Підтримка інноваційного підприємництва

В умовах розгортання кризових процесів в національній економіці гостро постає питання про запровадження та ефективну реалізацію заходів економічної політики, спрямованих, з одного боку, на подолання негативних чинників кризових явищ, з іншого – на формування засад перспективного стійкого зростання економіки в умовах посткризового відновлення світового та національного господарства. Ключову роль в розвитку передумов для відновлення та якісного вдосконалення економічної системи відіграє підприємництво, з іманентною йому функцією інноваційного пошуку шляхів розвитку. Саме інноваційне підприємництво створює можливості для продуктивного та конкурентоспроможного застосування капіталу, розвитку нових можливостей для структурної трансформації економіки, що, в свою чергу, сприяє посиленню її стійкості до змін глобальних умов функціонування та зміцнення конкурентних переваг країни. Реалізуючи функцію оновлення економічної системи, інноваційне підприємництво зміцнює технологічну конкурентоспроможність національної економіки.

Перспективними організаційними формами інноваційного підприємництва є:

- венчурні фірми;

- технопарки;

- наукові парки;

- промислові парки;

- технополіси;

- зони розвитку високих технологій;

- науково-промисловий комплекс / науково-технічний центр;

- стратегічні альянси (консорціум, спільне підприємство);

- бізнес-інкубатори.

Низький рівень залученості інноваційного чинника до поточної моделі економічного зростання України зумовлює значну волатильність темпів промислового зростання та нестійкість економічної динаміки в Україні (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Динаміка промислового виробництва у 2007-2009 рр., % до аналогічного періоду попереднього року

 

На практиці інноваційний розвиток не став основним фактором зростання національної економіки України. Позитивні тенденції хоча і спостерігалися протягом кількох років, але мали переважно тимчасовий характер і змінювалися протилежними зрушеннями в економіці, що характеризує інноваційні процеси в Україні як нестійкі та позбавлені чітких довгострокових стимулів для інноваційної діяльності. За таких умов не формуються базисні чинники, що могли б забезпечити інвестиційне наповнення інноваційних процесів, а відтак - і зміцнення конкурентоспроможності національної економіки.

За оцінками Статистичного інституту ЮНЕСКО, рівень інноваційності ВВП (відношення витрат на НДДКР до ВВП) України в 2007 р. складав 0,87 %. За показниками ефективності інноваційного розвитку Україна знаходиться в нижніх частинах міжнародних рейтингів. За показниками ефективності інноваційного розвитку Україна перебуває в нижніх частинах міжнародних рейтингів. Так, за оцінками Economist Intelligence Unit[11], за показником інноваційної динаміки в 2003-2007 рр. Україна серед 82 країн посідала 51 місце і 59 за показником дієвості чинників, що сприяють інноваціям. У рейтингу Світового економічного форуму[12] за критерієм «інноваційні фактори» Україна посідала 52 місце серед 134 країн.

Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні характеризується наступними тенденціями.

1. Збереження низького рівня інноваційної активності промислових підприємств. Частка підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, в Україні є суттєво меншою, аніж у країнах, для яких інноваційний розвиток економіки є пріоритетним завданням економічної стратегії. Так, якщо в ЄС таких підприємств у 2007 р. налічувалося 41,5 %, то в Україні інноваціями займалося в 2008 р. лише кожне сьоме підприємство (тобто 13,0 % від загальної кількості промислових підприємств). Разом з тим, безпосередньо впроваджувала інновації в своїй діяльності ще менша кількість підприємств – лише кожне дев’яте підприємство (тобто 10,8 % їх загальної кількості)
(рис. 3.7.).

 

Рис. 3.7. Інноваційна активність промислових підприємств в 2000-2008 рр.

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

 

Як наслідок, результативність інноваційного процесу в промисловості України поступово знижується як щодо створення інноваційної продукції, так і щодо продукування нових технологічних рішень. Так, у 2008 р. у промисловості було освоєно виробництво 2446 видів інноваційної продукції, що втричі нижче показника навіть 2003 р., коли було створено 7416 найменувань інноваційної продукції (рис. 3.8.).

 

Рис. 3.8. Впровадження інновацій на промислових підприємствах в 2000-2008 рр.

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

 

2. Звуження інноваційного потенціалу інвестицій. Відсутня помітна кореляція між інвестиційною діяльністю та фінансуванням інноваційних проектів (Рис. 3.9.).Активізація інноваційних процесів не супроводжується відповідним зростанням витрат на інноваційну діяльність. При цьому динаміка зростання інноваційних витрат за період 2001-2008 рр. значно поступається зростанню інвестицій у промисловість. У реальному вимірі протягом зазначеного періоду інвестиції збільшилися майже у 3,5 разу, тоді як на фінансування інноваційної діяльності спрямовано у 2,7 разу більше коштів, ніж в 2001 р.

