатежів, у небувало високій інфляції, яку пережила Україна в 1992—1994 рр., та в зумовленому нею падінні рівня монетизації економіки. Усі ці процеси призводили до втрати грошових капіталів підприємницькими структурами, насамперед у малому й середньому бізнесі, згортання цього дуже важливого для розвитку банківської системи сектору економіки.

За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а відтак не було економічних передумов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських систем розвинутих країн, є досить низьким.

Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків, недостатній рівень їх менеджменту спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектору економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків та банківської системи в цілому.

У таких умовах на банки здійснюється могутній тиск з боку органів банківського регулювання, передусім НБУ, з тим щоб утримати їх ліквідність, підвищити довіру до них, реанімувати їх потужну посередницьку роль. Для цього використовуються найбільш «жорст­кі» заходи — надзвичайно висока норма обов’язкового резервування і часті її зміни, пряме обмеження рефінансування банків та окремих видів їх діяльності, установлення надзвичайно великої кількості економічних нормативів та жорсткого контролю за їх дотриманням тощо. Усе це не тільки негативно впливає на розвиток окремих банків, а й послаблює внутрішньосистемний механізм їх взаємодії та консолідації, спричинює певне протистояння між першим та другим рівнями системи, між великими і малими банками тощо.

Глибока довготривала криза державних фінансів теж негативно впливає на формування банківської системи, гальмує формування суто ринкового механізму банківського регулювання, становлення цивілізованих взаємовідносин між самими комерційними банками. НБУ змушений переважну частину свого сеньйоражу спрямовувати на мо­нетизацію бюджетного дефіциту, обмежуючи до мінімуму рефінансування комерційних банків. Через штучне завищення процентної ставки по облігаціях внутрішньої державної позики банки змушені свої ресурси спрямовувати переважно в державні цінні папери як най­більш дохідні активи, обмежуючи кредитування реальної економіки.

В умовах високої інфляції НБУ змушений протягом тривалого часу (1994—2000 рр.) проводити жорстку рестрикційну грошово-кредитну політику, що теж не сприяло формуванню банківської системи ринкового типу. З одного боку, така політика стримує процес ремонетизації економіки, формування вільних грошових капіталів, грошового ринку, що звужує економічну базу посередницької діяльності банків. А з іншого боку, НБУ змушений часто переходити на «ручне» керівництво грошовим ринком, застосовуючи найбільш жорсткі, а то й прямі адміністративні заходи монетарного регулювання, за яких інтереси монетарної політики не відповідають інтересам комерційних банків.

Які цілі інвестиційних операцій комерційних банків?

Інвестиційні операції банків— це вкладення коштів банку у цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період.

Цілі інвестиційних операцій комерційних банків: гарантування безпеки грошових коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Назвіть основні види доходів і витрат комерційного банку.

Вхідними потоками (доходами) є окремі види доходів — процентні, комісійні, торговельні, дохід від участі в капіталі та ін.

Вихідними потоками (витратами) є окремі види витрат — процентні, комісійні, загальні адміністративні, витрати на персонал та ін.

Що таке комерційний банк?

Комерційні банки - кред. установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рах. грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та ін. банківське обслуговування юр. і фіз. осіб.

Послуги комерційних банк.

-ресурсні;

-комісійні;

— забезпечення банками своїх клієнтів інформацією, потрібною для прийняття найбільш виважених рішень, за умови мінімальних трансакційних та інформаційних витрат (інформаційні послуги);

— зниження ризиків, пов'язаних з розміщенням коштів у дохідні активи, через диверсифікацію портфелів активів (послуга з трансформації ризику);

— підтримання ліквідності фінансових вкладень заощадників через механізм управління активами і пасивами банку (послуга з трансформації ліквідності).

До ліцензованих належать такі послуги, для надання яких банки повинні одержати ліцензію центрального банку. Зазвичай це послуги, пов'язані з організацією грошового обороту: розрахункові, касові інкасації та перевезення цінностей; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінностями за дорученням клієнтів та ін.

Комісійні послуги передбачають стягнення з клієнта плати у вигляді комісії. Це збереження цінностей у банківському сейфі (депозитарії), ведення реєстрів власників цінних паперів емітента, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтом, тощо.

Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату-гонорар. Це консультаційні, трастові, лізингові та інші послуги.

Чисті послуги — це послуги, що не несуть у собі будь-якого ризику для банку та його клієнта, крім ризику операційної поми­лки. Це, зокрема, інкасація готівки, розрахунково-платіжні опе­рації, інкасація чеків і векселів та ін.