Рис. 3.9. Динаміка інвестицій в основний капітал і витрат на інноваційну діяльність в промисловості України в 2001-2008 рр., %

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

 

3. Недосконалість структури інноваційних витрат. Найбільшу частку (63,9 %) у загальних витратах на інноваційну діяльність становили витрати на придбання машин та обладнання, пов’язані з впровадженням інновацій; на дослідження і розробки – 10,4 %; придбання нових технологій – лише 3,5 %. При цьому частка витрат на придбання машин та обладнання, пов’язаних з впровадженням інновацій, хоча й зменшилася порівняно з попереднім роком на 6 в.п., проте є значно вищою рівня 2000-2006 рр. Таким чином, зростає орієнтація підприємницьких структур на придбання готових технологічних рішень, при цьому знижується зацікавленість до самостійної розробки нових товарів і технологій – частка витрат на дослідження і розробки порівняно з 2006 р. зменшилася майже вдвічі.

4. Невідповідність структури фінансування інвестиційної діяльності пріоритетам інноваційного розвитку економіки. Як бачимо з рис., у промисловості України більша частина інвестицій в основний капітал надійшла у галузі, які за класифікацією ОЕСР належать до середньо-низькотехнологічних – виробництво харчових продуктів, металургійне виробництво, виробництво неметалевої мінеральної продукції (Рис. 3.10.). Натомість у галузі, які забезпечують пропорційно більшу частку виробництва інноваційної продукції, залучено значно менші обсяги інвестицій. Тим самим, інвестиційні процеси сприяють відтворенню і закріпленню поточної структури економіки. Інвестиційний процес в Україні не виконує інноваційну функцію, кінцевим результатом реалізації якої мала б стати структурна перебудова національної економіки у напрямі формування виробництв з довгостроковими інноваційними конкурентними перевагами, спроможними ефективно реагувати на посилення зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих чинників.

 

Рис. 3.10. Структура інвестицій в основний капітал, обсягу реалізації інноваційної продукції та витрат на інновації в промисловості України у 2008 р., %

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України

 

5. Зниження інноваційної ефективності інвестицій в основний капітал.Показник інноваційної ефективності інвестиційрозраховано як відношення обсягів реалізації інноваційної промислової продукції галузі до обсягів, сформованих і залучених нею інвестицій в основний капітал. На рис. 3.11. показано, що інноваційна ефективність інвестицій є найвищою для машинобудування, металургійного виробництва.

Рис. 3.11. Інноваційна ефективність інвестицій у промисловості у 2004-2008 рр., грн

Джерело: розраховано за даними Державного комітету статистики України.

 

Розвиток інвестиційних процесів 2004-2008 рр. засвідчив значний рівень нестійкості інноваційного зростання багатьох галузей промисловості, разом з тим кризові явища з кінця 2008 р. чинили значний деструктивний вплив на інноваційну активність інвесторів, що вилилося в різке падіння інноваційної ефективності інвестицій в галузях, що протягом останніх років підтримували інноваційну активність в промисловості: в хімічній та нафтохімічній промисловості в 2008 р. кожна гривня вкладених інвестицій забезпечила більш ніж втричі менший обсяг створеної інноваційної продукції, ніж роком раніше, в виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення – майже вдвічі. Продовжувалося зниження цього показника в галузях споживчого попиту – харчовій та легкій промисловості, деревообробці.

Через відсутність інноваційної привабливості економіки в цілому на державному рівні, сьогодні інноваційна складова в секторі малого підприємництва не помітна в типових галузевих ринках малого підприємництва – сфері платних послуг, оптової і роздрібної торгівлі, будівництва, в інформаційно-комунікаційному секторі. Так, кількість малих науково-технічних та інноваційних підприємств в Україні поки ще незначна – 1,4% у сфері досліджень та розробок і 0,6 % у сфері освіти за даними офіційної статистики станом на 2006 рік. На даний час зазначений показник взагалі не фіксується.

До числа найбільш важливих проблем, що мають системний характер і стримують розвиток інноваційних процесів в національній економіці, а звідси – й розвиток інноваційного підприємництва, необхідно віднести наступні:

- недосконалість нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності, особливо в частині стимулювання такої діяльності;

- відсутність чіткої і стабільної державної науково-технологічної політики, що унеможливлює залучення недержавних інвестицій у реалізацію інноваційних проектів, особливо з тривалим циклом освоєння;

- слабкість економічних мотивацій в учасників інноваційного бізнесу (розроблювачів, виробників, інвесторів), а також недосконалість механізмів державної підтримки суб'єктів інноваційної діяльності і концентрації їхнього потенціалу на стратегічно важливих для суспільства напрямках;

- нерозвиненість інноваційної інфраструктури і ринку інтелектуальної власності;

- відсутність державної політики міжнародного співробітництва у сфері інноваційно-технологічної діяльності.

Ефективна Національна інноваційна система (НІС) неможлива без участі держави. Практика показує, що при ослабленні державою своєї координуючої діяльності, відновляються конфлікти між представниками науки й бізнесу. Однак ефективна участь держави може бути забезпечена лише партнерсько-паритетною формою, а не домінуючою. Держава повинна не перешкоджати інноваційній конкуренції підприємців, а сприяти її розвитку, оскільки основу НІС становить підприємництво, що прагне комерціалізувати інновації.

Розвиток інноваційного підприємництва в Україні стримується відсутністю спеціальних норм законодавства, значними адміністративними та ринковими бар’єрами, відсутністю відповідних державних механізмів забезпечення його розвитку, відсутністю доступу до інвестиційних ресурсів, незавершеним податковим адмініструванням, недостатнім суспільним захистом інтересів і прав інноваційних підприємців, відсутністю державної політики підтримки інноваційного підприємництва.

Основна увага інноваційної політики в технологічно розвинених країнах концентрується на малих і середніх підприємствах (МСП): саме в МСП виникають найбільш серйозні проблеми, але за МСП також і майбутнє, тому що вони становлять основу для інноваційного розвитку транснаціональних корпорацій. Великим компаніям спрямовується підтримка в основному в непрямій формі через ринкове регулювання, пільговий податковий режим для НДДКР, підготовку вчених, державне фінансування фундаментальних досліджень і т. інше.

Особлива увага приділяється створенню сприятливих умов для розвитку малого бізнесу в найбільш перспективних сферах, таких, як науково-технічна, інформаційна, реінжиніринг і т.і. Так, наприклад, у США діє програма SBIR, згідно якої всі міністерства і відомства, що мають витрати R&D вище визначеної суми, зобов'язані відраховувати відповідну частку на проекти, що виконуються малими інноваційними підприємствами.

В умовах України, коли потоки місцевого інституціонального капіталу недостатні або й зовсім відсутні (у переважній більшості), необхідно забезпечити умови, потенційно привабливі для капіталу іноземних інституціональних інвесторів. Для цього потрібно, зокрема, забезпечити узгодженість системи національних податкових і регуляторних норм з аналогічними системами в країнах, що конкурують за залучення іноземного інституціонального капіталу.

Допомогти в рішенні цих проблем можуть програми роз'яснювальної роботи (наприклад, інформаційні семінари) серед менеджерів інституціональних фондів і налагодження відносин з місцевою громадою. Сприяння формуванню інституту фінансових та інвестиційних консультантів, що спеціалізуються на питаннях венчурного фінансування, може слугувати одним із аргументів на користь визнання венчурного капіталу в якості одного з класів активів для інституціональних інвестицій.

У зарубіжних країнах значна роль належить державі у підтримці інноваційного підприємництва, яку в цілому можна звести до наступного: 1) у рамках більшості урядових відомств існують різноманітні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу; 2) державні замовлення, переважно у формі контрактів на проведення НДДКР; 3) непрямі методи державного регулювання, що формують стимулюючий вплив зовнішнього середовища; 4) держава бере на себе роль посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної і прикладної науки, стимулює кооперацію в сфері НДДКР промислових корпорацій та університетів, що активізує процес розвитку інноваційного підприємництва.

У цьому контексті з точки зору законодавчого забезпечення для стимулів розвитку інноваційного підприємництва необхідно виділити наступні основні напрями правового регулювання:

- визначення податкових стимулів в системі законодавства;

- створення правових засад для розробки і реалізації спеціальних програм і проектів, орієнтованих на надання підтримки учасникам процесу комерціалізації науково-технічних розробок;

- створення правових засад та визначення статусу інфраструктурних організацій, які можуть діяти як агенти держави по реалізації спеціальних програм і, як такі, що надають стимули (наприклад, ANVAR у Франції);

- визначення ресурсної бази для стимулювання в законодавстві про бюджет;

- розробка та затвердження правової основи (на рівні підзаконних актів бюджетного законодавства) для встановлення «правил гри» щодо використання бюджетних коштів, наприклад, при співфінансуванні з приватним сектором і проектах приватно-державного партнерства.