Сурогатними називаються послуги, які в кінцевому підсумку можуть зумовити значний ризик для банку і негативно вплинути на його баланс

Операції комерційних банк.

Поділяються на:

Пасивні операції. Дії апарату банку, спрямовані на формування грошових коштів, достатніх для створення потрібних обсягів активів, називаються пасивними операціями. Відповідно до характеру формування коштів ці операції можна класифікувати на три групи:

— операції з формування власного капіталу;

— операції з залучення коштів;

— операції з позичання коштів (позичкові операції).

— Активні операції банків. Активні операції полягають у діяльності, пов'язаній із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні.

 

Чи є цілком незалежний НБУ?

Проведений аналіз правового статусу НБУ з урахуванням сві­тового досвіду дає змогу зробити висновок, що в цілому на законодавчому рівні забезпечується не­залежність центрального банку від органів державної влади у монетарній сфері. Що стосується фактичної незалежності цент­рального банку, яка визначається за коефіцієнтом стабільності керівництва центрального банку¹, то за цим показником реальна незалежністьНБУ та можливістьефективногоформулювання й проведеннямонетарноїполітикидещообмежуєтьсятим фактом, що Голова НБУ не є одночасно Головою Ради, а обираєтьсяїї членами. Такожзнижуєполітичнунезалежність й те, що члени Ради можуть бути достроковозвільненні Президентом або Верховною Радою. Неодноразовоспостерігалисяфактивтручань в діяльність НБУ як з боку Президента, так і секретаріату, політичнихпартій.

Функції ЦБ

ос­новна функція банку — забезпечення стабільності грошової оди­ниці України. Най­більш прийнятним є виділення функцій:

-монетарного й економічного регулювання;

-управління банківською системою;

-управління грошовим оборотом;

-банківського обслуговування загальнодержавних та урядо­вих потреб.

1. Воно передбачає розроблення і впровадження центральним банком грошово-кредитної політики, що являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів щодо регулювання грошового ринку, спрямованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей. Головною стратегічною довгостроковою метою сучасної грошово-кредитної політики є збалансований розвиток національної економіки, який досягається регулюванням пропозиції грошей та загального рівня цін у країні

Важливою складовою функції монетарного та економічного ре­гулювання є проведення центральним банком валютної політики, яка тісно пов'язана з грошово-кредитною політикою. Валютна по­літика включає такі основні орієнтири: забезпечення оптимально­го обмінного курсу, підтримання рівноваги платіжного балансу, сприяння стабільному функціонуванню внутрішнього валютного ринку.

2. Функція управління банківською системою передбачає, що центральний банк, як орган державного управління, застосовує до банків різні заходи впливу з метою забезпечення стійкості ба­нківської системи.

- Центральний банк регулює доступ на банківський ринок з ме­тою перешкоджання проникненню до нього економічно нестабіль­них, ненадійних, із сумнівною діловою репутацією банків.

- Центральний банк забезпечує створення нормативної бази.

- Центральний банк здійснює нормування діяльності банків.

-формування системи гарантування вкладів та нагляд за банками, покликані захищати вкладників і кредиторів від можли­вих втрат коштів

3. Функція управління грошовим оборотом полягає у задово­ленні центральним банком попиту економіки на гроші, а також у створенні і забезпеченні функціонування платіжної системи.

Центральний банк має монопольне право на забезпечення су­купного грошового обороту банкнотами і монетами (готівкою), які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за всіма видами платежів і в оплату боргів на терито­рії даної країни. ЦБ за­звичай має повноваження щодо виготовлення грошових знаків, а також організації і регулювання їх обігу.

4. Центральний банк може брати фінансову участь у діяльності міжнародних організацій, які мають на меті розвиток співробітництва в монетарній сфері, зокрема бути співзасновником, брати участь у формуванні капіталу тощо. З метою здійснення міжнародної діяльності центральний банк може від­кривати кореспондентські рахунки і свої представництва за кор­доном.

До якої категорії слід відносити інвестиційні банки – до банків чи небанківських фін. посер. і чому?

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиц., іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу.

Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового позичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщення облігацій та інших видів зобов’язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит покупцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.

На нашу думку, якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій (депозитних, кредитних і розрахунково-касових) грошового ринку, він не є банком у повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з ін. подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки наз. спеціалізованими. Функціональна спеціалізація комерційних банків полягає у виконанні ними здебільшого вузького кола спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою.

В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією – Укрінбанк, серед напрямів діяльності якого:

- обслуговування злиття і придбання компаній;

- сприяння у купівлі/продажу, діяльність на ринках пайового та боргового капіталу;

- загальні консалтингові послуги підприємствам.