Зокрема, необхідно більш результативніше здійснювати підтримку малих інноваційних підприємств за такими напрямами:

- експертно-консультативна допомога заявникам інноваційних проектів щодо питань формування інноваційних проектів, оформлення замовлень для одержання фінансової допомоги, вибору актуальних напрямків і сфер реалізації їхньої інтелектуальної власності, підвищення конкурентоспроможності продукції, визначення умов, можливостей і шляхів залучення інвесторів;

- організація діяльності Фонду сприяння розвиткові венчурних інвестицій у малі підприємства в науково-технічній сфері і його керуючої компанії та узгодження регламенту взаємодії з ними;

- науково-методичне забезпечення розвитку і підтримки суб'єктів малого підприємництва в інноваційній сфері;

- забезпечення інформаційного супроводу інноваційних проектів в інтересах підвищення ефективності реалізації і прискореного впровадження результатів інноваційної діяльності суб'єктів малого підприємництва;

- організація проведення комплексної і спеціалізованої експертиз інноваційних проектів, що надійшли від суб'єктів малого підприємництва;

- показ досягнень інноваційної діяльності суб'єктів малого підприємництва, що беруть участь у венчурних конкурсах, взаємодія з різними ЗМІ;

- дослідження, розробка й апробування нових методик впровадження інновацій;

- розробка пропозицій щодо ефективної реалізації проміжних і кінцевих результатів інноваційної діяльності суб'єктів малого підприємництва, у тому числі з урахуванням потреб і пріоритетів відповідного регіону;

- організація заходів щодо обміну досвідом, розширенню ділових зв'язків і можливостей малого підприємництва в інноваційній сфері;

- розробка пропозицій для органів державного управління щодо питань розвитку інноваційної тривалості відповідно до пріоритетів конкретного регіону;

- сприяння взаємодії суб'єктів малого підприємництва і технопарків;

- забезпечення ділових зв'язків малого і великого бізнесу.

Необхідна реалізація конкретних механізмів підтримки іноваційноактивних суб’єктів підприємництва, які мають інноваційний потенціал у вигляді науково-технологічних розробок, патентів, ноу-хау, співпрацюють з вченими-експериментаторами, науково-дослідними установами, винахідниками; запровадження фінансової підтримки створення студентських "інкубаторів" підприємництва та пропаганди їхньої діяльності.

Потрібна розробка організаційних механізмів, що сприяють стимулюючому взаємовигідному співробітництву малого і великого бізнесу, в межах якого великий бізнес стає основним суб’єктом попиту на інноваційну продукцію, що виробляє мале інноваційне підприємство. В той же час, уряд країни повинен встановлювати перелік інноваційної продукції в рамках державного замовлення.

У контексті вибору моделі оподаткування суб’єктів малого інноваційного підприємництва, доцільно встановити застосування спрощеної системи оподаткування з відповідною базовою ставкою єдиного податку за умови визначення (і дотримання на практиці) вимоги про мінімальну частку реалізованої інноваційної продукції в загальному річному обсязі реалізації. Окрім додаткових податкових пільг для суб’єктів малого інноваційного підприємництва може бути застосований режим прискореної амортизації, що передбачає застосування тимчасових амортизаційних відрахувань в певному розмірі, а також відповідного коефіцієнта прискорення амортизації. Для цього необхідно внести відповідні поправки в Податковий кодекс України.

Необхідно адаптувати в Україні успішну зарубіжну практику стимулювання розвитку малого інноваційного підприємництва і в першу чергу державної урядової програми США Small Business Innovation Research (SBIR). Ця програма, що координується Адміністрацією по малому бізнесу (Small Business Administration), була затверджена в 1982 р. законом Small Business Innovation Development Act. ЇЇ мета – залучення малого бізнесу в сферу досліджень та розробок, що мають потенціал для подальшої комерціалізації. В програмі SBIR до малого бізнесу відносяться комерційні компанії з чисельністю зайнятих до 500 чол. До завдань програми відноситься: стимулювання технологічних інновацій із залученням малого бізнесу, посилення ролі малого бізнесу у виконанні НДДКР для уряду, збільшення комерціалізації інновацій у приватному секторі та ін.

Пріоритетними напрямами розвитку інноваційного підприємництва мають бути три наступні блоки інновацій, розвиток яких повинен бути акцентованим на розбудові власної, інноваційно-технологічної бази.

Перший блок – технології життєзабезпечення: дешеві і якісні продукти, житло, ліки, дороги, зв'язок.

Другий блок – це розвиток імпортозамінних технологій, що одночасно є програмою підтримки вітчизняного виробника.

Третій блок – це інноваційні ніші для розвитку малого бізнесу, виникнення яких можливе лише при послідовному дотриманні алгоритму розробки та впровадження стратегії розвитку інноваційного підприємництва.

Дані про динаміку кількість інноваційних підприємств в промисловості України за 2000-2008 рр. у розрізі величини фірм за чисельністю працюючих представлено в таблиці 3.2.

 

Таблиця 3.2.